65. Реформи л. Ерхарда. Німецьке „економічне диво”.

Німе́цьке економі́чне ди́во — термін, що використовується на позначення вражаючих темпів економічного та соціального розвитку Німеччини у 1950-і — 1960-і роки 20 століття.

950-х років 20 століття характеризувався суцільними успіхами в економіці Німеччини, що відомі під назвою «німецьке економічне диво». Причин цьому було чимало:

• виробництво відроджувалося на новій технічній основі;

• розвивалися новітні галузі, такі як електроніка, нафтохімія тощо;

• раціонально використовувалися допомога за «планом Маршалла»(2,7 млрддол., з них 0,5 млрд як подарунок), кошти з державного бюджету, що виділялися для інвестування економіки, самофінансування підприємств;

• відсутність військових витрат, 10 млн переселенців із Центральної та Східної Європи як резерв дешевої робочої сили, подолання господарських диспропорцій розподілу;

• місткий внутрішній ринок і дешевизна робочої сили, що зумовили приплив іноземних капіталів;

Дивний життєвий шлях Людвіга Ерхарда Вільгельма! Економіст-теоретик, кабінетний вчений, волею доль став практиком, міністром фінансів. І де? У потерпілої поразку і зруйнованої Німеччини! У країні, яка після катастрофічес-кою для неї війни зберегла лише залишки мілітаризованої промисловості. Як мало ми знали про цю людину!  Людвіг Ерхард Вільгельм народився 4 лютого 1897 р. в невеликому місті Фюрст (Баварія) у сім'ї комерсанта. Його батько належав до середнього шару німецького суспільства. Юний Ерхард закінчив Реальну школу, отримавши середню комерційну освіту. Перша світова війна не обійшла його стороною: він воював, був важко поранений. Після виписки з госпіталю Ерхард продовжив свою освіту в університеті, закінчивши його в 1925 р. за спеціальністю "Управління та економіка". У 1923 р. він одружився на Луїзі Шустер. 

Підсумки реформ.  За короткий термін пропав "чорний ринок", магазини наповнилися товарами, рівень життя почав зростати, тому що замість пошуків продуктів люди стали піклуватися про їх виробництво. Одним з основних елементів соціального ринкового господарства був дрібний і середній бізнес, і політика держави всебічно сприяла його розвитку і процвітання. До 1953 р. на середніх і дрібних підприємствах працювало більше половини всіх зайнятих, а також вироблялося понад 50% продукції. Було суттєво обмежене втручання держави в економіку країни. Були скорочені витрати на оборону і підтримку безпеки.  Соціальна ринкова економіка в 50-х роках заробила в Німеччині на повну потужність. Люди бачили результати економічного підйому, безпосередньо відчували державнуполітику соціальної підтримки. Одночасно в країні успішно впроваджувалися правові та демократичні норми життя. Німці в Західній Німеччині виходили не тільки зматеріальної потреби, але і з пригніченого стану переможених. Результати реформ заклали хороший фундамент для розвитку економіки Німеччини, і до 60-х років вона увійшла в десятку найбільш економічно розвинених країн світу. 

66. План Доджа-Макартура та його вплив на розвиток японської економіки після Другої світової війни.

Економічне диво в цій країні розпочалося в 1948 році, а до початку 1953 року вона досягла довоєнного економічного рівня. Протягом 1952 – 1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%, обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. До 70 років Японія утвердилася, як могутня промислова держава.

Программа, аналогичная плану Маршалла для Западной Европы, была разработана для Японии советником генерала Дугласа Макартура Дж. Доджем — крупным банкиром и предпринимателем. В отличие от плана Маршалла программа Доджа не предусматривала оказания Японии мощной финансовой помощи, а делала ставку на возврат от милитаризма к либеральным ценностям и запуск механизма свободной конкуренции, за что и получила название “обратный курс”.

В соответствии с планом Доджа—Макартура были распущены дзайбацу — феодально-милитаристские кланы-корпорации, произведена демонополизация, объявлена свобода торговли, осуществлена земельная реформа, введено либеральное трудовое законодательство, проведена налоговая реформа.

Довоенный уровень был достигнут только в 1954 году, зато в течение следующих 15 лет экономика Японии росла в среднем на 11% в год, что является абсолютным рекордом в истории мировой экономики.