- •Общая характеристика раннего утопического социализма.
- •Сравнительная характеристика утопических идей т.Мора и т.Кампанелы.
- •17. Особливості розвитку мануфактурної економіки в Нідерландах, Англії, Франції.
- •18. Ідеї представників раннього (монетарного) та мануфактурного меркантилізму.
- •19. Національні особливості англійського, французького, італійського, російського, українського меркантилізму.
- •20. Буржуазні революції в Європі, їх економічні наслідки.
- •21. Теоретичні погляди засновників класичної школи (в.Петті, п. Де Буагільбер).
- •22. Школа фізіократів. Економічні ідеї ф. Кене.
- •23. Економічна теорія а.Тюрго.
- •24. Сутність промислового перевороту та його значення для економіки країн Західної Європи та сша.
- •Вартість
- •33. Друга технологічна революція: її сутність та вплив на світове господарство.
- •34. Особливості розвитку економік Англії, Франції, Німеччини, сша наприкінці XIX - на початку XX ст..
- •35. Зародження маржиналізму та його особливості.
- •36. Дослідженняпіонерівмаржинальногоаналізу: ж. Дюпюї, а. Курно, і. ФонТюнен, г.Госсен
- •37. Австрійська школа маржиналізму. К.Менгер, ф.Візер, о. Фон Бем-Баверк.
- •38. Кембрідзька школа маржиналізму та становлення некласичного напряму в економічній науці.
- •39. Американська школа маржиналізму.
- •40. Математична школа маржиналізму.
- •41. Виникнення національної економічної школи в Німеччині.
- •42. Розвиток історичної школи в Німеччині.
- •43. Визвольна війна під керівництвом б.Хмельницького та її економічні наслідки.
- •44. Аграрні відносини в Україні у хviii - і пол. Хіх ст
- •45. Міста та ремесла в Україні у хviii – і пол. Хіх ст.. Розвиток фінансової справи.
- •46. Аграрна реформа на українських землях у хіх ст.
- •47. Тенденції розвитку господарства на українських землях в іі пол. Хіх- на поч. ХХст.
- •48. Економічні ідеї декабристів.
- •49. Економічна думка в Україні в період підготовки та здійснення реформи 1861 року.
- •50. Ліберально-буржуазна економічна думка в Україні в іі пол. XIX ст.
- •51. Революційно-демократична економічна думка в Україні в іі пол. XIX ст.
- •52. Ліберальне народництво в Україні в іі пол. XIX ст. Та економічні ідеї його представніків.
- •53. Розвиток політичної економії в Україні в другій половині XIX - на початку XX ст.
- •54. Економічна теорія м.І.Тугана-Барановського.
- •55. Економічні погляди є.Слуцького
- •56. Версальська угода. Плани Дауеса та Юнга.
- •57. Тенденції економічного розвитку Англії, Франції, сша, Німеччини у 20-х рр. Хх ст.. Економіка Англії
- •59. “Новий курс” ф.Рузвельта.
- •58. Причини та характер світової економічної кризи 1929-1933 рр..
- •60. Шляхи виходу з кризи Великобританії, Німеччини та Франції у 1930-х рр.
- •61. Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса.
- •62. Теорії монополістичної та недосконалої конкуренції. Е.Чемберлін та Дж. Робінсон.
- •63. Теорія інноваційного розвитку й.Шумпетера.
- •65. Реформи л. Ерхарда. Німецьке „економічне диво”.
- •66. План Доджа-Макартура та його вплив на розвиток японської економіки після Другої світової війни.
- •67. Економічна політика в Англії, Франції, сша в 50-60-их рр. Хх ст..
- •68. Неокейнсіанські теорії е.Хансена, р.Харрода, є.Домара.
- •69. Посткейнсіанство та сучасне кейнсіанство.
- •70. Загальна характеристика неолібералізму.
- •71. Неоавстрійська школа неолібералізму.
- •72. Фрайбурзька школа. В.Ойкен, в.Репке, л.Ерхард.
19. Національні особливості англійського, французького, італійського, російського, українського меркантилізму.
Меркантилізм виник в Англії, потім поширився у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості. Найбільш розвинутим і типовим був англійський меркантилізм. Із представників раннього меркантилізму в Англії ми вже називали В. Стаффорда.Стаффорд виявляє досить правильне як на ті часи розуміння зв’язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме у появі неповноцінної монети, у псуванні монети королями (що практикувалося у зв’язку зі зростаючою потребою в коштах) він убачає причину подорожчання товарів. Псування монети, на думку Стаффорда, має подвійні наслідки: 1) дорожнечу; 2) втечу (відплив) з країни повноцінної монети. Стаффорд доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу. Усе залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, уважає Стаффорд, має видати закон, щоб жоден із сировинних продуктів не вивозився за кордон необробленим, оскільки вивезення сировини спричиняє зворотне завезення її в обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним. Стаффорд вважає за необхідність державнеопікування вітчизняною торгівлею. Він пропонує заборонити ввезення предметів розкошів та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивезення монети, розширити виробництво сукна — найпопулярнішого тоді англійського експортного продукту. Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії в його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен (1571—1641), якого вважають автором теорії торгового балансу. Мен висловлюється проти заборони вивезення грошей, тому що, на його думку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Спроби утримати у країні якомога більше золота та срібла за допомогою державних заходів обмежують право купця розпоряджатися своїми грошима і завдають тільки шкоди. З погляду Мена, єдиним розумним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс.
Чітко формулює Мен і теорію торгового балансу: «Звичайним засобом для збільшення нашого багатства й наших скарбів є іноземна торгівля, що в ній ми завжди маємо дотримуватися того правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів». Мен — ворог будь-яких заходів, що гальмують експортну торгівлю, він вимагає навіть зменшення мита на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які обстоювали високі ціни, Мен — прихильник низьких цін, котрі полегшуватимуть конкуренцію на зовнішньому ринку. Але він погоджується із ранніми меркантилістами щодо використання в обігу тільки повноцінних грошей, повторюючи вже відому думку Стаффорда: зменшення цінності грошей спричиняє підвищення цін на товари. Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, так само як Стаффорд, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він уважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також є джерелом збагачення. Особливо важливим є щодо цього мореплавство і необхідність доставки англійських експортних товарів у місце призначення тільки на англійських суднах.
Французький меркантилізм. У Франції меркантилізм також відігравав важливу роль у економічній політиці, особливо у XVII ст., хоча буржуазія тут була слабшою, ніж в Англії, а французький абсолютизм — суто дворянською диктатурою. Найбільш відомим представником теоретичної школи меркантилізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575 — 1621). Економічні погляди Монкретьєна перебували на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало економічному й політичному стану Франції того періоду. Монкретьєн спробував розробити економічні заходи, запровадження яких дало б змогу пожвавити народне господарство Франції. Виходячи з англійського досвіду, Монкретьєн досить детально розглядає проблеми розвитку мануфактур, питання торгівлі, мореплавства, професійного навчання тощо. Протиставляючи інтереси Франції інтересам інших країн, Монкретьєн засуджує французьку політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. При цьому він досить своєрідно трактує меркантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іноземних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі учасники обороту, країна в цілому нічого не втрачає і не придбає. Цікаво зазначити, що Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство», уважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни, але само по собі ще не робить її багатою. Першочергового значення він надає «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх однією з причин, що призводить до відпливу золота з країни. «Розкіш, — говорить він, — для держави чума і рокове розорення; із шовком у Турцію та Італію відпливає наше золото». Монкретьєн відрізняється від багатьох інших меркантилістів ще й тим, що не випускає з виду потребу поліпшити становище народу, особливо селянства, про яке він говорить із великим співчуттям і вважає, що держава має турбуватися про нього.
Меркантилізм в Італії. Для практичного запровадження політики меркантилізму в Італії не було належних політичних і економічних умов. Величезна політична роздробленість Італії призводила до її неминучого економічного занепаду. Колись нагромаджені торгівлею у XVI ст. капітали посилено перетворювалися на позичкові, розвивалася діяльність банків. Саме цей факт визначив інтереси перших італійських меркантилістів, які особливу увагу приділяли питанням грошового обігу і кредиту. Гаспар Скаруффі (1519 — 1584) запропонував грандіозний як на той час проект скликання загальноєвропейської конференції під керівництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах у межах однієї країни, існували різні грошові системи, що дуже ускладнювало розрахунки й переказування грошей з одного місця в інше. Скаруффі запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівнюючи одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монетаристів він рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактувалися як звичайні товари. З теоретиків більш зрілого меркантилізму можна назвати Антоніо Серра (XVI — XVII ст.). Серра заперечує концепцію монетаризму й дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручання держави в економічне життя, як приклад наводячи Венецію, котра має достатньо грошей завдяки тому, що розвиває свою промисловість, веде широку торгівлю. Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла, працелюбності та винахідливості населення, розвитку торгівлі, відповідної політики уряду.
Ідеї меркантилізму в Росії. Ідеї меркантилізму набули розвитку в Росії XVII — XVIII ст. До XVII ст. для них не існувало умов, оскільки тоді в російській державі панувало натуральне господарство, а торгівля залишалася локальною й обмеженою. Своєрідність меркантилізму в Росії полягала в тім, що там не було чистого монетаризму, його елементи перемішувалися з більш зрілими принципами «торгового балансу». З одного боку, як і на Заході, меркантилізм в Росії відображував переважно інтереси купецтва, а з іншого — російський меркантилізм був принципово відмінним від західноєвропейського. Якщо представники останнього джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю, то в центрі уваги російських меркантилістів був розвиток продуктивних сил країни.Російські вчені, у працях яких висловлювались деякі ідеї меркантилізму, висували широку програму розвитку мануфактурної промисловості. Вони не ототожнювали багатство з грошима і благородними металами. Хоча російські меркантилісти і вважали необхідним розвиток зовнішньої торгівлі, у центрі їхньої уваги був розвиток вітчизняного виробництва, розширення внутрішньої торгівлі.За своїм змістом російський меркантилізм відрізнявся від західноєвропейського й тим, що зачіпав ще й аграрне питання. Проблеми колоніалізму в ньому не зайняли того місця, яке вони займали в західноєвропейському меркантилізмі. Уперше ідеї меркантилізму в Росії висловив видатний дипломат 60-х років XVII ст. Афанасій Лаврентійович Ордін-Нащокін (1605 — 1680). Ордін-Нащокін, як і меркантилісти в цілому, захищав інтереси купецтва, а отже велику увагу приділяв питанням торгівлі та її організації. Про торгівлю він був високої думки, уважаючи її позитивною й благородною справою. Торгівлю він розглядав не тільки як одне з важливих джерел доходів держави, а й як галузь господарства, що активно сприяє зростанню народного достатку.Водночас Ордін-Нащокін розумів, що торгівлю (зокрема зовнішню) в Росії розвинено недостатньо. Причину цього він убачав у браку капіталу, у засиллі іноземних купців, які проникали на російський ринок.Головним для піднесення продуктивних сил Росії Ордін-Нащокін уважав розвиток промисловості. Росія, наголошував він, повинна розвивати промисловість не тільки і не стільки для продажу товарів за кордон, скільки для задоволення потреб внутрішнього ринку. Для цього Росії необхідні різноманітні галузі промисловості, і передовсім залізорудна промисловість, що є основою для розвитку інших галузей народного господарства.
Найбільш цікавим і своєрідним виразником меркантильних ідей у Росії був Іван Тихонович Посошков (1652 — 1726). Як і всі меркантилісти. Посошков піклувався про збереження і збільшення кількості грошей у країні. Тому він уважав, що завозити з-за кордону слід тільки те, що не виробляється в Росії і без чого обійтися неможливо. Він був категорично проти завезення з-за кордону предметів розкошів, називаючи це непотрібною тратою грошей. Проте погляд на гроші в Посошкова є досить суперечливим. Його вважають номіналістом, оскільки він стверджував, що гроші створює цар, який може перетворити копійку на карбованець, достатньо лише поставити відповідний штамп. Але встановлена царем цінність грошей має силу тільки всередині держави, за кордоном же російські гроші тамтешні купці оцінюють на вагу металу, що в них міститься. Отже, щодо західноєвропейських країн Посошков дотримується товарно-металістичної теорії грошей.У Посошкова немає властивого представникам західноєвропейського меркантилізму ототожнення багатства з грошима. Він розрізняє два види багатства: речове й неречове. Під речовим він розуміє конкретні матеріальні блага та гроші, а під неречовим — «правду», тобто вміле управління державою, добрі закони і праведний суд. Посошков розрізняє також багатство держави (доходи казни) і багатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце саме багатство народу.
Принципи, викладені у творах цих мислителів, знайшли практичне відображення у відомих економічних реформах Петра І. Намагаючись домогтися економічної незалежності Росії, він рішуче розв'язував це завдання меркантилістськими методами: залучення в країну золота та срібла, форсування експорту, заохочування російського купецтва, розвиток промисловості, у тім числі експортної, будівництво каналів і портів.
Ідеї меркантилізму в Україні. Певні риси меркантилізму були властиві й українській соціально-економічній думці кінця XVII — початку XVIII ст. Уже економічна політика Б. Хмельницького (XVII ст.) свідчить про наявність у ній елементів меркантилізму. Вона базувалась на застосуванні принципу активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивезення товарів і обмеження вивезення коштовностей, установлення захисного мита, пільг місцевим підприємцям і купцям. Велике значення мали економічні зв'язки з іншими країнами, довгострокові торговельні угоди. Така політика об'єктивно сприяла пожвавленню економічного життя країни, розвитку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагромадження капіталу. Одним із найбільш послідовних прихильників реформ Петра І в галузі економіки, освіти, державного управління став Феофан Прокопович (1681 — 1736). Ф. Прокопович, як і сучасні йому російські меркантилісти, був прихильником активного господарського й торгового балансу. Він уважав, що досягти такого балансу можна лише безперервним розвитком промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення тощо, а також удосконаленням системи державних органів управління. Він палко підтримував реформи Петра І і вважав їх необхідними для поліпшення господарювання. Г. Грабянка та С. Величко — ідеологи козацької старшини та шляхетства першої половини XVIII ст. — також надавали великого значення розвитку ремесел, промисловості й торгівлі, поширенню освіти. Економічна думка України (як і Росії) тієї доби здебільшого відрізнялася від західноєвропейських меркантилістських концепцій широтою й оригінальністю підходу до розв'язання багатьох питань, зокрема суті багатства та його джерел, ролі промисловості в економіці країни тощо.