66.Спілкування як соціально-психологічний феномен

«спілкування» у психологічній літературі:

- як обмін думками, почуттями, (Л. Виготський, С. Рубінштейн);

- як один з різновидів людської діяльності (О. Леонтьєв, Б. Ананьєв);

- як стосунки між суб»єктами (К. Платонов, О. Урсун).

Спілкування - це процес міжособистісної взаємодії, обумовлений потребами людей і спрямований на їх задоволення. Важливу роль у спілкуванні має його мета – тобто те, заради чого у людини виникає даний вид активності. Якщо немає мети, то людина намагається уникати спілкування.

Паралельно з потребою у спілкуванні існує потреба в усамітненні. В одних людей вона виражена яскраво, в інших – ледь помітна.

Спілкування є явищем соціальним, його природа виявляється у соціумі. Спілкування сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності. Його соціально-психологічна специфіка полягає у тому, що у процесі взаємодії відбувається обмін думками, почуттями, інформацією. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, здійснюється об»єднання людей.

67.Розвиток спілкування в онтогенезі

Потреба у спілкуванні не є вродженою, а формується в процесі взаємодії дитини з дорослим.

Рівні розвитку потреб у спілкуванні дитини дошкільного віку із дорослою людиною (дослідження М. Лісиної):

1) спостерігається в першому півріччі життя немовляти(потреба в увазі й доброзичливості з боку дорослого). Наприкінці першого півріччя немовля починає відрізняти своїх від чужих, знайомому дорослому воно радіє, незнайома людина може викликати у нього переляк.

2) спостерігається з другого півріччя життя до 2-2,5 років. Його можна визначити як потребу в співробітництві з дорослим. Дорослий вчить дитину правильно поводитися з предметами.

3) виникає потреба у повазі - молодший дошкільний вік. У результаті такого спілкування збагачується і уявлення дитини про себе.

4) потреби у розумінні людей, які її оточують. Зміст спілкування зводиться до обговорення дитиною і дорослим переваг і вчинків одне одного та інших людей

68.Спілкування як форма впливу активності особи

Спілкування відображає об»єктивну потребу людей жити в соціумі, об»єднуватись і працювати один з одним. Спільна діяльність не може відбуватись без координації дій, узгодження цілей, обміну думками, формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань. В цьому і полягає специфіка спілкування.

Спілкування — це активна взаємодія його суб'єктів. Вони по черзі діють одне на одного, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, почуття. Якщо один із суб'єктів виявляє пасивність - спілкування не відбувається. Іноді можна спостерігати таку картину: один із співбесідників щось розповідає, інший як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості до змісту розмови не проявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Що ж відбувається в цьому разі? Той, хто говорить, не може залучити іншого до активного зацікавленого обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.

69.Спілкування як міжособистісна взаємодія

Міжособистісне спілкування - взаємодія людей, в якій кожен учасник реалізує певні цілі, водночас пізнаючи і змінюючи себе та співрозмовника. Під час взаємодії відбувається обмін діями, зароджується спорідненість інтересів, відбувається планування спільної діяльності, розподіл функцій.

Розрізняють два види міжособистісної взаємодії: співробітництво та суперництво.

1) співробітництво (кооперація) – передбачає такі дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність.;

2) суперництво (конкуренцію) – дії, які певною мірою розхитують спільну діяльність, створюють перепони на шляху до порозуміння.