145. Співробітництво держав у боротьбі із злочинністю і його основні міжнародно-правові

Міжнародне співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю - це співробітництво держав, спрямоване на розробку і координацію заходів щодо попередження, розкриття злочинів і поводження з правопорушниками, а також вироблення комплексних цілей і завдань з мінімізації транснаціональних і внутрішньодержавних протиправних діянь.

З питань боротьби зі злочинністю Генеральна Асамблея ООН розробляє і ухвалює спеціальні міжнародні документи, де визначаються поняття злочинів міжнародного характеру, злочинів проти людства, транснаціональних злочинів, таких як незаконний обіг наркотичних і психотропних речовин, тероризм, піратство та ін. Крім Генеральної Асамблеї ООН цим питанням займаються спеціальні конгреси з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. Бони розробляють спільну стратегію і тактику запобігання злочинності та заходи з її мінімізації як суспільного явища.

Основним органом, який координує діяльність держав у боротьбі з організованою злочинністю, є Економічна та Соціальна Рада, у її складі постійно функціонує Комісія з попередження злочинності й кримінального правосуддя.

Міжнародне співробітництво держав у сфері боротьби зі злочинністю розвивається на трьох рівнях:

• рівень двостороннього співробітництва між державами;

• регіональний рівень;

• співробітництво на універсальному (загальносвітовому) рівні.

146. Координація діяльності держав у боротьбі із злочинами міжнародного характеру

147. Роль оон і її органів у боротьбі із злочинністю, функціональні комісії екосор та їх діяльність

148. Повноваження рб оон по підтриманню міжнародного миру та безпеки

Рада Безпеки ООН має найбільше широкі повноваження по мирному вирішенню міжнародних суперечок у відповідності з положеннями Розділу VI Статуту ООН. Його резолюції носять рекомендаційний характер для сторін, які сперечаються.

Генеральний Секретар має право доводити до відома Ради Безпеки інформацію з будь-яких питань, що, по його думці, можуть являти загрозу миру і безпеці. Наприклад, у 1962р. Генеральний Секретар ООН зробив добрі послуги і посередництво з метою мирного дозволу Карибської кризи, що грозили перерости в ядерний конфлікт.

Рада Безпеки уповноважена рекомендувати належну процедуру чи методи врегулювання суперечки. До передачі будь-якої суперечки в Раду Безпеки згідно ст.33 Статуту ООН сторони, які беруть участь у ньому, повинні насамперед намагатися вирішити суперечку шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звертання до регіональних оголошень або іншими мирними засобами.

Тільки ООН за рішенням Ради Безпеки має право застосовувати силу або погрозу силою у випадках, передбачених її Статутом.

Рада Безпеки визначає наявність загрози миру або порушення миру. Встановивши відповідні факти, вона вирішує вжити заходів, передбачених Статутом.

Щоб уникнути подальшого погіршення ситуації, Рада Безпеки перш за все може зажадати від сторін в конфлікті виконання тимчасових заходів, які не повинні наносити шкоду правам і вимогам учасників.

Для забезпечення здійснення своїх рішень Рада Безпеки має право застосувати невоєнні заходи: зажадати від членів ООН повного або часткового припинення економічних відносин, транспортного сполучення, роботи ліній зв'язку і, нарешті, дипломатичних відносин з державою-правопорушником.

Якщо Рада Безпеки визнає, що такого роду заходи виявилися недостатніми або можуть виявитися недостатніми, то вона має право ухвалити рішення про застосування військових заходів. Вони можуть включати демонстрацію збройних сил, блокаду і інші операції збройних сил членів. Останні зобов'язані надати в розпорядження Ради Безпеки відповідні збройні сили і засоби їх обслуговування. Держави-члени мають забезпечити готовність відповідних контингентів збройних сил. У таких випадках допомога Раді Безпеки надається Військово-штабним комітетом.