63. Теорія інноваційного розвитку й.Шумпетера.

Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Й. Шумпетер, який у 1912 р. у праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації. У наступних працях Й. Шумпетер замість терміну «нова комбінація» застосував термін «інновація» і трактував його як зміни з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організацій. Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд з ним, витісняє його і замінює все, що зумовлює необхідність у структурній перебудові. Й. Шумпетер досліджував основні поняття теорії інноваційних процесів. Він розглядав нововведення як зміну технологій і управління, як нові комбінації використання ресурсів. При цьому Й. Шумпетер підкреслював роль підприємця в інноваційному процесі. Він вважав, що підприємець є сполучною ланкою між винаходом і нововведенням.

Ця теорія обумовлює функції підприємця, метою якого є одержання прибутку та збереження своїх прав у разі реалізації технічних новинок. Підприємець, реалізувавши новинку, надалі не зупиняється на здійснених відкриттях, а удосконалює та розповсюджує їх, що й характеризує його як носія технічного прогресу.

Отже, теорія економічного зростання одержала визнання й поширення завдяки роботам Й. Шумпетера, який вперше назвав технічну новацію як економічний засіб досягнення високого прибутку. Інші економісти того часу на технічний прогрес взагалі не зважали. Й. Шумпетер першим серед економістів зробив спробу дослідити зв'язок інновації з можливостями здійснення нововведень. Ним визначено основне положення концепції нерівномірної інноваційної активності. Зроблено важливий висновок, що інновації виявляють подвійний вплив на динаміку економічного зростання: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, а з іншого -- унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямах. Інновації «розхитують» економічну рівновагу, вносять розлад та невизначеність у економічну динаміку. Згідно з теорією Й. Шумпетера, інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, зумовлюючи її перехід з одного стану в інший. Важливим положенням теорії при здійсненні нововведень є впровадження нових продуктів та нових методів виробництва.

Динамічна теорія розвитку Й. Шумпетера базується на постійних коливаннях кон'юнктури, які він пов'язував зі здійсненням нових комбінацій факторів виробництва. Звідси Й. Шумпетер визначав інновацію як виробничу функцію, що вносила якісні зміни до продукту з урахуванням всієї сукупності модифікації факторів, які впливають на нього. Таким чином, Й. Шумпетер зробив спробу знайти в рамках виробничих функцій місце для інновацій. Завдяки його роботам вилив технічних новацій на виробництво здобув визнання. Вистоялося й поняття того, що нова технологія несе в собі основу знань та технічного прогресу й відповідає за рівень його розвитку.

За теорією Й. Шумпетера, інновація в буквальному перекладі означає впровадження наукового відкриття, технологічного винаходу. В широкому ж розумінні до інновацій належать процедури та засоби, за допомогою яких наукове відкриття реалізується в економічних нововведеннях. Тобто виникає необхідність у тих видах діяльності, які забезпечують упровадження ідей нововведення, а також формування системи управління цим процесом. Під новацією розуміється нове, що близько до поняття винаходу. Між появою новації та перетворенням її на інновацію спливає певний час.

Інноваційний тип розвитку характеризується перенесенням акценту з науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку - створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності. Необхідність технологічних змін, або переходу від одного щабля розвитку цивілізації до іншого, була обґрунтована в інноваційній теорії Й. Шумпетера, який зазначав, що розвиток будь-якої соціально-економічної системи задається поняттям "здійснення нових комбінацій", тобто інновацій . Свою теорію економічного зростання Й. Шумпетер протиставив теорії економічного росту Дж.фон Неймана, який взагалі не враховував технічний прогрес як фактор економічного розвитку. Потім з'явилися теорії розвитку Калецкі, дослідження Шмуклера, які повністю визнали факт значного впливу технічних змін на економічне зростання. Теорію Й. Шумпетера прийняли такі видатні економісти, як Самуельсон, Тінберген, Форрестер, Мандель. Відзначимо, що надалі погляди Шумпетера знайшли своє відображення і в теорії "довгих хвиль" Кондратьєва тривалістю 45-60 рр. Однак останній більше зосереджувався на фіксації точних часових фаз цієї хвилі, а не на дослідженні самого процесу еволюційного розвитку сучасної цивілізаційної системи та його чинників, серед яких головним є технологічний.

РозглянемодокладнішеособливостітеоріїЙ. Шумпетера. Вінвиокремлюєдватипифункціонуванняекономічнихсистем: «статику» і «динаміку». Надумкувченого, «статика» – цетакийтипрозвиткуекономіки, якийспрямованийна відтвореннятарозвитоктрадиційноїструктуривиробництва. «Динаміка», своєючергою, орієнтуєтьсянаінноваційний типрозвитку, самеінноваційнапродукціястворюєновудоданувартість, щопризводитьдозбільшеннянаціональногопродукту.

64. План повоєнного відновлення Європи Дж.Маршалла.

„План Маршалла” - це програма широкомасштабної економічної допомоги країнам Європи, розореним Другою світовою війною, - став, імовірно, найбільш вдалим зовнішньополітичним експериментом США. План отримав свою назву від імені державного секретаря США Джоржа Маршалла. Однак його реальним автором був президент Гаррі Трумен. Рішення назвати проект ім'ям держсекретаря було прийняте з тактичних міркувань: Трумен, на відміну від Маршалла, не користувався підтримкою у Конгресі США, який повинен був затвердити асигнування на відновлення Європи.

Попередницею „Плану Маршалла” була „Доктрина Трумена”, прийнята у березні 1947 року, котра передбачала надання економічної допомоги Туреччині, Греції та пізніше Італії. „Доктрина Трумена” стала відповіддю на прихід до влади комуністів у Східній Європі.

У червні 1947 року Маршалл оприлюднив свій план, що викликав бурхливе погодження європейців, але неоднозначну реакцію в США. Критики стверджували, що реалізація подібного проекту негативно відзначиться на економіці США. Прихильники, головним з яких був Трумен, доказували, що США багаторазово виграє у результаті реалізації цього плану, особливо за рахунок пожвавлення міжнародної торгівлі та інвестицій.

Частково реалізації „Плану Маршалла” сприяв Радянський Союз. У 1947 році пройшли переговори, присвячені цій програмі, у яких взяли участь США, Франція Великобританія та СРСР. Радянському Союзу також було запропоновано взяти участь у плані Маршалла. Але міністр закордонних справ В'ячеслав Молотов демонстративно залишив тоді зал засідань. Якби він прийняв пропозицію, то вплив США у Європі зріс би у значно менше, а відновлення господарства СРСР пройшло б набагато швидше. Але керівництво СРСР (Сталін і Молотов) зробили грубу політичну помилку, на яку американські політики, до речі, сильно розраховували, і втягнули країну у 45- річне протистояння з економічно сильнішим опонентом.

Слідом за СРСР відмовилися брати участь у „Плані Маршалла” і країни Східної Європи

Вперше у світовій історії держава-переможниця (США) не стягувала з переможених держав репарації, а надавала їм крупномаштабну економічну допомогу. Крім того, революційність стратегії заключалась у тому, що європейським країнам пропонувалося виходити з кризи спільними зусиллями, а не самотужки.

Учасниками „Плану Маршалла” стали практично усі держави Західної Європи, що знаходилися поза зоною радянського впливу. Виключення становили Іспанія та Західна Германія (вона приєдналася до плану в 1949 році, коли отримала нову державність). В Германії було створене особливе міністерство, яке займалося виключно реалізацією „Плану Маршалла”.

Суть „Плану Маршалла” заключалась не тільки і не стільки у здійсненні гуманітарних проектів. Частина коштів надавалась без поверненння, частина - у довгостроковий кредит з низькою відсотковою ставкою. До плану входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері.

У число п'яти основних задач, окрім надання прямої допомоги нужденним, були включені:

підвищення продуктивності праці і виробничої спроможності промисловості і сільського господарства,

досягнення міжнародної фінансової стабільності,

розвиток торгівлі і розвиток європейського економічного співробітництва

Висновки

Підводячи підсумки, слід підкреслити, що „План Маршалла” як програма широкомасштабної економічної допомоги країнам Європи, розореним Другою світовою війною, - став, імовірно, найбільш вдалим зовнішньополітичним експериментом США. Завдяки Плану було досягнуто наступне:

- ВВП у Європі підвищився на 32.5%, від 119 мільярдів в 1947 році до 159 мільярдів в 1951 році;

- промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем;

- обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%;

- до 1953 року обсяг європейської торгівлі підвищився на 40%

План Маршалла досяг своєї мети підвищити продуктивність, стимулювати економічний ріст і сприяти розвитку торгівлі. Він підвищив рівень життя й зміцнив економічні, соціальні й політичні структури країн-учасниць. Він зміцнив політичну стабільність у регіоні й зробив великий внесок в обмеження поширення комунізму

Допомога за планом Маршалла офіційно припинилася 31 грудня 1951 року. Однак план Маршалла і його принципи самодопомоги заклали основи для продовження допомоги іноземним державам, що є ключовим елементом зовнішньої політики США. План Маршалла створив нову атмосферу співробітництва, взаємодопомоги й підтримки у відносинах між Західною Європою й Сполученими Штатами. Він дозволив створити сильний і міцний союз НАТО. Завдяки цим результатам він вважається найуспішнішою ініціативою зовнішньої політики в історії США.

План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей:

--економіка країн Західної Європи була відбудована;

-- європейські країни зуміли погасити зовнішню заборгованість;

-- вплив комуністів та СРСР (який дуже зріс у роки війни) було послаблено;

-- США отримали надзвичайно великий ринок збуту;

було відбудовано і зміцнено європейський середній клас, існування якого є гарантом збереження політичної стабільності та стійкого розвитку.