Butkevich_V_G__Mitsik_V_V__Zadorozhniy_O_V_red

Г л а в а XV Міжнародно-правова відповідальність

клад: «Під міжнародно-правовою відповідальністю розуміють юридичні наслідки, які настають для суб'єкта міжнародного права у результаті порушення ним міжнародноправового зобов'язання» (Г. І. Тункін, А. М. Талалаєв, Л. М. Шестаков, Е. О. Шибаєва та ін.). Досить замінити слово «міжнародний» на «цивільний», «кримінальний», «адміністративний» тощо — і ми отримаємо визначення зовсім іншої відповідальності. Певна логіка в цьому є, бо в усіх випадках ідеться про «відповідальність». Але ж, мабуть, не повинні всі особливості відповідальності в системі міжнародного права визначатися лише одним словом «міжнародна».

Розуміючи це, деякі дослідники сутності міжнародноправової відповідальності пропонують уточнювати в її понятті особливі міжнародно-правові характеристики. Але, як правило, далі від загальновизнаних елементів відповідальності вчені не сягнули. «Міжнародно-правова відповідальність, — зазначає Ю. М. Колосов, — це юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, вчиненої іншому суб'єкту міжнародного права в результаті здійснення правопорушення».

Досить уживаним є визначення міжнародно-правової відповідальності через дії (та їх наслідки) суб'єктів і джерела права (Г. М. Мелков, К. А. Бекяшев та ін.). На думку прихильників такого підходу до визначення поняття міжнародно-правової відповідальності, під нею слід розуміти «юридичні наслідки, що настають для суб'єкта міжнародного права, який порушив чинні норми міжнародного права і свої міжнародні зобов'язання. Водночас вона є одним з юридичних засобів забезпечення дотримання цих норм та відшкодування заподіяного збитку (шкоди)». Багато спільного з цим визначенням має поняття міжна- родно-правової відповідальності, розроблене відомими російськими вченими (С. Ю. Марочкін, Г. В. Ігнатенко, Д. Д. Остапенко та ін.), яке пропонується Міністерством загальної і професійної освіти Російської Федерації для студентів вищих закладів освіти зі спеціальності «юриспруденція». Виходячи із загального постулату, що відповідальність є необхідним юридичним засобом забезпечення дотримання норм міжнародного права, а також відновлення порушених прав і відносин, під міжнародно-правовою відповідальністю вони бачать «відповідальність суб'єкта

460

1

Поняття міжнародно-правової відповідальності

міжнародного права знешкодити, ліквідувати шкоду, заподіяну ним іншому суб'єктові міжнародного права у результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання, або обов'язок відшкодувати збитки (шкоду), заподіяні правомірними діями, якщо це передбачено договором»1.

В українській науці міжнародного права не робилося спроб уточнити наявні визначення. Науковці, які спеціально досліджували це питання, як правило, користувалися визначенням міжнародно-правової відповідальності, розробленим ученим Московського університету ім. М. Ломоносова Г. І. Тункіним для студентів, аспірантів і викладачів вищих закладів освіти. «У науці міжнародного права, — писав він, — під міжнародно-право- вою відповідальністю розуміють негативні юридичні наслідки, що настають для суб'єкта міжнародного права у

результаті порушення ним міжнародно-правового зобо- в'язання»2.

Не ставлячи під сумнів переваг (як і, до речі, недоліків) кожного з індивідуальних визначень поняття між- народно-правової відповідальності, мабуть, доцільніше брати за основу визначення, дане Комісією міжнародного права ООН, що охоплює «ті наслідки, які те чи інше міжнародне протиправне діяння може мати згідно з нормами міжнародного права у різних випадках, наприклад наслідки діяння в плані заподіяння шкоди та відповідних санкцій»3.

Будучи за своєю суттю доктринальним, воно, проте, охоплює бачення міжнародно-правової відповідальності вченими, представниками різних правових систем. Комісія міжнародного права визначила міжнародно-правову відповідальність держав як «усі види нових правовідносин, які можуть виникнути в межах міжнародного права у результаті міжнародно-правового діяння держави незалежно від того, чи обмежуються ці відносини правовідносинами між державою, що вчинила протиправне діяння, і державою, яка безпосередньо постраждала, або ж вони поширюються також на інших суб'єктів міжнародного права, і незалежно від того, чи сконцентровані вони на

1Международное право. М., 1999. С. 132.

2Тункин Г. И. Теория международного права. М., 1970. С 430.

3 Ежегодник Комиссии международного права, 1984. Нью-Йорк, 1985. Т. 2, ч. 2. С. 120.

461

Г л а в а XV Міжнародно-правова відповідальність

зобов'язанні винної держави відновити у правах державу, яка постраждала, і стягнути заподіяні їй збитки (шкоду), або охоплюють також право самої держави, яка постраждала, або інших суб'єктів міжнародного права застосувати до винної держави будь-яку санкцію, допустиму міжнародним правом»1.

Отже, домінуючим на міжнародно-правову відповідальність є погляд на правовідносини, що склалися після міжнародного правопорушення. Все менше її тлумачать лише як обов'язок відшкодувати збитки. Дехто з учених (В. А. Василенко, Ж. Салмон, П. М. Дюпоі та ін.) навіть потерпають від того, що такий погляд може привести до неправильного висновку: міжнародна відповідальність настає там, де є збитки. Більш прийнятним є приведення міжнародно-правової відповідальності до таких основних характеристик. Вона: 1) реалізується в міжнародних правоохоронних правовідносинах між державою-порушни- цею, з одного боку, і державою-жертвою (державами, а іноді й товариством держав у цілому) — з іншого боку; 2) виникає слідом за вчиненням міжнародного правопорушення; 3) полягає в застосуванні до держави-поруш-ниці міжнародного права примусових (не превентивних) заходів; 4) пов'язана з негативними наслідками для правопорушника; 5) має на меті забезпечення міжнародної законності та міжнародного правопорядку.

Відповідальність є безумовним зобов'язанням, яке спричинене неправомірними діями. Ще Постійна Палата міжнародного правосуддя наголошувала (1928) на безумовності принципу міжнародного права (загальний принцип права), за яким будь-яке порушення міжнародноправових зобов'язань тягне за собою зобов'язання компенсувати спричинену шкоду.

Норми міжнародного права, які регулюють походження, зміст та реалізацію міжнародно-правової відповідальності, об'єднані в окремий інститут. Особливих змін цей інститут зазнав після Другої світової війни, коли в міжнародному праві було визнано відповідальність за агресію, політику апартеїду, расизму, расової сегрегації, відмову надати незалежність колоніальним народам тощо. Змінилися можливості застосування примусових заходів та їхній

1 Ежегодник Комиссии международного права. 1973. Т. 2. С. 204.

462

________Підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності _________

характер. Розширилося коло суб'єктів міжнародно-правової відповідальності (насамперед за рахунок суб'єктів — фізичних осіб), змінилися форми реалізації норм міжна- родно-правової відповідальності.

Водночас інститут міжнародно-правової відповідальності залишається переважно звичаєво-правовим. Розпочата наприкінці 50-х років кодифікація норм інституту не завершена й до сьогодні. Активно ведеться робота щодо розширення сфери дії інституту з поширенням його на довкілля і природні копалини, космічний та повітряний простір та ін. Розвиток міжнародних організацій мав наслідком формування їхньої міжнародно-правової відповідальності. З 1978 р. Комісія міжнародного права вивчає питання міжнародно-правової відповідальності за шкідливі наслідки дій, не заборонених міжнародним правом.

Міжнародно-правова відповідальність не має галузевого поділу, як то є у внутрішньодержавному праві. Вона є єдиним цільним інститутом. Разом із тим можуть бути різні режими міжнародно-правової відповідальності (наприклад, за агресію та ординарне порушення норм міжнародного договору).

Міжнародно-правова відповідальність базується на чотирьох основних принципах, визначених світовим співтовариством. Комісія міжнародного права так сформулювала ці принципи: 1) принцип відповідальності стосовно всіх міжнародно-правових діянь держави; 2) принцип, який визначає суб'єктів таких діянь; 3) принцип, що визначає умови наявності міжнародно-правових діянь; 4) принцип незастосування внутрішнього права для визначення наявності цих діянь.

Підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності

У науці міжнародного права висловлюються різні погляди на підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності. Узвичаєним є погляд, який зводить

підстави міжнародно-правової відповідальності тільки до

463

Г л а в а XV Міжнародно-правова відповідальність

вчинення міжнародного правопорушення (Г. І. Тункін, Ю. М. Колосов, Г. М. Мелков та ін.). Часто для визначення джерела міжнародно-правової відповідальності вживають термін «походження міжнародно-правової відповідальності». Проте фахівці міжнародного права, які спеціально досліджують це питання, зазначають такі підстави для міжнародно-правової відповідальності: а) норма- тивно-правову і б) фактичну.

Під нормативно-правовою підставою міжнародноправової відповідальності розуміють сукупність юридично обов'язкових міжнародно-правових актів, на основі яких певна поведінка або утримання від дій кваліфікуються як міжнародне правопорушення і в силу яких суб'єкт міжнародного права повинен нести міжнародноправову відповідальність. Комісія міжнародного права у проекті статей про відповідальність 2001 р. записала: «Діяння держави може бути, кваліфіковане як міжна- родно-протиправне лише на підставі міжнародного права. На таку кваліфікацію не може вплинути кваліфікація цього ж діяння як правомірного згідно із внутрішньодержавним правом» (ст. 3).

Якщо немає заборони певної дії або утримання від дій, юридична відповідальність, за незначними винятками (про що йдеться нижче), недопустима.

Нормативно-правові підстави є визначальними межами потенційно можливої відповідальності. Тому самі підстави мають бути правомірними, юридично дійсними зобов'язаннями. В цілому джерела міжнародно-правової відповідальності збігаються з джерелами міжнародного права. Але це не є правилом. Нормативно-правовою підставою відповідальності завжди є рішення міжнародних судів та арбітражів. Водночас у науці міжнародного права їх не визнають джерелами міжнародного права або визнають (обмежене коло фахівців) лише як допоміжні джерела. Правовою підставою міжнародно-правової відповідальності можуть бути спеціальні правові акти, які покладають відповідальність на суб'єкти міжнародного права, але не є джерелом міжнародного права. Підставою такої відповідальності можуть бути рішення міжнародних органів, односторонні акти, які також не є джерелами міжнародного права. Міжнародний Суд ООН (1974) зазначив із цього приводу: «Загальновизнано, що декларації, укладені

Підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності _______

за допомогою односторонніх актів стосовно правової і фактичної ситуації, можуть мати своїм наслідком створення правових зобов'язань... Такі зобов'язання зобов'язують державу, навіть якщо вони не були укладені в рамках переговорів».

Отже, джерелами міжнародно-правової відповідальності є правомірні, юридично дійсні міжнародні договори та міжнародні звичаї; рішення міжнародних організацій та міжнародних органів (наприклад, Ради Безпеки ООН), які відповідно до норм міжнародного права (насамперед статутів цих організацій) мають юридично-обо- в'язковий характер; правосудні рішення міжнародних судів та арбітражів (зокрема, консультативні висновки не є такими); односторонні міжнародні зобов'язання держави, які не є засобом впровадження в дію (для цієї держави) чинних або щойно створених норм міжнародного права.

Нормативно-правовою підставою для міжнародно-пра- вової відповідальності є як норми матеріального характеру, що встановлюють відповідальність у конкретній галузі права, так і ті норми міжнародного права, що визначають умови наявності міжнародного правопорушення (зокрема процесуальні), які безпосередньо стосуються інституту міжнародно-правової відповідальності.

Вказані норми починають функціонувати за наявності певних юридичних фактів. Такими для них можуть бути лише міжнародні правопорушення. Міжнародні правопорушення складають фактичну сторону підстав для міжнародно-правової відповідальності. Вони є досить складними соціально-правовими явищами. Тому дуже важливо встановити типові, визначені міжнародним правом, порушення, що тягнуть за собою міжна- родно-правову відповідальність, і провести відмежування міжнародних правопорушень від дій, які зовні нагадують міжнародні правопорушення, але такими не можуть бути.

У процесі встановлення міжнародних правопорушень слід з'ясувати наявність характерних для них ознак у конкретних діях або при утриманні від дій суб'єкта міжнародного права. Встановивши такі ознаки, потрібно пересвідчитися, чи не існує таких обставин, які звільняють суб'єкта міжнародного права від міжнародної відповідаль-

Г л а в а XV Міжнародно-правова відповідальність

ності. Отже, встановлення міжнародної відповідальності є складною правозастосовчою діяльністю суб'єктів міжнародного права (передусім держав).

До міжнародного правопорушення веде свідома, неспровокована поведінка. У разі спровокованої поведінки слід звернути увагу на те, чи володів суб'єкт свободою волевиявлення в процесі відповідних дій (або утримання від дій). Якщо це так, то можна також говорити про фактичні підстави для міжнародно-правової відповідальності.

Не можуть бути дії або утримання від дій міжнародним правопорушенням, якщо вони не мають усіх необхідних ознак останнього. Тому не вважаються міжнародними правопорушеннями: а) недружні акти; б) окремі злочинні вчинки фізичних осіб проти міжнародного права (злочини міжнародного характеру). Не можуть вважатися міжнародними правопорушниками суб'єкти міжнародного права, які мали відношення до правопорушення, але при цьому не встановлено їхніх протиправних дій або утримання від дій (спірні ситуації).

Недружнім актом вважають таку поведінку держави, що завдає шкоди іншій державі, діє всупереч її інтересам, але не порушує норм міжнародного права. Міжнародне право не забороняє недружніх актів. Відповідні заборони існують лише на морально-політичному рівні. Отже, недружній акт не породжує міжнародно-правової відповідальності і надає можливість іншим державам боротися з подібними фактами тільки морально-політичними засадами, вживати до держави, яка вдалася до недружнього акту, відповідних заходів, реагувати на нього в порядку реторсії.

Зважаючи на те, що недружні акти суперечать інтересам інших держав, останні, як правило, так і реагують. На сьогодні найтиповішими і найчастішими є такі недружні акти, як надмірне обмеження прав іноземних фізичних та юридичних осіб на території держави, націоналізація іноземної власності, підвищення митних податків на товари певної держави або групи держав; інші дії, які знаходяться в межах суверенітету, але які нехтують інтереси інших суб'єктів міжнародного права.

Злочинні вчинки фізичних осіб проти міжнародного права є підставою для кримінального, а не міжнарод-

______ Підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності _______

но-правового покарання. Це такі дії фізичних осіб, які порушують норми міжнародного права і тому заборонені нормами внутрішньодержавного права. Таку заборону держави вносять до своїх кримінальних кодексів (законів) за власною ініціативою або на підставі міжнародних угод, принципів і норм міжнародного права, загальновизнаних міжнародно-правових звичаїв, юридично обов'язкових рішень міжнародних органів та організацій. Боротьба з такими правопорушеннями передбачена нормами міжнародного права, але відповідальність фізичних осіб у таких випадках не є міжнародноправовою. Поведінка фізичних осіб здійснюється поза будь-яким зв'язком із політикою держави (вони діють не від імені держави і не є посадовими особами в державі). Така поведінка, як правило, суперечить законодавству держави і часто є такою, що підлягає кримінальному покаранню в національних судових установах. Крім того, юридичними підставами відповідальності за такі дії можуть бути міжнародні конвенції з боротьби проти міжнародної злочинності та відповідні їм націо- нально-правові акти.

Прикладами таких злочинних учинків фізичних осіб проти міжнародного права можуть бути: виготовлення і продаж іноземної валюти й цінних паперів; виготовлення, придбання, зберігання з метою збуту і збут наркотичних засобів без спеціального на те дозволу, глумління над символікою іноземної держави тощо.

У разі спірних ситуацій держави ще не встигли порушити норм міжнародного права, не сформулювали одна одній своїх домагань, але опинилися в таких міжнародних відносинах, коли їхні інтереси потерпають від поведінки вищих посадових осіб іншої держави. Ситуація зачіпає інтереси держав і може перерости у спір. На цьому етапі міждержавних відносин сторони не несуть міжна- родно-правової відповідальності, бо ще не сталося міжнародного правопорушення як такого. Але вони вже зобо- в'язані вдатися до мирних засобів виходу із ситуації. Відмова виконати це зобов'язання стане міжнародним правопорушенням з усіма наслідками міжнародно-правової відповідальності. Прикладами спірних ситуацій є територіальні спадкоємства під час поділу держави на декілька незалежних держав та ін.

Г л а в а XV Міжнародно-правова відповідальність

Ознаки міжнародного правопорушення

У науці міжнародного права ознаками міжнародного правопорушення вважають об'єктивні складові елементи, а саме: а) об'єкт правопорушення; б) протиправну

поведінку, що проявляється в певних діях або утриманні від дій суб'єкта міжнародного права; в) шкоду (збиток), заподіяну внаслідок протиправної поведінки; г) причиновонаслідковий зв'язок між протиправною поведінкою (утриманням від дій) та збитком (шкодою), який виник; д) вину правопорушника. Відсутність хоча б однієї із зазначених ознак ставить питання про наявність правопорушення з боку відповідного суб'єкта міжнародного права.

Зважаючи на ту роль, яку вказані елементи відіграють у міжнародному правопорушенні, їх іноді поділяють на основні елементи міжнародного правопорушення (протиправна поведінка або протиправне утримання від певної поведінки і шкода (збиток)); структурні елементи міжнародного правопорушення (причиново-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою (утримання від поведінки) і шкодою (збитком), що виникла як їх наслідок); і суттєві умови міжнародного правопорушення (вина суб'єкта).

Об'єкт міжнародного правопорушення безпосередньо не є його структурним елементом, хоч дехто з учених (зокрема П. М. Куріс) вважає, що він присутній у складі кожного конкретного міжнародного правопорушення. Що це не так, засвідчують навіть різні тлумачення об'єкта, що в принципі неможливо при встановленні міжнародноправової відповідальності.

Під об'єктом правопорушення одні автори (А. Фердросс) мають на увазі сам суб'єкт міжнародного права, інші (Л. А. Моджорян) — певні блага, норми й ситуації (мир та безпека держав і народів, добросусідські відносини між народами і державами, право народів і націй на самовизначення, загальновизнані правила ведення війни, дотримання міжнародних угод, права, честь та гідність іноземної держави, її майнові права, права іноземців, недоторканність дипломатичних і консульських представництв, їх

468

Ознаки міжнародного правопорушення

персоналу та співробітників). Деякі автори (П. М. Куріс, Ю. В. Петровський) об'єктом міжнародного правопорушення вважають матеріальні і нематеріальні блага, які поділяють на: а) безпосередній об'єкт міжнародного правопорушення; б) реальний об'єкт міжнародного правопорушення; в) загальний об'єкт міжнародного правопорушення. Серед прихильників такого погляду одні намагаються перелічити деякі об'єкти, що належать до певної категорії: а) безпосередній об'єкт міжнародного правопорушення — мир та безпека, честь, гідність і права іноземної держави, недоторканність дипломатичних і консульських представництв тощо; б) реальний об'єкт міжнародного правопорушення — порушення зобов'язань державою, що випливають із норм міжнародного права; в) загальний об'єкт міжнародного правопорушення — врегульовані правом міжнародні відносини. Інші розуміють, що такий перелік порушень завжди буде неповним, і обмежуються твердженням: безпосередній об'єкт — це те, з приводу чого створена норма міжнародного права, реальний об'єкт — порушена норма міжнародного права, загальний об'єкт — міждержавні відносини. Але є й така думка (Л. Оппенгейм), що подібну класифікацію робити не доцільно, бо вона ніколи не може бути повною та об'єктивно аргументованою.

Основним елементом міжнародного правопорушення є протиправна поведінка — протиправні дії або бездіяльність держави, які ведуть до невиконання або неналежного виконання її міжнародних зобов'язань. Основними формами протиправної поведінки держави є: а) недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, що проявляється в порушенні прав інших держав і міждержавних організацій; б) недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, яке проявляється в порушенні прав фізичних і юридичних осіб; в) недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, що виникає у зв'язку із самочинними діями фізичних і юридичних осіб; г) недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, що виникає у зв'язку з протиправною діяльністю на її території органів інших держав і міждержавних організацій.

Протиправну поведінку можна поділити на декілька видів:

Г л а в а XV Міжнародноправова відповідальність

1) діяльність або бездіяльність законодавчих органів (прийняття закону або іншого нормативного акта, який суперечить міжнародним зобов'язанням держави; застосування закону або іншого нормативного акта всупереч міжнародним зобов'язанням; неприйняття необхідного закону; невідміна закону, який суперечить міжнародним зобов'язанням держави, незміна державою свого законодавства всупереч узятим зобов'язанням; прийняття закону з недоліками, що ведуть до неналежного виконання міжнародних зобов'язань держави тощо);

2) діяльність або бездіяльність виконавчих органів влади (протиправна, всупереч міжнародним зобов'язанням, поведінка внутрішньодержавних органів і посадових осіб; протиправна поведінка органів зовнішніх зносин; протиправна поведінка осіб із збройних сил; протиправна поведінка іноземних збройних сил на своїй території тощо). Слід зазначити, що держава відповідає за протиправну поведінку посадових осіб і «найнятих» органів третьої держави, якщо вони перебували на службі в держави-поруш- ниці, діяли за її повноваженнями та під її керівництвом, і ці дії спричинили порушення міжнародних зобов'язань. Поведінка «найнятого» органу має розглядатися як поведінка держави-користувача за дотримання трьох умов: а) орган, наданий державі іншою державою або міждержавною організацією, повинен володіти юридичним статусом органу держави або міждержавної організації в той час, коли він діяв під керівництвом держави-ко- ристувача; б) держава-користувач повинна ефективно користуватися «найнятим» органом у той час, коли останній порушував норми міжнародного права; в) зазначена поведінка «найнятого» органу мала місце при здійсненні державно-владних повноважень держави-корис- тувача;

3) діяльність або бездіяльність судових органів (відмова в судочинстві; заборона доступу іноземців до національних судів; тривалість розгляду судової справи; судове рішення, винесене на порушення міжнародних зобов'я- зань держави; явно несправедливе рішення; помилка суду, що спричинила порушення міжнародних зобов'язань держави, та ін.);

4) дії державних органів за межами їхньої компетенції (дії посадової особи всупереч отриманим директивам; дії

Ознаки міжнародного правопорушення

посадової особи на порушення внутрішньодержавного права, які породжують міжнародно-правову відповідальність, тощо);

5) бездіяльність державних органів у зв'язку з протиправною поведінкою приватних осіб, політичних партій та громадських організацій (бездіяльність на той випадок, коли фізичні чи юридичні особи, політичні партії або громадські організації чинять замах на честь та гідність іноземної держави, наруга над державними символами іноземної держави, замах на представника іноземної держави, організація збройних загонів на підтримку заколоту або з метою підривної діяльності тощо). Держава повинна в таких випадках упередити протиправну поведінку приватних осіб чи організацій і покарати цих осіб чи організації.

Будь-яка протиправна діяльність або бездіяльність завдає шкоди іншим суб'єктам міжнародного права, негативно впливає на стан міжнародної законності і стабільності міжнародного правопорядку. Збитки бувають як матеріальні (різного роду майнові втрати, починаючи від територіальних до втраченої вигоди), так і нематеріальні (починаючи від різних форм обмеження державного суверенітету до результатів зазіхань на честь і гідність держави). Залежно від характеру та обсягу збитків визначається обсяг, форма та вид міжнародно-правової відповідальності.

Між протиправною поведінкою суб'єкта міжнародного права і збитком (шкодою) завжди має бути причиновонаслідковий зв'язок. Він повинен бути реальним, об'єктивним, необхідним, а не випадковим. Причиновонаслідковий зв'язок дає можливість з'ясувати причетність суб'єкта міжнародного права до заподіяної шкоди, яка стала наслідком певного стану або дій. Держава не може вважатися правопорушницею, якщо не встановлено при- чиново-наслідкового зв'язку між її діями та збитком. А коли встановлюється обсяг міжнародно-правової відповідальності, то важливо вияснити таке: причиново-на- слідковий зв'язок виходить на прямі чи опосередковані збитки. Необхідно зазначити також, що в сучасному міжнародному праві немає конкретно-нормативних положень, які б регулювали порядок встановлення причиновонаслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та

Г л а в а XV Міжнародно-правова відповідальність

збитком. На практиці встановлення та обгрунтування такого зв'язку відбувається з урахуванням конкретних обставин конкретного міжнародного правопорушення. Окремі нормативні положення такого характеру можна вивести зі статутів міжнародних судів та арбітражів, Міжнародного трибуналу з морського права, Нюрнберзького і Токійського Міжнародних воєнних трибуналів; Міжнародного трибуналу з проблем Руанди; Міжнародного трибуналу, створеного з метою судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права на території колишньої Югославії, тощо.

Стосовно вини як об'єктивного елемента міжнародноправового порушення погляди розділилися. Одні автори вважають, що вона не є самостійним елементом (ознакою) міжнародного правопорушення. Враховуючи складність встановлення вини в міжнародному праві, суперечливу практику її доведення та обгрунтування, Комісія міжнародного права не включила її до проекту статей про відповідальність держав як необхідну ознаку, складову правопорушення.

Інші автори дотримуються думки, що держава завжди проявляє свою волю; в разі вини — це неправомірно реалізована воля держави-правопорушниці, яка проявляється у протиправній поведінці її органів.

Вина може бути у формі умислу або необережності. У разі умислу держава упереджено навмисно порушує свої міжнародні зобов'язання (здійснює акт агресії, передає ядерну зброю іншій державі, застосовує хімічну, бактеріологічну (токсичну) зброю, забороняє постачання сировини в іншу державу тощо). В разі необережності міжнародні зобов'язання держави порушуються через їх неналежну реалізацію відповідними органами (не було забезпечено надійної охорони дипломатичного представництва, внаслідок чого стався замах на дипломатичне представництво; не вжито належних заходів щодо організації виробництва експортної продукції тощо).

Презумпцію доведення вини в міжнародному праві покладено на потерпілого суб'єкта.

Класифікація міжнародних правопорушень

Класифікація міжнародних правопорушень

Більшість учених (В. І. Мен-жинський, Ю. М. Колосов, П. М. Куріс, В. О. Мазов, Д. Б. Левін, Г. І. Тункін, М. О. Ушаков та ін.) поділяють міжнародні правопорушення держави на злочини і делікти. Водночас окремі автори були прихильниками більшої деталізації міжнародних правопорушень. Так, Г. М. Мелков поділяє всі правопорушення на три групи: а) міжнародні злочини — це особливо небезпечне міжнародне правопорушення, яке замахується на життєво важливі інтереси держави і нації, яке підриває основи їх існування, грубо нехтує найважливішими основними принципами міжнародного права, становить загрозу для міжнародного миру, безпеки і для всього людства; б) кримінальні злочини міжнародного характеру — діяння, що мають міжнародну суспільну небезпеку, зазіхають на інтереси декількох, багатьох або всіх держав; в) інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти) — протиправні дії, що завдають шкоди окремій дер-

жаві або обмеженому колу суб'єктів міжнародного права. А. М. Трайнін, виходячи зі ступеня загрози миру, по-

діляв міжнародні правопорушення на: агресивні дії (воєнна агресія, погрожування агресією, блокада); ворожі дії (пропаганда агресії, підтримка збройних банд, невиконання зобов'язань за міжнародними договорами, укладеними на захист миру, тероризм); неприязні дії, які ще не є ворожими, але вже не мирні (виготовлення і розповсюдження фальшивих документів іноземної держави, поширення брехливих відомостей про іншу державу, заподіяння шкоди престижу і честі іншої держави тощо). Л. А. Моджо-рян розрізняє міжнародний делікт, недружній акт та міжнародний злочин; Ю. В. Петровський — міжнародний злочин, власне делікт і неприязні дії та ін.

В українському виданні «Міжнародне право» (1971) І. І. Лукашук запропонував поділяти міжнародно-правові порушення за характером наслідків і ступенем небезпечності на три основні види: ординарні міжнародні правопорушення, серйозні міжнародні правопорушення і найтяжчі міжнародні злочини. Така класифікація згодом була запо-

Г л а в а XV Міжнародно-правова відповідальність

зичена іншими вченими (В. А. Василенко, С. В. Ісакович, М. К. Коростаренко та ін.) і, можна сказати, стала загальновизнаною в українській науці міжнародного права.

Ординарні міжнародні правопорушення випливають із недодержання умов партикулярних норм міжнародного права. Вони зачіпають інтереси окремих держав і народів. Для них характерна відсутність зафіксованих ознак, бо вони виводяться в кожному конкретному випадку з відповідних міжнародних зобов'язань. Вони завжди мають локальний, партикулярний характер. Збиток стосується тільки потерпілої держави, а тому міжнародний правопорядок зазнає мінімальних можливих негативних впливів.

Найпоширенішими ординарними правопорушеннями є невиконання або неналежне виконання міжнародних договорів у галузі економічного, науково-технічного, культурного співробітництва.

Серйозні міжнародні правопорушення зачіпають інтереси всього міжнародного товариства. Безпосередньо не ставлять під загрозу мир та безпеку держав і народів, але впливають на їхню стабільність. Як правило, такі правопорушення охоплюють цілу галузь міжнародного права і зривають виконання багатосторонніх міжнародних угод зі значною кількістю учасників. Такими правопорушеннями можуть бути: отруєння радіоактивними речовинами повітряного, морського і космічного простору (шо заборонено Договором 1963 р. про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою і Договором про космос 1967 p.), поширення ядерної зброї (всупереч Договору 1968 р. про непоширення ядерної зброї та, відповідно, поновленим у договірному порядку міжнародним зобов'язанням), порушення свободи відкритого моря (всупереч Женевській конвенції 1958 р. та рішенням НІ Конференції ООН з морського права 1982 p.), акти державного піратства, передача ядерних технологій неядерній державі, виробництво і накопичення хімічної та бактеріологічної зброї, розміщення ядерної зброї та іншої зброї масового знищення на дні морів та океанів тощо.

Найтяжчі міжнародні злочини ставлять під загрозу знищення наявного міжнародного порядку, порушують права та інтереси всього світового співтовариства, як правило, здійснюються з неправомірним застосуванням збройних сил, інших неправомірних примусових заходів, став-

Класифікація міжнародних правопорушень

лять під загрозу існування держави тощо. При найтяжчих міжнародних правопорушеннях їхні ознаки мають чітке міжнародно-правове визначення. В найтяжчих міжнародних правопорушеннях завжди не дотримуються основних принципів міжнародного права.

В силу значного обсягу негативних наслідків, небезпеки для світового співтовариства найтяжчі міжнародні злочини ще називають злочинами проти людства.

Узагальнена класифікація злочинів проти людства міститься у Статуті Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу (ст. 6) і Статуті Токійського міжнародного воєнного трибуналу (ст. 5). У цих документах злочини проти людства поділяються на три основні групи:

1) злочини проти миру: планування, підготовка, роз- в'язання та ведення агресивної війни або війни на порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень; участь у загальному плані або змові, спрямованих на здійснення будь-яких із згаданих вище дій. Окрім названих Статутів, зазначені злочини забороняються також Паризьким пактом 1928 р. (пакт Бріана—Келлога), Статутом ООН, резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 р. «Визначення поняття агресії», іншими міжнародно-правовими актами;

2) воєнні злочини: порушення законів та звичаїв війни, зокрема вбивства, знущання, вивезення в рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованої території; вбивства військовополонених або знущання над ними; вбивства заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування міст і сіл; руйнування, не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини.

Конкретна класифікація категорій воєнних злочинів міститься в Гаазьких конвенціях 1907 р. про закони та звичаї війни, Женевському протоколі 1925 р. про заборону хімічної і бактеріологічної зброї, Женевських конвенціях 1949 р. про захист жертв війни і Додаткових протоколах (І і II) до них, Гаазькій конвенції 1954 р. про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту тощо;

3) злочини проти людяності: вбивства, знищення, пе ретворення на рабів, заслання та інші жорстокості, вчи нені щодо цивільного населення до або під час війни; пе реслідування з політичних, расових чи релігійних мотивів з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином

Г л а в а XV Міжнародно-правова відповідальність

незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де їх було вчинено, чи ні.

Найнебезпечнішими злочинами проти людяності є: а) геноцид — дії, що чиняться з наміром знищити ціл

ком або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку через фізичне вбивство членів такої групи, заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень або спричинення розумового розладу членам цієї групи; на вмисне створення для певної групи таких життєвих умов, які розраховані на цілковите або часткове фізичне її зни щення; заходи, спрямовані на запобігання дітородінню в середовищі такої групи; насильна передача дітей з однієї групи в іншу. Злочином вважаються як геноцид, так і змова з метою підбурення, замаху та співучасті в ньому незалежно від того, скоєно злочин у мирний чи воєнний час;

б) злочини колоніалізму: колоніальна анексія, позбав лення незалежності, збройний захват тощо;

в) екоцид — злочинний вплив на довкілля, що викли кає незворотні зміни, зникнення фауни і флори, загибель людей;

г) збройні втручання, позбавлення держави незалеж ності та ін.

До найважливіших угод з цих питань, окрім зазначених вище, належать: Конвенція 1965 р. про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція 1973 р. про припинення злочину апартеїду і покарання за нього, Конвенція 1948 р. про попередження злочину геноциду і покарання за нього, Міжнародні пакти про права людини 1966 р. та інші міжнародно-правові акти.

Комісія міжнародного права у проекті статей про міжнародну відповідальність держав запропонувала в 1996 р. дещо іншу класифікацію міжнародних правопорушень. Зважаючи на те, що вона є варіантом, узгодженим представниками різних доктринальних напрямів науки і практики міжнародного права, є підстави навести її цілком: «Ст. 19. Міжнародні злочини і правопорушення:

1.Діяння держави, яке порушує міжнародне зобов'я- зання, є міжнародним протиправним діянням, незалежно від об'єкта порушеного зобов'язання.

2.Міжнародне протиправне діяння, яке виникло в результаті порушення державного міжнародного зобов'язання, настільки основоположного для забезпечення життє-

______ Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності_______

во важливих інтересів міжнародного співтовариства, що його порушення розглядається як злочин міжнародним співтовариством у цілому, складає міжнародний злочин.

3. З дотриманням п. 2 та відповідно до чинних норм міжнародного права міжнародні злочини можуть, зокре ма, виникати внаслідок:

а) тяжкого порушення міжнародних зобов'язань, яке має основоположне значення для забезпечення міжнарод ного миру та безпеки, такого, як зобов'язання, що забо роняє агресію;

б) тяжкого порушення міжнародного зобов'язання, що має основоположне значення для забезпечення права на родів на самовизначення, тобто як зобов'язання, яке за бороняє встановлення чи збереження силою колоніаль ного панування;

в) тяжкого і масового порушення міжнародного зобо в'язання, яке має основоположне значення для захисту людської особистості, зокрема зобов'язання, що заборо няють рабство, геноцид, апартеїд;

г) тяжкого порушення міжнародного зобов'язання, яке має основоположне значення для захисту навколишнього середовища, зокрема зобов'язання, що забороняють ма сове забруднення атмосфери або морів.

4. Будь-яке міжнародне протиправне діяння, що не являє собою міжнародного злочину відповідно до п. 2, є міжнародним правопорушенням».

Проект виділяє міжнародні злочини в особливу категорію на підставі їх небезпеки для життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства.

Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності

Кваліфікуючи міжнародні правопорушення як дії всупереч міжнародним зобов'язанням суб'єкта міжнародного права, слід мати на увазі, що міжнародне право передбачає випадки, коли поведінку суб'єкта, що не відповідає міжнародним зобов'язанням, може бути не визнано порушенням. У процесі

кодифікації норм міжнародно-пра-

Г л а в а XV Міжнародно-правова відповідальність

вової відповідальності держав Комісія міжнародного права вирішила присвятити спеціальну главу обставинам, що виключають протиправність, а відтак і міжнародно-пра- вову відповідальність.

Такі обставини можна розділити на дві групи: а) обставини, що виключають виникнення міжнародно-право- вої відповідальності; б) обставини, що звільняють від реалізації міжнародно-правової відповідальності.

Необхідно відрізняти поведінку суб'єкта міжнародного права за обставин, що звільняють його від міжнародноправової відповідальності, від поведінки, яка не є міжнародним правопорушенням (у разі недружніх актів, злочинних вчинків фізичних осіб проти міжнародного права, спірних ситуацій). У першому випадку є всі елементи міжнародного правопорушення, але додаткові обставини, що виникли, не дають змоги застосувати міжнародно-пра- вову відповідальність. У другому випадку відсутні ті елементи міжнародного правопорушення, без яких воно не може кваліфікуватися як таке.

Упопередній кодифікації Комісії міжнародного права

восновному охоплено питання виключення виникнення міжнародно-правової відповідальності. На порядку денному вчених і практиків міжнародного права — вироблення критеріїв звільнення від реалізації відповідальності.

Обставинами, що виключають виникнення міжнарод- но-правової відповідальності, Комісія міжнародного права вважає «випадки, коли, незважаючи на наявність двох умов існування міжнародного протиправного діяння, не можна зробити висновок про його існування». Комісія не допускає можливості існування таких обставин, які звільняли б суб'єкта міжнародного права від відповідальності

за порушення імперативних норм (jus cogens).

В цілому серед обставин, які виключають протиправність і які зазначені Комісією, розрізняють дві групи: а) ті, що є результатом вольових дій, реалізації права; б) обставини, що склалися незалежно від волі суб'єкта. До першої групи належать згода, відповідні заходи і самооборона. Другу групу складають непереборна сила, непередбачений випадок, форс-мажор, стихійне лихо, стан необхідності.

Згідно зі ст. 29 проекту Комісії згода однієї держави на поведінку іншої держави як таку, що не відповідає її міжнародним зобов'язанням щодо першої, виключає що-

______ Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності_______

до неї і протиправність у межах отриманої згоди. Отже, можливість відповідальності не виключається за межами згоди. Згода повинна відповідати умовам та вимогам, які стосуються згоди держави на дійсність для неї міжнародного договору, тобто виключаються тиск, помилка, підкуп або насильство над тим, хто дає згоду. Згода не може матися на увазі, а завжди має бути чітко виражена. Вона не знімає відповідальності щодо третьої держави. Важливою умовою відповідності такої згоди вимогам міжнародного права є висловлення її до здійснення відповідних дій.

Правомірні дії однієї держави у відповідь на неправомірні дії іншої (контрзаходи, здійснення міжнародноправових санкцій) можуть також привести до порушень. Але їх відповідний характер виключає відповідальність, і вина потерпілої сторони особливо до уваги не береться. Відповідні дії також не можуть бути безмежними. Виключені збройні репресалії, певні позаправові заходи, які не можна визнати як відповідні, тобто не пов'язані з конкретним правопорушенням заходи непотерпілої сторони. Відповідні правомірні дії повинні відповідати насамперед принципу пропорційності та режиму міжнародної відповідальності. Не можуть відповідні правомірні заходи на ординарне міжнародне правопорушення бути такими, як заходи у відповідь на найтяжчі міжнародні злочини.

Не є протиправними дії держави, якщо вони є законними заходами самооборони відповідно до ст. 51 Статуту ООН (закріплено невід'ємне право держави на застосування збройної сили у відповідь на збройний напад). Самооборона має відповідати таким вимогам: повинен бути попередній збройний напад, повинна застосовуватися до вживання заходів Радою Безпеки ООН, не повинна підміняти повноважень Ради Безпеки ООН. У ст. 34 проекту Комісія міжнародного права закріпила: «Протиправність діяння держави, яка не відповідає міжнародним зобов'я- занням цієї держави, виключається, якщо ці діяння є законними заходами самооборони, застосованими відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй». При самообороні необхідно дотримуватися принципу пропорційності. Як зазначив Міжнародний суд ООН у 1986 р. щодо дій у Нікарагуа і проти Нікарагуа, «правомірність реакції на агресію залежить від критеріїв необхідності і пропорційності заходів, застосованих у межах законної оборони».