Загальна частина

Для інших галузей екологічного законодавства характерне поєднання в одній особі користувача і органу, який управляє природним об’єктом. Так, підприємствадержавнихорганівлісовогогосподарства, які є органами управління лісами державного значення, разом з тим маютьправоздійснюватиілісовікористуванняувизначеномузаконом порядку.

Докладніше питання про суб’єкти права користування надрами, тваринним і рослинним світом, мисливськими угіддями тощо розглядається в Особливій частині підручника.

§4. Правова класифікація видів природокористування

Правова класифікація видів природокористування ґрунтується на суттєво важливих ознаках, які виявляють головний їх зміст. Для кожного природокористування основною такою ознакою є вид природногооб’єкта, який перебуває в користуванні власника або орендаря. Вид природного об’єкта як складової частини фонду природних ресурсів визначає найбільш важливі особливості і відповідного природокористування. При цьому різновид природних об’єктів має подвійне значення: по-перше, розмежовує природокористування за їх природними властивостями, ступенем правового регулювання (на загальнодоступне і регламентоване) і, по-друге, визначає специфічний порядок виникнення, зміни і припинення кожного виду природокористування, правтаобов’язківйогосуб’єктів. Томувиникаєнеобхідністьдиференціації природокористування насамперед на такі види: землекористування, водокористування, лісокористування, користуваннярослинним (крім лісів) і тваринним світом тощо. У свою чергу ці види природокористування диференціюються за об’єктом права користування: користуванняземлямисільськогосподарськогопризначення, користування землями житлової та громадської забудови, користування водами (поверхневими і підземними) тощо.

Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб’єкта, який наділений певними правомочностями іобов’язками. Такимчином, класифікація видівприродокористування здійснюєтьсяодночаснозаїхоб’єктамиісуб’єктами. Єдністьцихдвох факторів відображає основні правові характеристики кожного виду природокористування. Конкретизація основної метиприродокористу-

104

Розділ VІ. Право природокористування (загальні положення)

вання стосовно різних його суб’єктів приводить до подальшої класифікації видів природокористування на підвиди. Відповідно до об’єкта і суб’єкта природокористування можна розмежувати на право організацій, підприємств, установіправокористуванняприроднимиоб’єктами громадян.

Диференціаціяприродокористуванняможливаізалежновідінших критеріїв: способу виникнення, первинності і вторинності, кола осіб, які здійснюють користування природними об’єктами.

Загальне природокористування характеризується тим, що воно може здійснюватися без спеціального дозволу в кожному окремому випадку з боку компетентних державних органів і підприємств, установ, організацій, заякимиприродніоб’єктизакріпленівкористування. Це право виникає із законів або інших нормативних актів, що регулюють природокористування. При цьому законодавством України гарантується право загального використання природних об’єктів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо) безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особамиінаданнявідповіднихдозволів, завиняткомобмежень, передбачених законодавством.

Спеціальне природокористування здійснюється з дозволу компетентних державних органів або комунальних чи приватних власників природних об’єктів, коли вони надаються у відособлене користування.

Суб’єктомпервинногоабовторинногоприродокористуванняєособа, правомочність якої по використанню природного об’єкта похідна безпосередньо від права власності.

У вторинного природокористувача є ряд прав, і він має відповідні обов’язки щодо первинного. Вторинне природокористування виникає шляхом укладення договору первинного з вторинним природокористувачем, а також згідно з рішенням відповідних державних органів, але за згодою первинного природокористувача.

Природокористуванняможебутитимчасовим, відособленим, спільним і загальним. Але закон неоднозначно визначає поняття різних видів природокористування.

Загальне природокористування здійснюється у випадках, коли користування природним об’єктом є доступним з певною метою усім особам, коло яких не обмежене, і вони не пов’язані взаємними правами і обов’язками. Для виникнення права користування тут не вимагається спеціального дозволу. Але саме це право досить визначене, бо

105

Загальна частина

межі і дозволені засоби можливого здійснення такого права відомі. Об’єктицьогоприродокористуваннянезакріплюютьсязаконкретними природокористувачами, за винятком випадків тимчасового користування, а перебувають в управлінні відповідних органів, підприємств і організацій, які нарівні з іншими суб’єктами користуються ними.

Спільне природокористування характерне тим, що коло спільних користувачівчітковизначенезаконом, асамівонистосовноодинодного мають певні права і обов’язки. Так, відповідно до ст. 89 Земельного кодексу земельну ділянку, яка належить на праві спільної сумісної власностілишегромадянам, вонивикористовуютьспільнозгідноздоговором або законом. При цьому суб’єкти спільного природокористування досить автономні втомурозумінні, щоправа іобов’язки одного не є джерелом прав і обов’язків другого. Користування природним об’єктом здійснюється цими суб’єктами без визначення (надання) кожномувідповідноїчастиницьогооб’єкта. Цимівідрізняєтьсяспільне природокористування від вторинного.

Важливою умовою користування об’єктами природи є строки користуванняними. Вониподіляютьсянапостійніітимчасові. Постійним визнається природокористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування може бути короткостроковим (до трьох років) і довгостроковим — від трьох до двадцяти п’яти років, а при орендному землекористуванні — до 50 років. У разі виробничої необхідностіцістрокиможутьбутипродовженонаперіод, щонеперевищує одногострокувідповіднокороткостроковогоабодовгостроковоготимчасовогоприродокористування. Конкретністрокитимчасовогокористування водами, надрами, лісами, тваринним світом визначаються відповідними кодексами і законами про природні ресурси.

Наведена класифікація видів права природокористування не є вичерпною. Можна говорити про поступове формування і такого виду, якправодуховногоприродокористування(длязадоволенняестетичних потреб у спілкуванні людини з природою).

Відомі також громадські та індивідуальні види природокористування, промислове і сільськогосподарське природокористування. В умовах ринкових відносин виникає і комерційний вид природокористування. Однак в основу цього покладена не диференціація відповідних видів (підвидів) природокористування за умовами, які визначають його головний правовий зміст, а групування видів природокористування за загальними ознаками позитивного або негативного характеру, виокремленими з науковою або практичною метою.

106

Розділ VІ. Право природокористування (загальні положення)

§5. Підстави і порядок виникнення права природокористування

Право природокористування певного суб’єкта виникає і здійснюється на підставі юридичних актів, які пов’язують норму права, суб’єктивніправаіобов’язкиконкретногосуб’єкта. Знимивідповідно пов’язана вся сутність правовідносин. Юридичні факти поділяються залежно від їх зв’язку з індивідуальною волею на юридичні події і юридичні дії.

Головними підставами виникнення права природокористування (його видами) є юридичні дії. Вони залежать від об’єкта природи, суб’єкта, видуприродокористуваннятощо. Вусіхвипадкахдіїповинні відповідати вимогам і нормам екологічного права.

Юридичнийфактєпідставоюздійсненняправазагальнодоступного природокористування. Так, закон пов’язує виникнення цього права із самим актом вольової дії громадянина по вільному перебуванню в лісі, збиранню дикорослих плодів, ягід, грибів тощо, по загальному водокористуванню, загальному використанню дикого тваринного світу. Суттєвим тут є сам факт перебування в лісі, користування водою із водних об’єктів загального користування і т. ін.

Юридичні дії як підстава виникнення права природокористування становлять складну юридичну сукупність, що включає: волевиявлення (клопотання, заяву) особипронаданняїйукористуванняабоувласність природного об’єкта (його частини, компонента) для вилучення з нього корисних властивостей або якостей; прийняття рішення (постанови) компетентнихдержавнихтаіншихорганівабоорганізацій, підприємств, установ, незалежно від форм власності; відведення в натурі (на місцевості) природного об’єкта (або його частини, компонента); видачу відповідного документа, який посвідчує право користування даним природним об’єктом, державну реєстрацію цього документа.

Волевиявлення(клопотання, заява) пронаданняправакористуванняприроднимоб’єктомповиннобутивикладеневписьмовійформіна адресу компетентного державного органу або власника природного ресурса, який здійснює функції по розпорядженню відповідним природнимоб’єктом. Уразіколинеобхіднеклопотання(заява) пронадання природного об’єкта в користування, у ньому вказується різного роду обґрунтування (бажаний розмір і місцерозташування об’єкта, мета його використання, строк використання, склад сім’ї тощо), а в

107

Загальна частина

окремих випадках і письмова згода уповноваженого на те органу та інші документи.

Заяву(клопотання) розглядаєівиноситьрішеннявідповіднийдержавний орган влади або спеціально уповноважений на те орган по регулюванню природокористування і охороні природних ресурсів.

Видача дозволу на спеціальне використання природних ресурсів регулюєтьсяспеціальнимПоложенняміздійснюєтьсянапідставіклопотання (заяви) природокористувача з обґрунтуванням потреби в природних ресурсах, погодженого з місцевою радою, власником або постійним користувачемцихприроднихресурсів, атакожзвідповіднимидержавними органами. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційнийдокумент, якийпосвідчуєправоюридичноїабофізичноїособи наздійснення конкретноговидуприродокористування.

Дозволи (ліцензії тощо) на спеціальне використання природних ресурсів видаються на основі затверджених належним чином лімітів (квот), що визначають обсяги природних ресурсів для використання. Ліміти (квоти) — це система встановлених природокористувачам на певний час обсягів граничного використання (вилучення) природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів виробництва.

СпеціальнеПоложення, затвердженепостановоюКабінетуМіністрів України 10 серпня 1992 року, визначає порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення1.

Післязадоволеннязаяви(клопотання) пронаданнявкористування природного об’єкта і одержання дозволу відповідними органами проводиться відведення його в натурі, тобто на місцевості з визначенням межових знаків (меж). Приступати до використання природного об’єкта, у тому числі і на умовах оренди, до визначення меж на місцевості і одержання дозволу (документа), що засвідчує право користування ним (або право власності на нього), забороняється. Незаконним єприродокористуваннябездозволу(документа), якийпосвідчуєправо на нього. Наявність відповідного дозволу (документа) розглядається як обов’язковий елемент юридичної підстави виникнення права природокористування.

Право постійного користування природними об’єктами посвідчується спеціальними державними актами, форма яких затверджується

1 Пропорядоквидачідозволівнаспеціальневикористанняприроднихресурсівівстановленнялімітіввикористанняресурсівреспубліканськогозначення: ПостановаКабінетуМіністрів Українивід10 серпня1992 року// ЗПУкраїни: 1992. – №9. – Ст. 217.

108