9.Основні ідеї біхевіоризму.

Біхевіоризм - провідний напрям в американській психології, яка надала значний вплив на всі дисципліни, пов'язані з вивченням людини.

Його «батьком» прийнято вважати Дж. Уотсона. Він вважав, що кінцева мета науки про поведінку полягає в тому, щоб зрозуміти і пояснити. Для досягнення цієї мети цілком достатньо виконати три умови: точно описати саму поведінку, з'ясувати ті фізичні стимули, від яких вона залежить, та встановити зв'язки, які існують між стимулами і поведінкою.

З точки зору біхевіористи, поведінка тварини і людини принципово однакова. Тому цілком припустимо, вивчаючи поведінку тварин, безпосередньо переносити на людину результати відповідних досліджень і, навпаки, «по-людськи» трактувати види і форми поведінки тварин. Стверджувалося, то людина відрізняється від тварини тільки більшою складністю своїх поведінкових реакцій і великою різноманітністю стимулів, на які він здатний реагувати.

10.Відчуття як психічний пізнавальний процес.

Пізнавальна діяльність – процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Пізнавальна діяльність людини включає цілий комплекс пізнавальних психічних процесів – відчуття, сприймання, увага, пам»ять, уява, мислення і мовлення.

Відчуття – психічний пізнавальний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ внаслідок їх безпосередньої дії на органи чуття.

Для відчуттів характерне їх позитивне або негативне емоційне забарвлення. І. Сєченов та І. Павлов своїми дослідженнями показали, що фізіологічним підгрунтям відчуттів є нервові процеси, що виникають у результаті впливу подразників на органи чуття (аналізатори).

Аналізатори – це органи людського і тваринного організму, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії. У кожному аналізаторі є периферійна (аналізуюча) частина, або рецептор, тобто орган чуття (око, вухо, язик, шкіра).

11.Види відчуттів

Людина володіє цілою системою відчуттів, що дає їй змогу орієнтуватися у навколишньому світі. За розміщенням рецепторів в організмі розрізняють відчуття:

- екстероцептивні, які відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, смакові, нюхові);

- інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми);

- пропріоцептивні, що відображають рухи органів тіла і його стан.

12.Властивості і закономірності відчуттів.

Якість – це особливість якою одне відчуття відрізняється від інших. Наприклад, відчуття червоного кольору якісно відрізняється від слухових відчуттів (відчуттів іншого виду) і від відчуттів синього, жовтого (відчуттів одного виду) кольорів. Інтенсивність – це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Тривалість – це часова характеристика, що залежить насамперед від тривалості дії подразника. Інертність відчуттів проявляється у тому, що відчуття подразника продовжується якийсь час після припинення його дії.

13.Сприймання та його сутність

Сприймання - це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

Сприймання - результат психологічних процесів , суб»єктивна оцінка індивіда, що ґрунтується на зафіксованому в його пам»яті досвіді. Сприймання є результатом осмислення, кодування попереднього досвіду індивіда.

Процес сприймання відбувається у взаємозвязку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо обєкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо ставлення до нього), волею (свідомими зусиллями формуємо цілісний образ предмета).