Термінологічний словник за темою

Державна інноваційні політика – створення сприятливого економіко-правового клімату для здійснення інноваційних процесів у комерційних і некомерційних організаціях; є сполученою ланкою між сферою академічної науки і потребами конкретної економіки.

Державне регулювання інноваційної діяльності організацій – вплив держави на діяльність суб’єктів, що господарюють, і ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення необхідних умов для ефективної інноваційної діяльності комерційних і некомерційних організацій.

Інкубатор – структурний підрозділ підприємства, що займається розробкою нових форм бізнесу або нових видів технологій.

Інноваційні діяльність – практичне використання наукового, науково-технологічного результату й інтелектуального потенціалу з метою одержання нової або радикально поліпшеної виробленої продукції, технології її виробництва і задоволення платоспроможного попиту споживачів на високоякісні товари і послуги, удосконалювання соціального обслуговування.

Інноваційна організація – складна техніко-економічна і соціальна система, що відображає індивідуальність і специфіку організації.

Інноваційна політика держави – сукупність форм, методів і напрямів впливу держави на виробництво з метою випуску нових видів продукції та технології і розширення на цій основі ринків збуту вітчизняних товарів.

Інноваційні програма – комплекс інноваційних проектів і заходів, узгоджений за ресурсами, виконавцями і термінами їх здійснення, що забезпечує ефективне розв’язання завдань з освоєння і поширення принципово нових видів продукції (технології).

Інноваційний процес – одержання і комерціалізація винаходу нових технологій, видів продукції і послуг, рішень організаційно-технічного, економічного, соціального або іншого характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності.

Інтелектуальна власність – авторські права на використання патентів, ліцензій, товарних знаків, програмного забезпечення тощо.

Ліцензія – дозвіл на використання винаходу або іншого технічного досягнення, наданий на підставі ліцензійного договору.

Науково-технологічний парк - комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, ви­робничі приміщення багатоцільового призначення тощо).

Технопарк – група підприємств, об’єднаних організаційно і територіально, що займаються розробкою передових технологій.

Технополіс – концепція інтеграції науки з виробництвом; фінансовий диверситфікат, де об’єднані капітали держави, комерційних банків, промислових організацій, венчурних і добродійних фондів, особисті заощадження громадян.

Тема 6. Залучення іноземного капіталу Методичні поради до вивчення теми

Світова практика переконує, що без широкого залучен­ня іноземного капіталу неможливо провести структурну перебу­дову економіки, скоротити технічну та технологічну відсталість народного господарства, домогтися конкурентоздатності вітчизняної продукції на світовому ринку. Крім того, продуктив­не використання іноземних інвестицій є органічною частиною світового процесу руху капіталу й реалізується переважно за ра­хунок капіталів приватних інвесторів, зацікавлених в одержанні більш високого рівня прибутку на вкладені кошти.

Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції - це цінності, що вклада­ються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання при­бутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестори - це суб'єкти, які провадять інвес­тиційну діяльність на території України, а саме:

- юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

- фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця про­живання на території України і не обмежені у дієздатності;

- іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

- інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Основними формами здійснення іноземних інвестицій є:

• часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними й фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

• створення підприємств, що повністю належать іноземним інве­сторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використан­ня природних ресурсів на території України;

• придбання інших майнових прав;

• господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

• в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Найпоширенішою формою іноземних інвестицій в Ук­раїні є спільне підприємство або підприємство з іноземними інвес­тиціями, що являє собою підприємство (організацію) будь-якої організацій­но-правової форми, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його на­явності, становить не менше 10 відсотків.

Міжнародна інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій суб'єктів по вкладенню інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі і часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Зрозуміло, що головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення коштів є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв'язків між країнами світу, і залежить вона як від об'єктивних економічних за­конів, так і від політико-економічної мети діяльності національ­них держав У світовому політичному та господарському просторі.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Вивезення капіталу зумовлюється: надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку, чи брак відповідної економічної структури для застосування ка­піталів); потребою у нових ринках збуту, сировини; формуванням певного рівня конкурентоспроможної економі­ки; міжнародним поділом праці; пошуком стабільних умов застосування капіталів.

Головною метою приватних іноземних інвестицій є експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку чи розширення економічно­го впливу.

Головною метою державний іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.

Основу підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції - це вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управ­лінні підприємством. Масштаби прямих інвестицій і темпи їх вкладання зале­жать від обсягів капіталів країн донорів, внутрішнього господарського механізму країн, що приймають іноземний капітал.

Прямі інвестиції можуть здійснювати­ся в таких формах:

1. Придбання неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн реципієнтів здійснюється через пряму купівлю акцій на місцево­му фондовому ринку;

2. Ліцензійні угоди з фірмами країн-реципієнтів дають інве­стору можливість виходу на ринок із мінімальним ризиком;

3. Стратегічні альянси і спільні підприємства дають інвес­торам більшу присутність на місцевому ринку з меншим ризи­ком, ніж пряма купівля місцевої фірми або створення власного дочірнього підприємства;

4. Придбання контрольних пакетів акцій у фірмах країн-ре­ципієнтів іноземними інвесторами приносить великі вигоди місцевим фірмам, стимулює економіку країни в цілому та при­скорює її інтеграцію у світову економіку, тому що це вимагає від інвесторів більших зобов'язань та тривалішого часу для отри­мання прибутків;

5. Створення власних дочірніх підприємств у фірмах країн-реципієнтів застосовується на ринках, які мають найбільший потен­ціал для отримання прибутків.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції несуть ризик інозем­ним інвесторам, тому що останні позбавлені можливості швидкого виходу на ринок, крім того, вони приносять більше вигод країні-ре­ципієнту, тому що включають більші суми коштів, пов'язаних із більшими зобов'язаннями і тривалим часом здійснення інвестицій.

Портфельні інвестиції - це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу. Такі інвестиції не да­ють реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

Цілями форму­вання портфелю міжнародних інвестицій можуть бути:

• одержання рівня якості (доходність та ризик), близького за якістю ринкового портфеля, структура якого відповідає капіталізації відповідного ринку;

• одержання доходності вище доходності ринкового портфеля;

• забезпечення ризику нижче ризику ринкового портфеля.

Іноземний інвестиційний кредит - це економічні відно­сини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, як правило, із виплатою процента. Існують три основні види іноземного інвестиційного кредиту:

1. Державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі, включаючи позики міжнародних організацій;

2. Банківський кредит, пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн;

3. Комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує інвестиційний процес підприємств (фірм).

На міжнародному позичковому ринку іноземний інвес­тиційний кредит відіграє подвійну роль: з одного боку – сприяє розвитку взаємовигідного співтовариства країн; а з ін­шого – є засобом конкурентної боротьби.

Важливою складовою міжнародної інвестиційної діяль­ності є державна іноземна допомога. Вона за призначенням не має комерційного характеру і надається тільки на пільгових умовах. Структурно її формують гранти, пільгові позики та технічна й інформаційно-консультаційна допомога.

Активним учасником іноземної допомоги в Україні є Фонд Євразія, який було засновано у 1993 році на кошти Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) із метою сприян­ня розвиткові економіки в нових незалежних державах колиш­нього СРСР. В Україні Фонд надає гранти для реалізації неко­мерційних проектів та підтримує довгострокові та короткост­рокові програми підготовки фахівців у сфері бізнесу та менедж­менту шляхом надання технічної та консультативної допомоги [61].

Реформування української економіки серед інших якісних перетворень включає налагодження зовнішньоекономічних зв'язків і відкритість її для зовнішніх інвестицій.

За даними Міністерства економіки України, починаючи з 2001 року, намітилася позитивна динаміка чистого щорічного приросту іноземного капіталу у фінансуванні інвестицій (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Динаміка чистого щорічного приросту прямих іноземних інвестицій в економіку України за 2001-2007 роки, млрд. дол. США [50]

Обсяг прямих іноземних інвестицій на одного мешканця України зріс з 94 дол. США у 2001 році до 812,1 дол. США за підсумками 9 міс. 2008 року.

На 1 жовтня 2008 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, склав 37621,5 млн. дол. США, що на 27,3% більше обсягу інвестицій на початок 2008 року.

Приріст прямих іноземних інвестицій за підсумками 9 місяців 2008 року склав 8079,4 млн. дол. США, що на 54,2% більше приросту за відповідний період попереднього року.

Протягом 9 місяців 2008 року спостерігається тенденція до нарощування обсягів прямих іноземних інвестицій, водночас, спад темпів приросту прямих іноземних інвестицій в економіку України в 3 рази в третьому кварталі у порівнянні з другим кварталом 2008 року пояснюється впливом світової фінансово-економічної кризи на рух капіталу. Проте, слід зауважити, що приток прямих іноземних інвестицій за перші три квартали поточного року вже перевищив загальний показник 2007 року на 144,6 млн. дол. США.

Приріст іноземного капіталу у звітному періоді спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 2473,6 млн. дол. США, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 1179,3 млн. дол. США, торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку – на 795,4 млн. дол. США, будівництво – на 495,2 млн. дол. США, а також на підприємствах промисловості – на 995,3 млн. дол. США, у тому числі переробної – на 823,0 млн. дол. США.

Аналізуючи статистичні дані щодо напрямів вкладання іноземних інвестицій в економіку України слід зазначити, що більша їх частка спрямовується у промисловість (23,9 %), у тому числі переробну промисловість (20,3 %), фінансову діяльність (19,5 %). Дана тенденція сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, оскільки інвестиції спрямовуються на оновлення основних фондів та започаткування нових технологій виробництва.

Отже, у цілому результати інвестиційної діяльності є позитивними, відповідають прогнозованим тенденціям та свідчать, що Україна залишається і досі привабливою для інвестицій.

Державна політика України щодо залучення іноземного капіталу проводиться за такими напрямками:

• визначення умов для здійснення іноземних інвестицій;

• визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування;

• визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвесторів;

• визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів;

• визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг та інше.