57. Тенденції економічного розвитку Англії, Франції, сша, Німеччини у 20-х рр. Хх ст.. Економіка Англії

На початок 20-х років XX ст. держава мала в 4 рази більше військових заводів, ніж до війни. З метою регулювання економічних процесів у 1919 р. ухвалили Закон про відмову від золотого стандарту фунтів стерлінгів, унаслідок чого держава перетворилася на єдиного контролера випуску паперових грошей. У 1921 р. уряд вирішив частково відновити контроль над залізницями країни. Розширили також соціальні функції держави: допомога безробітним, житлове будівництво, розвиток системи народної освіти. Загалом до 1924 р. економічний застій подолали.

Особливість економічного розвитку Англії в післявоєнний період полягала в тому, що, втрачаючи лідерство у виробництві товарів широкого вжитку, Англія зосередилася на виробництві товарів розкоші. Завдяки цьому вона могла втримати прибуткову нішу на зовнішньому та внутрішньому ринках.

Посилення протекціоністських тенденцій у світовій торгівлі пришвидшило витіснення товарів масового вжитку Англії із зовнішніх ринків. Проте уряд продовжував дотримуватися принципу фритредерства. Крім того, країна поступово втрачала товарні ринки, що пов'язано з відчутною переорієнтацію англійського уряду на збереження лідерства Англії в банківській сфері. Наприклад, у 1925 р. уряд здійснив ревальвацію англійської валюти шляхом відновлення золотого стандарту фунта стерлінгів. Вартість його прирівнювалася до 4,86 дол. США, тобто відновили довоєнне співвідношення між англійською й американською валютами. Хоча це і сприяло зростанню курсу фунта стерлінгів, проте подорожчання англійських товарів зачепило інтереси промисловці в-експортерів.

Стабілізація (1924—1928) не дала бажаних результатів. Промислове виробництво країни в 1928 р. так і не досягло довоєнного рівня, а за його обсягами Англія посіла третє місце в капіталістичному світі. Водночас за допомогою американських та англійських капіталів Німеччина відновила економічну могутність і зайняла друге місце.

У післявоєнний період економіка, хоча й позбавилася німецької конкуренції на світовому ринку, проте ще більше відставала від американської. Технічний застій у промисловості, пасивний зовнішньоторговельний баланс, значні втрати торгового флоту і багато інших чинників зумовили тривалий період нестійкого розвитку народного господарства країни аж до початку світової економічної кризи 1929—1933 рр. До того ж позиції англійського капіталу на світовому ринку послабилися внаслідок експансіоністської політики США. Більше того, Англія виявилась їхнім боржником — сума боргу становила 4 млрд дол. США.

 Економіка Франції 

Франція на протязі ХІХ ст. займала друге місце в світі за рівнем економічного розвитку після Англії, а в кінці ХІХ ст. опинилася на четвертому місці. 

Причини відставання економіки Франції:

- поразка у франко-прусській війні, їй довелося віддати області Ельзас і Лотарингію де розташований найбільший в Західній Європі залізорудний басейн та сплатила 5 млрд. франків контрибуції;

- база сировини для країни була недостатньою, доводилось купувати  половину необхідного її вугілля;

- обладнання було застарілим;

- французькі капітали експортувалися лихварями і становили 30% світових інвестицій;

- відсталою була сама структура економіки. Скорочення були у металургійній, вугільній промисловості;

- гострі проблеми були в сільському секторі, що сповільнювало ріст економіки   

Досить інтенсивно у Франції формується капітал, але для отримання більших прибутків, французькі ділки в великих масштабах вивозять капітал за кордон,  у вигляді позичок, під високий банківський відсоток.

Франція стала світовим кредитором (лихварем). Місцеві капіталісти вважали для себе вигіднішим вкладати капітали не в промисловість і землеробство власної країни, а в іноземні позики, які давали величезний прибуток.

Темпи економічного розвитку Франції на початку XX ст. були невисокими. За темпами зростання промисловості та економіки Франція відставала від Німеччини і США.

Важливе значення в економіці Франції відігравали банки. Їхні головні представники на чолі з «Французьким банком» тримали у своїх руках 73 % від загальної суми вкладів, а 200 основних акціонерів «Французького банку» (двісті заможних сімей) контролювали майже всю економіку держави.

У 1929 році країну оминула дія світової кризи. Однак вже наступного року держава відчула на собі вплив великої депресії. Економічна криза у Франції особливо затянулася і тривала до 1936 р. Рівень виробництва впав на одну третину,  вихід сільськогосподарської продукції скоротився на 40 %, а обороти зовнішньої торгівлі впали на 60 %. В країні розорилося тисячі дрібних промислових підприємств, сотні тисяч торгових закладів, десятки великих компаній,  великі монополій. Безробіття населення не було таким великим, як у США,але рівень життя населення  знизився втроє.Дуже довгий та тривалий час уряд Франції ліквідував наслідки затяжної депресії в країні. Йому довелося націоналізувати ряд галузей промисловості. 

Американців повоєнного часу надто непокоїли внутрішні проблеми: інфляція, внаслідок якої хліб подорожчав удвічі, а одяг - утричі, невлаштованість 3 млн ветеранів, які повернулися додому, зростаннябезробіття. Власне, тому примарною для загалу видавалася ідея міжнародного домінування Америки. Стомлені негараздами, спричиненими війною, американці прагли простого людського щастя й знову поверталися до ізоляціонізму.

   Аргументи прихильників

   - Провідні європейські країни були знесилені війною та революціями й не могли конкурувати зі США в боротьбі за світове лідерство

   - За рівнем озброєння США наздогнали Німеччину, Велику Британію й Францію, а їхній військово-морський флот не поступався послабленому флоту Великої Британії

   - До Першої світової війни Сполучені Штати були боржником Європи, а тепер вони стали світовим кредитором. Оскільки кредити надавалися країнам з різних куточків світу, то, відповідно, весь світ став зоною «життєвих інтересів» США

   - На початку 20-х рр. Америка виробляла майже половину (48 %) світової промислової продукції, зокрема 80 % автомобілів, 60 % сталі, 50 % нафти тощо

   - У свідомості американців утверджувався принцип поширення американських цінностей на весь світ

   Аргументи опонентів

   - Справді, під час війни та одразу по її завершенні США були незаперечним світовим лідером, але після війни, відмовившись вступити до Ліги Націй, добровільно зреклися цього статусу, не закріпивши здобуте на полях битв

   - Більшість американців - прихильників ізоляціонізму, вважали, що європейські проблеми - це справа Європи, а США повинні знову опікуватися долею Західної півкулі

   - Самоусунення Америки від Європи як епіцентру світової політики знову зробило її всього-на-всього регіональним лідером

   - Сенат не вірив у всемогутність Америки й у те, що країна зможе однаково успішно контролювати і Європу, й зону Тихого океану. Американська еліта сумнівалася, що це дало б вигоди і прибутки, а не розпорошення сил

   - У міру зменшення страху перед Німеччиною знову відновили свої позиції Англія й Франція. Тому СІЛА були економічним лідером світу, але до вступу у Другу світову війну не були ним у глобальному політичному сенсі

ФРАНЦІЯ

На президентських виборах 1920 р. заступив О. Мільєрак. Настала епоха нових політиків, які успадкували старі проблеми своїх попередників.

Після війни для Франції її союзниками було створено режим сприяння: закріплено за нею Ельзас і Лотарингію, надано права на експлуатацію Саарського вугільного басейну, передано турецькі та німецькі колонії, натуральні поставки вугілля, лісу, будівельних матеріалів на суму понад 8 млрд золотих марок. Це, природно, не вирішувало проблем країни і не усувало напруженості у відносинах між Францією та Німеччиною (наприклад, у 1923 р. французи окупували німецький Рур), але було зручним стартовим майданчиком для її нового економічного злету.

Співчуття збоку США та Великої Британії Франція у 20-х рр. не знайшла через своє ставлення до Німеччини. На думку Лондона, французи невиправдано суворо ставилися до переможених німців і тим стимулювали піднесення в Німеччині націоналізму та реваншизму. Тепер Англія вже була не стільки союзником Франції у боротьбі з Німеччиною, скільки посередником між ними.

Украй гострою була фінансова проблема. У роки війни уряд фінансував витрати не за рахунок надходжень від податків, а в основному за рахунок англо-американських кредитів та внутрішніх позик. По війні потрібно було виділяти значні кошти на виплату пенсій вдовам та інвалідам, на відбудову економіки.

Особливостями післявоєнної відбудови у Франції були збереження характерної для неї великої кількості дрібних підприємств, фінансові вкладення більшості французів не у виробництво, а в цінні папери (наприклад, у 1929 р. прибуток від них втроє перевищив надходження від промисловості), сімейні торговельні підприємства та сільськогосподарські ферми.

У цілому у 20-х рр. французам вдалося досягти непоганих результатів: відновлено господарське життя північно-східних районів; урядові кредити дали змогу повністю ліквідувати безробіття; встановлено 8-годинний робочий день, укладено урядом колективні договори; денаціоналізовано промисловість.

На кредити від США розраховувати не доводилося через нестабільність франка та відмову французів обговорювати їхні грошові зобов'язання перед США. Американські кредити тепер в основному надавалися Німеччині.

Улітку 1926 р. на парламентських виборах першість була за коаліцією правих партій під назвою «Національна єдність» на чолі з Р. Пуанкаре. Новому уряду вдалося забезпечити країні економічне зростання, швидкі (вищі, ніж у Німеччині та Великій Британії) темпи промислового розвитку і, найголовніше, - подолати інфляцію.

Світова економічна криза 1929-1932 рр., звісно, не обминула Францію. І хоча вона тут розпочалася «із запізненням» на два роки (1931 р.), але й тривала довше - до 1935 р. Власне країна пережила два сплески «Великої депресії» - у 1932 і 1935 рр., коли виробництво порівняно з 1930 р. скоротилося відповідно на 44 і 46 %.

Через те, що до 50 % населення країни було зайнято в сільському господарстві, до початку 1931 р. Франції вдавалося уникнути масового безробіття. Більше того, бурхливі темпи розвитку нових галузей промисловості потребували дедалі більше робочих рук, і уряд навіть вдавався до залучення емігрантів на непопулярних серед французів виробництвах. Та на кінець 1934 р. вже кожен десятий працездатний француз утратив роботу.

Криза не однаковою мірою зачепила усі галузі французької економіки. Найболючіше вона вдарила не по нових галузях, а по традиційних, насамперед сільському господарству - через падіння цін на сільськогосподарську продукцію почалося масове знищення продуктів харчування. Водночас у містах збанкрутіли понад 100 тис. магазинів, кав'ярень, дрібних і середніх підприємств. При цьому незаперечним фактом є те, що таких масових банкрутств і розорень, як в інших західних країнах, у Франції в період кризи не трапилось.