Butkevich_V_G__Mitsik_V_V__Zadorozhniy_O_V_red

Г л а в а III Джерела міжнародного права

родно-правові документи, державні акти, дипломатичні джерела, рішення міжнародних організацій тощо, до доктрини як засобу встановлення норми вдаються дедалі менше.

На сьогодні спадає тенденція звернення до вчених з метою почути їхнє тлумачення норм міжнародного права. Цю функцію досить успішно виконують міжнародні судові установи, відповідні комітети міждержавних організацій.

Як зазначалося в доповіді підкомітету з питань відповідальності держав Комітету експертів з питань прогресивної кодифікації міжнародного права Ліги Націй (1927), доктрина юристів важлива лише як засіб внести ясність у погляди на норми міжнародного права, щоб сприяти полегшенню їх формування. Сама по собі вона не має юридичної обов'язковості. У ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН сказано, шо суд зобов'язаний вирішувати передані йому спори на основі міжнародного права і застосовувати доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з проблем публічного права різних націй як допоміжного засобу для визначення правових норм. Але жодного разу Міжнародний Суд ООН у своїх рішеннях на доктрину міжнародного права не посилався.

Звичайно, сучасні міжнародні відносини настільки ускладнилися, що без їх належного наукового аналізу неможливо сформувати відповідні норми міжнародно-пра- вового регулювання. Досвід провідних науковців світу широко використовується в діяльності Комісії міжнародного права ООН. Саме через Комісію вчені мають можливість впливати на правосвідомість і практику держав, а через них і на формування та розвиток міжнародного права. Але проекти Комісії, як і доктрини міжнародного права, не є джерелами міжнародного права.

Національне законодавство та рішення національних судів

У західній науці міжнародного права одностайним є твердження, що національне законодавство та рішення національних судів не вважаються джерелом міжнародного права. Закон або рішення національного

суду можна

140

____ а

_________Національне законодавство та рішення національних судів_________

розглядати як одностороннє визнання державою певного правила міжнародного спілкування як норми міжнародного права. Але це позиція конкретної держави, і зовсім не обов'язково, щоб її поділяли інші суб'єкти міжнародного права.

Існує й така думка (Г. Лаутерпахт), що закон держави та рішення її національних судів, якщо вони одноманітні і мають відповідний авторитет, можуть розглядатися ще як вираження opinio juris цієї держави. Ближче до джерел права західні юристи-міжнародники «не підпускали» ні національний закон, ні рішення національного суду. Навіть у разі паралельного законодавства (коли закони різних держав з приводу одних і тих самих відносин передбачають однакові нормативні розпорядження) західні теоретики і практики міжнародного права не схильні вбачати властивості джерела міжнародного права. Вони (П. Гейльборн, Д. Анцилотті, П. Фошіль) погоджуються з тим, що паралельне законодавство може створити між- народно-правовий звичай. Але вважають, що в кожному конкретному випадку необхідно пересвідчитися в тому, чи призвело паралельне законодавство до появи міжнародноправового звичаю, чи воно є всього-на-всього проявом «спільної правосвідомості», або просто результатом тотожної точки зору законодавців кількох країн. Такої ж думки дотримуються західні вчені (Л. Оппенгейм, Г. Лаутерпахт, К. Шастрі та ін.) щодо однозначних рішень судів з одних і тих самих питань, якщо такі рішення характерні для багатьох держав. Вони свідчать про існування міжнародноправового звичаю.

Зовсім іншим було ставлення до національного законодавства — рішень національних судів у радянській науці міжнародного права. Приблизно до 60-х років XX ст. тут панувала думка, що національні закони окремих держав можуть бути джерелами міжнародного права. У різних авторів вони називалися по-різному: у С. Б. Крилова — «четверте джерело міжнародного права» (перші три: договір, звичай та рішення міжнародних органів. — В, Б.); у Ф. І. Кожевнікова — «певною мірою джерело»; у В. М. Дурденевського — «можливе джерело»; у Д. Б. Левіна — «одне з можливих джерел»; у В. І. Лісовеького — «відоме джерело»; у М. М. Мінасяна — «джерело міжнародного права».

141

Г л а в а III Джерела міжнародного права

Четвертим джерелом міжнародного права, зазначав С. Б. Крилов, може бути навіть внутрішньодержавне законодавство або внутрішньодержавна судова практика, якщо вони визнаються за межами однієї й тієї самої держави. Серед таких джерел міжнародного права він указував на закон окремої держави, який стосується становища іноземців або рішення суду, винесеного у справі, що стосується іноземця. Якщо вони визнаються в іншій заінтересованій державі, то стають джерелом права.

Таким чином, згідно з твердженням С. Б. Крилова, джерелом міжнародного права можуть бути всі внутрішньодержавні джерела права якоїсь держави, якщо вони зачіпають сферу міжнародних зв'язків і визнаються якоюсь державою, або ж вона не висловлює щодо них протестів. На думку Ф. І. Кожевнікова, саме за такою процедурою став інститутом сучасного міжнародного права радянський інститут торговельного представництва, першоджерелом якого було радянське законодавство про монополію зовнішньої торгівлі. Подібне твердження, очевидно, не випливало із засад міжнародного права. Не підтримували в цьому питанні радянських учених і науковці інших соціалістичних країн.

Після Другої світової війни в радянській науці міжнародного права спочатку висловлювалася теза, що національні законодавчі акти можуть насамперед виступати як один із засобів встановлення норм міжнародного права (Г. І. Тункін). Згодом робиться більш категоричний висновок: внутрішньодержавний закон не є і не може бути джерелом міжнародного права (1. І. Лукашук).

На сьогодні ця думка є панівною в українській науці міжнародного права.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ,,.,„.

Блищенко И. П., Дориа Ж.

Прецеденты в международном публичном и частном праве. М., 1999.

Даниленко Г. М. Обычай в современном международном праве. М., 1988.

Европейский суд по правам человека: В 2 т. М., 2000. 142

8

_______ Національне законодавство та рішення національних судів ______

Крылов С. Б.

Правотворческая деятельность международных организаций. М., 1988.

Лукашук И. И.

Источники международного права. К., 1966.

Филимонова М. В.

Источники современного международного права. М., 1987.

Cheng Bin.

General Principles of Law As Applied by International Courts and Tribunals. London, 1953.

Degan V. D. Sources of International Law. The Hague; Boston; London, 1997.

СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Проблеми аналізу системи міжнародного права

Питання системи міжнародного права завжди важко піддавалися дослідженню вчених. Наукові розробки в цій сфері перенасичені догматичними, еклектичними

заявами та висновками. Чи не єдиний недискусійний висновок, якого дійшли вчені, полягає в тому, що це питання «має велике теоретичне і практичне значення». Інші висновки, як-от: «міжнародне право має складну систему» (Г. В. Ігнатенко, О. І. Тіунов, В. Я. Суворова, Д. Д. Остапенко, С. Ю. Марочкін та ін.), «міжнародне право

— однорідна, глибокоструктурована система» (Є. Т. Усенко, Ю. А. Баскін, С. Б. Крилов, Р. А. Мюллерсон, Д. Б. Левін та ін.), «сучасне міжнародне право є об'єктивно існуючою складноструктурованою нормативною системою» (В. А. Василенко), «система міжнародного права — це не тільки складне, а порівняно нове явище» (І. І. Лука-шук), «міжнародне право — складний системний об'єкт» (Д. І. Фельдман), «міжнародне право як особлива система права є досить складним юридичним утворенням» (П. М. Бірюков), «міжнародне право — складна багаторівнева структура» (М. О. Ушаков)

— висловлювалися зде-

144

______ і ______

Проблеми аналізу системи міжнародного права

більшого як аксіома на початку відповідних досліджень. Проте самі дослідження не підтверджували навіть цих загальних констатацій, бо вчені зводили все, як правило, до такого висновку: «загальновизнаної наукової системи міжнародного права до цього часу немає» (Є. Т. Усенко), «до цього часу немає загальновизнаної системи міжнародного права» (Д. І. Фельдман), «в усіх дослідженнях системи міжнародного права поняття «системи міжнародного права» не розкривається» (М. О. Ушаков), «вітчизняні вчені вважають, що загальновизнаної системи міжнародного права не існує» (1. 1. Лукашук).

Втім, складність дослідження системи міжнародного права не є аргументом для доведення її відсутності. І висновок на її користь, нехай навіть аксіоматичний, націлює вчених на правильне пізнання сутності міжнародного права. З'ясування особливостей, сутності системи міжнародного права є умовою для подальшого поглиблення знань сутності міжнародного права, його побудови та внутрішньої організації елементів і компонентів. З'ясування характеристик системи міжнародного права — це з'ясування його ролі, можливостей у сучасному міжнародному співтоваристві. Без знання системи міжнародного права неможливі комплексні кодифікаційні заходи, встановлення і заповнення прогалин у сучасному міжнародному праві. Розкриття особливостей системи міжнародного права

— важливий фактор підвищення його ефективності, поліпшення (оптимізації) правотворчого процесу і правозастосовчої діяльності.

Можна вказати на декілька причин відставання науки міжнародного права від практики утворення і розвитку системи міжнародного права:

1. У період, коли система міжнародного права ще не склалася, основна увага вчених була прикута до вироблення системи пізнання та системи вивчення міжнародного права. Цілком зрозуміло, що тут панувало суб'єктивне бачення вченими міжнародного права. Коли ж склалася система міжнародного права, то з'ясувалося, що система науки міжнародного права та системи підручників міжнародного права не просто розходяться в деталях, а весь час розвивалися у різних системах координат. І на сьогодні система міжнародного права частіше виводиться з наукових досліджень, підручників, аніж із правової реаль-

145

Г л а в а IV Система міжнародного права

ності. Авторитет Г. Гроція, X. Вольфа, Е. Ваттеля, Л. Оппенгейма чи Г. І. Тункіна виявився сильнішим за авторитет міжнародних договорів та міжнародних звичаїв відповідної історичної епохи.

Але для вчених, навіть дуже талановитих, ця проблема була непосильною через складність міжнародного права як соціальної реальності та через рівень розвитку самої науки міжнародного права. Хоча, наближаючись чи віддаляючись від пізнання сутності системи міжнародного права, вчені робили свою корисну справу у виробленні наукових підходів до розкриття цієї складної правової властивості. Так, Г. Гроцій одним із перших у міжнародному праві відмовився вбачати в ньому тільки право війни і спробував розкрити його несистемний характер. Усе право він поділив на природне право та позитивне право. Норми природного права, вважав він, складаються в систему.

Побудова системи позитивного права неможлива, бо те, «що виникло шляхом встановлення, часто змінюється в часі і є різним у різних місцях, а тому позбавлене будь-якої наукової системи». Позитивне право Г. Гроцій поділяв на божественне і людське. Людське право складалося з: а) права внутрішньодержавного; б) міжнародного (права народів) і в) права у «точному і власному сенсі» (те, що є правомірним і передбачає обов'язок відшкодування збитків). Відмовляючись від визнання системи міжнародного права (і це можна зрозуміти через її відсутність у ті часи), Г. Гроцій не справився з розкриттям обіцяного поділу міжнародного права на право війни і право миру, бо традиційно розглядав в основному право війни. Та його заслугою є те, що в аналізі міжнародного права він акцентував увагу на системі.

Наступник Г. Гроція X. Вольф поділяє міжнародне право на: а) природне (таке, шо не залежить від волі держав); б) позитивне (таке, яке передбачає, що згода народів припускається); в) договірне (вимагає явної згоди народів і діє лише між тими з них, які висловили цю згоду); г) звичаєве міжнародне право (джерело його — мовчазна згода народів).

Суттєво просунувся вперед у пізнанні компонентів міжнародного права Е. Ваттель, який вирізнив у його структурі чотири частини: а) норми, що регулюють статус

146

Проблеми аналізу системи міжнародного права

нації як такої; б) норми, які регулюють відносини нації з іншими націями; в) норми права війни; г) норми про посольства та відновлення миру.

В подальшому на тривалий час учені переходять від дослідження системи міжнародного права до конструювання системи науки міжнародного права. Г. Ф. Мартене запропонував вирізняти в науці міжнародного права такі компоненти: 1) аналіз статусу європейських держав як суб'єктів міжнародних відносин; 2) аналіз джерел позитивного міжнародного права; 3) об'єкти міжнародного права; 4) засоби втрати прав, набутих завдяки договорам та звичаям. «Праву війни» він відводить місце в розділі захисту прав насильницьким шляхом.

А. Бульмерінк у праці «Система міжнародного права» (1858) пропонує взагалі відмовитися від поділу міжнародного права на право війни і право миру, а розглядати право матеріальне і право формальне. Такий підхід не знайшов своїх прихильників.

Ряд науковців (1. Я. Мозер, Ф. Гольцендорф, М. М. Коркунов та ін.) пропонували вирізняти в міжнародному праві галузі подібно до того, як це зроблено у внутрішньодержавному праві. Ф. Гольцендорф розрізняв такі вчення: про держави як суб'єкти міжнародного права; про міжнародні договори; про об'єкти міжнародного права; про органи міжнародного управління і про міжнародні зіткнення та шляхи їх вирішення.

Російські вчені-міжнародники (Ф. Ф. Мартене, О. М. Горовцев, М. М. Коркунов та ін.) пропонували поділити науку міжнародного права (як і підручники) на загальну та особливу частини. До загальної частини М. М. Коркунов відносив учення: про суб'єкти, про об'єкти, про органи, про норми і засоби охорони цих норм. Загальна частина поділялася на право іноземців, право міжнародного спілкування і право війни.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. вчені знову повертаються до вивчення системи міжнародного права. За Ф. Лістом, система міжнародного права охоплює: 1) статус суб'єктів міжнародного права; 2) міжнародно-правові відносини співтовариства держав; 3) міжнародно-правове регулювання у сфері міжнародної торгівлі, транспорту, засобів зв'язку, охорони здоров'я, сільського господарства, науки; 4) міждержавні конфлікти. Л. Оп-

Г л а в а IV Система міжнародного права

пенгейм пропонував вирізняти: суб'єктів міжнародного права (норми та інститути, пов'язані з функціонуванням державної влади в міжнародних відносинах); об'єкти міжнародного права (норми та інститути, що стосуються державної території і простору поза межами державного суверенітету, населення — громадянство, статус іноземців, права людини тощо); державні органи зовнішніх відносин (глави держав, урядів, відомств закордонних справ, дипломатичні представництва, консульства тощо); міжнародні акти (норми та інститути, що стосуються міжнародних угод); вирішення міжнародних спорів; право війни (закони та звичаї війни, нейтралітет).

Розвиток системи міжнародного права після Другої світової війни знайшов своє відображення у відповідних дослідженнях. Так, за побудовою Г. Даама, система міжнародного права складається з: 1) норм та інститутів міжнародного права, які визначають правове становище державної влади в міжнародних відносинах; 2) статусу органів держави; 3) статусу народів та індивідів; 4) норм та інститутів, які стосуються державної території і простору за межами державного суверенітету (відкрите море, космос та ін.); 5) міжнародні організації; 6) норми та інститути, що стосуються заборони застосування сили, мирного вирішення спорів, колективної безпеки, самооборони від агресії тощо; 7) міжнародний економічний і соціальний порядок (міжнародне економічне право, міжнародне трудове право, інші норми та інститути міжнародного співробітництва щодо спеціальних питань); 8) правові угоди і договори; 9) порушення міжнародного права (норми, що регулюють міжнародну відповідальність держав, міжнародних організацій та індивідів).

Класифікаційні критерії в таких проектах системи міжнародного права обиралися на розсуд їхніх авторів і, як правило, не обґрунтовувалися останніми. Чи не тому подібний аналіз знайшов активних прихильників як у зарубіжній, так і у вітчизняній науці міжнародного права.

Радянські вчені робили спроби встановити критерії побудови системи міжнародного права. Але ці спроби досить часто виявлялися малообгрунтованими, як і самі погляди на систему міжнародного права.

Проблеми аналізу системи міжнародного права

2. Неспроможність виявити критерії побудови системи міжнародного права стала причиною відставання науки міжнародного права від практики розвитку цієї системи права. Справа виявилася настільки заплутаною, що часто автори говорили про критерії побудови системи міжнародного права, а мали на увазі критерії побудови галузі міжнародного права, і навпаки. Але такі ж висновки зроблено й щодо критеріїв утворення інститутів міжнародного права. Так, у дослідженні, присвяченому цій проблемі, В. А. Василенко стверджує: «Головними критеріями інституту міжнародного права є:

1)специфічність об'єктивно-цільової сфери дії норм, які складають цей нормативний комплекс;

2)неподільність нормативного комплексу на інститути, галузі та підгалузі;

3)наявність у нормативному комплексі норм ergo omnes багаторазової дії;

4)наявність серед норм ergo omnes спеціальних інституційних норм-принципів.

Головними критеріями галузі міжнародного права є:

1)специфічність об'єктно-предметної сфери дії норм, які складають цей нормативний комплекс;

2)подільність нормативного комплексу на інститути

та підгалузі;

3)наявність у нормативному комплексі норм ergo omnes багаторазової дії;

4)наявність серед норм ergo omnes спеціальних галузевих норм-принципів»1.

Якщо абстрагуватися від формально-абстрактного викладу думки і врахувати, що спеціальні норми-принципи інститутів — це те ж саме, що й спеціальні норми-прин- ципи галузей, то виявиться, що критерієм створення інституту є неподільність його на інститути, а критерієм створення галузей, навпаки — подільність на інститути. Висновок надто далекий від конструктивного.

Невдалим виявився пошук інших системоутворюючих факторів становлення галузі міжнародного права. У цілому вони звелися до таких: 1) специфічний метод правового регулювання (є одним для всіх галузей міжнародно-

1 Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С.

221.

Г л а в а IV Система міжнародного права

го права); 2) специфічний метод правового регулювання (має також більше спільного (міждержавні відносини), аніж особливого); 3) автономність групи взаємопов'язаних норм міжнародного права (цей критерій властивий як інститутам, так і галузям); 4) зацікавленість у галузі світового співтовариства (автори таких пропозицій так і не змогли дати відповідь, яким чином ця «зацікавленість» формалізується, бо світове співтовариство поки не виявило своєї зацікавленості щодо жодної галузі міжнародного права); 5) якісна своєрідність сукупності відокремлених міжнародно-правових норм та інститутів (автори так і не довели, як її встановити); 6) специфіка джерел норм та інститутів галузі (вони такі самі, як і в інших галузях); 7) велика кількість нормативного матеріалу, що регулює даний вид міжнародних відносин (деякі інститути міжнародного права мають значно більше норм та принципів, аніж окремі галузі).

Не дивно, що за таких результатів пошуку специфічних критеріїв галузі міжнародного права деякі вчені (Л. М. Галенська) дійшли досить песимістичного висновку: «Наявність єдиного способу правового регулювання при різних предметах регулювання не дає підстав говорити про існування окремих галузей міжнародного права». Інші в одній галузі вбачають дві і більше (наприклад, Г. М. Мелков розрізняє окремо галузь «право зовнішніх відносин» і галузь «дипломатичне та консульське право» тощо).

Але найбільш негативними результатами невизначеності критеріїв утворення галузей міжнародного права виявилося формулювання необмеженої кількості галузей і плутанина галузей та інститутів міжнародного права. Практично немає жодної галузі міжнародного права, яку б хтось із науковців не обмежував рівнем інституту. Так, якщо в більшості вчених «право міжнародних договорів»

— галузь права, Є. Т. Усенко вважає, що це «інститут міжнародного договору». У свою чергу, для більшості фахівців міжнародного права норми міжнародної правосуб'єктності утворюють інститут права, а Д. Б. Левін лише правове становище держави як суб'єкта міжнародного права формулював як галузь тощо. Розв'язання цих негараздів — завдання науки міжнародного права.

Поняття системи міжнародного права

Поняття системи міжнародного права

Незважаючи на стихійність процесу утворення галузей та інститутів міжнародного права, науковці все-таки досягли (особливо у 80-ті роки XX ст.) суттєвих зрушень

упізнанні сутності системи міжнародного права.

Урадянській юридичній науці питання системи права двічі виносилося на всесоюзне обговорення. Але ні під час дискусії 1938—1940 pp., ані в ході дискусії 1956—1958 pp. суттєвих зрушень у пізнанні сутності системи права досягнути не вдалося. Ця невдача надовго відбила бажання повертатися до аналізу цього питання. Все, що публікувалося з даної теми, фактично стосувалося системи науки міжнародного права, системи підручника «Міжнародне публічне право» та критики буржуазних поглядів на систему міжнародного права. Із праці в працю перекочовував один і той самий висновок: «юристи-міжнародники не завжди розрізняють систему міжнародного права та систему його науки, часто-густо ототожнюють їх, хоч вони істотно відрізняються одна від одної» і нічим не підкріплене твердження В. Е. Грабаря, що «російській науці міжнародного права належить безперечна заслуга у справі систематизації міжнародного права: вона позначила добре продуману, точну систему міжнародного права».

Втім, на межі 70—80-х років науковці погодилися з: 1) майже одностайним твердженням, що система міжнародного права існує і що вона не тотожна системі науки міжнародного права та системам підручників міжнародного права; 2) переважним визнанням, що система міжнародного права акумулює в собі галузі, інститути і норми міжнародного права, хоч механізм цього акумулювання залишився невідомим; 3) тим, що поняття системи міжнародного права не ідентичне поняттю структури міжнародного права, а також тим, що співвідношення системи та структури міжнародного права для вчених поки шо невідоме, а з деяких параметрів і незрозуміле.

Одночасно було висунуто гіпотезу, що для системи міжнародного права є властивим поділ на структуру-інваріант та структуру варіантну. Висловлювалася думка, шо структу-

Г л а в а IV Система міжнародного права

ра-шваріант є «посудиною», яку кожна епоха наповнює своїм власним змістом, а структура конкретно-історичного стану системи є варіантною системою міжнародного права. Автори гіпотези (Е. О. Поздняков, Д. І. Фельдман, В. А. Василенко, Є. Т. Усенко) зійшлися на тому, що вона є надзвичайно важливим положенням, але, як визнав Є. Т. Усенко, «на жаль, воно залишилося нерозкритим».

На сьогодні ставлення вчених до проблеми визначення поняття «система міжнародного права» має кілька аспектів.

1.Більшість авторів, виходячи з труднощів розуміння системи міжнародного права, вважають за кращий варіант обмежитися констатацією існування системи міжнародного права без тлумачення її сутності. Навіть ті вчені, хто присвятив поняттю системи міжнародного права спеціальні дослідження (Д. Б. Левін, В. А. Василенко, Д. І. Фельдман та ін.), не брали на себе відповідальності давати визначення поняттю «система міжнародного права».

2.Значна кількість дослідників (Є. Т. Усенко, С. Гофман та ін.) вважають за можливе обмежитися загальнофілософським визначенням системи на зразок: це сукупність елементів, які перебувають у відносинах і зв'язках один з одним і створюють певну цілісність, або: система — це цілісна чисельність взаємопов'язаних елементів. Далі філософські категорії: «елемент», «компонент», «цілісність» заповнюються міжнародно-правовими, відповідно: «норма міжнародного права», «галузь/інститут міжнародного права», «структура міжнародного права» та ін.

3.Ряд учених вважають за можливе обмежитися надто загальним (часто і не філософським, і не міжнародно-пра- вовим) визначенням, наприклад: «під системою міжнародного права слід розуміти об'єктивно наявний поділ міжнародного права на взаємопов'язані, але відносно автономні структурні підрозділи» (М. О. Ушаков); або «міжнародне право — це особлива, відмінна від правових систем конкретних держав, система права. Міжнародне право

єнормативною підсистемою міжнародної системи» (Г. І. Тункін); чи «міжнародне право як особлива система права є досить складним юридичним утворенням, яке складається з різних елементів» (П. М. Бірюков) тощо.

4.Досить поширеним є визначення системи міжнародного права як «сукупності міжнародно-правових норм,

Ї52

_______ Система міжнародною права і структура міжнародного права _______

інститутів і галузей міжнародного права, взятих у своїй єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності» (Г. М. Мелков, К. А. Бекяшев, Г. К. Дмитрієва та ін.). Складність цього визначення полягає в тому, що в ньому змішуються елементи і компоненти системи права. Отже, важко встановити, що є головним системоутворюючим фактором. Крім того, з таким визначенням системи її досить легко переплутати з поняттям «структура міжнародного права».

Враховуючи ці та інші недоліки визначення поняття «система міжнародного права» і маючи на увазі невивченість цієї категорії в науці міжнародного права, а також виходячи з того, що без певної визначеності в цьому питанні важко просуватися далі в пізнанні сутності міжнародного права, як робочий варіант можна запропонувати таке визначення: система міжнародного права є сукупністю принципів та норм міжнародного права, які становлять єдине ціле і є впорядкованими у відносно самостійні компоненти — інститути і галузі міжнародного права.

Система міжнародного права є одночасно підсистемою системи міжнародних відносин та її правовою моделлю.

Система міжнародного права і структура міжнародного права

У науці висловлюються різні погляди на співвідношення системи і структури міжнародного права. Одні вчені вважають, шо ці поняття тотожні. Як зазначає М. О.

Ушаков, «система міжнародного права є тим, що нині в загальній теорії права визначається поняттям «структура права». Учені цього напряму гадають, що «структура права» лише точніше, ніж «система права», виражає одну й ту саму властивість права.

Інші науковці не погоджуються з цією думкою і вважають, що ототожнення «системи міжнародного права» зі «структурою міжнародного права» є результатом невивченості внутрішньої організації норм міжнародного права. «Поняття системи міжнародного права, — зазна-

153

Г л а в а IV Система міжнародного права

чав Д. I. Фельдман, — не ідентичне поняттю його структури. Питання про співвідношення системи та структури в теорії міжнародних відносин, як і в загальній теорії права, є одним зі складних і недостатньо досліджених».

■ Саме тому більшість фахівців вважають, що без достатньої вивченості «системи» і «структури» міжнародного права не варто зловживати використанням цих термінів. Як пише І. І. Лукашук, «захоплення системним підходом як модою здатне завдати шкоди важливій справі, скомпрометувати саму ідею».

Заперечення, які висловлювалися щодо подібних застережень, на жаль, не спростували їх, бо й самі висловлювалися в надто загальній, недоказовій, малопереконливій формі. Так, чи не найбільший противник ототожнення «системи права» і «структури права» С. С. Алексеев зміг відповісти своїм опонентам лише загальними фразами: «Це — не данина модній термінології, а зміна кута зору, зумовлена сучасною філософською теорією систем. На перший погляд (здається), що тут розглядаються ті самі питання. Насправді ж характеристика тих самих питань під кутом зору структурно-елементних відносин дає змогу розкрити важливий аспект права як системи, висвітлити нові грані у традиційній проблематиці, поставити нові запитання, а тим самим не тільки передати якісно нові відтінки, а й охопити поняттям «структура права» різні види та рівні структур, проміжні утворення тощо»1. Ця думка висловлювалася чверть століття тому, але на поставлені нові запитання переконливої відповіді поки що не отримано. Структура міжнародного права — це проблема, яка чекає свого дослідження.

На сьогодні достеменно з'ясовано, що структура міжнародного права не є його простим морфологічним поділом на норми права. Структура міжнародного права — це внутрішня організація системи міжнародного права. Структурою міжнародного права є особливі способи зв'язків на рівні норм міжнародного права, інститутів міжнародного права і галузей міжнародного права. За умови динамічного розвитку системи права важко відокремити і проаналізувати зазначені способи зв'язків. Чи не тому й досі майже в кожного дослідника є своя кількість інститутів і галузей міжнародного права.

1 Алексеев С. С. Структура советского права. М., 1975. С. 7—8.

Система міжнародного права, галузь міжнародного права

Система міжнародного права, галузь міжнародного права,

інститут міжнародного права, норма міжнародного права

За своєю структурою сучасне міжнародне право є багаторівневим. Можна говорити про елементарний структурний рівень — структуру норми, компонентну структуру на рівні інституту і галузі міжнародного права. Крім того, слід мати на увазі, що сучасне загальне міжнародне право є лише ядром нині функціонуючої системи. Існують також регіональні міжнародно-правові комплекси (наприклад, європейське право людини, право ЄС, комплекс міжамериканських норм права тощо), які регулюють специфічні міждержавні відносини країн конкретного регіону. Значною є кількість правових норм, які регулюють локальні, партикулярні відносини і які можуть не вписуватися в певний інститут, тощо. Міжнародне право являє собою не тільки багатофункціональну систему (в межах якої вирізняються підсистеми здійснення регулятивних, охоронних, примусових, рекомендаційних, компенсаційних, визначальних, узгоджувальних та інших функцій), а й складноструктуровану. Звідси випливає, що структурні зв'язки за лінією норма—інститут—галузь—система ста-

новлять тільки одну сторону структурованості.

Сучасне практичне міжнародне право в такому спрощеному вигляді майже не функціонує. Як зазначають вітчизняні дослідники, нормативний масив міжнародного права структурований у багатьох площинах, зокрема у площині ієрархії його норм. Коли йдеться про ієрархічну структуру міжнародного права, доцільно виділити передусім основні принципи міжнародного права як головні системоутворюючі засади цієї системи права. Саме принципи міжнародного права є індикатором відповідності масиву норм міжнародного права потребам і засадам функціонування системи права. І в разі невідповідності система міжнародного права відкидає такі норми. Поза основними принципами не може функціонувати жоден інститут чи галузь, і навіть система міжнародного права в цілому.

Г л а в а IV Система міжнародного права

Для будь-якої системи права характерне функціонування загальносистемних інститутів. Але в міжнародному праві вони відіграють основну, часто основоположну роль. Загальносистемні інститути міжнародного права — це особлива сукупність норм, покликаних забезпечити стійкість системи права. У системі міжнародного права вони є тим ядром, навколо якого формуються галузі міжнародного права. До таких інститутів належать інститут міжнародної правосуб'єктності, інститут міжнародної право-творчості, інститут застосування норм міжнародного права, інститут міжнародно-правової відповідальності, інститут відновлення порушених правовідносин (інститут роз- в'язання міжнародних суперечностей) та ін.

Галузь міжнародного права є особливою підсистемою системи міжнародного права, найбільшим компонентом його структури; це — комплекс однорідних норм певного функціонального призначення.

У системі міжнародного права розрізняють основні, профільні, традиційні і комплексні галузі.

Подібна класифікація є умовною і не випливає з юридичної значущості або місця галузі в системі міжнародного права. До неї вчені вдаються здебільшого з навчальною метою для полегшення засвоєння студентами складного масиву елементів та компонентів міжнародного права. Втім, трапляються випадки, коли під таку класифікацію намагаються підвести наукове підґрунтя (наприклад, позитивісти вирізняють як основну галузь право міжнародних договорів, солідаристи — права людини та ін.), але подібні спроби не дістали належного визнання ані в теорії, ані у практиці міжнародного права.

Категорію основних галузей міжнародного права деякі вчені розглядали як наслідування тенденціям дослідження внутрішньодержавного права, коли розрізняли конституційне право, цивільне право, кримінальне право та адміністративне право як основні галузі права, з яких і навколо яких нібито починали свій розвиток інші галузі права. За такою схемою в міжнародному праві ці вчені намагалися наділити властивостями основних галузей право міжнародних договорів, дипломатичне право, закони та звичаї війни, а останнім часом і право міжнародних організацій. Міжна- родно-правовій практиці не властивий поділ цієї системи права на основні та неосновні галузі.

__________ Система міжнародного права, галузь міжнародного права______ ^^^^

Практичною доцільністю керуються науковці, коли впроваджують поняття профільної галузі, тобто такої, що є всеосяжним масивом норм регулювання конкретного виду міжнародних відносин. Наприклад, у міждержавних відносинах з освоєння космічного простору задіяно норми права міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права зовнішніх відносин та ін. Але профільною галуззю в цій сфері виступає міжнародне космічне право. Профільним для міжнародних морських зносин є міжнародне морське право, для співробітництва у сфері повітряних сполучень — міжнародне повітряне право, в дипло- матично-консульських відносинах — право зовнішніх відносин, у діяльності міждержавних організацій — право міжнародних організацій та ін.

Під традиційними галузями часто мають на увазі ті галузі, які склалися ще в так званому класичному («старому») міжнародному праві: дипломатичне право, право міжнародних договорів, міжнародне морське право тощо.

Для комплексних галузей міжнародного права характерне інтегральне, «міжгалузеве» регулювання складноструктурованих міжнародних відносин. Комплексні галузі є особливими асоціаціями норм права, які можуть функціонувати у сфері суміжних об'єктів правового регулювання.

Структурними компонентами галузей міжнародного права є інститути права. Як особливий відокремлений комплекс (сукупність) норм міжнародного права інститут регулює певний вид (підвид) міжнародних відносин відповідної галузі. Іноді інститути регулюють міжгалузеву сферу відносин. У такому разі вони не є складовими певної галузі і функціонують як міжгалузеві, прикордонні інститути.

Елементарний поділ системи міжнародного права здійснюється на рівні норми права. Не заглиблюючись у детальний аналіз цього аспекту проблеми (про норми міжнародного права див. докладніше у главі V), зазначимо, що норми міжнародного права — це загальнообов'язкові, формально визначені правила діяльності суб'єктів міжнародного права, що встановлюють для них права та обов'язки, реалізація яких забезпечується юридичним механізмом.

Сучасне міжнародне право активно розвивається насамперед завдяки різкому зростанню різноманітних норм.

Г л а в а IV Система міжнародного права

Залежно від юридичної сили, функцій у механізмі міжна- родно-правового регулювання, сфери дії, змісту та місця в системі права, особливостей зв'язку з конкретною ситуацією чи суб'єктами, їх поділяють на імперативні (норма, відхилення від якої неприпустиме і яку може бути змінено тільки такою ж наступною нормою; як правило, однозначно формулює права та обов'язки); диспозитивні (допускають відхилення від неї за взаємною згодою сторін, яких вона стосується, і якщо таке відхилення не зачіпає прав і законних інтересів третьої сторони); матеріальні (що регулюють конкретні відносини між суб'єктами права); процесуальні (що регулюють сам процес створення і застосування міжнародного права); універсальні (норми загального міжнародного права); регіональні (характерні для певного регіону); партикулярні (норми, обов'язкові для двох-трьох суб'єктів права, або такі, шо діють в обмеженому просторі — локальні); цілі (норма, що фіксує бажаний стан у майбутньому); принципи (основні ідеї, узагальнені правила вищої юридичної сили); чітко визначені норми (ті, що чітко формулюють юридичні факти, права та обов'язки тощо); невизначені (такі, шо дають право органам застосування права вирішувати справу з урахуванням конкретних обставин); ситуаційні (різновид не-визначених); альтернативні (дають можливість обрати правило поведінки або санкцію); факультативні (дають можливість застосувати іншу (не основну) норму, якщо при цьому не порушується законність) тощо.

Можливі й інші варіанти класифікації норм міжнародного права.

Система міжнародного права, система науки міжнародного права, система підручників (викладання)

міжнародного права

Система міжнародного права є визначальною в побудові системи науки міжнародного права. Проте обидві системи не є абсолютно тотожними. Між ними стільки

ж

158

_____ Система міжнародного права, система науки міжнародного права______

спільного та особливого, скільки між об'єктом дослідження (його системою) та системою самого дослідження.

Система сучасного міжнародного права одна, а систем науки міжнародного права майже стільки, скільки держав, які забезпечують розвиток цієї науки. В одних державах наука міжнародного права є однією з основних галузей правової науки, в інших посідає особливе, самостійне місце або вважається комплексною наукою — в третіх. Не збігаються й методологічні підходи науки міжнародного права у різних країнах.

Для системи міжнародного права не характерні деякі складові системи науки міжнародного права, без яких вона не може розвиватися (як-от: вчення про сутність міжнародного права, історія міжнародного права, тлумачення міжнародного права тощо).

Система міжнародного права суттєво відрізняється від системи викладання міжнародного права (системи підручників з міжнародного права). У науці права висловлювалася думка (Д. 1. Фельдман), що «коли йдеться про систему викладання міжнародного права в юридичних вузах країни, важко провести розмежування між системою науки та системою викладання, оскільки значною мірою, за винятком деяких методичних аспектів, вони збігаються. Гадаємо — навпаки: вони збігаються лише в деяких випадках. У кожній країні наука міжнародного права одна, а підручників з міжнародного права — десятки. 1 в кожного автора підручника, як правило, своя система. Крім того, одні підручники розраховані на юристів, інші — на істориків, економістів, журналістів та ін. Система кожного з таких підручників будується з урахуванням потреб кожної спеціальності, світогляду, який вона формує, тощо.

Можна виокремити академічні, педагогічні, ідеологічні (пропагандистські) та інші системи викладання міжнародного права, системи підручників з міжнародного права. Часто автори вилучають зі своїх підручників певні теми (які, можливо, охоплюють важливі проблеми системи міжнародного права та системи науки міжнародного права) з дуже простої причини: вони з нею глибоко не ознайомлені і не можуть її викласти належним чином. Саме тому система викладання міжнародного права порівняно із системою міжнародного права позначається суб'єктивізмом, еклектикою.

159