69. Посткейнсіанство та сучасне кейнсіанство.

Кейнсіанство – одна з провідних течій економічної думки сучасності, яка отримала свою назву від автора  її основних концепцій Кейнса. Вплив кейнсіанства на сучасну економічну думку є настільки великим, що це вчення розглядають як кейнсіанську революцію в економіці. Кейнсіанство стало реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці до часів великої кризи і до яких належав Кейнс, як учень Маршалла і Кембріджської школи. Кейнсіанство – метод стабілізації економіки за допомогою посилення державного фінансово-кредитного регулювання, в т.ч. фіскальної політики. На перше місце Кейнс висунув проблему ефективного попиту. Виникнення криз та безробіття він пояснював недостатнім сукупним попитом. Згідно його теорії: кількість вироблених товарів та послуг і рівень зайнятості знаходяться прямо в залежності від рівня загальних або сукупних витрат. Розв’язання проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державного економічного життя, і зокрема, процесу капіталовкладень. Головним об’єктом державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Кейнс пропонує впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидією перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей, що повинно було стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу. Але цього виявилось занадто і тому вирішальне значення Кейнс надає бюджетній політиці. Державі рекомендувалось здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того змінюючи податкові пільги держава може впливати на розмір і попит капіталовкладень, на рівень цін. Також серед рекомендацій з керування попитом було відновлення від безумовного додержання принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності, так як заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.

Посткейнсіанство – нова школа (течія) в розвитку кейнсіанської теорії, що виникла в 60-х – 70-х XX ст. як поєднання ідеї лівого кейнсіанства та критиків ортодоксальних положень кейнсіанської теорії у формі неокласичного синтезу, а також окремих положень марксистської теорії та інституціоналізму, об'єднаних на основі боротьби з неокласичним напрямом політекономії з метою завершення кейнсіанської революції в економічній теорії й створення якісно нового синтезу макро- і мікроекономіки.

Представники посткейнсіанства – С. Вайнтрауб, П. Девідсон, Х. Мінські та ін. Для здійснення такого синтезу посткейнсіанці передусім розширили сферу макроекономічного аналізу (предмет дослідження), включивши до нього зміни, що відбуваються в структурі фінансової системи, зокрема фінансових активів у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів, а отже, функціонуванні та розвитку ринку капіталів. З огляду на високий ступінь замінюваності таких активів сучасними грошима зміни грошового попиту впливають на всю сукупність грошових і фінансових активів, передусім на їх структуру, що, у свою чергу, зумовлює певні зміни у процесі виробництва, зокрема в рівні інвестицій в економіку. Важливе значення при цьому має проблема джерел формування таких активів, а також заборгованості різних економічних суб'єктів (компаній, банків, держави, населення та ін.), а отже, економіки країни, що базується на заборгованості, допустимих меж такої заборгованості, впливу інфляції та відсоткових ставок на ці процеси та економічне зростання в цілому.