68. Неокейнсіанські теорії е.Хансена, р.Харрода, є.Домара.

Неокейнсіанська теорія циклу Е. Хансена

ЕлвінХансен (1887-1976) Характерноюрисоюек-ноїтеоріїпіслякейнсіанськогоперіодуєте, щоупоясненнінайважливішихек-нихпроблемвирішальнемісценалежитьінвестиціям. Упитанняхтеоріївонивиходятьзтого, що причинациклічності іпричинаперіодичнихкризтабезробіття, полягаєу "коливанняхдинамікиінвестицій”. Неокейнсіанськатеоріяциклудетальновикладенау роботіЕ.Хансена“Ек-ніциклитанац. доход” (1958). ВонадоповнилаосновніположенняКей-нсадеякиминовими (механізмакселератора). Рушійноюсилою, першопричиноюВєтехнічнийпрогрес, якийвимагаєновихкапіталовкладень–автономнихінвестицій. Рез-томкожноїновоїпор-ціїавтономнихінвестиційєрозгортаннямультип-лікаційно-акселераційногопроцесу. Інвестиціїпо-роджуютьдоходи, сумаякихтимвища, чимбіль-ша“схильністьдоспож-ня”. Зростанняждоходіввикликаєпохідніінвестиції, якізбільшуютьнац-нийдоход. НадумкуХансена, технічнийпрогресвизначаєрівенькапітальногокоефіцієнту, аксе-лератора. Інтенсивністьтатривалістьпроцесузростаннявизначаютьсявиключнохар-ромтех-нічногопрогресу. Хансенвизначаєпричини, щовикликаютьприпиненняпроцесузростанняіпо-чатокспаду: причинапов’язаназпоступовимвичерпуваннямавтономнихінвестицій: зниженняочікуваноїнормиприбуткуіззростан-нямінвестицій, збільшенняцінкапітальнихтова-рівіпідвищенняпроцента; пов’язаназпослабле-нням“понадкумулятивногопроцесу”, щопород-жуєтьсядієюмультиплікаторатаакселератора. Тривалістьтаінтенсивністьпіднесення визначаютьсявирішальноюміроюобсягомтаінтенсивністюавтономнихінвестицій. Рівновагаринкової сис-мипередбачаєзагальнуабомакроек-нурів-новагуринкутоварів, грошей, облігаційтаробочоїсили. Макроек-нарівновагазводитьсядовза-ємодії 2-хринків–товарівтаоблігаційаботова-рівігрошей. Останнійваріантзветься моделлюХікса–Хансена. Хансен, взявшизаосновукейнсіанськийваріант, включивдоньогодіаграму IS-LM, додавшидонеїрівнянняпопитутапропози-ціїнаринкупраці (IS –крива“інвестиції-заощад-ження” - криварівновагигрошовогоринку, LM –крива“ліквідність–гроші” - криварівновагитова-рногоринку). МодельХікса–Хансенавідкриваєвеликіможли-востідлядосл-нявзаємодіїринкітоварівтагро-шей. Сприймаючиімпульсиззовні, ринковаек-каздатнапереміщуватисязодногостанурівновагивдругий. Спочаткуслідомзаімпульсомйдесплескгосп-коїактивності, апотімвзаємодіярин-ківтоварівігрошейгасятьїїтастабілізутьстан. 

Теорія економічної динаміки Р. Харрода Кейнсіанська теорія розглядала ек-ку у рівновазі, а не у стані динаміки. У післявоєнні роки на 1-ий план соц-но-ек-ого розв-ку західних країн виступають не проблеми повної зайнятості, як це було у кейнсіанстві, а проблема ек-ого зростання.Теоретична модель зростання, побудована Ке-йнсом, передбачала можливість впливати на ве-личину сукупного попиту, зайнятості та нац-ого доходу шляхом регулювання “незалежних змін-них” – схильність до спож-ня, граничної ефектив-ності капіталу та норми процента. Висунуті Кейнсом положення були розвинуті його послідовниками Р.Харродом, Е.Домаром та ін. Після ІІ світової війни, відзначивши недоліки мо-делі Кейнса, неокейнсіанці висунули свої моделі ек-ого зростання (зокрема моделі Р. Харрода, Е. Домара). Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періо-ду, то неокейсіанці роз-ширили часові межі дії мультиплікатора, викорис-товуючи цю модель і у динамічному аналізі. Важ-ливим нововведенням неокейсіан. теорії є вклю-чення “виробничого ефекту” у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання ек-ки (динамічної рівно-ваги).Послідовник теорії Кейнса англ. ек-ст Р.Харродрозробив динамічний варіант теорії ек-ого зро-стання. Динаміка передбачає стійкий темп зрос-тання протягом тривалого періоду, що передба-чає просте відтворення. В основі ек-ого зростан-ня лежить 3 фактори: робоча сила, випуск проду-кції або доход на душу населення, розмір наяв-ного капіталу.

Р.Харрод розділив ек-ку на 2 сектори: сектор, що виробляє інвестиційні блага та сектор спож-ких благ. Загальна нейтральність технічного про-гресу не вимагає нейтральності інновацій у кож-ному секторі. Технічний прогрес, у цілому є капі-талозберігаючим, оск він знижує витрати капіталу на реальні капіталовкладення у кожному секторі навіть при постійній ставці процента. Йому належить класифікація, спеціально призна-чена до стійкого потоку технічних удосконалень: працезберігаючий технічний прогрес збільшує, а капіталозберігаючий, навпаки, зменшує показник капіталомісткості, нейтральний технічний прогрес залишає його незмінним, до того ж, це відбуває-ться при фіксованій процентній ставці. Цей вис-новок Харрода врахував існуючі на той час запе-речення, що увесь технічний прогрес веде до зменшення середньої капіталомісткості. Показ-ник капіталомісткості виявляється показником темпу інноваційної діяльності.

Американський економістЄ. Домар писав, що проблема темпів перетворюється на проблему самого існування капіталізму.Саме за цих умов і з’являються теорії економічного зростання, автори яких роблять спроби створити теорію відтворення придатну для різних кон’юнктурних умов, визначити загальні фактори економічного зростання.

Домар вважає інвестиції основним фактором і рушійною силою економічного зростання у зв’язку з їх подвійним ефектом («дохідний» та «виробничий»). Інвестиції, на думку Домара, є необхідною умовою зростання, оскільки збільшення потужності виробничого апарату забезпечується інвестиціями — так званий виробничий ефект. Але цього ще недостатньо, бо для перетворення можливості виробництва у дійсність необхідним є ефективний попит, який формується переважно тими самими інвестиціями з допомогою «дохідного ефекту», причому тут інвестиції відіграють роль стимуляторів наступних інвестицій. Формула економічного зростання Домара відображує ті самі закономірності, що й рівняння Харрода, але в іншій математичній інтерпретації. У ній приріст продукції дорівнює добуткові AБ, де А — схильність до заощадження, Б — продуктивність інвестицій. Що вище значення А, то більше має бути частка доходу, що інвестується, і більше наступне зростання доходу. Так само що більшим є значення Б, то більше продукту може бути створено за даної суми капіталу і швидше зростатиме дохід. Якщо національний дохід, стверджує Домар, зростає за такого відносного щорічного темпу АБ, який дорівнює оптимальному, то надлишкового нагромадження капіталу не буде. Рівняння Харрода та Домара дуже близькі, і тому здебільшого говорять про рівняння Харрода—Домара.