58. Причини та характер світової економічної кризи 1929-1933 рр..

Економічна криза 1929--1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 р. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд дол., то в березні 1933 р. -- лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт -- на 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 р. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 р.

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи -- відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

Сільське господарство США в 1929--1933 pp. зазнало тяжких втрат. Близько 1 млн фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнювали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу. Натомість в країні було введено "сухий" закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом'якшити дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок -- в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття "сухого" закону. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітним. Свої міркування він обґрунтовував тим, що такий крок принизить "стійкість американського характеру". Лише в 1931 р. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух -- масові страйки, "голодні" походи безробітних на Вашингтон.

60. Шляхи виходу з кризи Великобританії, Німеччини та Франції у 1930-х рр.

Індустріальні райони Британії постраждали одразу ж дуже сильно, оскільки зник попит на британську продукцію. До кінця 1930 року безробіття зросло з 1 млн. до 2,5 млн., що склало 20% від застрахованої робочої сили, експорт зменшився на 50%. В 1933 році безробітними були 30% жителів Глазго. Через значний спад у важкій промисловості безробіття в деяких містах сягало 70%. Національний голодний марш 1932 року був найбільшим із низки голодних маршів, що відбувалися в Британії впродовж 20-х і 30-х років. Приблизно 200 тис. безробітних чоловіків відправили в трудові табори, що продовжували діяти до 1939 року.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 р. Вперше з'явилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок -- на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., виплавляння чавуну -- на 53 %, ціни на сільськогосподарську продукцію знизилися на 34 %. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 р.

Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків економічної кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс на об'єднання підприємців, держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій. Вже в 1930 р. в країні діяли монопольні об'єднання у вугільній промисловості, бавовняній (Лондонська бавовняна корпорація). Остання, спираючись на державні субсидії, скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успішно діяли тільки змішані державно-приватні підприємства, серед них "Англо-голандський нафтовий трест", "Англо-іранська нафтова компанія".

Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 р. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс девуальованої національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як на світових, так і на місцевих ринках. Підвищилося мито на ввезення іноземних товарів на 10, 33 і 100%.

У 1931 р. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Великобританії прискорити' вихід з економічної кризи. Країни "стерлінгового блоку" зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Британська колоніальна імперія в роки кризи надала метрополії неоціненну допомогу. Однак за цю послугу вона змушена була визнати самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932 р. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз. Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували пільгові тарифи на експорт англійських товарів в Австралію, Нову Зеландію, Канаду, Південно-Африканський Союз, Індію. Отже, Великобританія усунула затовареність промисловою продукцією, прискоривши стабілізацію національної економіки. Англійський уряд зі свого боку дав змогу безмитне експортувати з країн "Співдружності націй" продукцію добувних галузей та сільського господарства. Завдяки цим заходам наприкінці 1933 -- на початку 1934 р. з економічною кризою у Великобританії було покінчено. Рівень її промислового виробництва сягнув довоєнного рівня.

Великобританія, як і США, подолала наслідки економічної кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. Наприкінці 30-х років у країні панувало значне безробіття. Англійська промисловість залишалася на рівні 1929 р. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній :-- прогрес, значний приріст продукції. В 1938 р. у Великобританії виплавляли сталі у 2,1 раза менше, ніж у Німеччині, і в 2,8 раза менш?, ніж в США. Виробництво англійської електроенергії становило 56 % рівня Німеччини і 20 % рівня США.

Зависимое положение в достаточной мере неокрепшей экономики Германии

определило глубину кризиса 1929-1933 гг. в стране.Своей нижней точки он достиг в 1932г. поразив промышленный сектор ( 68тыс. предприятий стали банкротами), банковскую сферу, вызвал огромнуюбезработицу (около 8 млн. чел). Прекращение помощи со стороны ведущих стран, которые также испытывали

экономический кризис, усугубило положение Германии.Неспособность режима Веймарской республики эффективнопротиводействовать экономическому кризису, обострению социальныхпротиворечий, стремление монополий к восстановлению утраченных позиций намировых рынках , растущая ностальгия широких общественных кругов гражданпо былому величию Германии в условиях резкого падения жизненного уровня,безразличие к внутренним проблемам Германии со стороны правительств других

стран было главным фактароми установления фашистского режима в стране в1933г.

Экономическая политика фашизма носила ярко выраженный этатистскийхарактер. Антикризисные мероприятия носили чрезвычайный характер, преследовалине только тактические цели вывода экономики в режим роста, но истратегические – возвращение утерянных территорий и рынков, дальнейшее

расширение границ государства, завоевание мирового господства. Эта стратегия и определила формы и методы вывода страны из кризиса,главным содержанием которого становится тотальная милитаризация народногохозяйства. Нацисты создают мощный аппарат государственного регулирования

экономики, явившейся основным рычагом сосредоточения финансовых, сырьевых,производственных, людских и прочих ресурсов.

Ряд принятых законов о картелировании экономики, о подготовке корганическому построению германского хозяйства, об оброне империи и др.позволили установить жесткий контроль государства над большей частьюпромышленного потенциала. Закон об организации национального труда создал

нормативную базу для становления принудительного труда. Руководство экономикой Германии осуществлялось из единого центра –Главного хозяйственного совета , перераспределявшего финансовые, людские исырьевые ресурсы прежде всего в военный комплекс за счет гражданських отраслей. Таким образом в условиях фашистской диктатуры при отсутствиинеобходимых средств на широкомасштабные военные инвестиции, прекратившейсяпомощи со стороны других стран, самоизоляции страны методы государственногорегулирования изначально приобрели ярко – выраженные прямыеадминистративные формы. Быстрыми темпами шло расширение государственногосектора в экономике, что, в частности, было связано с политикой«ариизации» предприятий. Росла доля участия государства в акционерныхкампаниях. Такой вариант интервенции государства в хозяйственную жизнь оказалисьвесьма эффективными и позволили в течении 1934г. покончить с кризи сом прежде всего в тяжелой промышленности и на этой основе обеспечить быстрыетемпы роста. Однако следует отметить, что успехи Германии в преодолениикризиса были весьма призрачными, т.к. не устраняли народохозяйственныедиспропорции явившиеся его причиной, а напротив углубляли их. Продолжение политики милитаризации экономики, таким образом, не решалозадачи восстановления оптимальных хозяйственных пропорций , расширениявнутренних и внешних рынков, оздоровления финансовой системы и т.д.

Впрочем, нацистское правительство и не стремилось к решению даннях проблем.

Только развязывание внешней агрессии могло временно ото двинуть неотвратимую хозяйственную катастрофу. Поэтому с 1935 г. Германия все болем втягивается в военные конфликты и в конечном счете развязывает Вторуюмировую войну.

Франція економіка менше залежала від імпорту та експорту. Рівень безробіття зростав з 1929 по 1935 р., після чого пішов на спад. Однак важкі часи та зростання безробіття призвело до бунтів і росту популярності Національного фронту.

Мировой экономический кризис распространился на Францию несколькопозднее, в 1930г. , зато он был более продолжительным и глубоким. Вкризисный период произошла крайняя радикализация внутриполитическихотношений, что было обусловлено отличной от других стран социальнойструктурой французского общества, а также политическими традициями страны. Наряду с усилением демократических и леворадикальных течений появиласьтенденция к фашизации страны. Упорная борьба между различными политическимисилами в свою очередь определила особенности антикризисной политики и вомногом повлияла на длительность кризиса.

Народный фронт (единая организация левых антифашистских сил) к началу1936г. включал в себя еще и организацию радикал-социалистов, движениеинтеллигенции «Амстерам – Плейель» и др. Программа народного фронта была ориентирована в основном наудовлетворение ближэайших нужд широких слоев граждан. Среди самых основнихтребований следует отметить6 создание национального фонда безработицы,

сокращение рабочей недели без уменьшения содержания, увеличение числарабочих мест (за счет меньшения порога пенсионного возраста, организациямасштабных общественных работ и др.) 4 июля 1936 года было создано первое правительство Народного фронта(во главе с премьер – министром Л.Блюмом), 7 июля было подписано соглашениемежду всеобщей конфедерацией труда (ВКТ) и предпринимателями об увеличении

заработной платы, признании профсоюзов и института цеховых старост.Соглашение предусматривало введение 40-часовой рабочей недели,предоставление оплачиваемых отпусков , признание системы коллективныхдоговоров.

Увеличение расходов по социальным статьям поставило правительствоперед проблемой непомерно разбухшего дефицита государственного бюджета. Этозаставило правительство пойти на первую девальвацию франка, что незамедлило отрицательно сказаться на уровне жизни самых широких слоївграждан. Левая направленность политики правительства социалистовспособствовала усилению бегства капиталов из страны, углублению процессасокращения производства, появлению иных форм противодействия

правительственному кризису со стороны прежде всего крупного капитала.

В этих условиях правительство Блюма не решалось поставить подгосударственный контроль деятельность Французского банка и начать налоговуюреформу. Пауза в действиях правительства вызвала политический кризис и какрезультат – смену кабинета министров.

Однако, несмотря на существенное свертывание бюджетнихрасходов состояние финансовой системы еще более ухудшилось, что вынудилоправительство вторично произвести девальвацию национальной валюты.

Непоследовательность антикризисных действий привели к расколу внутри самого Народного фронта, в результате чего трансформировалась и егопрограмма.

За счет сокращения социальных ассигнований Блюм надеялся ускоритьвоенно-оборонительное строительство в стране. Одновременно в качествеисточников средств для выполнения оборонной программы правительством былиназваны : увеличение размеров налога на капитал, на привилегированные

предприятия, на сверхприбыли оборонных предприятий, а так же установлениежесткого государственного контроля за валютными операциями, импортом инекоторые другие мероприятия. Политика пересмотра доходной и расходнойстатей бюджета вызвала недовольство представителей крупных промышленных и

финансовых кругов, с одной стороны, и не получила широкой піддержкиграждан, с другой, что определило скорое падение кабинета.

Состояние экономической нестабильности было характерно для Франциивплоть до конца 30-х годов, что во многом объясняется непоследовательностьюантикризисных мероприятий, а по сути отсутствием согласованнойобщенациональной программы выхода из кризиса. В результате этого Франциясущественно уступила свои позиции на мировых рынках. Некоторое оживление вэкономике страны было вызвано накануне войны усилением государственныхассигнований на военное строительство.