Вартість

Прибуток

Заробітня плата

Рента

Капітал

Праця

Земля

Через двоїстість позицій А.Сміта, неможливо точно визначити до якої теорії він більше схилявся, до трудової теорії чи до теорії витрат.

Теорія розподілу:

Розподіл праці займає ключове місце в економічній системі А. Сміта. Фундаментальне значення цього елементу‚ А. Сміт пояснював, по-перше, тим що розподіл праці являється причиною, що стимулює продуктивність‚ а розвиток виробництва визначає весь добробут країни. Він вважав, що розподіл праці підвищує продуктивність трьома способами:

• збільшення вправності кожного окремого робітника;

• збереженням часу при переході від одного виду діяльності до іншого;

• стимулювання винаходом і виробництвом машин, що полегшують і зменшують людську працю.

По-друге, він бачив загальну сукупність індивідів, егоїстичних за своєю сутністю, і єдиною ланкою, яка поєднує їх в систему, вважав розподіл праці, що виник із-за природної схильності людини до обміну.

В теорії розподілу праці А. Сміт відобразив тенденцію до розвитку машинного виробництва. Він стверджував, що об’єм виробництва і споживання продуктів визначається двома головними факторами: відсотком населення, яке зайняте продуктивною працею, і рівнем продуктивності праці.

Однак А. Сміт не помічав принципової відмінності між розподілом праці всередині мануфактури і розподілом праці в суспільстві, між підприємствами і галузями. Все суспільство бачилося йому гігантською мануфактурою, а розподіл праці - всезагальною формою співробітництва індивідів.

Теорія грошей:

Теорія грошей А. Сміта не вирізняється якимись особливими положеннями. Він відзначав, що гроші зробились загальноприйнятим засобом торгівлі з тих пір, як закінчилася мінова торгівля , але подібно до всіх інших товарів , золото і срібло обмінюються у своїй вартості.

• Має положення на користь кількісної теорії грошей.

• Засуджував меркантелістську систему поглядів, відповідно до якої національне багатство полягає у достатній кількості золота і срібла, а національна бідність навпаки – у їх нестачі.

• Падіння курсу паперових грошей нижче вартості золота і срібла зовсім не означає падіння вартості цих металів.

• Розглядає гроші як технічне знаряддя для обігу і торгівлі , ставлячи на перше місце їх функцію обігу.

Теорія капіталу:

Капітал характеризується ним як одна з двох частин запасів , від якої очікують отримувати прибуток , а друга частина – це та , яка іде безпосередньо на споживання.

• На відміну від фізіократів вважав, що продуктивним є капітал, зайнятий не лише в сільському господарстві, а й у всій галузі матеріального виробництва.

• Ввів поняття поділу капіталу на основний (та частина , яка знаходиться в обороті) і оборотний( не вступає в оборот).

• Як основний , так і оборотний капітал приносить прибуток: основний – у виробництво , оборотний – у сферу обігу.

Давід Рікардо

Теорія ринку:

Вважав, що основною умовою процвітання країни є вільна конкуренція та інші принципи політики економічного лібералізму.

Теорія вартості:

Рікардо заперечує смітівську двояку теорію вартості , безапеляційно наполягаючи тільки на одній – трудовій теорії вартості. Щодо мінової вартості товару , він зазначав, що її визначає рідкісність товару.

Теорія розподілу:

В основі процесу розподілу доходів у суспільстві лежать класові відносини , оскільки він був упевнений, що ріст доходів капіталістів (прибуток)обов’язково знижує дохід робітників(заробітню плату) і навпаки.

Теорія грошей:

Рікардо вважав, що ні золото, ні якийсь інший товар не можуть бути завжди досконалою мірою вартості усіх речей.

Був прихильником кількісної теорії грошей (вартість товарів залежить від кількості грошей в обігу).

Рікардо не бачив принципової різниці між паперовими грошима і золотом. Він вбачав у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності і багатогранності їх функції.

Теорія капіталу:

Капітал Рікардо охарактеризував як « частину багатства країни , котра використовується у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин та іншого , що необхідне, щоб привести у рух працю.» Ця теза відрізняється від думки Сміта, який відносив до капіталу нагромаджену працю , втілену у знаряддях виробництва.

• Вважав, що через нерівність прибутку на вкладений капітал останній переміщується із однієї діяльності в іншу.

26. Розвиток класичної політичної економії в Англії в І пол. ХІХ ст. (Т.Мальтус, Н.Сеніор, Дж.С.Мілль).

Т.Мальтус

Праця: 1798р. «Дослідження про закон народонаселення…»

1. Визначив дві тенденції щодо зростання населення та щодо зростання засобів існування. Зростання населення відбувається в геометричній прогресії, а зростання засобів існування – в арифметичній.

2. Визначив, що є природні явища, які визначають кількість населення:війни, епідемії, голод,…

3. Зазначав, що різноманітна соціальна допомога є шкідливою, вона лише стимулює народжуваність.

4. Заробітна плата повинна дорівнювати прожитковому рівню.

5. Теорія вартості являє собою теорію витрат( вартість визначається витратами виробництва).

6. Поділяє капітал на постійний та змінний.

7. Розробляє вчення про кризи, кризи є можливими (визначає можливість криз надвиробництва); причиною криз вважав розподіл доходів на споживання та нагромадження.

8. Вважав, що існують треті особи, які не задіяні в сфері матеріального виробництва.

Н.Сеніор

Праця : 1850 р. “Політична економія”

1. Предмет політичної економії – вивчення природи виробництва і розподіл багатства.

2. Чинники вартості – корисність блага та його доступність.

3. Ціна блага формується на ринку , під впливом попиту і пропозиції.

4. Фактори капіталу – земля, праця і утримання( прибуток і заробітна плата).

5. Прибуток – наслідок утримання капіталіста від споживання.

6. Заробітна плата – наслідок утримання капіталіста від вільного часу.

7. Вважав, що ставка зароб. Плати залежить від утримання капіталіста.

8. Визначає ступені монополізації суспільства(5 ступенів), які впливають на ціну.

Дж.С.Мілль

Праця: 1848 р. «Принципи політичної економії»

1. Визначив, що закони виробництва є об’єктивними та незмінними, а закони розподілу залежать від волі суспільства.

2. Основні фактори виробництва:

• Праця;

• Капітал;

• Природні сили;

3. Теорія вартості:

Вартість визначається як витратами виробництва , так і попитом та пропозицією, а також конкурентною боротьбою.

4. Капітал: (сформулював теореми капіталу)

Капітал – це засоби, витрачені на організацію та підтримку праці.

Джерело капіталу – заощадження, які підлягають виробничому споживанню.

Зазначав, що від наявності капіталу залежить розвиток.

Поділяв капітал на основний та оборотний.

5. Теорема доходу:

Чинники , що визначають З/П : попит та пропозиція.

Прибуток – це винагорода за утримання від споживання.

Розмір прибутку залежить від корисності продукту праці + від продуктивності праці.

6. Теорія ренти: ( продовження теорії ренти Д. Рікардо)

Чинники диференційної ренти – плодоріддя землі та місце розташування.

Рента виникає внаслідок залучення до обробітку все гірших земель, на яких вищими є витрати праці, а зростання витрат праці викликає підвищення ціни на хліб , внаслідок чого власники кращих земель отримують ренту. ..

7. Розглядає суспільство в двох станах : динамічному і статичному розвитку.

8. Фактори , які сприяють розвитку :

• Зміна якості засобів виробництва;

• Зміна обсягів виробництва;

• Збільшення ділової активності;

• Збільшення капіталу;

27. Економічні погляди Генрі Чарльза Кері .

Вартість:

Визначив, що вартість – це оцінка опору, який потрібно подолати, щоб оволодіти бажаною річчю( розмір опору = витратам виробництва)

1. Зазначав, що товар характеризується витратами та корисністю . При чому, витрати будуть тим більші, чим більше природа керує людиною.

2. Вважається автором теорії гармонії інтересів.

3. Розподіл враховує внесок кожного у виробництво і цей внесок визначає розмір доходу всіх учасників виробництва.

4. Зазначав, що заробітна плата має тенденцію до зростання , тому що корисність праці зростає, а прибуток має тенденцію до зменшення.

5. Заперечував теорію ренти Д. Рікардо, оскільки вважав, що найбільш плодорідними є ті землі, де витрати праці на виробництво врожаю є найменшими.

28. Розвиток класичної політичної економії у Франції в І пол. ХІХ ст. (Ж.-Б.Сей, Ф.Бастіа)ї

Ж.-Б.Сей

Ж.-Б.Сей здобув беззаперечний авторитет смітіанця , беззастережно прийнявши принцип вільності ринків, ціноутворення, внутрішньої і зовнішньої торгівлі ( фритредерство), необмеженої вільної конкуренції підприємців , недопущення ніяких проявів протекціонізму , і звів ці принципи до абсолюту. У випадку їх прийняття він передрікав людству об’єктивну неможливість ні перевиробництва , ні недоспоживання суспільного продукту, тобто – економічних криз.

Праця:

1803 р. – «Трактат політичної економії»

1. Визначив основні об’єкти дослідження політичної Економії як науки : виробництво, розподіл, споживання.

2. Визначив вартість як ціну товару, яка залежить від корисності, витрат виробництва, а також попиту та пропозиції.

3. Розробив вчення про фактори виробництва: праця, земля, капітал,+ підприємницькі здібності.

4. Теорія розподілу суспільного продукти,ту . Вважав , що факторам виробництва відповідають доходи, які залежать від корисності факторів виробництва.

5. Закон про можливість кризи надвиробництва: оскільки одні товари обмінюються на інші , а кожен продавець одночасно є покупцем, рівновага попиту і пропозиції встановлюється автоматично.

6. Вважав, що пропозиція є домінуючою на ринку.

Ф.Бастіа

Праця: 1850 р. «Економічні гармонії».

1. Захищав вільну конкуренцію, свободу в усьому, що стосується економічної діяльності. Вважав ринок оптимальним устроєм для реалізації індивідуальних та суспільних інтересів.

2. Вартість – це відношення двох послуг, що обмінюються.

3. Розподіл вартості відбувається пропорційно внескам всіх учасників виробництва.

4. Запропонував теорію зменшення частки доходів за правом власності.

5. Вважав, що гармонія забезпечується в розподілі. Процес обігу – це гармонія інтересів, також процес розподілу.

29. Економічні погляди представників дрібнобуржуазної економічної думки (С. Сісмонді, К.Родбертус, П.Ж.Прудон).

Сімон де Сісмонді(романтик політичної економії)

Праця: 1819 р. «Нові начала політичної економії»

1. Предметом політичної економії визначив : матеріальний добробут людей, а задача політ. Економії – вивчення того, як держава повинна керувати розподілом багатства.

2. Був прихильником державного регулювання.

3. Теорія вартості товару: вартість визначається витратами праці на виробництво за середніх умов праці (трудова теорія вартості).

4. Прибуток – частина неоплаченої праці робітника, результат продуктивності капіталу , винагорода за заощадження.

5. Рента – дар землі, пояснюється продуктивними властивостями землі.

6. Вважав, що заробітна праця дорівнює продукту праці робітника.

7. Теорія відтворення та кризи:

• Довів імовірність криз надвиробництва.

• Причиною криз вважав те, що робітник отримує лише частину продукту праці, відповідно частина вартості не може бути реалізована.

8. Ідеальним вважав устрій, який складається з дрібних власників , які одночасно виступають і виробниками (протестував проти крупної приватної власності).

9. Був прихильником дрібновласницької буржуазії.

10. Функціями держави вважав:

• Реалізація соціальної політики;

• Стрияння дрібному виробництву.

• Стримування науково-технічного прогресу.

Карл Родбертус

1. Єдиним трудовим доход вважав заробітну плату., а інші доходи – нетрудові.

2. Прибуток і рента – це рента взагалі.

3. Абсолютна рента – це надлишок над прибутком в сільському господарстві).

4. Не був прихильником дрібної приватної власності.

5. Виступав проти прав власності, вважав , що вони мають бути ліквідовані.

П’єр Жозе Прудон

1. Висунув критику капіталізму.

• Соціальна нерівність

• Безробіття

• Розорення дрібних виробників

2. Теорія вартості:

Висунув так звану синтетичну або конституйовану вартість – синтез мінової та споживчої вартості, вимірюється годинами робочого часу.

3. Основним нетрудовим доходом вважав позичковий відсоток.

4. Запропонував ідею дарового кредиту( без відсотків , що буде забезпечувати засоби виробництва і усуне капіталістичні проблеми).

30. Економічні ідеї західноєвропейських соціалістів-утопістів.

Як відомо, утопічні ідеї – це втілення мрії про справедливе суспільство. Воно не базується на економічній дійсності, а змальовують модель “справедливого суспільства” майбутнього.

Одними з найвидатніших представників утопічного соціалізму були Томас Мор та Томазо Кампанелло.

Томас Мор

Праця: 1516 р. “Утопія”, де виступив як критик капіталізму.

1. У процесах первісного нагромадження капіталу він вбачав причину суспільних суперечностей і виступав проти приватної власності.

2. Розробив модель справедливого суспільства, яка побудована на суспільній власності, зрівняльному розподілі благ за розумними потребами, суспільному контролі рівності, планово-організованій і обовязковій для всіх праці.

Томазо Кампанелло

Праця: “Місто сонця”(1623

1. пропонує проект ідеальної утопічної держави – Міста Сонця, де є загальнонародна власність на майно (крім індивідуального житла) та господарство натурального типу. Його суспільство – це конгломерат сільськогосподарських общин, де суспільно корисна праця є обовзковою для всіх громадян.

2. Споживання в такій державі буде суспільним, виходячи з потреб.

3. Відносини між людьми будуть будуватися на принципах дружби, товариського співпраці.

Але ні Мор, ні Кампанелла не собі за завдання знайти шлях до побудови такого суспільства. Вони тільки описували справедливе суспільство.

Сен Сімон

1. Рушійними силами суспільства вважав науку та індустрію.

2. Основа ідеального суспільства – велика індустрія – промисловість , централізоване промислове управління.

3. Класовий поділ:

• Землевласники не повинні існувати;

• Капіталісти залишалися власниками засобів виробництва ( усувалися від розподілу доходів)

• Партія промисловців, які займалися справедливим розподілом доходів та управлінням економікою.

Шарль Фур’є

Праця: 1820 р. «Доход графству Ленарк »

1. Організував працю і життя бідних робітників , довів , що можна бути прибутковим і з нормальними умовами життя.

2. Ввів 11-годинний робочий день , в той час як усюди – 16-годинний.

3. Заборонив нічну працю людей, жінок і дітей.

4. Підвищив З/П, створив заходи соціальної інфраструктури для робітників за свої кошти.

5. Поборов алкоголізм, і т.д.

6. Створив на локальному рівні ідеальне суспільство.

7. Підтримував трудову теорію вартості.

8. Вважав, що недоспоживання робітників є причиною криз надвиробництва .

9. Критикував існуючий в суспільстві розподіл доходів, заперечував приватну власність.

10. Обгрунтував потрібність кооперативних общин.

31. Теорії вартості, доданої вартості, грошей, капіталу, доходів в марксистській економічній теорії.

Теорія вартості

1. Вартість – це уречевлена суспільно-необхідна праця. Вимірюється витратами суспільно-необхідного робочого часу.

2. Відкриває подвійний характер праці та його двояку роль у створенні вартості.

3. Визначає ціну товару як грошове вираження вартості.

Теорія доданої вартості

1. Робітник продає на ринку не працю, а робочу силу – сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром, що має споживчу вартість (здатність до продуктивної праці) та мінову вартість (сума життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім’ї).

2. Підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і повністю оплачує її вартість. Але робітник працює значно більше часу, ніж необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат праці за рамками необхідного робочого часу на створення вартості робочої сили становить додану вартість.

3. Розрізняє абсолютну та відносну форми доданої вартості.

Доход Заробітна плата – грошове вираження вартості товару робочої сили. Прибуток – форма доданої вартості, яка виступає у трьох функціональних різновидах:

• промисловий прибуток;

• торговий прибуток;

• позичковий відсоток.

Рента – форма доданої вартості у землеробстві. Виступає як: А) абсолютна рента (пов’язана з наявністю монополії приватної власності на землю) Б) диференційна рента (пов’язана з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок). Теорія капіталу

1. Капітал – це вартість, що створює додану вартість. Самозростаюча вартість. Виступає у трьох функціональних формах:

• промисловий;

• торговий;

• позичковий.

2. Ділить капітал на:

• основний – та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт частинами;

• обіговий – та частина капіталу, яка використовується у виробництві раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт;

• постійний (с) – та частина капіталу, що витрачається на купівлю засобів виробництва;

• змінний (v) – та частина капіталу, яка витрачається на робочу силу.

3. Виводить залежність між постійним та змінним капіталом і називає органічною будовою капіталу (с/v)

32. Економічна модель соціалізму в працях К.Маркса та Ф.Енгельса.

Сутність економічної моделі соціалізму — це загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника засобів виробництва, утверджує трудовий і колективістський характер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людьми як найбільш суттєвий момент соціальної справедливості.    Економічною основою соціалізму є суспільна власність на засоби виробництва, соціалістична планова система, можливість свідомого суспільного управління економічними процесами, свідоме регулювання темпів і пропорцій розвитку виробництва.    Ідея соціалізму — це ідея справедливого суспільства. Вона зародилася як форма виявлення протесту проти експлуатації і гніту. В історії соціалізму виділяють декілька етапів: спочатку виникнення утопічного соціалізму, потім еволюцію утопічного соціалізму від соціалістів-утопістів до прихильників концепції анархізму і, нарешті, перетворення соціалізму з утопії в науку — марксизм. Останнім етапом у розвитку ідеї соціалізму стала криза традиційного і розробка нового погляду на соціалізм.    На всіх етапах еволюції соціалізму, поєднувались наукові знання, реалістичні уявлення, революційний романтизм і елементи соціальної утопії.

Марксизм обґрунтовує соціалізм як соціальний устрій, що виникає в результаті ліквідації капіталістичного способу виробництва і встановлення диктатури пролетаріату, суспільної власності і розподілу за принципом: “Від кожного — за здібностями, кожному — за працею”.

Утвердження соціалістичного ладу відбувається в процесі перехідного періоду від капіталізму до соціалізму шляхом соціалістичних перетворень у всіх галузях економіки і культури. Головним знаряддям побудови соціалізму є диктатура пролетаріату, соціалістична держава, якою керує марксистсько-ленінська партія. Мета соціалізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства.

Робоча сила не є товаром, оскільки самі працівники є власниками засобів виробництва.