6.3 Види податків та джерела їх сплати

Залежно від форми оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки - це податки, які встановлюються безпосередньо на доходи і майно платників і сплачуються ними із власних надходжень грошових коштів. До них належать податок на прибуток, податок на транспортні засоби, податок на землю, податок з доходів громадян та Ці податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно Платника, і їх розмір залежить від обсягу об'єкта оподаткування. Чим більший об'єкт оподаткування, тим, при однаковій ставці, більша сума податку, і навпаки.

Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари і послуги і оплачуються покупцем в їх цінах або тарифах, а до бюджету сплачуються продавцями товарів і послуг. У даному випадку покупець сплачує ці податки продавцю в цінах на товари і послуги, які у ньо­го купує, а продавець згодом перераховує їх державі. Зв'язок тут між шинником податку (споживачем товару) і державою опосередкований через об'єкт оподаткування. До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори. Розмір цих податків, при постійних ставках (тарифах), залежить від кількості і вартості товарів (послуг), що купуються.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на: податки на доходи; податки на споживання; податки на майно.

Податки на доходи - це податки, що стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних і юридичних осіб. До них належать по­даток на прибуток, податок з доходів фізичних осіб.

Податки на споживання - це податки, що стягуються з покупців у цінах на товари і послуги, які купуються. До цих податків належать податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на майно - це податок, що встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб. Наприклад, податок на транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки - це податки, що встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території країни. До них належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок на землю, податок на транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми, податок на промисел, податок з доходів фізичних осіб та ін.

Місцеві податки - це податки, які встановлюють місцеві органи влади, і вони є обов'язковими для сплати на даній території. До місцевих податків належать: комунальний податок, податок з реклами, а також ряд зборів: готельний збір, ринковий збір, курортний збір, збір за видачу ордера на квартиру та інші.

Залежно від напрямку використання податки поділяються на загальні і цільові (спеціальні).

Загальні податки - це податки, які не мають цільового призначення і використовуються державою на загальнодержавні заходи (утримання органів управління, оборону країни та інші). До них можна віднести по­даток на прибуток, податок на додану вартість, податок з доходів фізичних осіб, акцизний збір та ін.

Цільові (спеціальні) податки - це податки, які встановлю­ють для фінансування спеціальних заходів. Так, податок на землю використовується для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель, підвищенням їх родючості, введен­ням державного земельного кадастру, землевпорядкуванням, та ін.

Кожен вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати.

Джерела сплати податків і податкових платежів - це дохід їх плат­ника, з якого сплачуються відповідні податки і платежі, тобто це те, з чого сплачуються податки. Джерело може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (наприклад, коли оподатковується сам дохід - прибуток, то об'єкт оподаткування і джерело співпадають), а може і не мати відношення до об'єкта оподаткування (наприклад, податок на транспортні засоби нараховується з об'єму циліндрів двигуна автомобіля, а сплачується із доходу). Формування джерел сплати податків пов'язане з виробництвом і розподілом національного доходу. Під час розподілу виро­бленого національного доходу формується фонд оплати праці працівників і чистий доход підприємства, які є джерелами сплати податків. У нинішній час розрізняють чотири види доходів: рента, процент, заробітна плата, підприємницький дохід.

Рента - це дохід господарюючих суб'єктів, отримання якого обу­мовлено факторами, що не залежать від їх діяльності. Цей дохід при­носить, як правило, такий фактор виробництва, як земля, що включає всі природні ресурси (ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин і т. д.). Джерела створення ренти різноманітні. Наприклад, у добувних галузях вона створюється на підприємствах, що розташовані в більш сприятливих умовах виробництва (менша глибина покладу і більша товща шару, близьке розташування споживачів і т. д.), які дозволя­ють добувати більш дешеву продукцію в порівнянні з аналогічними підприємствами, які знаходяться в гірших умовах. Рента, яку отримує господарюючий суб'єкт, як дохід, вноситься ним до бюджету у вигляді відповідного платежу

Процент - це дохід на вкладений капітал або інвестовані ресурси і копни виробництва та ін.). Цей дохід можуть отримувати як юридичні, гак і фізичні особи. Таким чином, він може бути джерелом сплати як прямих, так і непрямих податків.

Заробітна плата - дохід, якій сплачується працівникам за використапня їхньої праці (робочої сили). Вона є часткою національного доходу, який надходить до особистого споживання. Цей дохід може бути джерелом сплати також як прямих (прибуткового податку), так і непрямих (ПДВ, акцизу) податків.

Підприємницький дохід - це дохід, який отриманий у результаті підприємницької діяльності, він є джерелом сплати прямих податків підприємців - податку на прибуток та ін.

Аналізуючи джерела платежів щодо доходів юридичних та фізичних осіб і безпосередньо платників податків, слід відзначити, що якщо джере­лом сплати прямих податків (податку на прибуток та інших) у юридичних осіб є безпосередньо їх прибуток, а непрямих (ПДВ, акцизного збору ...) в кінцевому підсумку також прибуток (бо віднесення їх на збільшення собівартості проданої продукції і послуг зменшує на відповідну величину прибуток), тобто сплачуються вони до бюджету безпосередньо із виручки. Що стосується фізичних осіб, то утримані із їхніх доходів (як джерела податків) прямі податки (податок з доходів) сплачуються до бюджету із ви­ручки господарюючих суб'єктів. Непрямі ж податки (ПДВ, акцизний збір) стягуються з фізичних осіб через ціни товарів і послуг, що продаються, а перераховуються до бюджету продавцями товарів і послуг із отриманої виручки. Таким чином, якщо джерела сплати податків у юридичних і фізичних осіб різні, то сплачуються вони до бюджету господарюючими суб'єктами із виручки.