Розділ ІV. Екологічні права та обов’язки громадян

§3. Поняття та види екологічних обов’язків громадян

Екологічнимправамповиннівідповідатипевніекологічніобов’язки. Кореляціяекологічнихправіобов’язківгромадянстворюєрежимнайбільшогосприяннядляжиттєдіяльності людей. Такесполученнястворюєрозумнийбалансінтересівусіхсуб’єктівекологічнихправовідносин, сприяє досягненню гармонійної взаємодії природи і суспільства. Будь-які суб’єктивні екологічні права можуть бути реалізовані тільки черезчиїсьекологічніобов’язки, інавпаки, екологічніобов’язкипередбачають чиєсь право вимагати їх виконання. Поза кореляцією дані категорії не можуть існувати.

Екологічний обов’язок являє собою встановлену в законодавстві або договорі міру належної, суспільно необхідної поведінки, яка спирається на можливість державного примуса. У ній виражаються як особисті, так і суспільні екологічні інтереси. Через екологічний обов’язок задовольняється інтерес управомоченого в будь-якому еколого-правовомувідношенні. Обов’язоквідповідаєтакожінтересам самого правозобов’язаного суб’єкта. В екологічному праві обов’язок установлюється як в інтересах управомоченого, так і в екологічних інтересах держави в цілому.

Функціональне призначення екологічного обов’язку полягає в реалізації механізму еколого-правового регулювання, недозволенні зловживаннягромадянамисвоїмиправами. Соціальнепризначенняполягає у формуванні екологічної правосвідомості і культури. Екологічний обов’язок є одним зі способів забезпечення екологічних прав, умовою їхньоїреальностійефективності. Якщосуб’єктивнеекологічнеправо— цесфера владиіволііндивіда, тоекологічний обов’язок— сфера необхідності і підпорядкування.

Структура екологічного обов’язку містить у собі певні елементи: необхідність здійснювати певні дії або утримуватися від них; необхідність для правозобов’язаної особи відреагувати на звернені до неї законні вимоги управомоченого; необхідність нести відповідальність за невиконання вимог, передбачених екологічним законодавством; необхідність не перешкоджати контрагенту користатися тим благом, відносно якого він має право (сервітут, емфітевзис, суперфіцій).

67

Загальна частина

Якщозміст суб’єктивногоекологічного праваутворюєміра дозволеної поведінки, тоекологічного обов’язку — міра належної, необхідноїповедінки. Томузмістекологічного обов’язкудоцільнорозглядати

вдвох аспектах: по-перше, у необхідності здійснювати активні позитивні дії, що відповідають вимогам екологічного законодавства. Подруге, у необхідності утримуватися від дій, заборонених діючим екологічнимзаконодавством. Такіекологічніобов’язки, якправило, мають пасивний характер.

Екологічні обов’язки також можна диференціювати залежно від різноманітних підстав. За юридичною силою, ступенем правової урегульованостівиділяють: а) конституційні1; б) встановленівспеціальних законах, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тихчиіншихзахарактеромекологічнихвідносинабопов’язанихзцим відносин; в) передбачені підзаконними нормативними актами та договорами.

Удіючій Конституції України екологічні обов’язки громадян прямозакріпленіуст. 66: незаподіюватишкодуприроді, культурнійспадщині, відшкодовувати завдані їм збитки. Але до них також можна віднести інші обов’язки, що трансформуються у сферу екологічного права: власність зобов’язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. 4 ст. 13); сплачувати податки і збори

впорядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67); неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права інших людей (ст. 68) тощо.

До другої групи Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 12) відносить обов’язки громадян: берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище, тощо. Громадяни

1Конституція України : науково-практичний коментар / Б. В. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. ; ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. –

С. 327–331 та ін.

68

Розділ ІV. Екологічні права та обов’язки громадян

зобов’язані виконувати й екологічні обов’язки, передбачені в поресурсових законах і кодексах та деяких інших нормативних актах. Коло екологічних обов’язків також розширюється за рахунок їх закріплення у підзаконних нормативних актах, де вони ще більше деталізуються.

Виокремлюють загальні та спеціальні екологічні обов’язки. Загальні притаманні всім без винятку громадянам як суб’єктам екологічного права, до них належать обов’язки, закріплені у Конституції України та Законі «Про охорону навколишнього природного середовища». Спеціальні обов’язки передбачені чинним поресурсовим екологічним законодавством і базуються на загальних положеннях права власності та природокористування, забезпечення вимог екологічної безпеки тощо. Але поряд з цим містять обов’язки, обумовлені специфікою природного ресурсу, особливостями правового режиму експлуатації відповідного об’єкта. Особливу групу становлять обов’язки, які мають місце при введенні режиму надзвичайного стану, при оголошенні місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Екологічні обов’язки також можна поділити намайнові інемайнові. До майнових належать обов’язки: компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на довкілля; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати витрати на проведення екологічної експертизи, аудиторського аналізу щодо об’єктів і видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку; впроваджувати нові технології, які запобігають шкідливому впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людей, тощо. До немайнових належать: берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства; здійснювати свою діяльність відповідно до вимог екологічної безпеки; непорушуватиправаіншихсуб’єктів; провадити екологічну експертизу екологічно небезпечних об’єктів та видів діяльності тощо.

Екологічні обов’язки мають і інші класифікації, наприклад, залежно від правомірності поведінки громадянина; сфери існування екологічних відносин (приналежності, використання, охорони, захисту, забезпечення екологічної безпеки); виду дії (активні та пасивні) та ін.

69

Загальна частина

§4. Гарантії, охорона, форми та способи захисту екологічних прав громадян

Під гарантіями прав розуміють сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на фактичну реалізацію прав людини, наусуненняпричиніперешкодїхобмеження, ненадійногоздійснення

ізахист від порушень. Вони поділяються на загальні й спеціальні. До загальних належать соціально-економічні, політичні, ідеологічні умовижиттясуспільства. Доспеціальних— юридичні, якізакріплюються в чинному законодавстві. Однак вони перебувають у нерозривному зв’язку, взаємодії.

Устатті10 Закону«Проохоронунавколишньогоприродногосередовища» встановленіеколого-правовігарантіїекологічнихправгромадян. Аналіз зазначених гарантій свідчить про їх різну спрямованість. У ній закріплені гарантії забезпечення екологічних прав громадян: а) проведення широкомасштабних державних заходів щодо підтримки, відновлення, поліпшення стану навколишнього природного середовища (має еколого-економічний характер, забезпечує екологічну рівновагу

ігармонійний розвиток природи і суспільства); б) зобов’язання міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічнітаіншізаходидлязапобіганняшкідливомувпливугосподарської

йіншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконання екологічних вимог при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві й експлуатації народногосподарських об’єктів; в) участь громадських об’єднань і громадян у діяльності по охороні навколишнього природного середовища; г) здійснення державного і громадського контролю за дотриманням законодавства по охороні навколишнього природного середовища; д) компенсація у встановленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян унаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; є) створення і функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації. Гарантії, перераховані в пунктах б–є, разом сприяють нормальному здійсненню громадянами своїх екологічних прав, при якому відсутні істотні порушення функцій життєзабезпечення, виконувані природними чи перетвореними екосистемами.

70

Розділ ІV. Екологічні права та обов’язки громадян

Слід мати на увазі, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та іншихекологічнихправ, підлягаєприпиненнювпорядку, встановленому законодавством України1. За своїм змістом ця гарантія має припинювальний характер.

Крімназванихгарантій, щомаютьзагальнезначення, узаконодавстві також установлені спеціальні гарантії екологічних прав. Наприклад, Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» передбачає такі гарантії: пріоритет захисту людини і навколишньогоприродногосередовищавідвпливуіонізуючоговипромінювання (ст. 5); надання громадянину повної інформації про дозу опромінення й можливу шкоду для здоров’я, що може бути заподіяна використанняміонізуючоговипромінюванняприобстеженнічилікуванні (ст. 16), та ін.

Правова охорона екологічних прав являє собою систему приписів, закріплених у законодавстві, що забезпечують міру дозволеного і належного поводження суб’єктів. Іншими словами, охорона прав зводиться до правотворчої діяльності по встановленню охоронних норм у статиці (в об’єктивному змісті), виявляється в період нормального (безперешкод) здійсненняекологічнихправ, азахистнастаєувипадку порушення прав з метою їх відновлення, де необхідно застосувати примус з боку компетентних органів. Як правило, охорона — це системаправових, організаційних, економічнихтаіншихзаходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, запобігання необґрунтованому використанню, попередження та відвернення антропогенного впливу, відтворення і підвищення якості природних ресурсів, забезпечення особливого режиму використання природних ресурсівприродоохоронного, оздоровчого, рекреаційного таісторикокультурного призначення.

Про захист прав громадян у сфері екології йдеться в ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», де закріплене загальнеправило, відповідно доякогодержава гарантуєсвоїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Зокрема, конкретні органи державного управління зобов’язуються надавативсебічнудопомогугромадянамуздійсненнінимиїхекологічних

1 Про Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища : Постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року № 2751-ХП // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 46. – Ст. 637.

71

Загальна частина

прав. Порушені права громадян повинні бути відновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку.

Способи і форми захисту слід розглядати як явища не тотожні. Форми захисту — адміністративний, судовий, громадський, самозахист, звернення до Уповноваженого з прав людини тощо. А способи захисту в екологічному законодавстві, на відміну від цивільного (ст. 16 ЦК України), не містяться в узагальненому виді. Хоча вони все-таки одержали закріплення в поресурсовому екологічному законодавстві. Зокрема, донихможнавіднеститаківиди: визнанняекологічнихправ; відновленняпорушеногоправа; припиненнядії, щоперешкоджаєздійсненню права або порушує його; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також моральної шкоди (екологічноїшкоди); змінаправовідношення; припиненняправовідношення; визнаннянезаконнимрішень, дійчибездіяльності органівдержавної влади, місцевого самоврядування, службових і посадових осіб; інші способи, встановлені в нормативно-правових актах.

Адміністративна форма захисту регламентується ст. 40 КонституціїУкраїни, ЗакономУкраїни«Прозверненнягромадян» від2 жовтня 1996 року1, відповідно до яких громадяни можуть звертатися в органидержавноївлади, місцевогосамоврядування, об’єднаннягромадян, до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності зі зверненнями, зокрема, зауваженнями, пропозиціями і скаргами, у тому числі й з екологічних питань.

До громадського порядку захисту можна віднести: референдум2; громадські(публічні) слухання; загальнізборигромадянзамісцемпроживання; залученняекспертіввідгромадськостівробочігрупи, утворені органами влади, по екологічних питаннях, участь у проведенні державноїекологічноїекспертизи, атакожпроведеннягромадськоїекспертизи; збори, мітинги, походи, демонстрації; робота з депутатами.

Як самостійну форму захисту природних екологічних прав варто розглядати самозахист. Способи самозахисту можуть бути визначені в законі чи договорі. Характерно, що число способів самозахисту не обмежується. Вони можуть застосовуватися як окремо, так і в комп-

1Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.

2Порядок підготовки та проведення референдумів регулюється Конституцією України, ЗаконамиУкраїни«Провсеукраїнськийтамісцевіреферендуми» від3 липня 1991 року // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 33. – Ст. 443; «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року // Офіц. вісн. України. – 1997. – № 25. –

С. 20–77.

72