Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1. В чому полягає сутність управління інвестиціями?

2. Назвіть принципи управління інвестиційною діяльністю.

3. Назвіть складові механізму управління інвестиційною діяльністю.

4. Охарактеризуйте важелі державного регулювання прямої і непрямої дії.

5. Що являє собою інтегрована корпоративна структура?

6. В чому полягають особливості та переваги інтегрованих корпоративних структур порівняно з унітарними підприємствами?

7. Поясніть принцип побудови інтегрованої корпоративної структури у формі промислово-фінансової групи.

Література: 19, 21, 22, 23, 26, 27, 28, 49, 51, 52, 65.

Рис. 10.3. Організаційно-економічна схема вертикально-інтегрованої промислово-фінансової групи [27]

Термінологічний словник за темою

Антитрестівське законодавство – законодавство, націлене на забезпечення реалізації функцій конкуренції в галузях зі всілякими інституціональними структурами: від виробництв, у яких працює значна кількість компаній, жодна з яких не може вплинути на ціни й обсяг товарів, що постачаються на ринок, до сфер економіки, контрольованих найбільшими корпораціями.

Інтегрована корпоративна структура – організаційна форма об'єднання фінансового, промислового й інтелектуального капіталу, що базується на концентрації виробництва і взаємозалежних з нею формах суспільного виробництва, невід'ємним принципом об'єднання якого є одержання синергічного ефекту.

Консорціум – тимчасова угода між організаціями для спільного здійснення єдиного капіталомісткого проекту.

Концерн – форма підприємницьких структур, що поєднує підприємства промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери.

Корпорація – спеціально створена за допомогою держави економічна одиниця, що функціонує незалежно від її власників.

Організаційна структура – «каркас» організації, що визначає комплекс її завдань, взаємозв’язки формальної підзвітності й системи, що забезпечують ефективну координацію діяльності робітників відділів.

Транснаціональна корпорація – організація, більше 25% прибутків якої пов’язані з операціями поза країною походження.

Холдингова компанія – це особливий вид фінансової компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їх діяльністю.

Тема 11. Організаційно-правове регулювання взаємодії суб’єктів інвестиційної діяльності Методичні поради до вивчення теми

Невід’ємною складовою інвестиційного процесу є регулювання.

У найбільш широкому сенсі регулювання являє собою спосіб та механізм підпорядковувати що-небудь певній планомірній організації дій, впорядковувати. Як функція управління, регулювання забезпечує функціонування та розвиток явищ і процесів у межах заданих кількісно-якісних параметрів. За характером, механізмами дії та сферами впливу регулювання поділяється на чотири види: ринкове, корпоративне, державне та наддержавне. Їх коротку характеристику представлено в табл. 11.1.

Таблиця 11.1. Характеристика видів регулювання

Вид регулювання	Коротка характеристика
1.Ринкове	Здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту і пропозиції та ін.
2.Корпоративне	Здійснюється гігантськими корпораціями, концернами за допомогою інформаційних систем та маркетингових технологій з метою вивчення і формування масового попиту.
3.Державне	Здійснюється через грошово-кредитну, бюджетну, інвестиційну та інші форми економічної політики, систему державних замовлень, закупівлю державою значної частини виробленої продукції, що означає гарантований попит на неї.
4.Наддержавне	Охоплює окремі сфери світового господарства і здійснюється за допомогою міжнародних організацій, а також у межах регіональних економічних об’єднань наднаціональними органами.

Залежно від використовуваних форм і методів розрізняють регулювання:

1. пряме (адміністративне) – передбачає видання указів, розпоряджень, постанов, на які спирається виконавча влада;

2. непряме – використання економічних, фінансових важелів (зміна ставки податків, відсоткових ставок, надання податкових пільг, кредитів, цінової політики та ін.);

3. правове – є проміжною ланкою між прямим та непрямим регулюванням і полягає у прийнятті відповідних законів.

Реалізація функції регулювання в інвестиційній сфері відбувається через формування і функціонування відповідного механізму, що включає економічну та організаційно-правову складові.

Організаційно-економічний механізм регулювання інвестиційної діяльності являє собою систему відповідних методів, інструментів і важелів, які використовують для досягнення цільових показників інвестиційної діяльності на основі інформаційно-аналітичного, нормативно-правового та організаційного забезпечення. Методами регулювання є сукупність конкретних способів впливу, спрямованих на практичне досягнення поставленої мети. Інструментами регулювання виступають засоби, які приводять в дію методи, а за допомогою зміни важелів обирають оптимальний варіант застосування інструментів. Один метод регулювання як спосіб впливу на інвестиційну діяльність країни може реалізуватись за допомогою кількох інструментів і важелів.

Поєднання організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення механізму регулювання інвестиційної діяльності за умов дотримання нормативно-правового забезпечення дає змогу підвищити інвестиційний імідж держави.

Система державного регулювання інвестиційної діяльності має досить складну структуру (рис 11.1), але її ефективність визначається не лише цим. Важливе значення мають послідовність, взаємозв’язок і комплексність заходів, спрямованих на впровадження, використання та удосконалення різноманітних елементів цієї системи, тобто розглянутих методів, інструментів, важелів, відповідного забезпечення механізму регулювання інвестиційної діяльності.

З огляду на це сам процес регулювання інвестиційної діяльності пропонуємо зобразити у вигляді послідовних етапів (рис. 11.2) – формування стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів інвестиційної діяльності, моніторинг наявних тенденцій і оцінка ефективності цієї діяльності, визначення об’єктів, формування напрямів регулювання, вибір методів, інструментів, важелів, організація їх впровадження й використання.

Ефективне застосування всіх елементів організаційно-економічного механізму в процесі регулювання інвестиційноїдіяльності дасть змогу створити належне макросередовище для проведення гнучкої інвестиційної політики, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародному ринку та забезпечення пріоритетного розвитку стратегічно важливих галузей.

Регулювання інвестиційної діяльності здійснюється державою та через ринковий механізм регулювання. Державу і ринок поєднує те, що вони є регуляторами інвестиційної діяльності, а тому мета і кінцевий результат у них єдині – досягнення збалансованості, рівноваги у співвідношенні попиту і пропозиції товарів за обсягом, структурою і якістю. Саме це зумовило не тільки одночасне співіснування державного і ринкового регулювання, але і доповнення та взаємодію один одного, створення двомеханізмової моделі регулювання інвестиційної діяльності, що відображає сутність регулювання інвестиційної діяльності.

Рис. 11.1. Схема організаційно-економічного механізму регулювання інвестиційної діяльності

Рис. 11.2. Схема процесу регулювання інвестиційної діяльності держави

У ринковому господарстві інвестиційна діяльність реалізується за допомогою механізму інвестиційного ринку, що становить собою форму взаємин між окремими суб'єктами інвестиційної діяльності, які самостійно приймають економічні рішення. За допомогою інвестиційного ринку в ринковій економіці здійснюється кругообіг інвестицій, перетворення інвестиційних ресурсів (інвестиційний попит) у вкладення, що визначають майбутній приріст капітальної вартості (реалізовані інвестиційний попит та пропозиція).

Рух інвестицій в ринковій економіці включає систему формування сукупного інвестиційного попиту та пропозиції. На першому етапі розміщення інвестицій інвестиційний попит формується під впливом цілого комплексу макро- і мікроекономічних факторів. Визначена система складається з розвинутого фінансового ринку, стійкої і надійної банківської системи, ринків матеріальних і трудових ресурсів для галузей промисловості. Така система знижує негативний вплив несприятливих факторів і сприяє встановленню рівноваги на інвестиційному ринку.

На макроекономічному рівні факторами, що визначають інвестиційний попит, є національний обсяг виробництва, величина нагромаджень, грошових доходів населення, розподіл одержуваних доходів на споживання і заощадження, очікуваний темп інфляції, ставка позикового відсотка, податкова політика держави, умови фінансового ринку, обмінний курс грошової одиниці, вплив іноземних інвесторів, зміна економічної і політичної ситуації й ін.

На мікроекономічному рівні факторами, що визначають інвестиційний попит, є норма очікуваного прибутку, процентна ставка, витрати на здійснення інвестицій, сподівання підприємців, засновані на прогнозах майбутнього попиту, обсягу продажів, рентабельності, зміни в технології.

На другому етапі виділяють дві основні форми функціонування інвестиційного ринку: первинного – у формі обороту реального капіталу, і вторинного – у формі обороту фінансових активів, що опосередковують перетікання реального капіталу в економіці.

Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити умови високого розвитку промисловості, що зумовлює необхідність заходів державного впливу на ринкове середовище. У західній економічній практиці в якості базисних концепцій економічного регулювання використовуються, як правило, протилежні наукові напрями – кейнсіанство й монетаризм. Кейнсіанство передбачає регулювання економіки шляхом втручання держави та встановлення контролю за емісією грошей та рівнем інфляції. Монетаризм передбачає забезпечення кількості грошей відповідною кількістю товарів в обігу. Цим регулюється рівень інфляції. На думку вчених, варто робити активне інвестування у слаборозвинуті сектори економіки, ліквідувати диспропорції, навіть шляхом фінансування інвестицій за допомогою грошової емісії.

На сьогодні механізми тих чи інших концепцій слід використовувати залежно від стану розвитку секторів економіки. Використання кейнсіанських рекомендацій в Україні є можливим в умовах кризових періодів, що вимагають посилення втручання держави, встановлення контролю за емісією і темпами інфляції, державної підтримки конкуренції. Автори «теорії пропозиції», заперечуючи кейнсіанські ідеї про бюджетне дефіцитне фінансування, повертаються до них у модифікованому вигляді – не як до активного інструмента стимулювання економічної діяльності, а як до можливого результату. Тому рекомендації монетаризму слід використовувати в сучасних умовах економічного зростання промисловості поряд з рекомендаціями структуралістів для ліквідації диспропорцій розвитку економіки шляхом прямого інвестування.

Аналіз тенденцій у цій сфері доводить, що в структурі валового внутрішнього продукту України спостерігається значне скорочення частки нагромадження основного капіталу при зростанні витрат на кінцеве споживання. Реальні доходи, витрати та заощадження населення мають тенденцію до зростання. Досягнення низької інфляції та стійкості грошової одиниці є необхідним заходом стабілізації економіки, але в цілому в основі оздоровлення ринкових відносин має бути стимулювання промислового виробництва, що передбачає врахування при визначенні кінцевих цілей взаємопов’язаного комплексу економічних параметрів, який містить обсяг виробленого продукту, інвестицій, зайнятості та ін.

Тому факторами, що в комплексі стимулюють інвестиційну діяльність в Україні на сьогодні, є: зростання обсягу валового внутрішнього продукту, підвищення доходів населення, зміцнення платіжно-розрахункової дисципліни, поліпшення фінансового стану промислових підприємств, зміцнення зв’язків фінансового ринку і промислових підприємств. Зокрема, зростання обсягів кредитування банками промислового виробництва здійснюється за рахунок збільшення депозитних вкладів населення (зростання їх доходів, підвищення довіри до банків, законодавчо визначений механізм захисту внесків, депозитна політика банків, що стимулює збільшення внесків шляхом встановлення системи гнучких депозитних ставок), зростання капіталізації банківської системи та обсягів довгострокового кредитування завдяки зміцненню зв’язків фінансового ринку і промислових підприємств.

Розглядаючи сучасний стан інвестиційної діяльності в промисловості, можна зазначити, що він характеризується зменшенням ролі держави як безпосереднього інвестора і розвитком приватних інвесторів, появою нових інституціональних структур, формуванням інвестиційної інфраструктури: комерційних банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інвестиційних інститутів. Ці процеси поступово модифікують структуру інвестиційного капіталу за формами власності і джерелами фінансування.

У загальній структурі фінансування інвестиційної діяльності в промисловості знизилася частка фінансування за рахунок власних коштів промислових підприємств у зв’язку з недосконалою податковою політикою. На сьогодні слід забезпечити адресне використання амортизаційних коштів відповідно до їх функціонального призначення. Можливими шляхами вирішення проблеми є: включення амортизаційних відрахувань при нецільовому використанні в оподатковувану базу, введення спеціальних амортизаційних рахунків промислових підприємств в обслуговуючих банках, формування за рахунок частини амортизаційних відрахувань регіональних інвестиційних фондів.

При дослідженні можливостей залучення зовнішніх ресурсів інвестування у промисловість як пріоритетні напрями ми розглядаємо: нарощування централізованих інвестицій; активізацію приватних інвесторів (населення, комерційних банків, інвестиційних фондів і компаній та ін.); залучення іноземних інвестицій. Перспективним механізмом залучення іноземних інвестицій є використання концесійної системи в рамках розвитку компенсаційних угод, договорів про розділ продукції, схем проектного фінансування тощо.

Існуючі в розвинених країнах способи трансформації заощаджень в інвестиції в цей час в промисловості практично не реалізуються. Завдання підвищення ефективності трансформації внутрішніх заощаджень у інвестиції визначає необхідність відновлення і зміцнення фінансового сектора.

Механізм трансформації заощаджень в інвестиції повинен включати відновлення акумуляції коштів на ринку позикових капіталів, у кредитній сфері, на ринку цінних паперів, формування умов для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, посилення ролі фінансового посередництва у процесі трансформації заощаджень в інвестиції, забезпечення передбачуваності фінансового ринку, що дає змогу здійснювати фінансове планування, орієнтуючись на реалістичні прогнози.

Процес створення механізму мобілізації інвестиційних ресурсів та їх ефективного розміщення передбачає розвиток інвестиційної інфраструктури, різних інституціональних органів інвесторів, що відповідають ринковій економіці.

В Україні до недавнього часу спостерігалося інтенсивне зростання ринку корпоративних цінних паперів, що виражається у зростанні їх вартості. В умовах спаду ділової активності, погіршення фінансового стану підприємств можливості залучення ними коштів шляхом випуску акцій суттєво знизилися, акції безперспективних підприємств мали низький рейтинг або взагалі не одержували ринкової оцінки, тому що угоди за ними не відбувалися. Спекулятивний характер ринку корпоративних цінних паперів, посилення його залежності від закордонних інвесторів зумовили високий ступінь нестійкості ринку, його вразливість при змінах кон’юнктури на світових фінансових ринках. У цілому можна констатувати, що цей варіант залучення ресурсів у виробництво практично не реалізується. Обіг цінних паперів власне кажучи, не пов’язаний з відтворювальним процесом, кошти, одержані від спекулятивних операцій з цінними паперами, залишаються у сфері фінансового обігу.

Важливішу роль у залученні тимчасово вільних коштів, у тому числі коштів населення, продовжують відігравати інститути кредитної системи, головним чином, банки, що акумулюють 80-90% організованих заощаджень. Разом з тим близько половини внесків локалізовані в Національному банку України.

На сьогодні гострота проблеми відтоку капіталу з виробничої сфери не зменшується. Збереження високого розриву між відсотковими ставками і рівнем рентабельності виробництва, що визначає спрямованість інвестиційних потоків у економіці, перешкоджає становленню механізму рівноважних цін на інвестиційні товари. Досягнення низьких позитивних значень реальних відсоткових ставок в економіці, що стимулюють попит на позикові ресурси ускладнюється дефіцитом державного бюджету, наявністю високих кредитних ризиків у реальному секторі, зниженням довіри до економічної політики й іншими факторами.

Умови, що склалися в українській економіці у цей час характеризуються відносною нерозвиненістю мережі небанківських та інвестиційних інститутів, визначають провідні позиції банківської системи в розв’язанні проблем акумулювання коштів з метою їх подальшого інвестування.

Удосконалення економічного механізму фінансування інвестиційної діяльності промисловості економісти вбачають в ефективному розвитку фондового ринку, удосконаленні процесів приватизації, розвитку грошово-кредитної системи України. В цілому економічний механізм фінансування інвестиційної діяльності в промисловості здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної економічної політики. Слід удосконалити інші інструменти, зокрема розширення фондового ринку шляхом обороту на ньому облігацій. Термін обороту облігацій – у середньому 2 роки (оскільки неможливо прогнозувати макроекономічну ситуацію на більш тривалий час). Натомість, умови розвитку інвестиційної діяльності в промисловості потребують залучення більш «довгих» грошей — до 3 і 5 років

Основні напрями діяльності держави в галузі грошово-кредитної системи: збалансована політика у сфері кредитування пріоритетних галузей національної економіки, зокрема промисловості; відмова НБУ від кредитування Уряду шляхом своєї участі в аукціонах первинної емісії ОВДП; створення умов для становлення ФПГ, а також спільної участі в капіталі банків і нефінансових організацій.

Одним з головних принципів управління є постановка завдань (цілей). Відсутність цілей призводить до неможливості порівнювати відносну цінність будь-якого курсу дій з їхнім альтернативним курсом. В управлінській літературі пропонується спеціальний підхід - принцип логічної основи, що дає змогу не тільки структурувати вирішення кожної проблеми відповідно до поставлених цілей, але обрати найбільш ефективний шлях їхнього досягнення. Цей принцип знайшов своє практичне застосування як інструмент регулювання і контролю інвестиційної діяльності за допомогою таких заходів: запобігання створенню виробництв за морально застарілими технологіями; раціональне управління інвестиційними потоками; забезпечення міжгалузевих пропорцій і темпів розвитку кожної галузі та організації міжгалузевих зв'язків; визначення пріоритетних об'єктів будівництва; ефективне управління механізмом інвестиційної діяльності; створення елементів ринкового механізму управління інвестиціями як окремої складової загальної системи регулювання промислового виробництва в умовах трансформації економіки; створення механізмів залучення інвестицій, акумулювання підприємствами власних інвестиційних ресурсів і розвитку процесу реінвестування; сприяння накопиченню кредитних ресурсів, забезпечення довгострокового кредитування підприємств; організація страхування інвестиційних ризиків; створення спеціальних фондів сприяння розвитку інвестиційних процесів.

Кількість нормативних актів, якими регламентується інвестиційна діяльність, сягає першої сотні. Нерідко норми законодавства суперечать один одному. Це є найбільш суттєвою перешкодою ефективного управління інвестиційною діяльністю підприємств. Спроби створити нормативні акти, які б одночасно відповідали цілям держави і мотивації інвесторів, зумовили їх часті зміни. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта щодо іноземного інвестування, регламентування інвестиційної діяльності в окремих галузях промисловості, який би був універсальним та усталеним. Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх проходження від верхніх рівнів управління до нижчих, що пов’язано з декларативним характером прийнятих законів і постанов, тому органи управління нижчих рівнів коригують їх за своїм розумінням [51].