Розділ VI

Право природокористування (загальні положення)

§1. Поняття права природокористування

Конституція України надає громадянам таіншимособам длязадоволеннясвоїхпотребправокористуватися природними об’єктами, що належать на праві державної, а іноді приватної та комунальної власності відповідно до закону, не погіршуючи екологічну ситуацію та їх природні якості (статті 13, 41).

Законодавство України гарантує громадянам право загального користування природними ресурсами длязадоволення життєвонеобхіднихпотреб(естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальнихтощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користуванняабоорендуприродніресурсинапідставіспеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, — на пільгових умовах (ч. 3 ст. 38 Закону України «Проохоронунавколишньогоприродногосередовища»). Такимчином,

94

Розділ VІ. Право природокористування (загальні положення)

векологічномузаконодавствізастосовуютьсятерміни«використання»

і«користування» природними ресурсами. Згідно з вищенаведеною статтеюЗакону«Проохоронунавколишньогоприродногосередовища» термін «використання» природних ресурсів за змістом ширший, ніж «користування», бо включає в деяких випадках крім правомочності «володіння» ще й розпорядження природними ресурсами. Це має місцеувипадкахкористуванняприроднимиоб’єктаминаправіприватної власності (передача їх в оренду або суборенду).

При взаємодії людини з природним середовищем відбувається вилучення із середовища всього необхідного для життєдіяльності людини, яка вживає, пристосовує, переробляє природні об’єкти з урахуванням своїх потреб. Це прийнято називати природокористуванням у широкому розумінні. Однак воно не обмежується тільки споживанням або експлуатацією природних об’єктів, бо поширюється також

іна використання тих природних ресурсів чи їх комплексів, які забезпечують здоровий спосіб життя, духовні і естетичні потреби, відпочинок, відновлення фізичних і духовних сил. У літературі «природокористування» розуміють як використання корисних для людини властивостей довкілля — екологічних, культурних, оздоровчих та інших. Тому до змісту «природокористування» входять різноманітні його форми — екологічна (провідна форма), економічна, культурнооздоровча. Таке використання природних об’єктів і їх комплексів регулюється нормами екологічного права. Система цих норм називається правом природокористування. Воно розглядається у трьох аспектах: як правовий інститут — сукупність норм, що регулюють права і обов’язки природокористувача та інших осіб; як правовідносини; як суб’єктивне право, що належить конкретному природокористувачу.

Іноді в суб’єктивне право земле-, водо-, лісо-, надрокористування включаютьіправоволодіння, іправоуправління, іправорозпорядження. Дійсно, природокористувачам належать такі правомочності. Але все це не можна вважати правом користування, бо згадані правомочності мають місце поряд з правом користування. Таким чином, сукупність усіх перелічених правомочностей у природокористувачів не можна називати правом користування. Виходячи із узвичаєних у праві понять і термінології, під суб’єктивним правом природокористування слід розуміти забезпечену законом можливість безпосередньої експлуатації природного об’єкта з метою одержання певних благ. Для

95

Загальна частина

усунення термінологічної плутанини доцільно всю сукупність правомочностей, що належать конкретному природокористувачеві, і покладених на нього обов’язків називати не «правом землекористування», «правомводокористування», авідповідно«землекористуванням», «водокористуванням» тощо. Терміни «право землекористування», «правоводокористування» або«правоприродокористування» повинні застосовуватися лише для позначення відповідної сукупності норм, тобто об’єктивного, а не суб’єктивного права. Останнє доцільно називати правомочністю (користування землями, водами, лісами тощо) як правом безпосередньої експлуатації об’єкта. Тому виклад загальних питань здійснено з урахуванням цих аспектів, бо в процесі використання природних об’єктів за певних умов застосовуються названі поняття.

Суб’єктивнеправоприродокористуванняякузагальнюючийтермін визначає можливу поведінку суб’єктів у межах екологічного законодавства по вилученню корисних властивостей і якостей конкретного об’єкта природи з метою реалізації своїх екологічних інтересів. Прикладом суб’єктивного права природокористування може бути право суб’єкта вирощувати ті або інші сільськогосподарські культури, будуватибудинокчиспорудузавласнимпроектом, проводитивнутрішньогосподарське розміщенняпосівів, насаджень, доріг, підсобнихспоруд, добувати корисні копалини вмежах наданої вкористування земельної ділянки тощо. До його обов’язків належать: неухильне дотримання положеньекологічногозаконодавства, щорегулюєраціональнекористування природними об’єктами, недопущення порушень екологічних правізаконнихінтересівіншихсуб’єктів; внесеннязборівзавикористання природних об’єктів тощо.

Обов’язки не слід включати до змісту суб’єктивного права природокористування, оскільки складається враження, що захист прав природокористувачів означає і захист їх обов’язків. Але ж обов’язки захисту не потребують, бо це вимушена поведінка суб’єкта. Держава вимагає їх неухильного виконання, застосовуючи при цьому юридичну відповідальність у разі їхнього невиконання.

Таким чином, під суб’єктивним правом користування природним об’єктом розуміють передбачену законом можливість безпосередньої експлуатації такого об’єкта з метою вилучення з нього корисних властивостей і якостей для забезпечення певних інтересів природокористувача.

96

Розділ VІ. Право природокористування (загальні положення)

Право природокористування розвивалося шляхом формування

івдосконалення права користування окремими видами природних об’єктів, а саме: права землекористування, права водокористування, права лісокористування, права користування надрами, права користування тваринним світом тощо. Незважаючи на певну специфіку, ці види права природокористування мають спільні ознаки. До того ж усі природні об’єкти тісно пов’язані між собою в навколишньому природномусередовищіі, якправило, неможутьіснуватиокремоодинвід одного. Це дає змогу всі правові норми, що закріплюють загальні положення права користування різними видами природних об’єктів, об’єднати в самостійний правовий інститут. До складу цього правовогоінститутувходятьтакожправовінорми, якірегулюютьвідносини з комплексного використання різних видів природних об’єктів. Таким чином, під правом природокористування слід розуміти інститут Загальної частини екологічного права, в якому об’єднані норми, що визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об’єктів, включаючи і норми, які регулюють їхнє комплексне використання.

Безпосереднє спілкування людини з навколишнім природним середовищем, наприклад вдихання атмосферного повітря, задоволення естетичнихіподібнихїмпотребвиступаєякприродничеправо, навіть у випадках, коли воно не чітко визначено в законодавстві. Підтриманнянавколишньогоприродногосередовищавнормальномустанізабезпечує громадянам реалізацію їх права на безпечне довкілля. При цьому можна твердити про право громадянина на безпечні умови життя

іставити питання про їх захист. Порушення сприятливих умов навколишньогоприродногосередовищаєвідносинами, щомаютьсуспільний характер.

Про охорону права природокористування можна говорити і у випадках господарського та іншого користування явищами природи, що не підлягають контролю, наприклад, про силу вітру, сонячної енергії тощо. У даному випадку не природні процеси, а конкретні суспільні відносини євизначальними і, таким чином, існуєправокористування, своєрідне за рядом ознак. Уюридичній літературі таке право користування природними об’єктами називають загальнодоступним. Це поняття включає також випадки, коли експлуатація природного об’єкта ніякневпливаєнайогостан. Віншихвипадках, навітьколиприродний об’єкт, щоексплуатується, засвоїмифізичнимивластивостями непіддається індивідуалізації, він не може бути об’єктом права власності,

97