7. Розвиток експериментальної психології

Успіхи психології були обумовлені впровадженням у неї експерименту. Це ж відноситься до її розвитку в Росії. Наукова молодь прагнула освоїти цей метод. Експеримент вимагав організації спеціальних лабораторій, Н. Н. Ланге організував їх в Новоросійському університеті. У Московському університеті лабораторну роботу вів А А. Токарський, в Юр'ївському - В. В. Чиж, у Харківському - П. І. Ковалевський, в Казанському - В. М. Бехтерєв.

У 1893 р. Бехтерєв з Казані переїхав до Петербурга, зайнявши кафедру нервових і душевних хвороб у Військово-медичної академії. Сприйнявши сеченовське ідеї і концепцію передових російських філософів про цілісність людини як істоти природного і духовного, він шукав шляхи комплексного вивчення діяльності людського мозку.

Шляхи досягнення комплексності бачилися йому в об'єднанні різних наук (морфології, гістології, патології, ембріології нервової системи, психофізіології, психіатрії та ін.) Він сам вів дослідження в усіх цих областях.

Будучи блискучим організатором, він очолив багато колективів, створив ряд журналів, де публікувалися статті також і з експериментальної психології.

У лабораторії психології відав лікар за освітою А. Ф. Лазурський (1874-1917). Він розробив характерологію як вчення про індивідуальні розходження.

Пояснюючи їх, він виділив дві сфери: ендопсіхікі як природжену основу особистості і екзосферу, розуміємо як систему відносин особистості до навколишнього світу. На цій базі він побудував систему класифікації особистостей. Незадоволеність лабораторно-експериментальними методами спонукала його виступити з планом розробки природного експерименту як методу, при якому навмисне втручання в поведінку людини поєднується з природною і порівняно простий обстановкою досвіду.

Завдяки цьому стає можливим вивчати не окремі функції, а особистість в цілому.

Головним же центром розробки проблем експериментальної психології став створений у Москві Челпанова Інститут експериментальної психології.

Було побудовано дослідницький та навчальний заклад, рівного якому за умовами роботи і встаткування в той час в інших країнах не було.

Челпанов доклав чимало зусиль для навчання експериментальним методам майбутніх науковців у галузі психології. Позитивною стороною діяльності інституту була висока експериментальна культура проводилися під керівництвом Челпанова досліджень.

При організації експерименту Челпанов продовжував відстоювати як єдино допустиму в психології таку різновид експерименту, яка має справу зі свідченнями спостережень суб'єкта за своїми власними станами свідомості.

Вирішальне відмінність психології від інших наук вбачалося в її суб'єктивному методі.

Важливою відмінністю склався в Росії вчення було твердження принципу активності поведінки. Різко загострився інтерес до питання про те, яким чином, не відступаючи від детерміністській трактування людини, пояснити його здатність займати активну позицію в світі, а не тільки бути залежним від зовнішніх стимулів.

Зароджується уявлення про те, що виборчий характер реакцій на зовнішній вплив, зосередженість на ньому мають підставу не в імматеріальная силі волі, а в особливих властивостях центральної нервової системи, доступних, як і всі інші її властивості, об'єктивного пізнання і експериментальному аналізу.

До подібним уявленням про активну установці організму по відношенню до навколишнього середовища прийшли незалежно один від одного три видатних російських дослідника - Павлов, Бехтерев і Ухтомський. Вони займалися нейрофізіологією і виходили з рефлекторної концепції, але збагатили її важливими ідеями. У функціях нервової системи був виділений особливий рефлекс. Бехтерєв назвав його рефлексом зосередження. Павлов назвав його орієнтовним, настановним рефлексом.

Цей знову виділений вид рефлексів відрізнявся від умовних тим, що, будучи відповіддю на зовнішнє роздратування, у вигляді комплексної м'язової реакції організму, він забезпечував зосередженість організму на об'єкті і його краще сприйняття.