Загальна частина

право користування ним не можна вважати загальнодоступним. Закон певним чином регулює використання таких природних об’єктів, як, наприклад, атмосферне повітря, причому навіть з моменту виникнення права користування відповідним об’єктом з будь-якою метою.

Загальнодоступне право користування природним об’єктом ніким не надається і не припиняється, але воно підлягає захисту. Тому недопустимо, наприклад, впливативсуб’єктивнихінтересах напогодуабо клімат планети, оскільки при цьому порушується загальнодоступне право користування природними ресурсами.

Особливості права користування окремими видами екологічних об’єктів викладені у відповідних розділах Особливої частини підручника.

Переведення економіки України на ринкові відносини обумовлює необхідність розширення змісту права природокористування. Зокрема, дозволено використання природних об’єктів на умовах оренди, впроваджено диференційований збір за користування природними об’єктами і за забруднення природного середовища у процесі здійснення права природокористування; більшість правомочностей природокористувачів наближені доправомочностей власників природних об’єктів, оскільки для природного середовища за екологічними факторами це суттєва правова форма належності природних об’єктів, які використовуються.

§2. Об’єкти права природокористування

Право природокористування виникає з приводу використання різних екологічних об’єктів. Ними можуть бути конкретні природні об’єкти або їх складові частини, які підлягають (або не підлягають) індивідуалізації, а також окремі властивості і якості цих об’єктів природи. Коженоб’єктприродокористування(земельнаділянка, водоймище, лісоваділянкатощо) визначаєійоговид(землекористування, водокористуваннятощо). Прицьомуслідрозрізнятиібезпосереднійоб’єкт користування. Наприклад, загальнимоб’єктомводокористуванняєводоймище, надане в користування. Однак безпосередній об’єкт, який визначає основний зміст виду цього природокористування, може бути різний: якщо він наданий для питних цілей або вирощування рибних

98

Розділ VІ. Право природокористування (загальні положення)

ресурсів, тоцечистотаводи, самаможливістьвідповідногоїївикористання; якщомаєтьсянаувазівикористанняводоймищадляплавзасобів, водного транспорту, то це — водна площа, територія. Дії, що виключають можливість, наприклад, використання води для питних цілей або вирощування рибних ресурсів, можуть не перешкоджати судноплавству. Томузахищатинеобхідноневзагаліправонаводоймище(або його частини), яке може залишатися і недоторканним, а право на його цільове використання.

Залежно від ступеня правового регулювання фактичного використання природних ресурсів і засобів його регламентації розрізняють: 1) природні умови існування людини (споживання кисню, опромінення сонцем тощо); 2) загальнодоступне користування природними ресурсами; 3) всебічно урегульоване право природокористування, яке передбачає експлуатацію об’єктів природи, що перебувають у власності, і таких, що не піддаються індивідуалізації. Спільним між природними умовами існування людини і загальнодоступним користуванням природними ресурсами єте, щовбудь-якому знихсампроцес фактичного використання природних об’єктів не регламентується правом, однак суб’єктивні інтереси даного роду підлягають правовому захисту. Різниця лише в тому, що природні умови охороняються як на вимогу громадян, так і з ініціативи держави безвідносно до окремих осіб, а захист прав при загальнодоступному користуванні є неможливим без відповідної вимоги конкретного суб’єкта цих прав.

Об’єктами загальнодоступного користування є не тільки природні сили і явища, індивідуалізація яких практично неможлива або недоцільна, але іноді і природні ресурси, які перебувають у власності тих чи інших суб’єктів. Це стосується використання деяких властивостей

іякостей рослинного і тваринного світу, лісів, водоймищ тощо, коли це не торкається права власності або права користування ними. Але з цього не виникає тотожність об’єктів, а також різних за своїм характером правомочностей з користування природним ресурсом. Кожна з двох правомочностей користування має свій об’єкт — певні якості

івластивості природного ресурсу.

Основна особливість третього виду користування природними об’єктами полягає в тому, що воно пов’язане з певним впливом на їх стан. З цього випливає необхідність у детальній правовій регламентації самого процесу користування, а також підстав і порядку його виникнення і припинення. У зв’язку з цим такий вид природокористу-

99

Загальна частина

ванняназиваютьрегламентованим, навідмінувідзагальнодоступного природокористування.

Розгляд цієї регламентації і становить основний зміст права природокористування в об’єктивному розумінні. Однак передусім слід уточнити поняття об’єкта права природокористування. Об’єктом права природокористування є конкретні, індивідуально визначені і юридично відокремлені природні об’єкти або їх складові частини, закріплені на праві власності або на праві користування за конкретними суб’єктами. Будучи об’єктами права природокористування, вони продовжують залишатися і об’єктами відповідних форм власності. Проте не всі об’єкти державної власності передаються державою в користування окремих суб’єктів. У певній частині природні ресурси залишаються нерозподіленими між окремими природокористувачами і становлять резервний запас або використовуються для задоволення різноманітних суспільних потреб без закріплення за окремими суб’єктами. Такі природні ресурси є об’єктами загального користування.

Природним об’єктам загального користування притаманні такі основні риси: а) вони не передаються і не закріплюються за конкретними суб’єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами; б) санкціонованийзакономпорядоквикористанняприродних об’єктівзагальногокористуваннянемаєрозвинутоїдетальноїправової регламентаціїіполягаєпередусімувизначенніпевнихзабороннихдій, а також певною мірою і дозволених дій; в) їх використання ніякою мірою не фіксується і не підлягає державній реєстрації. Так, під час здійсненнязагальноговикористанняоб’єктівтваринногосвітузабороняється знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, мурашників, бобровихзагаттощо), порушеннясередовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження (ст. 16 Закону України «Про тваринний світ»).

Об’єктом права природокористування, як уже зазначалося, може бутиюридичновизначенийприроднийоб’єкт(йогочастина): конкретна земельна ділянка, ділянка надр або лісу, водоймище тощо. Однак у деяких випадках право користування певним видом природних ресурсів пов’язано з необхідністю надання суб’єкту двох або більше різних природних об’єктів. Так, для розробки родовищ корисних копалин гірничодобувному підприємству надається в користування ділянка надр у межах гірничого відводу, а також ділянка землі, необхідна для експлуатації цих надр, внаслідок чого в користуванні одного

100

Розділ VІ. Право природокористування (загальні положення)

суб’єкта (організації) перебувають два різних об’єкти права природокористування, тісно пов’язаних між собою.

Нерідкодеякіюридичновідокремленіприродніресурсивиступають як об’єкти права спільного природокористування. Такими можуть бути не всі, а лише деякі види природних ресурсів (ліси, води тощо), окремі ділянкиякихможнавикористовуватизарізнимосновнимцільовимпризначенням. Об’єктомтакогоспільногоприродокористуванняможебути окремий видприроднихресурсів, закріплений незаодним, азапевним колом суб’єктів. При цьому спільне використання кількома особами одного юридично відокремленого природного об’єкта пов’язане з певними обмеженнями прав одних суб’єктів на користь інших.

Якоб’єктправаприродокористуваннядоситьчастовиступаєякийсь один, відокремлений, видприроднихресурсів, хочафактичноцейоб’єкт являє собою цілий комплекс різних природних ресурсів. Ця ситуація чіткопростежуєтьсяуправіземлекористування, суб’єктякоговідповідно до п. «в» ст. 95 Земельного кодексу має право використовувати не тільки надану землю, але і загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти, які є на ній, а також експлуатувати інші корисні властивості землі згідно із законодавством.

Юридично об’єктом права природокористування тут визнається земельна ділянка, але у фактичному користуванні землекористувача крім землі перебувають й інші природні об’єкти, пов’язані із землею. У розглянутому випадку можна говорити про наявність об’єкта права комплексного природокористування, серед якого землі належить провідна роль.

Порядок визначення на місцевості (у натурі) відповідних видів природних ресурсів, які надаються в користування, і їх юридичне оформлення як об’єктів права природокористування розглядається

вОсобливій частині підручника.

§3. Суб’єкти права природокористування

Суб’єктами права природокористування є юридичні та фізичні особи, якіувизначеному закономпорядкунабулиправокористування конкретними природними об’єктами для відповідних цілей і мають у зв’язку з цим певні права та обов’язки. Залежно від природного об’єкта, наданого в користування, їх називають водокористувачами,

101

Загальна частина

землекористувачами, лісокористувачами тощо. Такими суб’єктами можуть бути державні, кооперативні підприємства, організації і установи, громадські об’єднання, релігійні організації, акціонерні товариства, спільніпідприємства, міжнародніоб’єднанняіорганізаціїзучастюукраїнських, іноземнихіфізичнихосіб, підприємства, щоповністю належатьіноземнимінвесторам, атакожіноземці, особибезгромадянства і громадяни України. У випадках, передбачених законодавством, природніресурсиможутьнадаватисявкористуванняйіншимсуб’єктам. Суб’єктамиправаприродокористуванняєвласникиокремихприродних ресурсів. Наприклад, територіальнігромади, громадянитанедержавні

інекомунальні юридичніособивиступаютькористувачами земельних ділянок, щоналежатьїмнаправівідповіднокомунальноїчиприватної власності.

Класифікація суб’єктів права природокористування може бути здійснена за найрізноманітнішими ознаками, наприклад, за родом діяльностіабоцільовимпризначенням наданихукористування об’єктів природи (сільськогосподарські, несільськогосподарські), що ведуть лісове, водне, мисливське, рибне господарство тощо; на юридичні та фізичні особи тощо.

Серед громадян розрізняють як окремих індивідів, так і групових суб’єктів права природокористування. Питання про громадян — суб’єктів права природокористування ще не набуло достатньо чіткого вирішення в законодавстві.

Виникнення суб’єктивного права користування об’єктами природи пов’язано з наявністю відповідної правоздатності, тобто передбаченої екологічним законодавством здатності суб’єкта бути носієм прав

іобов’язків по використанню земель, вод, лісів, надр і т. ін. Не може виникнути суб’єктивне право землекористування, водокористування тощовсуб’єктів, якіневолодіютьземельною, водною, лісовою, фауністичноюабоіншоюекологічноюправоздатністю. Земельна, водна, лісоватаіншаекологічнаправоздатністьєскладовимиелементамизагальної правоздатності організації, підприємства, установи або громадянина,

вяку входить також і цивільна, трудова або інша правоздатність. Екологічну правоздатність організацій не можна плутати з повно-

важеннями державних органів по розпорядженню і управлінню природними об’єктами, які виникають не з правоздатності, а із компетенції цих органів, визначеної державою як сувереном-носієм політичної влади і власником більшості природних ресурсів. Однак це не виключає, щоіноді водній особі зосереджено і орган, який управляє (розпо-

102

Розділ VІ. Право природокористування (загальні положення)

ряджається) природним об’єктом і користується цим об’єктом, тобто є користувачем.

Поняття екологічної дієздатності, тобто здатності своїми діями набуватиіздійснюватиправаіобов’язкизприродокористування, самостійного значення для юридичних осіб не має. Вказані суб’єкти, які володіють екологічною правоздатністю, завжди дієздатні. Тому щодо них вживається термін «праводієздатність». Екологічна праводієздатність властива лише самостійно оформленим як єдине ціле організаціям, але не їх структурним підрозділам. Виробничі дільниці, цехи, бригади, фермитакоїсамостійностінемають, івідповідноекологічною правоздатністюненаділені. Томувонинеможутьвиступатисуб’єктами права природокористування.

Різного роду організації (державні, колективні, громадські, акціонерні, спільні та ін.), які володіють праводієздатністю, стають суб’єктамиправаприродокористування змоментунадання їмприродного об’єкта в користування або у власність, а коли це не вимагається, тозмоментуфактичногокористування(наприклад, дорогамизагального користування).

Екологічна правоздатність громадянина виникає з моменту народження і припиняється з його смертю, при цьому вона, як і цивільна, визнаєтьсязавсімагромадянами. Наекологічнуправоздатністьгромадянневпливаєнісоціальний станабопоходження, ністать, ніраса, ні сімейний стан.

Екологічну правоздатність як умову мати відповідні права не слід плутати з правом на одержання природного об’єкта в користування, тобто з суб’єктивним правом, передумовою якого є правоздатність.

Длягромадянсамостійнезначеннямаєпоняттяекологічноїдієздатності, щопередбачаєсвідому(розумову) поведінкуособизюридичними наслідками. Вона вимагає певного життєвого досвіду, правильної оцінки юридичного значення своїх дій. Тому екологічна дієздатність, як і цивільна, може визнаватися за громадянами не в однаковому обсязі. Алеекологічнезаконодавство, заневеликимвинятком, неміститьнорм, які безпосередньо визначають екологічну дієздатність громадян в усіх їїпроявах. Тількибезпосередньоможназробитивисновок, щовповномуобсязі, наприкладземельнадієздатність(якодинізвидівекологічної дієздатності), властива тільки повнолітнім, а також 16-річним громадянам, яківходятьдоскладуфермерськогогосподарства. Стосовноінших категорій громадян земельне законодавство не має досить чітких вказівок щодо їх земельної дієздатності.

103