Butkevich_V_G__Mitsik_V_V__Zadorozhniy_O_V_red

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

Природа основних принципів міжнародного права

Якщо не брати до уваги заперечення щодо існування основних принципів міжнародного права, то можна вказати на три доктринальні пояснення їх природи.

Одні автори (І. 1. Лукашук, Г. К. Дмитрієва та ін.) виводять юридичну природу основних принципів за власне правові межі. На їхню думку, такі принципи є водночас і правовими, і моральними, і елементами інших систем управління міжнародними відносинами. Будучи не тільки правовими, як вважав І. І. Лукашук, а й політичними і моральними принципами міжнародних відносин, основні принципи служать основою та системоутворюючим фактором усієї міжнародної нормативної системи, що, крім правових, містить також політичні та моральні норми, звички, ввічливість та ін. Власне, тут розмиваються межі правового змісту принципів, що не тільки неадекватно відображає їхню юридичну природу, а й неточно розкриває вплив принципів на становлення і розвиток міжнародної нормативної системи. Справді, основні принципи міжнародного права перебувають у тісних зв'язках і взаємодії з принципами та нормами інших нормативних систем (політики, релігії, моралі тощо). В кінцевому підсумку вони є для них визначальними і саме тому виступають основою, головним системоутворюючим фактором міжнародної нормативної системи. Але в такій взаємодії вони не підмінюють принципів та норм інших міжнародних систем управління і не трансформують їхніх особливостей за рахунок втрати основного правового призначення.

Інші автори (за винятком вітчизняної науки — їх значна більшість) не схильні особливо вирізняти правову природу основних принципів міжнародного права. Як правило, вони вбачають у них таку саму природу, яку мають звичайні норми міжнародного права. Хіба що більш загальні принципи, і їх складніше встановити (виокремити в міжнародно-правовому масиві).

Радянські науковці майже одностайні у визнанні за основними принципами міжнародного права юридичної

Природа основних принципів міжнародного права

обов'язковості на рівні jus cogens. Різниця між ними полягає лише в тому, що одні визначають норми jus cogens тільки в принципах міжнародного права (Р. Л. Бобров, Д. Б. Левін, М. М. Мінасян, А. П. Мовчан, Є. Т. Усенко та ін.), інші (В. М. Шуршалов, Є. О. Коровін, Ф. І. Кожевніков, В. М. Дурденевський, 1. І. Лукашук, А. М. Талалаєв та ін.) визнають властивості jus cogens як за принципами, так і за деякими іншими нормами міжнародного права.

Аргументація когентності основних принципів міжнародного права приблизно така: не може бути як того, щоб основний принцип міжнародного права не був нормою jus cogens, так і того, щоб одні принципи були більш когентні, аніж інші. Усі вони однаковою мірою імперативні, і може йтися про те, що одні з них більше порушуються, ніж інші, але не про когентність принципу, а про правомірність дій суб'єкта міжнародного права.

Сказане засвідчує те, що прихильники концепції «всі принципи є нормами jus cogens» змішують юридичну силу принципу (а вона, безумовно, є вищою за юридичну силу звичайної норми) і ступінь обов'язковості сили цих принципів у процесі нормотворення (Л. А. Алексідзе). Згідно з їхнім баченням природи основних принципів, неможливе створення нового правила поведінки, неможливим є навіть правомірний відступ від положень основного принципу.

Для більшості основних принципів це справді так, і тому є всі підстави ототожнювати їх із нормами jus cogens. Але є й такі принципи міжнародного права, від яких держави відступали у своїх міжнародних договорах, не порушуючи міжнародного права. Так, принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань є принциповою вимогою сучасного міжнародного права. Нехтувати ним означає поставити під загрозу ефективне функціонування всієї системи міжнародного права. Водночас виводити його на ступінь норми jus cogens означає зробити механізм міжнародно-правового регулювання менш гнучким і ефективним. Адже нині суб'єкти міжнародного права можуть відступити від узятих міжнародних зобов'язань шляхом укладення нового міжнародного договору в разі докорінної зміни обставин (rebus sic standibus) або утворення імперативної норми, якій суперечить відповідне міжнародне зобов'язання.

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

Як свідчить практика застосування загальних принципів міжнародного права, до держави, яка порушила принцип незастосування сили, може бути призупинена дія принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань (див. п. З резолюції Ради Безпеки ООН 670 — док. ООН S/RES/670. 1990. 25 вересня — щодо агресії Іраку проти Кувейту).

Отже, обов'язковість принципу добросовісного виконання міжнародного зобов'язання не означає, що він є нормою jus cogens. А стверджувати, що в одних випадках він є імперативною нормою, а в інших — ні, означає хибно тлумачити саму імперативність як властивість деяких норм (принципів) міжнародного права.

Важко вважати імперативним принцип непорушності державних кордонів, коли в тій самій Декларації принципів Заключного акта Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975), у якій міститься його формулювання, сказано: «Кордони можуть змінюватися відповідно до міжнародного права, мирним шляхом і за домовленістю».

Або чи можна вважати принцип самовизначення народів імперативним, коли юридично не встановлено суб'єкта його застосування (нині в міжнародному праві немає визначення поняття «народ»). 1 тому одні теоретики і практики поширюють цей принцип тільки на колоніально залежні народи, інші — навіть на корінні народи. Стверджувати, що цей принцип є імперативним, означає звести jus cogens до абсурду.

Водночас такі основні принципи міжнародного права, як невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, принципи мирного вирішення міжнародних спорів, поваги прав людини та основних свобод тощо, є імперативними нормами. Вони не допускають взаємної домовленості щодо відступу від зобов'язань за ними.

Отже, всі основні принципи сучасного міжнародного права є юридично обов'язковими і підлягають безумовному виконанню. В ієрархії норм міжнародного права вони розташовані на «верхніх щаблях». У системі самих принципів можна виділити принципи jus cogens, тобто такі норми, які не допускають взаємної відмови від виконання обо- в'язків, і такі, що допускають за домовленістю заміну одних зобов'язань іншими, як і зміни у відповідних правах.

Ознаки основних принципів міжнародного права

Ознаки основних принципів

міжнародного права

Основним принципам міжнародного права властиві певні ознаки, завдяки яким їх можна вирізнити серед інших норм міжнародного права. Як зазначалося вище, багато зарубіжних науковців не поділяють цієї думки. І все ж їхнє негативне ставлення є, мабуть, результатом відсутності спеціальних досліджень

цього аспекту проблеми основних принципів.

Вчені Радянського Союзу та інших колишніх соціалістичних країн досить активно досліджували проблему ознак основних принципів і досягли певних успіхів. Щоправда, у своїх дослідженнях вони залучали до ознак основних принципів ті їхні властивості, які є характерними не тільки для принципів міжнародного права, або далеко не для всіх принципів, або зовсім для них не характерні.

Скажімо, коли до ознак тільки основних принципів міжнародного права відносять (Е. А. Пушмін, М. О. Ушаков та ін.) найважливіші властивості міжнародного права, які відображають його сутність і визначають зміст міжнародно-правових інститутів, або те, що вони є нормативними за своїм характером і закріплюються, головним чином, у міжнародних звичаях та інших джерелах міжнародного права, то хіба цього не можна сказати і про звичайні норми?

Не можна вважати загальною ознакою основних принципів міжнародного права імперативність (Г. В. Ігнатенко, О. І. Тіунов, В. Я. Суворова та ін.), бо, як зазначалося вище, остання є характерною в повному обсязі не для всіх основних принципів. Отже, наполягання на цій ознаці може призвести до суб'єктивного зменшення кількості основних принципів міжнародного права.

Мабуть, такий самий висновок можна зробити й щодо визначення «універсальності» як ознаки основних принципів. В іншому випадку ми знехтували б регіональними і галузевими принципами міжнародного права, яким «універсальність» в усталеному розумінні цього терміна не властива.

203

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

Не можна погодитися з твердженням, що основним принципам міжнародного права властива ознака «зворотної дії» (М. Ф. Філімонова, К. А. Бекяшев та ін.). Прихильники цієї точки зору вважають, що така «властивість» основних принципів «дозволяє їм впливати на будь-яку норму, що виникала раніше, від самого принципу аж до її скасування і невизнання пов'язаних із нею наслідків». Але тут ідеться не про основний принцип міжнародного права, а про загальний принцип права lex posterior derogat priori. Така плутанина була характерною для тих радянських науковців, хто ототожнював основні принципи міжнародного права із загальними принципами права. Вона трапляється й сьогодні в деяких дослідженнях. «Міжнародний Суд ООН, — зазначає І. 1. Лукашук, — жодного разу не обґрунтовував своїх рішень загальними принципами міжнародного права. У ряді випадків ці принципи застосовувалися без згадки їх як загальних принципів права. Це стосувалося таких принципів, як добросовісність, незловживання правом, відповідальність за правопорушення. Частіше використовувалися процесуальні принципи (наприклад, ніхто не може бути суддею у своїй справі, рівність сторін у спорі, пріоритет спеціального закону тощо)1.

Очевидно, що тут ідеться про загальні принципи права, а не про основні принципи міжнародного права. Вирішальним у визначенні особливостей цих правових норм має бути не доктринальний погляд на рішення Суду, а саме рішення. У справі «Лотос» Постійна Палата міжнародного правосуддя вирішила так: «Вислів "принципи міжнародного права", як він звичайно вживається, може означати лише міжнародне право, як воно застосовується між державами» (Judgement in the «Lotus» case. P.C. I.J. Ser. A 10, p. 16—17).

Отже, ознаками основних принципів міжнародного права можна вважати такі:

1. Вони є загальновизнаними як основні принципи сучасного міжнародного права. Ця загальновизнаність випливає з того, що світова співдружність держав закріпила їх у Статуті ООН; у Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 p., у Заключному акті Наради з питань безпеки та співробїт-

1 Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. С. 125.

204

Ознаки основних принципів міжнародного права

ництва у Європі 1975 р. і в ряді інших міжнародних документів. Якщо навіть іти від зворотного, то слід зазначити, що від часу закріплення основних принципів міжнародного права у вказаних документах жоден суб'єкт міжнародного права не заявив, що він їх не визнає.

2. Основні принципи міжнародного права формулю ють права, обов'язки й законні інтереси безвідносно до суб'єктів міжнародного права. Часто висловлюється дум ка про їхню обов'язковість тільки для держав, що вони є критерієм правомірності поведінки держав. Це не так. Точніше, це правомірно лише щодо окремих принципів міжнародного права. Вони є обов'язковими для всіх су б'єктів міжнародного права, якщо останні правомочні здійснювати відповідну правоздатність, дієздатність або деліктоздатність, що випливає з певного принципу.

Отже, неправомірно стверджувати, що, скажімо, принцип невтручання зобов'язує тільки держави. Він є обо- в'язковим і для міждержавних організацій (наприклад, НАТО) та інших суб'єктів міжнародного права, які здатні здійснювати за ним права і виконувати обов'язки. Щодо ООН Генеральний секретар ООН зазначив у своїй доповіді: «Сталася відчутна зміна, корені якої — у визнанні того факту, що для забезпечення довготривалих рішень міжнародних проблем необхідно будувати ці рішення на загальноприйнятих принципах, закладених у Статуті» (док. ООН А/44/1. 1989. 12 верес. С 3).

На підставі такого формулювання прав та обов'язків су- б'єктів міжнародного права основні принципи, як правило, конкретизуються (щодо суб'єктів, прав, обов'язків, юридичних фактів тощо) в інших міжнародно-правових актах.

3. Основні принципи міжнародного права мають пе ревагу над іншими нормами цієї системи права. Таку пе ревагу закріплено у ст. 103 Статуту ООН, ст. 53 Віденсь кої конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., у Віденській конвенції про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. За цими міжнарод но-правовими актами норми міжнародного права не мо жуть суперечити основним принципам міжнародного пра ва. Якщо таке трапляється, то норми вважаються недій сними, такими, що не можуть мати правових наслідків. Вони не підпадуть під захист міжнародного права.

205

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

Основний принцип міжнародного права може бути змінено або скасовано тільки новим принципом.

4. Формально основні принципи не підпорядковані один одному. Але фактично в процесі застосування їм надається різне значення. Як уже зазначалося, одні прин ципи вміщують абсолютно імперативні правила безвіднос но до суб'єктів, сфери та періоду застосування. Інші — допускають можливість відступу від правила за взаємною згодою, оформленою згідно з чинними принципами і нормами міжнародного права.

Вважається, що принцип незастосування сили є головним, першочерговим для забезпечення миру та безпеки. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів доповнює його, як і, до речі, деякі інші основні принципи. Але така функціональна особливість реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів не впливає на його імперативність.

Очевидно, що різницю доцільно вбачати між основними принципами міжнародного права, яким властива імперативність прав та обов'язків не в повному обсязі, і такими, що характеризуються абсолютною імперативністю.

5. Важливою ознакою основних принципів міжнарод ного права є те, що порушення їх виходить за межі зви чайного недотримання норм міжнародного права. Пору шення будь-якого основного принципу міжнародного права кваліфікується більш серйозно, аніж порушення звичайної норми. Щоправда, і це правило не слід абсо лютизувати щодо всіх основних принципів міжнародного права.

Деякі автори (М. В. Філімонова та ін.) стверджують, що тільки дії, які порушують принципи міжнародного права, розглядаються як міжнародні злочини. Це далеко не так. Нюрнберзький трибунал кваліфікував як міжнародні злочини дії, що порушували не тільки основні принципи, а й інші норми міжнародного права.

Водночас порушення принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань досить часто розглядається як ординарне міжнародне правопорушення.

6. Характерною ознакою основних принципів міжна родного права є те, що вони досить часто застосовуються за наявності прогалин у міжнародному праві. Це нерідко практикується в нових сферах міждержавного співробіт-

206

____________ Класифікація основних принципів міжнародного права _____________

ництва, де ще не вироблено відповідного міжнародноправового масиву норм.

7. Особливістю основних принципів міжнародного права є програмування розвитку системи міжнародних відносин та системи міжнародного права (Е. А. Пушмін, М. О. Ушаков та ін.). Принципи не тільки констатують наявний стан міжнародних відносин, а й визначають головні напрями їх розвитку, тобто формулюють програму розвитку на перспективу.

8. Загальноприйнятою є думка, що основні принципи міжнародного права функціонують тільки у взаємодії. Вони мають комплексний характер, взаємозумовлюють один одного. Зміст одного принципу можна цілком з'ясувати лише в контексті інших принципів. Саме тому в Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 p., зроблено такий наголос: «При тлумаченні і застосуванні викладені вище принципи є взаємопов'язаними, і кожний принцип повинен розглядатися в контексті всіх інших принципів».

Як правило, права та обов'язки, що випливають з основних принципів міжнародного права, сформульовані таким чином, що як мінімум у двох принципах ми знаходимо формулювання одного спільного правила поведінки. Отже, принципи є органічно пов'язаними в одне ціле, в систему. І тому практично не можна порушити тільки один окремо взятий принцип міжнародного права. Як правило, порушується вся система основних принципів. А порушення конкретного принципу є тільки «вхідним каналом» неправомірної поведінки (дії або утримання від дії) в систему основних принципів. Зрештою, шкода завдається всім принципам.

Класифікація основних принципів міжнародного права

Класифікація основних принципів міжнародного права

— явище виключно доктринального характеру. Сьогодні не існує жодного міжнародно-правового документа,

207

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

який класифікував би основні принципи чи хоча б указував на можливі критерії такого поділу принципів.

Міжнародне право досить жорстко підходить до формулювання основних принципів. Зазвичай беруться до уваги три джерела, в яких держави прямо ставили за мету сформулювати основні принципи міжнародного права: Статут ООН, Декларація про принципи міжнародного права і Заключний акт Гельсінкі 1975 р. Статут і Декларація називають тільки сім принципів: 1) незастосування сили або загрози силою; 2) мирного вирішення міжнародних спорів; 3) невтручання; 4) співробітництва; 5) рівноправ'я і самовизначення народів; 6) суверенної рівності держав; 7) добросовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом.

Гельсінський акт 1975 р. додатково назвав ще три принципи: 8) територіальної цілісності; 9) поваги прав людини; 10) непорушності кордонів. Останній принцип визнано лише щодо європейського регіону, а значить, не може вважатися універсальним. Отже, основні міжнародноправові акти принципово зупиняються лише на дев'яти універсальних принципах міжнародного права.

Ситуація змінюється, якщо брати до уваги інші декларації Генеральної Асамблеї ООН, а саме Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 p., Декларацію про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1982 р. та ін.

Численні резолюції ООН називали такі принципи: справедливості, добросовісності, незловживання правом, добросусідства, спільної спадкоємності людства, охорони навколишнього середовища тощо. Окремі автори відразу ж запровадили зазначені принципи до своїх класифікацій основних принципів міжнародного права, не звернувши уваги на досить слушне застереження Інституту міжнародного права про те, що резолюції Генеральної Асамблеї ООН уживають поняття «принцип» частіше в неправовому значенні.

Як зауважує 1. І. Лукашук, це поняття використовується в таких значеннях: 1) як правове і як неправове; 2) як норма вищого чи найвищого порядку; 3) як норма, що породжує конкретні правила; 4) як норма, важлива для цілей резолюції; 5) як ціль, якої необхідно досягнути як вимоги до правової чи іншої політики; 6) як керівна засада для тлумачення.

____________ Класифікація основних принципів міжнародного права _____________

Якщо взяти до уваги окремі дослідження вчених або рішення наукових асоціацій, то кількість «основних» принципів міжнародного права сягне нескінченності. Досить часто до принципів, визначених в основних документах ООН, науковці додають свої, збільшуючи їхню кількість, таким чином, у декілька разів. Лише в Декларації про прогресивний розвиток міжнародного публічного права, які стосуються нового економічного порядку, ухваленій на конференції Асоціації міжнародного права 1986 p., було названо такі принципи: 1) панування міжнародного публічного права у міжнародних економічних відносинах; 2) добросовісне виконання зобов'язань; 3) принцип справедливості і солідарності; 4) право на допомогу та сприяння в розвитку; 5) обов'язок співробітничати в глобальному розвитку; 6) невід'ємний суверенітет над природними ресурсами, економічною діяльністю і багатствами; 7) право на розвиток; 8) принцип спільної спадкоємності людства; 9) принципи рівності і недискримінації; 10) принцип рівноправної участі країн, що розвиваються, в міжнародних відносинах; 11) принцип матеріальної рівності; 12) права кожної держави на блага науки і технології; 13) принцип мирного вирішення спорів.

Ясна річ, що за такої «принципотворчості» необхідна класифікація хоча б для того, щоб їх запам'ятати. Кількість класифікацій на сьогодні, мабуть, не менша за кількість основних принципів міжнародного права.

Не применшуючи значення решти класифікацій, розглянемо деякі з них (окремі автори пропонують кілька класифікацій). Так, В. П. Панов, М. Ф. Філімонова, С. В. Шульга пропонують таку класифікацію:

1)принципи забезпечення і захисту глобальних цінностей (а) поваги прав та основних свобод людини; б) захисту навколишнього середовища; в) рівності і самовизначення народів і націй);

2)принципи мирного співробітництва (а) співробітництва держав; б) суверенної рівності держав; в) добросовісного виконання міжнародних зобов'язань; г) невтручання у внутрішні справи держав; д) поваги державного суверенітету);

3)принципи забезпечення миру та безпеки людства (а) заборона застосування сили і загрози силою; б) мирного розв'язання спорів; в) непорушності кордонів; г) за-

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

гального і повного роззброєння; д) територіальної цілісності);

4)спеціальні принципи (практично всі з перерахованих вище, крім: повага прав та основних свобод людини, співробітництва держав, суверенної рівності держав і добросовісного виконання міжнародних зобов'язань);

5)функціональні принципи (а) співробітництва держав; б) суверенної рівності держав; в) добросовісного виконання міжнародних зобов'язань; г) мирного розв'язання міжнародних спорів);

6)нові статутні принципи — йдеться про принципи Статуту ООН (а) поваги прав та основних свобод людини; б) рівності й самовизначення народів і націй; в) заборони застосування сили або загрози силою; г) мирного вирішення спорів);

7)нові (післястатутні) принципи (а) захисту навколишнього середовища; б) загального і повного роззброєння).

Така класифікація, мабуть, не задовольнила М. Ф. Фі-

лімонову, і вона згодом запропонувала нову: 1) за формою закріплення (а) писані принципи — принципи територіальної цілісності, непорушності кордонів; б) звичаєві принципи — принцип співробітництва держав з охорони довкілля); 2) за історичною ознакою — принципи, що виникли в період: а) рабовласництва; б) феодалізму; в) становлення капіталістичного способу виробництва; г) достатутні; д) статутні; є) післястатутні. Автор не зазначає, які принципи належать до певної епохи. Починає хронологічний ряд принцип добросовісного дотримання міжнародних зобов'язань, а завершує — принцип, який зобов'язує суб'єктів міжнародного права співпрацювати в захисті навколишнього середовища. Очевидно, що така «класифікація» мало допомагає при з'ясуванні сутності основних принципів; 3) за ступенем важливості відносин, що захищаються принципами (а) такі, що забезпечують загальнолюдські цінності, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав у сфері охорони довкілля; б) пов'язані з інтересами держав — невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, загальне і повне роззброєння тощо); 4) спеціальні та функціональні принципи.

Зміст основних принципів міжнародного права

Висловлювалися й інші пропозиції щодо класифікації основних принципів, а саме: а) принципи, б) принципи-ідеї, в) принципи-цілі тощо.

Нині, коли ще не вироблені взаємовизнані критерії формулювання основних принципів, доцільніше керуватися в їхній класифікації міжнародно-правовими актами. А вони дають підстави поділяти всі основні принципи на: 1) універсальні; 2) регіональні (наприклад, непорушності державних кордонів); 3) локальні чи партикулярні (див., наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1972 p.; Основи взаємовідносин СРСР і США 1972 р. та ін.).

Можна також виокремити: 1) загальносистемні принципи; 2) галузеві принципи; 3) принципи інституту міжнародного права.

Зміст основних принципів міжнародного права

У процесі досить активного суб'єктивного формулювання основних принципів сучасного міжнародного права нагальною стала проблема вироблення критеріїв встановлення принципу міжнародного права або відсутності таких. Саме відсутність цих критеріїв призводить до того, що різні автори пропонують різну кількість основних принципів міжнародного права — від

десятка до кількох десятків.

Відомо, що основні принципи міжнародного права за своїм походженням є звичаєвими нормами. Міжнародноправові звичаї на сьогодні не кодифіковані. Це дає можливість деяким авторам формулювати власні доктринальні принципи. При цьому нехтувалась елементарна вимога — визнання такого звичаю-принципу іншою стороною, яку, як стверджувалося, він зв'язує.

Ось як доводився «принцип» мирного співіснування: «Відповідно до цих положень (маються на увазі положення Сьомої (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП(б) 1917 p.), Радянська держава, яка щойно виникла, запропонувала покласти принцип мирного співіснування в ос-

їй

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

нову мирного врегулювання майбутніх міжнародних відносин... Провідні капіталістичні держави відмовилися прийняти мирне співіснування держав двох систем, розраховуючи знищити нову систему... Необхідно ще раз підкреслити, що визначальним (у розвитку сучасного міжнародного права) є принцип мирного співіснування держав двох протилежних суспільних систем»1.

Недивно, що за такого формулювання «принципу» мирного співіснування з нього потім виводилися обов'язки: «вирішальної боротьби держав двох систем в економіці», «політичної боротьби між державами двох протилежних суспільних систем», «мирне співіснування соціалістичних і капіталістичних держав не означає і не може означати припинення ідеологічної боротьби між ними»2. Отже, спочатку нав'язувався принцип, а потім придумувалися його права та обов'язки.

У час, коли активно розгорнулася гонка озброєнь, висувається «принцип» роззброєння як імперативна норма міжнародного права.

Доктрина — не практика, але її суттєве розходження з практикою вкрай негативно впливає на систему міжнародного права. Для того щоб принципи міжнародного права не конструювалися довільно, їх необхідно перевірити щонайменше за трьома основними критеріями: а) юридичний зміст принципу; б) сфера застосування; в) механізм застосування. Відсутність показників хоча б за одним із критеріїв є свідченням того, що принципу не існує або він має доктринальне походження.

Юридичний зміст. Для кожного принципу важливо встановити джерела, в яких він закріплений. Якщо принцип випливає тільки з міжнародно-правових звичаїв і не був кодифікований, необхідно підтвердити його наявність відповідною згодою держав. Згода має бути очевидною, а не такою, що «малася на увазі». Принцип повинен містити конкретні права та обов'язки суб'єктів міжнародного права, а не формулювати політичне гасло чи завдання.

Достатнім підтвердженням наявності основного принципу міжнародного права є застосування його як такого в міжнародній судовій практиці.

1Тункин Г. И. Теория международного права. М, 1970. С 17—18, 21.

2Там же. С 22-54.

Зміст основних принципів міжнародного права

Якщо основний принцип міжнародного права закріплено в міжнародному договорі, необхідний його додатковий аналіз на міжнародно-звичаєве підтвердження. Ця вимога є результатом Консультативного висновку Міжнародного Суду ООН: «Основоположні норми повинні дотримуватися всіма державами незалежно від того, чи ратифікували вони Конвенції, які їх вміщують, бо це незаперечні принципи міжнародного звичаєвого права» (ICJ Reports, 1996, § 79). Це положення Міжнародний Суд ООН ще раз підкреслив, коли встановив, що «принципи міжнародного права залишаються обов'язковими як звичаєві, незважаючи на те що вони були також включені в дого- вірно-правові постанови» (ICJ Reports, 1990, § 43).

Сфера застосування. Кожна норма міжнародного права (а принцип тут не є винятком) має свою конкретну сферу застосування, свій конкретний об'єкт правового регулювання — конкретні міжнародні, точніше, міждержавні відносини. Принцип не може регулювати відносини взагалі або систему відносин. Для врегулювання системи міжнародних відносин замало можливостей системи принципів міжнародного права.

Коли стверджувалося (Г. 1. Тункін), що «принцип мирного співіснування настільки широкий, що він наближається до загальної характеристики відносин між державами двох соціальних систем», то тим самим опосередковано визнавалося, шо він не має об'єкта конкретного правового регулювання і «завис, як парасолька», над відносинами. А отже, не виконує функції принципу міжнародного права, не є ним.

Не можна вважати конкретним об'єктом правового регулювання принципу роззброєння зобов'язання виробити практичні заходи в галузі роззброєння і зобов'язання програмного характеру — досягнути кінцевої мети роззброєння шляхом повної ліквідації зброї та збройних сил. Це справді програма, а не реальні відносини. А програми принципами міжнародного права не регулюються.

Основному принципу міжнародного права властива своя сфера функціонування, свої відносини. Будучи тісно пов'язаним з іншими принципами міжнародного права, він, однак, не «паразитує» на чужому полі діяльності, не підмінює іншого принципу. Одні й ті самі відносини не регулюються двома принципами.

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

Механізм застосування принципу. Коли на етапі вста-

новлення юридичного змісту принципу міжнародного права виведені властиві йому права та обов'язки суб'єктів, для з'ясування механізму застосування необхідно встановити, яка поведінка за ними є обов'язковою, яка можливою, а яка недопустимою. Важливо виявити юридичні факти, за яких настає відповідна реакція принципу, тобто коли права та обов'язки переходять у стан динаміки.

Міжнародно-правові відносини — важливий компонент механізму застосування принципу. Вони є свідченням ефективності регулятивної дії принципу на міжнародні відносини. Кожний основний принцип міжнародного права має власні правовідносини. Суб'єкти цих правовідносин не збігаються із суб'єктами міжнародного права. Деякі принципи міжнародного права мають лише один (розрахований на одного суб'єкта, наприклад державу) суб'єкт. Вони формують його суб'єктивне право і суб'єктивні обов'язки.

Значну роль у застосуванні принципів міжнародного права відіграє правосвідомість. Практика свідчить, що принципи глибше і всебічніше впливають на правосвідомість, аніж просто норми. А тому потрібно бути дуже обережним щодо конструювання нових принципів міжнародного права. Проголошення неіснуючого принципу шкідливе вже тим, що породжує хибну правосвідомість.

Співвідношення основних принципів системи, принципів галузі та інституту, універсальних, регіональних і партикулярних принципів

Поділ основних принципів міжнародного права як системоутворюючих чинників або за сферою дії має насамперед доктринальне значення. Але зводити все тільки до суб'єктивного відображення правової реальності (А. П. Мовчан), бо «у відповідних міжнародних документах і в практиці держав такі правові поняття і категорії не застосовуються», було б також

несправедливо.

214

_______ Співвідношення основних принципів системи, принципів галузі ______

Якщо Декларація принципів Заключного акта Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975) формулює принцип непорушності державних кордонів, а універсальне міжнародне право такого принципу не знає, то очевидно, що цей принцип є нормою регіональної сфери дії.

Статут ОАЄ сформулював принципи, які відображали специфіку африканського регіону, а саме: «відданість справі повного звільнення тих африканських територій, які ще залишилися залежними», «засудження вбивств з політичних мотивів та підривної діяльності». І в цьому разі не можна відмахнутися від проблеми, що нібито це є політичним гаслом або принципом. На базі проголошених зазначених принципів розвивалися стабільні правові відносини, і ці принципи застосовувалися в судових справах саме як норми права.

Після прийняття Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 p., високорозвинуті (насамперед у правовому плані) держави почали практикувати укладення принципів, які формулюють права та обов'язки у двосторонніх відносинах. Такі основоположні норми були вироблені в Принципах співробітництва між СРСР і Францією 1971 p., Основах взаємовідносин СРСР і США 1972 p., Договорі про дружбу та співробітництво між СРСР та Італією 1990 p., Договорі про злагоду та співробітництво між СРСР і Францією 1990 р. та ін.

Науковці і практики визнали принципи, сформульовані в цих документах як міжнародно-правові, хоч і звертали увагу на їхній політичний характер. Але текст угод і практика їх застосування посилюють думку про їхню правову сутність. Так, договір між Францією та СРСР 1990 р. називає (під правовим кутом зору — це трохи незвично) принципи поваги соціальної справедливості, політичних свобод та індивідуальної ініціативи саме як юридичні зобов'язання у відносинах між двома сторонами. Договір також поклав на сторони зобов'язання розробити спільні правові принципи, які б сприяли зближенню європейських правових систем.

Керуючись цими двосторонніми принципами, СРСР і Франція зробили суттєвий спільний внесок у формулювання принципів Паризької хартії для нової Європи 1990 р.

2Ї5

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

Регіональні й партикулярні принципи міжнародного права, як правило, конкретизують основні принципи (а партикулярні — основні й регіональні) щодо певного регіону чи сторін. У цьому полягає їхнє основне призначення.

Одним із важливих факторів прийняття (вироблення) реіїональних і партикулярних принципів є потреба заповнити прогалини в міжнародному праві у разі неможливості домовитися про більш конкретне нормативне регулювання.

Нині існує не так уже й багато регіональних і партикулярних принципів міжнародного права (як і, до речі, універсальних), тому теоретично їх можна розмістити в ієрархічній залежності: партикулярні принципи залежать від регіональних та універсальних, регіональні — від універсальних. На практиці така ієрархія чітко не простежується. Поперше, принципи «нижчого порядку» приймаються для конкретизації принципів «вищого порядку». Конкретизація не може проводитися на основі суперечливих положень, коли необхідно з'ясовувати, який принцип є важливішим. По-друге, принципи «нижчого порядку» іноді приймаються для заповнення прогалин у праві, тобто вирішення тих проблем, на які не поширюються основні принципи. Отже, й тут не може бути суперечностей. По-третє, регіональні й партикулярні принципи найчастіше створюються з метою більш сприятливого регулювання, аніж це випливає з універсальних принципів. Це не суперечить загальним принципам розвитку правових систем, а відтак не може призводити до конфліктних ситуацій, за яких необхідно звертати увагу на ієрархію принципів.

Щоправда, вказані застереження не можна вважати такими, що остаточно вирішують проблему ієрархії універсальних, регіональних і партикулярних принципів міжнародного права. На сьогодні вона існує більш теоретично. Але немає підстав стверджувати, що практика зовсім ігнорує таку ієрархію. Більше того, чим глибше і всебічніше буде розвиватися міжнародне право, тим чіткіше проявлятиметься ієрархія його принципів.

Хоч би яким прогресивним принципом вважався сьогодні принцип непорушності державних кордонів, але переносити його на інші регіони не можна, бо таке перенесення тільки призведе до порушення основних принципів міжнародного права.

_______ Співвідношення основних принципів системи, принципів галузі ______

За всього більш сприятливого регулювання міжнародних відносин на основі регіональних і партикулярних принципів держави мають насамперед виходити з вимог універсальних принципів, а вже потім, пересвідчившись у тому, що між ними немає суперечностей, застосовувати принципи «нижчого порядку». Універсальні принципи міжнародного права є основоположними і при встановленні програмних цілей міжнародного права.

Порівняно з основними принципами міжнародного права (як системи в цілому), галузеві та інститутські принципи вирізняються дещо чіткіше. Практика — а це, насамперед, міжнародно-судові рішення — виокремлює галузеві принципи права. Зокрема, це нерідко робить Міжнародний Суд ООН (див., наприклад, 1CJ Reports, 1990, p. 126, де йдеться про принципи міжнародного морського права), часто такі вказівки на галузеві принципи міжнародного права трапляються у правових актах спеціалізованих міжнародних організацій.

У доктринах міжнародного права наявність галузевого принципу міжнародного права часто констатується (Є. Т. Усенко, Д. І. Фельдман, І. 1. Лукашук та ін.) на підтвердження існування галузі міжнародного права. А деякі інститути міжнародного права визнаються тільки тому, що існує відповідний йому принцип.

Звичайно, тут також потрібен критичний підхід. Про наявність його важко говорити, коли йдеться не тільки про «принцип галузі» або «інституту», а й про «основні принципи галузі», «основні інститутські принципи», «більш загальні основні принципи галузі або "інституту"», «загальновизнані принципи галузі міжнародного права» тощо. Тут простежується не тільки термінологічна нечіткість, а й полегшене конструювання неіснуючих принципів міжнародного права.

Критерієм такої «правотворчої діяльності» має бути не доктринальна думка, а практика. Джерела міжнародного права та міжнародні судові рішення засвідчують наявність принципу свободи відкритого моря й повітряного простору над ним (див., наприклад, Конвенцію про відкрите море 1958 p., рішення НІ Конференції ООН з морського права та відповідні розділи і частини Конвенції ООН з морського права 1982 p.); принципу забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації (див. Конвенцію про

Г л а в а VI Основні принципи міжнародного права

міжнародну цивільну авіацію 1944 р. і додаток до неї «Безпека. Захист цивільної авіації від актів незаконного втручання», Гаазьку конвенцію про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р., Монреальську конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 р., та ін.); принципу збереження і раціонального використання морських живих ресурсів (див. рішення 111 Конференції ООН з морського права, численні міжнародні договори щодо китобійного промислу, охорони та збереження котиків, риболовного промислу в Атлантичному і Тихому океанах тощо); принципу свободи досліджень та використання космічного простору та небесних тіл (див. Договір про космос 1967 р. та ін.).

Міжнародно-правова практика, що склалася на сьогодні, дає підстави говорити про наявність принципу свободи морських наукових досліджень, принципу використання Світового океану в мирних цілях і деяких інших галузевих принципів та принципів інститутів міжнародного права.

Інститутські й галузеві принципи міжнародного права базуються насамперед на основних принципах міжнародного права. Між ними немає і не може бути суперечностей. Вони доповнюють основні принципи у складному механізмі міжнародно-правового регулювання, заповнюють відповідні прогалини в міжнародному праві. Галузеві та інститутські принципи відіграють роль системоутворюючого фактора на своєму рівні. Ця їхня функція цілковито підпорядкована вимогам і потребам основних принципів міжнародного права як головних систематизуючих засад цієї системи права.

Принципи заборони застосування сили або загрози силою

В доктринах міжнародного права існують різні погляди на становлення цього принципу. Для одних учених (М. В. Філімонова, К. О. Бекяшев та ін.)

«принцип заборони застосування сили або загрози силою має давню

____ а

_____ Принципи заборони застосування сили або загрози силою ________

історію становлення і розвитку, починаючи з моральних засад, викладених у ХШ—XIV ст. Яном А. Коменським і королем Чехії Іржі Подебрадом». Для інших (1. 1. Лукашук, Р. А. Мюллерсон, В. М. Федоров та ін.) — становлення цього принципу міжнародного права почалося після Жовтневої революції. Треті (Г. В. Ігнатенко, О. 1. Тіунов та ін.) розпочинають становлення цього принципу з Конвенції про мирне вирішення міжнародних сутичок 1899 р. Четверті (Г. 1. Тункін, А. М. Талалаєв та ін.) вважають, що «принцип незастосування сили або загрози силою з'явився в міжнародному праві у період між двома світовими війнами». Численні автори (Ю. М. Колосов, В. І. Кузнецов, Б. М. Клименко та ін.) гадають, що вперше цей принцип з'явився у Статуті ООН.

Можна вказати й на інші точки зору щодо становлення принципу. І якщо йдеться про становлення правосвідомості стосовно необхідності принципу, то перші цеглини цієї будівлі закладалися Я. А. Коменським, 1. Подебрадом, Генріхом IV — Сюллі, а згодом Ф. Вітторіа, Ф. Суаресом, Б. Аялою, Г. Гроцієм і багатьма іншими.

Та, мабуть, доцільніше розпочинати становлення принципу незастосування сили або загрози силою з тих нор- мативно-правових актів, які вперше втілили цю вікову ідею в конкретне юридичне правило поведінки.

Без сумніву, першим правовим внеском (на багатосторонній основі) у становлення принципу незастосування сили або загрози силою була Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних сутичок 1899 р. Конференція, на якій було прийнято вказану конвенцію, не лише кодифікувала право і практику щодо добрих послуг, посередництва та арбітражу, а й передбачила створення відповідного інституційного механізму — Постійного Третейського суду (заснований 1900 p.).

Новим кроком у становленні зазначеного принципу слід вважати рішення Другої Гаазької мирної конференції, яка переглянула Конвенцію 1899 p., прийняла Конвенцію про обмеження застосування сили при відшкодуванні за борговими зобов'язаннями (1907) і укріпила судову систему. 1 хоча Суд до 1920 р. здійснював трохи більше одного розгляду справи на рік, його вплив на мирне, несилове вирішення справ був незаперечним. За цей час під впливом діяльності Суду було укладено понад 120 двосторонніх