Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 17. Нормотворча техніка

що характеризують той чи інший метод збирання, оброблення та аналізу емпіричної інформації.

Відтак, безпосереднім предметом юридичної техніки виступають юридичні акти-документи та акти їх систематизації. Акти-документи класифікуються за різними підставами. Згідно із однією з найбільш поширених класифікацій різновидами юридичних актів-документів єнормативні, інтерпретаційні, нормореалізаційні правовіакти. Зогляду на це можна вирізнити такі основні види юридичної техніки: нор-

мотворча, нормозастосовна, інтерпретаційна, техніка систематизації нормативно-правових актів.

Отже, нормотворчатехнікаєвидомюридичноїтехніки. Існуєпогляд, згіднозякимпоняття«нормотворчатехніка» доцільнозастосовуватидля відбиття правил текстуальної об’єктивації не тільки правових, а й інших соціальних норм. Обґрунтованим є використання терміна «нормотворча техніка» насамперед васпекті юридичноїнормотворчості.

По-перше, тільки право є такою нормативною системою, яка формується за обов’язкової участі спеціальних (передусім державних) інстанцій і якій притаманні офіційно визнані обов’язкові форми виразуізакріплення. Такимчином, самевправовійсферінормотворчість існує як свідома діяльність уповноважених суб’єктів, яка має чіткі процедурно-процесуальні форми і спрямована саме на «створення норми», її адекватне формулювання тавираз. Нормотворчість вінших галузях суспільного життя на відміну від юридичної не має такого системного, впорядкованого, стабільного та цілеспрямованого характеру, вона має факультативне, допоміжне значення.

По-друге, інші соціальні норми (моральні, релігійні, політичні, естетичні) здебільшого не володіють таким ступенем формальної визначеності, як право. Натомість формальна визначеність правового змісту є однією з необхідних передумов існування права як ефективногоісправедливогорегулятора. Так, змістовнівимогидонормативноправовогоакта(зрозумілість, несуперечливість, повнотарегулювання) нарівнізпроцедурнимивимогамиутворюютьзмістпринципуправової визначеності. Цей принцип є однією з головних складових верховенства права, його необхідним наслідком і умовою реалізації. Через зазначені обставини саме юридична нормотворча діяльність потребує досконалого юридико-технічного інструментарію, який охоплюється поняттям нормотворчої техніки.

В юридичній науці та практиці поряд з терміном «нормотворча техніка» одержаврівнозначнеідоситьпоширеневикористаннятермін

301

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

«правотворчатехніка». Йогозастосуванняєнезовсімкоректним. Право — це в першу чергу продукт життєдіяльності суспільства. Воно виникає, формується в процесі розвитку суспільних відносин і в подальшому відображається в нормах позитивного права — результаті свідомої діяльності уповноважених суб’єктів з формулювання таких норм. Саме цей аспект і відображають терміни «нормотворчість», «нормотворча техніка».

§2. Нормотворча техніка: поняття, елементи, види

Нормотворча техніка як інструмент нормотворчої діяльності характеризується такими ознаками.

1.Застосовується при створенні нормативних правових актів (або нормативних правових договорів).

2.Її використання забезпечує формальну визначеність змісту нормативних правових актів і нормативних правових договорів. Йдеться передусім про повноту, точність, чіткість та ясність, системність викладення змісту правових норм у зазначених джерелах права. Застосування нормотворчої техніки дозволяє також органічно включити новий нормативний правовий акт в існуючу систему законодавства.

Суб’єктнормотворчостіповиненвиходитизпринципуєдностіформи

ізмісту нормативно-правових актів. Значення форми права полягає не тількивтому, щовонанадаєоб’єктивногохарактерувідповідномузмісту, а й у тому, що вона безпосередньо відбиває зміст права як системи загальнообов’язковихправилповедінки. Щостосуєтьсялогічності, узгодженості, системності, зрозумілостітекстунормативнихактів, тосуб’єкт нормотворчостівирішуєціпитаннявідносноїхфактичногозмісту. Вкінцевомурезультатісприйняття«духузакону» черезтекстпрямозалежить відтого, якимчиномсформульованотойчиіншийакт.

Нормотворча техніка опосередковано впливає на ефективність правовогорегулюваннявцілому. Неправильнеабонеповнеїївикористанняпризводитьдосерйознихвадякокремихнормативнихправових актів, так і всієї системи законодавства. Це ускладнює реалізацію юридичних норм, породжує сприятливі умови для їх порушення.

3.Нормотворчатехнікаохоплює: а) нематеріальнізасоби(прийоми) вираженнязмістунормативнихправовихактівінормативнихправових договорів та б) правила їх використання. У зв’язку із зазначеним слід

302

Розділ 17. Нормотворча техніка

підкреслити два основні моменти. По-перше, нормотворча техніка не включає матеріальні засоби, що використовуються в правотворчій діяльності (папір, чорнила, комп’ютер, ручки та ін.). По-друге, в нормотворчу техніку не входять правила процедурного характеру, які регулюють відносини між учасниками правотворчого процесу. Отже, правила нормотворчої техніки є саме «технічними» нормами, оскільки вони регулюють використання відповідними суб’єктами засобів зі створення письмового юридичного тексту.

З огляду на розглянуті ознаки нормотворчу техніку слід визна-

чити як систему правил і нематеріальних засобів вираження змісту нормативногоправовогоакта, використанняякихзабезпечуєповноту, стислість, точність, чіткість, ясністьінесуперечністьнормативних правових актів та системні зв’язки між ними.

Нормотворча техніка має певну структуру, котру доцільно виділятинапідставірізнихаспектівнормативногоправовогоактаяксамостійного письмового юридичного документа, що виражає правові норми, і як елемента системи законодавства. З цієї точки зору можна виокремититакіелементинормотворчоїтехніки: а) логічні; б) лексичні і стилістичні; в) графічні і математичні; г) структурні; ґ) засоби і правила утворення спеціально-юридичного змісту нормативного правового акта; д) засоби і правила забезпечення та позначення системних зв’язків нормативних правових актів.

Логічні правила і засоби нормотворчої техніки забезпечують утворення логічної основи нормативно-правового акта. Вона формується через: а) утворення і використання логічних елементів у нормативноправовому акті (судження, поняття, операції з поняттями); б) встановлення зв’язків між логічними елементами в нормативно-правовому акті через додержання основних логічних законів: тотожності, суперечності (несуперечності), виключення третього.

Лексичні і стилістичні правила і засоби нормотворчої техніки за-

безпечуютьстислість, зрозумілість, точністьмовноїформинормативноправовогоакта. Лексична істилістична основинормативно-правового акта формуються через використання таких основних засобів, як граматичні речення, юридичні фразеологізми, слова, словосполучення, сполучники, абревіатури, розділові знаки. Особливе значення серед засобів даної групи мають терміни. Термін — це точне словесне позначення поняття.

В окремих випадках для вираженні змісту нормативно-правових актіввикористовуютьсяграфічні(таблиці, графіки, карти, рисунки, які

303

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

закріплюютьсимволи, зразкидокументів) іматематичні(числа, формули розрахунків, знаки, що позначають операції з числами) засоби.

Структурно-тематична основа нормативно-правового акта формується через послідовну диференційованість його змісту на основі відповіднихпринципів. Такимиосновнимипринципамиє: а) тематична однорідність, цілісність і послідовність викладення як окремих структурних елементів нормативно-правового акта, так і композиції останнього в цілому; б) забезпечення необхідних зручностей в користуванні нормативним документом (у процесі його пошуку в системі нормативно-правовихактів, пошукуітлумаченнянеобхіднихположень у межах окремого нормативно-правового акта).

Структуранормативно-правовогоактаможевключатитакіелемен-

ти: 1) вказівка самої форми акта, якою він наділяється; 2) назва органу державної влади, який видав (крім законів) нормативно-правовий акт; 3) реєстраційний номер; 4) найменування (заголовок) нормативноправового акта; 5) преамбула (у разі необхідності); 6) частина, що постановляє; 7) прикінцеві положення (у разі необхідності); 8) перехідні положення(уразінеобхідності); 9) підписивідповіднихпосадовихосіб, дата прийняття; 10) додатки (якщо вони є). Нормативно-правові акти залежно від виду і обсягу поділяються на пункти та підпункти, абзаци пунктів; статті тачастини, пункти, підпункти, абзаци статей; примітки; частини, розділи, глави, параграфи та ін.

Спеціально-юридичний зміст нормативно-правового акта утворюється через використання таких основних засобів, як юридичні поняття (терміни), юридичні конструкція, презумпція, фікція, галузева типізація, через забезпечення в необхідних випадках матеріальних правовихнормвідповіднимипроцесуальними(процедурними) нормами та ін.

Системні зв’язки нормативно-правових актів, окремих приписів позначаються за допомогою таких засобів: а) відсилання (позначення зв’язків між приписами у межах одного нормативно-правового акта, міжнормативно-правовимиактамирівноїабонижчоїюридичноїсили) та посилання (позначення зв’язку між більш загальними нормативноправовимиактамиітими, щоконкретизують, доповнюють, розвивають їхположення); б) приписи-доручення (пряме формулювання доручення конкретному органу (декільком органам): підготувати і прийняти певний нормативно-правовий акт (декілька актів); привести у відповідність з прийнятим актом власні акти; підготувати перелік актів, окремихприписів, якіпотребуютьзміниабоскасуванняузв’язкузпри-

304

Розділ 17. Нормотворча техніка

йняттям даного акта; в) оперативні приписи (приписи, за допомогою яких вносяться зміни, доповнення до чинних нормативно-правових актівабоскасовуютьсянормативно-правовіакти, їхокреміположення; г) відтворення (буквальне текстуальне відтворення окремихположень Конституції, законів, щомаютьособливезначення, позитивнарецепція норм міжнародного права); ґ) правове застереження і застереженнявідсилання (засіб узгодження і позначення зв’язків систем внутрішньодержавного та міжнародного права).

До основних правил нормотворчої техніки, що забезпечують сис-

темні зв’язки нормативно-правових актів, належать: а) забезпечення логічноїнесуперечностіміжнормативно-правовимиприписамичинних нормативно-правовихактіввищогоіоднаковогорівнівієрархії; б) скорочення до мінімуму кількості нормативно-правових актів з одного ітогосамогоколапитання; в) уникненнянеобґрунтованогодублюван- нянормативно-правовихприписів; г) ув’язуванняактів, щовидаються,

зраніше виданими (своєчасне скасування актів та їх частин, що суперечать новому акту, внесення необхідних змін до чинних нормативноправовихактів тощо); ґ) недопущення відсилання доактів, яких щене існує; д) послідовне і однакове використання термінів у системі законодавства чи принаймні в межах його окремих галузей.

Засобиіправиланормотворчоїтехнікиєнеоднорідниминастільки, наскількинеодноріднимиєнормативно-правовіакти. Різновидиостанніхмаютьвласнуспецифіку, яказумовлюєйпевнітехнічніособливості їх створення. Так, слід говорити про певну специфіку законодавчої технікипорівнянозтехнікоюпідзаконнихнормативно-правовихактів, техніки конституцій порівняно з технікою поточних законів, техніки нормативно-правових актів порівняно з технікою нормативних договорів, технікиміжнароднихнормативно-правовихдоговорівпорівняно

зтехнікою нормативних договорів національного права тощо. При цьому основним видом нормотворчої техніки є законодавча техніка.

§ 3. Законодавча техніка

Тривалий час поняття «законодавча техніка» охоплювало правила розроблення всіх нормативно-правових актів. Під законодавчою технікою іноді розуміли навіть сукупність прийомів і методів роботи з підготовки та видання різноманітних правових актів нормативного і ненормативного характеру. І тільки останнім часом цей термін почав

305

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

вживатися стосовно розроблення проектів законів у звуженому (формальному) розумінні цього поняття.

Сфера законодавчого регулювання створює своєрідний каркас всього правового регулювання: не торкаючись конкретних деталей механізму і випадків, вона регламентує загальні і основні аспекти суспільногожиття. Законпокликанийвизначитипринципиіелементи, що стосуються змісту і сутності правового регулювання, на підставі і на виконання яких можуть видаватися конкретизуючі норми. Звідси й випливає більш абстрактний характер нормативних приписів, що містятьсявзаконах, ібільшконкретнийхарактерприписівпідзаконних нормативно-правових актів. Звідси й ступінь узагальнення, а відтак, абстрактності формулювань, законівєвищимпорівнянозпідзаконними актами.

Проектинормативно-правовихактів, пов’язанихізрозвиткоміконкретизацією базових, фундаментальних законів, мають відповідати такимосновнимвимогам: а) структураізмістакта, щоконкретизує, повинні визначатисязурахуваннямструктуриізмістуосновногоакта; б) поняття і терміни, що використовуються в акті, мають точно відповідати термінології основного акта; в) викладення нормативних приписів вакті повинно бути таким, аби забезпечити єдність стилю обох актів; г) у необхідних випадках доцільно посилатися на основний акт.

Умовностилістичному оформленні проектівзаконівіпідзаконних нормативно-правових актів теж існують певні відмінності. Так, при мовностилістичному оформленні підзаконних нормативно-правових актів набувають ширшого застосування числівники, абревіатури, скорочення, технічні терміни; для викладення їх змісту часто використовуються речення підвищено складної конструкції; підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати терміни, застосовані в законі. Специфічною ознакою мовностилістичного оформлення законівєте, щовнихдоситьчастопорівнянозпідзаконниминормативноправовими актами допускається експресивність мови (йдеться передусім про преамбули).

Суттєво різняться між собою й структурування законів і підзаконних нормативно-правових актів: первинним елементом підзаконного нормативно-правового акта звичайно є пункт, а закону — стаття; підзаконні нормативно-правові акти не поділяються на частини, книги, розділи, а можуть поділятися на параграфи, іноді на глави. Водночас дуже часто вони просто поділяються на пункти. Як правило, підзаконні акти не містять преамбули (крім преамбули-посилання), загаль-

306

Розділ 17. Нормотворча техніка

ної частини, прикінцевих і перехідних положень, оформлених у самостійну рубрику. Для підзаконних актів характерним є застосування додатків і прикладів, які можуть міститися в додатках, а можуть бути викладені як самостійні структурні елементи акта, табличної форми викладення змісту.

Охарактеризуємо найбільш важливі засоби і правилазаконодавчої техніки.

Юридична конструкція — це засіб нормотворчої техніки, який забезпечує побудову нормативно-правового матеріалу. Юридичні кон- струкціїпридаютьзмістунормативно-правовогоакталогічноїстрункос- ті, зумовлюють послідовність його викладу, визначають зв’язок між нормамиправа, сприяютьповному, чіткомуврегулюваннютихчиінших суспільних відносин (або їх елементів). Крім цього, конструкції сприяють концентрованому, стислому викладенню правового матеріалу.

Юридичні конструкції можна поділяти за ступенем абстракції, сфероюзастосуваннятаіншимикритеріями. Вониможутьперебувати

увідносинах супідрядності, розвитку, уточнення, деталізації та ін. За сферою застосування юридичні конструкції поділяються на загальноправові і галузеві. Вихідною, універсальною загальноправовою юридичною конструкцією є конструкція правової норми, яка складається

зтрьох елементів — гіпотези, диспозиції, санкції. Використання цієї конструкції дозволяє викласти нормативно-правовий зміст таким чином, аби з відповідної сукупності нормативно-правових приписів чітковипливалиумови, приякихдієпевнеправило, суб’єкти, якієсторонами певного відношення, їх взаємні права і обов’язки, санкції за порушення обов’язків чи зловживання правами.

Прикладом галузевої конструкції є конструкція складу злочину. Вона, з одного боку, пов’язує в єдине ціле низку норм Загальної частини КК України, а з другого — дозволяє стисло і водночас змістовно викласти конкретні склади злочинів в Особливій частині КК України. Прикладів галузевих юридичних конструкцій можна навести безліч

згалузі публічного, так і приватного права (конструкції договорів

уцивільному, трудовому праві та ін.).

Юридична презумпція як прийом нормотворчої техніки — це припущення про те, що ймовірний факт має місце в усіх випадках. За логікою свого утворення презумпція — явище, що має індуктивний характер. Іншими словами, це абстрактне положення, в якому на підставі окремих приватних ознак, ситуацій, положень шляхом умовиводу робиться загальний висновок, формулюється презумпція. Таким

307

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

чином, суттєвою властивістю, що притаманна презумпціям, є їх ймовірний характер. Презумпцію можна визначити як припущення про наявність або відсутність предметів, зв’язків, явищ, засноване на зв’язку між ними і предметом, зв’язками, явищами наявними, що підтверджено життєвою практикою. Використання презумпцій дозволяє досягти визначеності правового регулювання суспільних відносин.

Прикладами приписів, зміст яких утворено або виражено за допомогою презумпції, є ті, що містяться в ч. 1 ст. 46 ЦК України «Оголошення фізичної особи померлою» (припущення про смерть особи при настанніпевних, зазначенихузаконі, обставин), ч. 2 ст. 642 ЦКУкраїни «Прийняттяпропозиції» (припущенняпроприйняттяпропозиціїнапідставі вчинених особою дій) про дії, які свідчать про прийняття пропозиції), ч. 2 ст. 1166 ЦК України «Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду» (презумпція вини), ч. 2 ст. 2 КК України «Підставакримінальноївідповідальності» (презумпціяневинуватості), ст. 21 КК України «Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніннявнаслідоквживанняалкоголю, наркотичнихзасобівабоінших одурманюючихречовин» (припущенняпроте, щоалкогольнесп’яніння особи не виключає її розважливої поведінки та ін.).

Юридичнафікція — цетехніко-юридичнийприйом, задопомогою якого а) неіснуюче становище (відношення) оголошується існуючим інабуваєзагальнообов’язковогохарактерувнаслідокйогозакріплення в правовому приписі; б) штучно прирівнюються одна до другої такі речі, які в дійсності є різними або навіть протилежними. На відміну відприйомупрезумпції, якийполягаєвприрівнюванніймовірного(чи принаймні можливого) до істинного, фікція йде по лінії свідомого ототожнення істинного з неістинним. Специфіка фікцій як положень свідомо неістинних обумовлює те, що вони в основному є елементом гіпотезабодиспозиційімперативнихнорм, оскількифікціяімперативна за своєю природою.

Прикладом використання прийому фікцій можуть бути: окремі положення інституту судимості в кримінальному праві, коли судимі особи в зазначених випадках визнаються несудимими, тобто з юридичної точки зору судимість відсутня, хоча фактично вона була (ч. 3 ст. 88, ст. 89, ст. 91 КК України). Іншим прикладом кримінальноправової фікції є визнання особи такою, що вчинила злочин уперше, якщо за вчинене раніше діяння вона була звільнена від кримінальної відповідальності, чи стекли строки давності, чи була погашена або знята судимість (наприклад, ч. 4 ст. 32 КК України).

308

Розділ 17. Нормотворча техніка

Галузева типізація — сутність цього засобу полягає в тому, що за допомогою інших прийомів нормотворчої техніки (поміщення даного приписувгалузевийкодифікаційнийакт, підпорядкуванняйоговизначеній системі загальних норм, застосування галузевої термінології) нормативні приписи викладаються таким чином, аби вони не тільки утворювали логічні норми і юридичні конструкції, а й включались у відповідну галузь права.

При формулюванні нормативно-правових приписів може бути обраний різний ступінь їх узагальнення. Залежно від ступеня узагальнення фактичних обставин чи дій, про які йдеться в нормі права, ви-

різняютьдваспособиформулюванняправовихприписів: їхвикладення увиглядізагальнихправил(абстрактнийспосіб) іувиглядіконкретних правил, які передбачають регулювання окремих, точно визначених суспільних відносин (казуїстичний спосіб).

Абстрактний спосіб формулювання приписів полягає у визначенні фактичних обставин, дій, явищ через родові ознаки. Прикладами використання абстрактного способу формулювання нормативноправового припису є визначення поняття злочину в ч. 1 ст. 11 КК України; викладення змісту закону з використанням оціночних термінів, які не мають чіткого значення, та ін. Сутність казуїстичного способу полягає у визначенні фактичних обставин чи дій через вказівку на індивідуальні ознаки, в тому числі шляхом переліку конкретних, індивідуальних фактів, обставин, суб’єктівтощо. Доцільнозазначити, що нині казуїстичний прийом викладення не зустрічається в чистому вигляді. Нормативне викладення, яким би воно не було конкретним, завжди містить певні узагальнення. Однак нормативні положення, вякихдосягнутомаксимальнийрівеньузагальнення, істотновідрізняються від нормативних положень, в яких замість узагальнюючої формули, а часто й поряд з нею, наводиться перелік конкретних фактів, обставин і т. д.

Казуїстичний спосіб формулювання нормативно-правових приписів часто використовується при складанні проектів законів, які регулюють відносини в публічно-правовій сфері, де діє спеціальнодозвільний режим правового регулювання і необхідне точне, максимально детальне врегулювання суспільних відносин (наприклад, визначення компетенції відповідного органу через вичерпний перелік тощо). Отже, якщо за допомогою першого способу досягається стис- лістьнормативно-правовогоакта, тозадопомогоюдругого— точність, конкретність викладення. Однак слідпам’ятати, яксвідчить практика,

309

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

і занадто абстрактні і занадто казуальні (детальні) формулювання стають причиною прогалин у правовому регулюванні відповідного кола відносин.

Казуїстичнийзасібвикладенняпов’язанийпередусімзвикористанням прийому перерахування. Він є одним з найпростіших, що використовується при викладі змісту нормативно-правових актів, одним з найбільш поширених, але одним з таких, невдале використання якого призводить до негативних наслідків на практиці. За допомогою переліку нормативнийприписоформлюєтьсяувипадках, колинеобхіднонадати нормативно-правовому змісту особливої конкретності, усунути чи об- межитибудь-якуможливістьвільноготлумачення, забезпечитиводночас конкретність і гнучкість правового регулювання тощо.

Переліки можна поділити за: а) ознакою їх розміщення в тексті:

переліки, які розміщуються восновнійчастині нормативно-правового акта, слугують невід’ємною частиною його приписів, і переліки, які розміщуютьсявдодаткахтаслугуютьякбидоповненнямдонормативноправовогоакта; б) зафункціональноюознакою: переліки, задопомогою яких розкривається обсяг поняття (наприклад, «адміністративнотериторіальнаодиниця— область, район, місто, районумісті, селище, село»); переліки, за допомогою яких формулюються складні гіпотези, альтернативні санкції; в) за обсягом повноти: вичерпні (повні) переліки, які не припускають розширювального тлумачення, та приблизні (неповні), які передбачають можливість доповнення явищ, об’єктів, ознак, зазначених у переліку. При цьому слід відмітити, що неповні переліки більш притаманні регулюванню приватних відносин, в той час як відносини публічно-правового характеру вимагають використання повних переліків.

Особливу проблему на практиці викликають неповні переліки, що закінчуються словами типу «інші», «і тому подібне» тощо. При застосуванні такого переліку з метою правильного спрямування діяльності щодо подальшої конкретизації чи тлумачення та застосування припису, який містить перелік, бажано, аби закон в цілому надавав можливості з достатньою достовірністю судити про критерії такої конкретизації. Ще краще, якби в законі містилася пряма вказівка на них. У будь-якому разі, нормопроектувальник при використанні неповногоперелікумаєдбатипроте, щобусійогоелементибулипов’язані однієюзагальноюознакою, заякоюсуб’єктиправазможутьадекватно визначати ті обставини, факти, події тощо, пряма вказівка на які у відповідному переліку відсутня.

310