129. Спеціальні місії. Конвенція про спеціальні місії 1969.

Спеціальна дипломатична місія – це тимчасова місія, яка за своїм характером представляє державу і направляється однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду з нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання.

       Правовий статус та засади діяльності спеціальних дипломатичних місій визначаються Конвенцією про спеціальні місії 1969 р.

       Відповідно до цієї Конвенції можливе направлення однієї і тієї ж спеціальної місії у дві чи більше держави, а також спільної спеціальної місії двома чи більше державами.

       Направлення спеціальної місії в іншу державу здійснюється за взаємною згодою держав, попередньо отриманою дипломатичними чи іншими каналами. Функції, повноваження, порядок та строк діяльності спеціальної місії визначається за домовленістю між направляючою та приймаючою державами.

       Спеціальна місія може складатися з одного чи декількох представників направляючої держави. В останньому випадки призначається голова спеціальної місії. До складу спеціальної місії також може входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал.

       Правовий статус спеціальної місії та представників, що входять до її складу, за окремими винятками подібний до статусу дипломатичного представництва та його персоналу. Проте, якщо головою спеціальної місії є глава направляючої держави, голова уряду чи міністр закордонних справ направляючої держави, їхній статус, в т.ч. привілеї та імунітети, прирівнюється не до статусу голови дипломатичного представництва, а до статусу глави іноземної держави, голови уряду чи міністра закордонних справ іноземної держави.

130. Привілеї та імунітети оон.

У 1946 р. Генеральна Асамблея прийняла Конвенцію про привілеї і імунітет ООН (СРСР, Білорусія і Україна приєдналися до неї в 1953 р.). Згідно цієї Конвенції, майно ООН користується імунітетом від судового втручання, проте в окремих випадках можлива відмова від нього. Недоторканністю користуються приміщення і архіви. Власність ООН звільняється від податків і митних зборів. Організація користується всіма видами зв'язку.

Генеральний секретар ООН і його заступники, а також члени їх сімей користуються повним дипломатичним імунітетом. Інші посадові особи користуються функціональним імунітетом: не несуть судової відповідальності за дії, здійснені як посадові особи; звільняються від обкладення податками окладів, що виплачуються ООН. Генеральний секретар має право відмовитися від імунітету, наданого посадовій особі, якщо імунітет перешкоджає відправленню правосуддя.

131. Інститут почесних консулів.

У світовій практиці консули розподіляються на дві катего­рії — штатні та нештатні, або почесні, консули.

Нештатний консул — це особа, яка не перебуває на державній, дипломатичній або консульській службі, проте виконує певні консульські доручення на прохання заінтересованої держави та за згодою країни перебування. Для нештатного консула характерним є те, що він поряд із виконанням консульських функцій може займатися професійною діяль­ністю, отримувати або не отримувати винагороду за здійс­нення консульських функцій. За досить поширеної практики застосування почесних консулів, у міжнародному праві все ж немає чіткого визначення поняття «почесний консул». Держави, що вдаються до послуг почесних консулів, своїм внутрішнім законодавством визначають поняття цього інституту. Так, відповідно до ст. 92 Консульсь­кого статуту України, «нештатними (почесними) консулами можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни з числа осіб, які займають помітне становище в суспільстві держави перебування і мають необхідні особисті якості. Вони не повинні бути на державній службі у державі перебування або брати активну участь у її політичному житті».

Міжнародна практика використання інституту почесних консулів свідчить, що більшість розвинених країн Європи та Америки призначає почесних консулів у тих державах, де вже існують посольства та консульські установи з метою їх під­силення. Водночас зарубіжні держави використовують інсти­тут почесних консулів як перший крок до забезпечення своєї дипломатичної або консульської присутності в певному регіоні.

На відміну від практики колишнього СРСР, де майже не застосовувався інститут почесних консулів, в Україні запро­ваджено використання діяльності почесних консулів в обме­женому обсязі. Це зумовлюється кількома чинниками, зо­крема: недостатньо розгалуженою мережею дипломатичних представництв та консульських установ України в ряді регіонів світу; доцільністю функціонування почесних консулів під керівництвом глави вже існуючого дипло­матичного представництва або консульської установи України з метою налагодження економічних, торговельних та інших зв'язків України з державою перебування; фінан­совим фактором (оскільки діяльність консульської установи України має фінансуватися за рахунок почесного консула, включаючи роботу обслуговуючого персоналу, обладнання приміщення необхідними засобами зв'язку, оргтехнікою, меблями та іншим устаткуванням).

Звичайно, в міжнародній практиці «погоду роблять» не почесні консули, а консули-професіонали.