45. Міста та ремесла в Україні у хviii – і пол. Хіх ст.. Розвиток фінансової справи.

Міста належали державі та приватним власникам (магнатам, шляхті та церкві). Більшість міст (80 %) були приватновласницькими. Мешканці платили податки і виконували повинності на користь приватних власників грошима, натурою, відробітками (тижнева панщина, ремонт млинів, гужова, толоки, шарварки, сторожування, покриття витрат на військові потреби Польщі, утримання жовнірів). Державні міста були адміністративними центрами королівської влади на місцях і управлялися на основі магдебурзького права. На території державних міст зберігалися юридики, що підривали ремесло й торгівлю, свідчили про пряме втручання феодалів у міське життя.

Посилилася економічна та соціальна диференціація міського населення. Його верхівку становив патриціат, до якого належали торговці, фінансисти, багаті цехові майстри, люди вільних професій (аптекарі, маляри, цирульники). Середні та дрібні крамарі, цехові майстри, заможні міщани належали до бюргерів. Решта мешканців міст - підмайстри, учні, позацехові ремісники, чорнороби становили плебс, були безправними "неміщанами". У містах України проживала також значна частина населення, яка не підпорядкувалася міській владі, - козацтво, козацька старшина, шляхта, жовніри та ін.

У Наддніпрянській Україні міста мали український характер. У Західній Україні значну роль відігравало німецьке, польське та єврейське населення. Українців обмежували в правах займатися торгівлею та ремеслом, не допускали до міського самоврядування.

В Українській козацькій державі під час воєнних дій міста були зруйновані, їх відродження відбувалося повільно. За переписом 1666 р. в Лівобережній Україні налічувалося понад 100 міст і містечок, міське населення становило 46 %. Міста з магдебурзьким правом зберігали свої привілеї. Приватновласницькі та королівські міста опинилися під юрисдикцією козацького уряду. Значна частина міщан покозачилася (близько 60-80 %), деякі селяни записалися в міщани.

У Гетьманщині в середині XVIII ст. було понад 200 міст і містечок. Почалася урбанізація Півдня України, в результаті чого засновано Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Севастополь, Одесу.

На Галичині та Правобережжі 90-94 % міст, залежно від воєводства, належали магнатам, шляхті, духовенству. Міста королівщини становили 6-10 % від усіх міст. Лише Львів зберігав права вільного міста. Ремісники і торговці становили 30-40 % жителів міста. Вони, як і селяни, виконували феодальні повинності.

Ремесло переросло у дрібнотоварне виробництво. Важливим показником розвитку міського ремесла було зростання кількості ремісників. У середині XVII ст. у Руському і Волинському воєводствах налічувалось понад 8000 ремісників. За даними перепису 1666 р., у 36 містах Лівобережної України ремісники становили 26 % жителів. У Гетьманщині найбільшими ремісничими центрами були Ніжин (42,3 % усіх дворів були ремісничими), Стародуб (48,5 %), Гадяч (16 %). У Києві працювало 4 тис. ремісників. У Харківському намісництві ремеслом займався 1 % населення, в Катеринославському - 4 %. За даними австрійського перепису 1773 р., у Галичині налічували майже 60 тис. ремісників і торговців. У Закарпатті в 1715 р. було 119 ремісників (0,46 % мешканців міста), у 1780 р. в Ужгороді - 226 осіб. Ремесло набуло галузевого характеру, зросла кількість ремісничих спеціальностей. У першій половині XVІІ ст. їх налічувалось понад 270, у кінці XVIII ст. - до 300. У західних і правобережних землях упродовж ХУІІІ ст. кількість цехів зменшувалася порівняно з першою половиною XVII ст. Так, у Львові діяло лише 18 цехів, в інших містах - по 6-9. Діяльність цехів контролював власник міста.

Фінансова справа. (даных о 18 веке не нашла)

У 19 – на початку 20 ст. відбулися зміни у фінансово-кредитній системі України. Актуальним стало питання встановлення в Росії грошового обігу, заснованого на золоті, як це було в Західній Європі. Грошова реформа потребувала нагромадження величезної кількості золота. Це було можливе при активних торговому і розрахунковому балансах, скороченні ввезення та збільшення вивозу товарів, позик, збільшенні податкового тягаря. Внаслідок фінансово-бюджетної політики царської Росії у Державному банку нагромаджувалися великі запаси золота у вигляді фонду для забезпечення золотої реформи. У 1897р. золотий фон становив уже 1095 млн. крб.. при 1067 млн. крб.. кредитних білетів у обігу. При такому співвідношенні можлива була реформа грошового обігу, тобто кредитні білети ставали розмінними на золото. Між золотим і паперовим кредитним карбованцями взяте було співвідношення, яке на той час фактично встановилося на ринку – 66 коп. золотом за 1 кредитний карбованець. Встановлена цією грошовою реформою тверда валюта проіснувала в Російській імперії до Першої світової війни. Вона давала змогу уряду здійснювати великі економічні й кредитно-фінансові заходи, спрямовані переважно на розвиток великої промисловості. На основі золотого запасу розвивалася кредитна політика, державні позики, фінансувалося залізничне будівництво, промисловість тощо.

В умовах промислового розвитку значна увага приділялася вдосконаленню кредитно-банківської системи. В Україні виникло багато приватних банків, комерційних кредитних закладів – банківських контор, дисконтерів (кредиторів-лихварів, які брали на облік векселі). Новими формами організації кредиту були приватні акціонерні банки, міські комерційні банки, товариства взаємного кредиту, позичково-ощадні товариства тощо.