161. Захист цивільних об’єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів

У період збройного конфлікту на території воюючих сторін розрізняють цивільні і військові об'єкти. Відповідно до положень міжнародних норм, військові об'єкти — це ті об'єкти, що у силу свого розташування, призначення або використання вносять ефективний внесок у військові дії і руйнацію, захоплення або нейтралізація яких при існуючих обставинах дає явну військову перевагу. Об'єкти, що не є військовими, вважаються цивільними. До них належать: а) житла, споруди,засоби транспорту, використо вувані цивільним населенням; б) місця, використовувані винятково цивільнимнаселенням (притулки, лікарні та ін.); в) джерела водопостачання, греблі, дамби, електро станції і т.п Цивільні об'єкти не повинні бути об'єктами військового нападу. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року передбачає додаткові заходи із захисту культурних цінностей (тобто цінностей, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу). До них належать: а) пам'ятники архітектури, мистецтва, історії, ру кописи, книги, картини та ін.; б) музеї, бібліотеки, архіви і т.п.; в) центри, у яких є значна кількість культурнихцінностей. Стосовно культурних цінностей забороняється: піддавати їх нападу або знищенню; робити культурні об'єкти об'єктом репресалій; вивозити їх за кордон, приводити в непридатність і т.п.

162. Правовий статус військових розвідників та шпигунів

Поділ учасників збройних конфліктів на комбатантів та некомбатантів пов’язаний з різним обсягом прав і обов’язків у них під час воєнних дій, що впливає на режим воєнного полону.

Серед осіб, що беруть участь у збройних конфліктах, також виокремлюють військових розвідників і військових шпигунів, добровольців і найманців, парламентерів.

Військовий шпигун — це особа, яка, діючи таємно або під неправдивим приводом, збирає або прагне зібрати відомості в районі дії однієї з воюючих держав з наміром повідомити такі протилежній стороні (ст. XXIX додатка до Гаазької конвенції про закони і звичаї суходільної війни 1907 p.). Згідно з додатковим протоколом І до Женевських конвенцій 1949 р. “будь-яка особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка потрапляє у владу протилежної сторони тоді, коли вона займається шпигунством, не має права на статус військовополоненого і з нею можуть поводитися як зі шпигуном” (ст. 46). Не вважається шпигуном особа зі складу збройних сил сторони конфлікту, якщо вона збирає або намагається збирати від імені цієї сторони інформацію на території, контрольованій супротивником, і при цьому носить формений одяг своїх збройних сил або не діє обманним шляхом, або навмисно не вдається до таємних методів. Така особа не “втрачає свого права на статус військовополоненого, і з нею не можуть поводитись як зі шпигуном” (п. З ст. 46 додаткового протоколу І). Ця особа визнається, таким чином, військовим розвідником. У випадку потрапляння в руки ворога під час збирання розвідувальних відомостей або спроби їх збирання на неї поширюється статус військовополоненого.