41. Виникнення національної економічної школи в Німеччині.

У Німеччині XIX ст. розвиток економічної думки відбу­вався власним шляхом, що певною мірою пояснюється своє­рідними умовами економічного і соціально-політичного розвитку країни. Сучасна індустрія створювалася тут за збереження сильних пережитків середньовічних аграрних відносин. На світових ринках панувала англійська індуст­рія, конкуренції з якою німецька промисловість витримати не могла. Звідси прагнення до митного захисту, державної підтримки.

Сформована у 40–50-ті роки XIX ст. так звана історич­на школа в економічній науці вирізнялася фетишизацією національної специфіки господарства різних країн і звеличуванням ролі державних інститутів. Попередником істо­ричної школи був Фрідріх Ліст (1789–1846). Сутність його вчення добре передає назва головної праці – «Національна система політичної економії» (1841 р.). Ф. Ліст критикував англійську класичну школу за «космополітизм», який він вбачав у спробі створення універсальної економічної кон­цепції, придатної для всіх країн і народів. За Ф. Лістом, кожна нація має свій шлях економічного розвитку, еконо­міка окремих країн підпорядковується власним законам.

         Ф. Ліст не був прибічником збереження відсталого, обплу­таного феодальними пережитками німецького господарства. Виступаючи за індустріалізацію Німеччини, він сформулю­вав теорію розвитку продуктивних сил. Добробут нації виз­начається не кількістю створеного товарного багатства, як стверджувала класична школа, а ступенем розвитку продук­тивних сил. Здатність створювати багатство нескінченно важ­ливіша за саме багатство. Вирішальна продуктивна сила – заводська промисловість. Але якщо А. Сміт і Д. Рікардо вва­жали продуктивною тільки працю в матеріальному вироб­ництві, то Ф. Ліст вважав продуктивною будь-яку працю, яка прямо чи побічно сприяє створенню багатства. Тому до скла­ду продуктивних сил він включає державні інститути, аж до поліції, систему освіти, науку, релігію, пресу.

            Якщо англійська класична школа та інші економічні вчення зосереджували увагу на   аналізі сучасного капіталі­стичного господарства, розглядаючи його як природний стан, то Ф. Ліст прокламував необхідність історичного підхо­ду до економіки. У поступальному русі національної еконо­міки він виділяв п'ять стадій:дикість, пастушачу стадію, землеробську, землеробно-мануфактурну і землеробно-мануфактурно-комерційну. Досягнення останньої, вищої ста­дії, вимагає державного втручання, «виховного протекціо­нізму», що має на меті створення єдиного національного ринку, усунення внутрішніх бар'єрів і водночас захисту від придушення національного господарства більш розвинути­ми, більш могутніми продуктивними силами інших держав.

42. Розвиток історичної школи в Німеччині.

Німецька історична школа виникла як реакція у відповідь на експансію англійської класичної політичної економії, що зайняла панівні позиції в суспільній думці XIX століття. Назву "історична" вона одержала тому, що економічний і соціальний розвиток кожної країни вона розглядала як наслідок багатоступінчастого шляху, у ході якого одна фаза змінює іншу. Вони стверджували, що рівень господарського розвитку завжди необхідно розглядати як результат (підсумок) відповідного суспільно-історичного стану окремих народів і націй. Універсальних економічних законів не існує. Економічні процеси завжди є відображенням (Spiegelbild) певної суспільної епохи. Історична школа XIX століття була специфічно німецькою, по-перше, тому, що використовувала у своїх побудовах досвід німецької соціальної та економічної історії, і по-друге, вона об'єктивно відбивала інтереси німецьких промисловців та купців, стурбованих захистом інтересів вітчизняної промисловості й торгівлі від іноземної конкуренції. Найбільш відомими представниками цієї школи є Фрідріх Ліст, Карл Бюхер, Густав Шмоллер, Вернер Зомбарт і Вільгельм Рошер. Звернемося до моделі трифазного розвитку Ф. Ліста (1789-1846). Вона містить такі фази: 1.Примітивне сільське господарство. 2. Поліпшене (verbesserte) сільське господарство з процвітаючою промисловістю. 3.Процвітаюча промисловість.

Найбільш бажаною, на думку Ліста, є третя фаза. Однак розвиток суспільства може застопоритися вже на другій фазі. Це трапляється насамперед тому, що принципи конкуренції, лібералізму та вільної торгівлі призводять до того, що суспільства, які мають переваги в індустріальному розвитку, економічно поневолюють менш розвинені країни. Сформований у міжнародній економіці дисбаланс сил стає умовою соціально-економічної стагнації.

Історичну школу на етапі її виникнення представляли Вільгельм Рошер (1817-1894), який написав «Нарис політичної еко­номії з точки зору історичного методу», який можна вважати маніфестом нового напрямку;Бруно Гільдебранд (1812-1878) з роботою «Політична економія сьогоднішнього і майбутнього»; Карл Кніс (1821-1898), праця якого «Політична економія з погля­ду історичного методу» стала найбільш послідовним викладом ідей історичної школи.

Продовження і розвиток ідеї «історичного методу» одержали уже в другій половині XIX ст. у працях групи німецьких еко­номістів, які одержали назву нової, чи молодої історичної школи. Найпомітнішими серед них булиГустав Шмоллер (1838-1917), Карл Бюхер (1847-1930), Луйо Брентано (1844-1931). Сприйняв­ши основний постулат «істориків» про специфіку історичного шля­ху кожної нації, вони довели його до повного заперечення яких-не-будь закономірностей у суспільному розвитку. Навіть в історії окре­мої країни важко, на їхню думку, визначити якусь спільну траєкторію руху, до якої зводиться еволюція різних господарських форм і інститутів.

Особливістю їхнього підходу було те, що історію господарства вони розглядали не тільки і навіть не стільки як історію матеріаль­ної культури, а скоріше як рух духовних цінностей: поглядів, зви­чаїв, етичних установок, релігійних уявлень. Шмоллер, наприклад, уявляє народне господарство як деякий «психофізичний апарат», у якому концентрується дух нації. Найбільш повним виразником цього духу є держава.

Ставлення до держави як до найважливішого інституту госпо­дарської життя, який виконує значні економічні функції, — харак­терна риса історичної школи в обох її поколіннях. Але якщо стара історична школа пов'язувала з державою головним чином надії на заступництво національної промисловості і захист від іноземної конкуренції, то молода школа бачила в ньому втілення національної єдності і згоди, які необхідні для економічного процвітання і соціальної гармонії. Держава покликана вирішувати важливі соціальні завдання: покровительство освіті, охороні здоров'я, нада­вати допомогу непрацездатним, спираючись при цьому на профспілки, кооперативи, каси взаємодопомоги.

Історична школа, безумовно, внесла важливий елемент новизни в економічні дослідження. Нею був обгрунтований і застосований принцип історизму, що дозволило глянути на економічний процес у динаміці, у розвитку і знайти такі його риси й особливості, які зовсім не помітні у статичному стані.