Butkevich_V_G__Mitsik_V_V__Zadorozhniy_O_V_red

Г л а в а XIII Реалізація норм міжнародного права

дичної обов'язковості міжнародно-правових актів; б) засоби інформування про зміст міжнародно-правових актів; в) засоби узгодження національно-правових актів з міжна- родно-правовими.

Найбільш уживаними засобами державно-правового забезпечення юридичної обов'язковості міжнародно-пра- вових актів є ратифікація, затвердження, прийняття (акцепт), приєднання та підписання міжнародно-правового акта, а також обмін документами.

Узвичаєними засобами інформування про зміст міжна- родно-правових актів є їх опублікування (безпосередньо або через повторення у формі внутрішньодержавного правового акта). Деякі держави вдаються до такого засобу інформування, як проголошення. Це дещо об'ємніше поняття, ніж опублікування. По-перше, проголошення може бути у формі опублікування у спеціальному збірнику. Подруге, воно може не відтворювати змісту міжнародного договору, а лише давати точну його назву й повідомляти про час його набрання чинності. Заінтересовані особи мають можливість у такому разі ознайомитися зі змістом договору у спеціальному виданні. По-третє, міжнародні угоди можуть бути проголошені по радіо, телебаченню або мережі Інтернету.

В деяких країнах практикується інформування про зміст міжнародних угод через видання спеціального закону. Закон у таких випадках і оголошує зміст договору, і затверджує його від імені держави. Інформація про зміст міжнародних договорів передається здебільшого через ад- міністративно-правові акти.

До найчастіше вживаних засобів узгодження націо- нально-правових актів з міжнародно-правовими належать такі: 1) відсилання до міжнародно-правового акта (при цьому зміст останнього не відтворюється). Відсилання може бути конкретним (коли вказується конкретний між- народно-правовий акт) і загальним (галузевим або інститутським); 2) рецепція (запозичення в міжнародному праві моделі поведінки та надання їй юридичної обов'язковості для суб'єктів національного права); 3) паралельна правотворчість (вироблення паралельно з міжнародним правом національно-правового акта, що максимально збігається за змістом); 4) уніфікація (цілеспрямовані дії на вироблення в міжнародному і внутрішньодержавному

440

____ Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права_____

праві однакових розпоряджень); 5) перетворення (внесення змін до чинного законодавства з метою приведення його у відповідність до норм міжнародного права); 6) створення спеціального правового режиму (обмеження нескасованих національно-правових актів таким чином, щоб вони негативно не впливали на виконання міжнародноправових зобов'язань. Спеціальний правовий режим створюється навколо певного міжнародного договору, який потрібно реалізувати, незважаючи на те, шо він суперечить національному законодавству).

Крім зазначених засобів узгодження національно-пра- вових актів з міжнародно-правовими, часто використовуються такі, як скасування внутрішньодержавного правового акта, який суперечить міжнародним зобов'язанням; відмова від прийняття законів, обумовлених у міжнародному договорі; обмеження сфери й часу дії національних законів та ін.

Внутрішньодержавні правові акти, покликані забезпечити реалізацію норм міжнародного права на території держави, можуть бути загального характеру і такі, що стосуються окремих міжнародних угод. Але незалежно від характеру вони мають спільне завдання: визначити комплекс заходів для забезпечення реалізації норм міжнародного права; суб'єктів, відповідальних за таке забезпечення; засобів контролю за належним виконанням міжнародних зобов'язань, а в разі необхідності — визначення заходів впливу (відповідальності) за невиконання державних зобов'язань.

До внутрішньодержавного організаційно-правового (інституційного) механізму реалізації норм міжнародного права належать державні органи, покликані здійснювати правову діяльність для розроблення та прийняття юридичних актів з метою забезпечення виконання міжнародноправових зобов'язань.

В Україні такими основними органами є:

Президент України, який як глава держави за Конституцією України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, видає укази і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України. Президент України вживає заходів щодо забезпечення вико-

441

Г л а в а XIII Реалізація норм міжнародного права

нання міжнародних зобов'язань, створює в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень щодо забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Верховна Рада України є законодавчим органом, уповноваженим у галузі реалізації норм міжнародного права: розробляти і приймати законодавчі акти — як спеціального характеру, стосовно прийняття зобов'язань і реалізації конкретних міжнародних договорів, так і загального характеру.

Верховна Рада України вносить зміни до Конституції України, призначає всеукраїнський референдум на випадок укладення міжнародних договорів щодо територіальних питань, визначає засади зовнішньої політики держави, здійснює інші повноваження, які є важливими для реалізації норм міжнародного права (надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України, денонсація міжнародних договорів України, здійснення парламентського контролю за виконанням міжнародних зобо- в'язань та ін.).

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення зовнішньої політики держави, виконання законів України і актів Президента України, прийнятих з метою гарантування дії міжнародно-правових актів, вживає заходів до забезпечення виконання міжнародних пактів з прав і свобод людини, розробляє загальнодержавні програми забезпечення виконання міжнародних зобов'язань, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та ін.

Уряд України видає постанови і розпорядження, які покликані гарантувати виконання міжнародних зобов'язань держави, створення матеріальної бази реалізації норм міжнародного права тощо.

Міністерство закордонних справ України є органом виконавчої влади, на який покладено обов'язок здійснення управління зовнішніми зносинами України з іншими державами та міждержавними організаціями.

Згідно з Положенням про МЗС України воно повинно готувати пропозиції (проекти) укладення, виконання, припинення (або призупинення) дії міжнародних угод, здійснювати контроль за виконанням міжнародних дого-

_____ Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права _______

ворів України, брати участь у підготовці проектів норма- тивно-правових актів, покликаних привести законодавство України у відповідність до взятих нею міжнародних зобов'язань, забезпечувати участь України в діяльності міжнародних міжурядових організацій тощо.

Крім зазначених органів, суттєвими повноваженнями щодо забезпечення реалізації норм міжнародного права наділені спеціалізовані органи зовнішніх зносин, зокрема Міністерство економіки, інші міністерства, комітети та відомства України.

Важливий обов'язок стежити за належною реалізацією Україною норм міжнародного права покладено на зарубіжні органи зовнішніх зносин України (дипломатичні представництва — посольства і місії, консульські представництва, представництва при міжнародних організаціях тощо).

РЕКОМЕНДОВАНА

ЛІТЕРАТУРА

Гавердовский А. С.

Имплементация норм международного права. К., 1980. Международное право / Отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунов.

М., 1999, гл. 9.

Мингазов Л. X.

Эффективность норм международного права. Казань, 1990. Проблемы реализации норм международного права / Отв. ред. Г. В. Игнатенко. Свердловск, 1989.

Пушмин Э. А.

Международный юридический процесс и международное право. Кемерово, 1990.

Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве / Отв. ред. В. Н. Денисов, В. И. Евинтов. К., 1992.

Суворова В. Я.

Реализация норм международного права. Екатеринбург, 1992.

Тиунов О. И.

О понятии международно-правового контроля // Советский ежегодник международного права. 1988. М., 1989.

Higgins Rosalyn.

Problems and Process. International Law and how we use it. Oxford, 1995.

Lauterpacht H.

The Development of International Law by the International Court. London, 1958.

МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Поняття міжнародних правовідносин

Після норм міжнародного права міжнародно-правові відносини є другою основною складовою механізму міжнародно-правового регулювання. Але на відміну від нормативного компонента доля вивчення природи,

сутності міжнародно-правових відносин тут менш обнадійлива.

Зарубіжна наука міжнародного права (за невеликим винятком) комплексно, на рівні теорії права проблему міжнародних правовідносин не розглядала. Одні вчені вважали такий підхід до проблеми еклектичним, другі не бачили перспектив на успіх дослідження, треті гадали, що з прагматичного погляду він не доцільний. Серед цих науковців превалює думка, що набагато корисніше розглянути механізм правового регулювання конкретного міжнародно-правового акта і зробити висновок щодо ефективності реалізації інших джерел міжнародного права, ніж абстрактно теоретизувати з приводу того, які є і якими мають бути міжнародно-правові відносини. Про це, вважають вони, в кожному конкретному випадку домовляються самі держави або інші суб'єкти міжнародного права.

444

______ і ______

Поняття міжнародних правовідносин

Думка не зовсім коректна хоча б тому, шо так можна відкинути необхідність вивчення природи й сутності норм міжнародного права, суб'єктів, джерел або інших міжна- родно-правових складових, мотивуючи тим, що про все домовляються держави у кожному конкретному випадку. Але щоб вони домовилися, щоб ефективність реалізації міжнародного права була вищою, необхідно знати, які міжнародні правовідносини сприяють цьому, а які ні, які ведуть до сталого міцного правопорядку, а які — до порушень чинних зобов'язань. Знання сутності міжнародних правовідносин дає змогу спрогнозувати, передбачити правові наслідки від певного міжнародно-правового акта ще на стадії його укладання.

В Радянському Союзі та інших країнах колишньої соціалістичної системи приділялася певна увага аналізу міжнародно-правових відносин. Але бажаного результату вчені, на жаль, не досягли. По-перше, над дослідниками тяжів принцип партійності, тобто обов'язковість ідеологічного обгрунтування свого дослідження, без чого воно не могло вийти у світ. У результаті вчені зупинилися вже на рівні з'ясування проблеми: міжнародні правовідносини за своєю сутністю матеріальні чи ідеологічні?

По-друге, не маючи можливості ознайомитися з поглядами вчених інших країн на цю проблему і будучи зобов'язаними обстоювати марксистський погляд на право, такі дослідники всі висновки робили на підставі панівних постулатів марксистсько-ленінської теорії держави і права.

Позаяк ця галузь науки розвивалася за абсолютного ігнорування природи та особливостей міжнародного права, то висновки у фахівців могли бути не інші, аніж ті, що передбачені марксистською теорією права (точніше, внутрішньодержавного права). Такі висновки були, як правило, еклектичним набором постулатів теорії внутрішньодержавного права і штучно підігнаними під них прикладами міжнародного права. Підтвердженням цього є два комплексні дослідження даної проблеми (В. М. Шуршалов і В. О. Соколов), які побачили світ ще за роки радянської влади.

Більшість радянських учених порушували проблему міжнародних правовідносин здебільшого у світлі розвит-

445

Г л а в а XIV Міжнародні правовідносини

ку інших аспектів міжнародного права (які були визначальними в їхніх дослідженнях) або як таку, що потребує свого дослідження.

В силу такого становища нині в науці міжнародного права не вироблено сталої, загальновизнаної думки на природу і сутність міжнародних правовідносин. Не вирішила цієї проблеми й радянська теорія держави і права. Одні вчені (О. К. Стальгевич, О. В. Міцкевич та ін.) вважали, що за своєю сутністю правовідносини (в тому числі й міжнародні правовідносини) є складовою сукупності прав та обов'язків суб'єкта права. Інші дослідники (Г. О. Аксеньонок, Ю. К. Толстой та ін.) уточнювали, що правовідносини є сукупністю прав та обов'язків суб'єктів права, зокрема суб'єктів правовідносин. Більшість учених вирізняли в міжнародних правовідносинах чотири головні компоненти (складові). Проте в різних авторів ці компоненти різні. Деякі вчені (Р. О. Халфіна, М. П. Карев, О. М. Айзенберг та ін.) включають до правовідносин такі елементи структури: 1) учасники правовідносин, правовий статус яких суттєво впливає на виникнення і розвиток правовідносин, їх характер; 2) права; 3) обов'язки, їх взаємозв'язок; 4) реальна поведінка учасників правовідносин відповідно до прав та обов'язків.

Опоненти цього погляду (С. О. Голунський, М. С. Строгович, В. М. Шуршалов, Д. Б. Левін та ін.) виокремлюють у правовідносинах: 1) суб'єктів права; 2) об'єкт права; 3) право (правоздатність); 4) обов'язок. Але й серед апологетів такого тлумачення міжнародних правовідносин у кожного була домінуючою своя окрема думка. В подальших дослідженнях, зауважував В. М. Шуршалов, «ми будемо виходити з передумови, що міжнародні правовідносини складаються з таких чотирьох елементів: а) суб'єктів правовідносин; б) прав суб'єктів у правовідносинах; в) обов'язків суб'єктів; г) об'єкта правовідносин»1.

Як компромісну слід вважати спробу розглядати міжнародні правовідносини в широкому і вузькому контексті.

В широкому розумінні під міжнародними правовідносинами мається на увазі особливий вид міжнародних

1 Шуршалов В. М. Международные правоотношения. М., 1971. С. 143.

446

Поняття міжнародних правовідносин

відносин, тобто суспільні відносини, що регулюються правом. Так, за визначенням С В. Черниченка, «міжнародні правовідносини — це правовий зв'язок між конкретними особами, здатними брати участь у міждержавних відносинах, який складається з таких, що кореспондують одна одній конкретні правоздатності та обов'язки вказаних осіб, який виник унаслідок настання юридичного факту...

Міжнародні правовідносини — це не будь-які суспільні відносини, а завжди міждержавні»1.

Йому заперечує І. І. Лукашук: «Правовідносини стосуються не матеріальних, а ідеологічних явищ. Після врегулювання правом матеріальні відносини не переносяться в ідеологічну галузь. Відомо також, що правовідносини можуть виникнути до відносин, які підлягатимуть регулюванню. Існують також правовідносини, які не опосередковують будь-яких інших відносин, наприклад пре-

цесійні, пов'язані з участю у Статуті Міжнародного Суду ООН»2.

Отже, дискусія триває і в пострадянський період. Враховуючи тривалу дискусію з приводу розуміння

природи і сутності міжнародних правовідносин, аналіз їхніх особливостей має містити дослідження: а) суб'єктів права, зокрема на рівні правовідносин, тобто учасників правовідносин; б) змісту правовідносин; при цьому слід розрізняти матеріальний зміст, тобто поведінку суб'єктів (включаючи «санкції» в охоронних правовідносинах), а також юридичний зміст, тобто суб'єктивні юридичні права та обов'язки; в) об'єктів правовідносин.

Без аналізу об'єкта правовідносин не можна зрозуміти самі правовідносини. Часто вони настільки взаємопов'язані, що виступають не як два види відносин, а як одне ціле. Проте в цьому цілому слід вирізняти міжнародні правовідносини як компонент механізму міжнародно-пра- вового регулювання і власне міжнародні відносини, які сприяли появі відповідних правовідносин і які є їхньою матеріальною основою.

1Черниченко С. В. Международное право. С. 59.

2Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М., 1966.

С. 161.

Г л а в а XIV Міжнародні правовідносини

Суб'єкти міжнародних правовідносин

Більшість фахівців міжнародного права суб'єктами міжнародних правовідносин вважають власне суб'єктів міжнародного права. Отже, залежно від погляду на сутність суб'єктів міжнародного права у різних авторів є свій «набір» суб'єктів міжнародних правовідносин. В одних це держава, міжнародні міжурядові організації, нації, що борються за незалежність (держави, які перебувають у стані становлення). Інші додають до цього переліку народи, вільні міста і подібні їм утворення. Є й такі позиції, згідно з якими суб'єктом міжнародних правовідносин може бути

тільки фізична особа або лише народ тощо.

Спільним у цих авторів, незалежно від того, кого вони наділяють властивостями суб'єкта міжнародного права, є повне ототожнення понять «суб'єкт права» і «суб'єкт правовідносин». Зазначені автори (М. О. Ушаков, Д. Б. Левін, Р. О. Халфіна, В. Я. Бойцов та ін.) наголошують на тому, що поняття «суб'єкт права» тотожне поняттю «суб'єкт правовідносин». На їхню думку, виокремлення двох різних категорій суб'єктів права і суб'єктів правовідносин є штучним. Бо в міжнародному праві, як і в інших галузях права, не може існувати суб'єкта конкретних правовідносин, який не був би суб'єктом права, тобто не володів правоздатністю та основними ознаками правосуб'єктності в межах цієї галузі права.

Проте таке ототожнення не завжди коректне, а іноді стоїть на заваді розрізнення змістових відтінків. Правильно, що суб'єкт міжнародних правовідносин завжди є суб'єктом міжнародного права. Але слід мати на увазі, що не завжди суб'єкт міжнародного права може бути суб'єктом будь-яких міжнародних правовідносин.

Суб'єкт права — це сторона, потенційно здатна бути учасником даних правовідносин. Характеристика суб'єкта права — це характеристика об'єктивної, юридично закріпленої можливості. У випадку із суб'єктом міжнародних правовідносин ця можливість реалізована в дійсності. Тому не можна погодитися з твердженням, що «сторона,

448

Суб'єкти міжнародних правовідносин

особа, яка може брати участь у яких-небудь правовідносинах, є суб'єктом правовідносин» (М. О. Ушаков).

Сторона, що може брати участь у правовідносинах, є суб'єктом права, а не суб'єктом правовідносин. Не можна бути учасником (суб'єктом) ще не існуючих відносин. Крім того, не кожний суб'єкт права може бути суб'єктом будьяких правовідносин. У міжнародному праві, наприклад, такі суб'єкти права, як міждержавні організації, не можуть (не володіють у силу їхніх статутів навіть потенційними можливостями) бути учасниками багатьох міжнародних правовідносин. Поняття «суб'єкт правовідносин» пов'язане з вужчою сферою реальності, аніж поняття «суб'єкт права». Суб'єкти права є такими незалежно від того, чи відбулися юридичні факти, чи ні. Стати суб'єктом конкретних правовідносин можна лише після того, як настали певні юридично значущі життєві обставини та умови, тобто юридичні факти.

Перехід від суб'єкта права до суб'єкта правовідносин — це перехід від можливого до дійсного, від загального до конкретного, від загального нормативно установленого до конкретної участі у правовідносинах. Це — шлях первинної реалізації норми. Наділення конкретних осіб правосуб'єктністю — первинна реалізація нормативних розпоряджень. Наприклад, принцип самовизначення націй наділяє певну категорію учасників міжнародних відносин правосуб'єктністю, визначає, що правами, які випливають із цього принципу, можуть користуватися лише встановлені суб'єкти права (скажімо, міжнародні міждержавні організації цими правами користуватися не можуть), а всі інші суб'єкти зобов'язані поважати ці права. Таким чином, відбувається впорядкування через групування суб'єктів права. Групування здійснюється або через жорсткий принцип (одним — права, іншим — обов'язки, як у наведеному прикладі), або за гнучким принципом, коли суб'єкт права залежно від ситуації може користуватися правами і повинен нести обов'язки.

Проте цим первинний етап правової регламентації не обмежується. Всередині згрупованих суб'єктів права норми права залежно від того, якої галузі вони стосуються, визначають внутрішньогрупове становище суб'єкта. Так, у праві міжнародних організацій становище такого суб'єкта, як міждержавна організація — одне (часто про-

Г л а в а XIV Міжнародні правовідносини

відне), у праві міжнародних договорів — інше, а в консульському праві — ще інше.

Не рівноцінне воно і в інших міжнародно-правових галузях. Таке впорядкування є результатом встановлення кола суб'єктів, коли встановлення правосуб'єктності є першим етапом конкретизації норм. За ним настає етап конкретизації правовідносин (суб'єктів правовідносин), який базується не лише на нормах права, а й на правосу- б'єктності.

Часто вчені у визначенні учасників правовідносин настільки принижують роль правосуб'єктності, що «розчиняють» її у правовідносинах. Наприклад, німецький вчений М. Зейдель (багато в чому з ним погоджувалися Г. Кельзен, Й. Кунц та ін.) вважав, що держава не може бути суб'єктом правовідносин, бо вона сама є особливим видом правовідносин. Хибність подібного твердження полягає хоча б у тому, що, трансформувавши державу із суб'єкта права у правовідносини, його прихильники змушені конструювати новий суб'єкт (ще більш фіктивний, аніж вони вважають державу) міжнародних правовідносин.

Держава, вважав М. Зейдель, є тим дійсним явищем, що виникає в результаті панування права. Держава перебуває під верховною волею володаря, який поєднує сукупність людей і земельних володінь. Володар і держава співвідносяться між собою як суб'єкт та об'єкт. Володар волі стоїть вище держави і підпорядковує її собі, надаючи земельним володінням та людям державні властивості. Держава і володар настільки двоїсті, наскільки двоїстими є власність і власник.

Думка, що держава є не суб'єкт, а самі правовідносини: «держава — не юридична особа, а правові відносини між багатьма особами» (С. А. Котляревський); «визнання держави не особою, а відносинами багатьох осіб, пов'язаних свідомістю загальної залежності, змінює, на нашу думку, внутрішній характер єдності державного союзу, але зовсім не порушує і не послаблює цієї єдності» (М. М. Коркунов та ін.) була особливо популярною наприкінці XIX — в першій половині XX ст. серед прихильників позитивістського, особливо нормативістського, напряму науки міжнародного права. Не втратила вона своєї привабливості для вчених цих напрямів і сьогодні.

450

Зміст міжнародних правовідносин

Зміст міжнародних правовідносин

У науці міжнародного права загальновизнано, що права та обов'язки учасників міжнародних правовідносин складають юридичний зміст цих правовідносин.

Дискусія, що точилася навколо цього твердження в загальнотеоретичній літературі, спроба розглядати такі права та обов'язки як форму міжнародних правовідносин, а реальну поведінку, взаємодію відповідних учасників — як їх зміст у науці міжнародного права не були підтримані.

Водночас спільного розуміння не вдалося досягти й у розкритті змісту суб'єктивних прав і суб'єктивних обо- в'язків. Що стосується суб'єктивних прав, то для одних — це об'єктивне право в конкретних правовідносинах, реалізоване право. Для інших суб'єктивне право — це юридичні засоби (не тільки норми міжнародного права та права, шо з них випливають) забезпечення певної поведінки суб'єктів. Іноді підтримується й погляд на суб'єктивне право як на міру дозволеної поведінки. Щоправда, прихильники вказаного погляду обходять питання: чим таке суб'єктивне право відрізняється від норми міжнародного права, функція якої — також бути мірою дозволеної поведінки. Тому такі уточнення або розбіжності між самими прихильниками зазначеного погляду, як: це міра поведінки зобов'язаного суб'єкта стосовно уповноваженого, або міра дозволеної поведінки самого уповноваженого суб'єкта, або як різновид останньої — можливість поведінки щодо реалізації суб'єктивного права на вимогу відповідної поведінки від зобов'язаних суб'єктів, а в необхідних випадках застосування примусу до останніх, принципового значення не мають.

Головне в суб'єктивному праві — це забезпечення нормою міжнародного права можливості певної дії або утримання від дії. Реалізувати норму міжнародного права можна тільки через реалізацію суб'єктивного права або виконання суб'єктивних обов'язків учасниками міжнародних правовідносин.

451

Г л а в а XIV Міжнародні правовідносини

Іншого погляду на проблему дотримуються прихильники нормативістської теорії міжнародного права (Г. Кельзен, Й. Кунц, П. Гугенхейм, Г. Мореллі, І. Мінагава та ін.). Вони, зокрема, вважають, що існує лише об'єктивне право, а суб'єктивне право є результатом доктринальних припущень прихильників природного права.

Суб'єктивні права, як і відповідні правовідносини, можуть складатися одночасно з прийняттям відповідної норми міжнародного права, а можуть з'явитися через певний період після вироблення норми, під час виникнення міжнародних правовідносин. Тобто виникнення і реалізація суб'єктивних прав не завжди збігаються.

Наприклад, юридичне визнання держав однією одної дає їм підставу для здійснення суб'єктивного права на дипломатичні зносини, обмін посольствами. Але це право може бути реалізоване через роки, а може взагалі не бути реалізованим, якщо відповідні правовідносини не складуться. Це є наслідком того, що в міжнародному праві суб'єктивні права постають не з правовідносин, а з норми права.

Суб'єктивне право не слід плутати з правоздатністю суб'єктів міжнародного права. Поки не настав відповідний юридичний факт, суб'єктивне право не існує (існує потенційно), і суб'єкт міжнародного права володіє лише правоздатністю. Міжнародна правоздатність реалізується в суб'єктивному праві, але не охоплює її. Можлива міжнародна правоздатність, що не виступатиме як суб'єктивне право. Так, правоздатність, яка не забезпечена відповідним правовим обов'язком, не стане суб'єктивним правом. Правоздатність укладати міжнародні угоди не зобов'язує іншу державу йти на таке укладення, а без такого зобо- в'язання не можна говорити про суб'єктивне право. Правоздатність встановлювати дипломатичні^зносини без згоди іншої сторони не стане суб'єктивним правом.

Отже, міжнародна правоздатність, по суті, є ширшим поняттям, аніж суб'єктивне право. Правоздатність реалізується через суб'єктивне право настільки, наскільки це буде кореспондуватися з прийнятими зобов'язаннями іншою стороною правовідносин. Це вирішується в міжнародному праві лише через угоду суб'єктів або на основі норм звичаєвого права (наприклад, статус постійно нейтральної держави).

452

Зміст міжнародних правовідносин

Міжнародна угода може змінити можливості реалізації правоздатності суб'єкта через розширення або звуження його суб'єктивних прав та обов'язків.

Обов'язки суб'єкта міжнародних правовідносин разом із суб'єктивними правами складають зміст правовідносин. Вони є визначальними для необхідної поведінки суб'єкта правовідносин. Виконання обов'язків су- б'єктом правовідносин не залежить від вольового рішення (як це може бути із суб'єктивним правом). Воно є обов'язковим і за формою, і по суті. Коли ж суб'єкт правовідносин спробує уникнути дотримання своїх суб'єктивних обов'язків, до нього можуть бути застосовані відповідні заходи примусу.

Незалежно від того, про яку поведінку йдеться — необхідну, належну чи обов'язкову, якщо вона є реалізацією суб'єктивного обов'язку, то завжди має бути поведінкою згідно з розпорядженнями, які випливають із норми міжнародного права.

Суб'єктивні міжнародні обов'язки існують у тісній єдності з суб'єктивними правами в межах цілого — правовідносин. Права та обов'язки — це протилежності, які однаковою мірою стосуються різних суб'єктів-учасників одних і тих самих міжнародних правовідносин. Суб'єкт, який має право, водночас є і зобов'язаним суб'єктом. Теоретично можна уявити права без обов'язків, але такі правовідносини не характерні для міжнародного права. Рідко трапляються в міжнародному праві прості правовідносини, коли є одне право та відповідно один обо- в'язок. Міжнародні правовідносини складні за структурою; вони містять численні суб'єктивні права та відповідні їм за кількістю суб'єктивні обов'язки.

Для зручності аналізу їх іноді поділяють на групи. Найчастіше в класифікації застосовується критерій походження суб'єктивних прав та обов'язків учасників міжнародних правовідносин, критерій джерела права.

Розрізняють, зокрема, такі правовідносини: а) права та обов'язки, які випливають з основних принципів сучасного міжнародного права; б) права та обов'язки, які випливають з міжнародних договорів; в) права та обов'язки, які виводяться зі звичаїв міжнародного права; г) права та обов'язки, які є наслідком рішень міжнародних органів (міжурядових організацій, міжнародних судових

453

Г л а в а XIV Міжнародні правовідносини

та арбітражних інституцій); д) права та обов'язки, які є наслідком односторонніх дій учасника правовідносин і згоди на те інших учасників.

Об'єкт міжнародних правовідносин

Як у випадку із суб'єктами правових відносин, існує різне бачення об'єкта міжнародних правовідносин. Одні фахівці права (О. К. Стальгевич, Ю. К. Толстой та ін.)

гадають, що об'єкт права та об'єкт правовідносин — це одне й те саме. Інші (Ф. 1. Кожевніков, Д. Б. Левін та ін.) вважають об'єктом міжнародного права міжнародні відносини, а об'єктом міжнародно-правових відносин — територію, дії, утримання від дій, природні багатства континентального шельфу, об'єкти, які запустили в космічний простір та ін.

Досить значна кількість фахівців міжнародного права категоричні в тому, що об'єкт права і об'єкт правовідносин

— різні поняття. Об'єктом конкретних правовідносин, вважають вони, є не суспільні відносини, а конкретні блага (політичні, матеріальні, духовні, особисті тощо), з приводу яких склалися суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів.

Блага — це все те, з приводу чого суб'єкт вступає у відносини з метою їх досягнення або відокремлення від них. Саме відносини (а не блага) регулює право через визначення прав та обов'язків суб'єкта. Отже, у правовідносинах в одне ціле об'єднуються суб'єкти права, обо- в'язки та відносини між суб'єктами. Якщо сюди додати матеріальні блага, то необхідно їх об'єднати (зв'язати) хоча б з якимось одним елементом, інакше вони не можуть стосуватися правовідносин як властивий їм елемент. Очевидно, що єдиним елементом, з яким, хоч і теоретично, можна допустити такий зв'язок, — це суб'єкт правовідносин. Але відносини типу «суб'єкт — правовідносини — благо» (матеріальне чи нематеріальне) не є соціальними відносинами і правом не впорядковуються. З матеріальними благами право має взагалі опосеред-

454

Об'єкт міжнародних правовідносин

кований зв'язок (через суб'єктів). А все те, що має опосередковане відношення до права, є таким і для його компонента — правовідносин. Отже, матеріальні і нематеріальні блага не можуть бути складовими елементами правовідносин.

Об'єктом правовідносин можуть бути тільки суспільні відносини. Під час переходу від норми права до правовідносин не змінюється об'єкт правового регулювання, він лише конкретизується: із загальних суспільних відносин, які можуть бути врегульовані правом, виокремлюються конкретні відносини між конкретними суб'єктами. Ці відносини базуються на правах та обов'язках зазначених суб'єктів. Різниця між об'єктом міжнародного права (система міжнародних відносин) та об'єктом міжнародних правовідносин (чітко визначені міжнародні відносини) криється в обсязі відносин, що підлягають регулюванню, у ступені їх індивідуалізації. Оскільки правовідносини є засобом реалізації норми міжнародного права, засобом впливу норми на об'єкт, то не можна говорити про різні об'єкти або зміну об'єкта в процесі міжнародно-правового регулювання.

Втім, подібну логіку доведення використовують і ті автори, які вважають, що об'єктом міжнародних правовідносин є матеріальні і нематеріальні блага, бо вони, на їхню думку, є об'єктом міжнародного права у цілому (В. М. Шуршалов, М. О. Захаров та ін.).

Відсутність загальновизнаного погляду на об'єкт міжнародного права безпосередньо впливає на досягнення або відсутність таких в аналізі проблеми об'єкта міжнародних правовідносин. Крім названих поглядів на об'єкт міжнародних правовідносин, можна вказати ще й на такі: а) зобов'язання, що випливають із правових норм (Дж. Старк, Л. Оппенгейм та ін.); б) всі сторони державної діяльності (С. А. Котляревський, П. Лабанд та ін.); в) влада, населення і територія (М. О. Захаров); г) сукупність позитивних і негативних дій суб'єктів міжнародного права (А. Л. Байков); д) все те, що стосується міжнародних відносин (Ф. Мартене, Л. Шаланд, Р. Філлімор та ін.); є) сила природи, сила людей і сила суспільства (М. М. Коркунов); є) інтереси держав (О. М. Горовцев, М. О. Таубе, П. Є. Казанський та ін.) тощо.

455

Г л а в а XIV Міжнародні правовідносини

Юридичні факти і міжнародні правовідносини

Виникнення, зміна і припинення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків у міжнародному праві пов'язані з певними життєвими обставинами та умовами, з

певними юридичними фактами. Отже, юридичні факти

— це зовнішні для правовідносин елементи, які дають змогу встановити, коли такого роду правові зв'язки виникають і припиняються — і взагалі, чи є вони можливими і за яких обставин.

Спільний для міжнародного та внутрішньодержавного права юридичний факт ще не означає, що виникнуть тотожні правові наслідки. Один і той самий юридичний факт в одній правовій системі може сприяти виникненню правовідносин, а в іншій — зміні або припиненню відповідних правовідносин.

Зміна або припинення міжнародних правовідносин без того, щоб настав нормативно передбачений юридичний факт, може привести до порушення динаміки розвитку міжнародних відносин у цілому, до невиконання конкретних зобов'язань (наприклад, денонсація міжнародного договору, коли одна держава сповна скористалася власними суб'єктивними правами).

Юридичними фактами, які породжують міжнарод- но-правові відносини, можуть бути як індивідуальні, так і колективні дії суб'єктів міжнародного права, певні події.

Іноді юридичні факти приводять лише до виникнення певних суб'єктивних прав та обов'язків суб'єкта міжнародного права без завершального формування їх у правовідносини. А саме формування відповідних правовідносин відбувається на підставі інших юридичних фактів. Прийняття держави до міжнародної організації, як правило, породжує її суб'єктивне право бути обраною до керівних органів організації. Але саме такі правовідносини складуться після факту обрання. Отже, факт прийняття (вступу) держави до міжнародної організації не був таким, що породжує правовідносини здійснення функцій члена ке-

456

Юридичні факти і міжнародні правовідносини

рівного органу, останні формуються на основі такого юридичного факту, як обрання до керівного органу.

Але й факт прийняття до міжнародної організації не є таким, який можна вважати юридично не значущим для правовідносин здійснення функцій члена керівного органу. Він засвідчив абстрактну можливість, суб'єктивне право суб'єкта міжнародного права. Отже, не всі правовідносини утворюються на підставі певного (одного) юридичного факту. Для більшості необхідна ціла низка юридичних фактів. Така ж умова часто необхідна для припинення певних правовідносин, тобто щоб відбувся не один, а низка юридичних фактів. Наприклад, для виключення зі складу членів Ради Європи необхідна спеціальна доповідь відповідного комітету, підтримка її щонайменше двома комітетами, чергове засідання Парламентської Асамблеї, внесення конкретного проекту резолюції, відповідне голосування, припинення акредитації парламентської делегації та ін. Відсутність хоча б одного з указаних юридичних фактів веде до неможливості припинення правовідносин членства у цій організації.

Для правових наслідків у міжнародному праві розрізняють юридичні факти, що ведуть до утворення, зміни або припинення міжнародних правовідносин; позитивно і негативно впливають на правовідносини; такі, що залежать від волі суб'єкта міжнародного права і подій; факти одноразової, багаторазової і тривалої дії.

В системі юридичних актів, які впливають на утворення, зміну або припинення правовідносин, виокремлюють: акти односторонньої дії (визнання держави, розрив дипломатичних відносин, оголошення персоною non grata, застереження до міжнародних договорів, денонсація, нотифікація, протест та ін.); двосторонні і багатосторонні акти (підписання, ратифікація міжнародного договору, рішення міжнародних організацій та ін.); події, ситуації, становища (революції, війни, rebus sic standibus та ін.).

Юридичними фактами можуть бути і неправомірні дії, які породжують правоохоронні правовідносини міжнародної відповідальності.

457

Г л а в а XIV Міжнародні правовідносини

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРА ТУРА __ж,,„„_^

Международное право / Отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунов. М, 1999.

Мовчан А. П.

Международный правопорядок. М., 1996.

Рубанов А. А.

Вопросы теории международных межправовых отношений // Сов. государство и право. 1991. № 10.

Соколов В. А.

Теоретические вопросы межгосударственных правоотношений. Красноярск, 1988.

Шуршалов В. М.

Международные правоотношения. М., 1971.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ