Butkevich_V_G__Mitsik_V_V__Zadorozhniy_O_V_red

ББК 67.5я73 Б 93

Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу видавництва заборонено

Рецензенти:

д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. АПН України О. Л. Копиленко, д-р юрид. наук В. В. Медведчук

Р е д а к ц і й н а к о л е г і я : канд. юрид. наук, доц. О. В. Задорожній, канд. юрид. наук, доц. В. В. Мицик, канд. юрид. наук, доц. В. I. Муравйов

Допущено Міністерством освіти і науки України

(лист № 1/11-3972 від 02.10. 2001 p.)

Редакція навчально-методичних видань Головний редактор В. М. Куценко Редактор

О. І. Цибульська

В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній,

ISBN 966-06-0265-0 2002

ВСТУП

Вивчення міжнародного права має давні традиції. Якщо не зважати на ідеологічні упередження (що для вивчення міжнародного права є вкрай шкідливим), то слід визнати наявність достатньої кількості навчальної літератури з цього предмета. Сьогодні в Україні є десятки різних підручників, підготовлених вченими Росії, Великобританії, Італії, Франції, США, Німеччини та багатьох інших країн (мовою оригіналу чи в перекладі на російську або українську мову; опубліковані в українських чи зару-

біжних видавництвах).

Тому нині більш нагальним постає питання про те, як вивчати міжнародне право в навчальних закладах України. Адже більшість зарубіжних підручників розраховані на вивчення міжнародного права крізь призму своїх націо- нально-правових проблем. Наприклад, підручники, опубліковані в Росії, розкривають основні засади міжнародного права з урахуванням проблем, потреб та інтересів Російської Федерації.

Очевидно й те, що нові знання набуваються легше і засвоюються глибше, коли предмет вивчають рідною мовою. Актуальною уявляється також проблема активізації ролі вітчизняного підручника як засобу розвитку відповідної національної термінології.

Вивчення міжнародного права за вітчизняним підручником має ще один важливий аспект. Так, Конституція України проголошує міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України, частиною національного законодавства країни. Отже, їхні положення обов'язкові для виконання, адже стаття 68 Конституції України зак-

3

________________________ Вступ _________________________

ріплює обов'язок кожного громадянина «неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Очевидно, що знання відповідних міжнародних договорів, які стали частиною законодавства України, не можна отримати з іноземних підручників. Згідно зі ст. 57 Конституції України українська держава гарантує кожному «право знати свої права і обов'язки». Ця гарантія забезпечується завдяки тому, що «закони та інші нормативноправові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».

Тому держава має подбати про роз'яснення міжнародних договорів населенню. На розв'язання цього завдання спрямована, зокрема, публікація різних коментарів, посібників і підручників з міжнародного права. Отже, сьогодні знання міжнародного права необхідні не лише дипломатам, іншим працівникам сфери зовнішніх зносин України, а й кожному громадянинові, особливо тим, хто по- в'язує свою роботу з органами та установами забезпечення правопорядку в державі.

Україна стала активним членом міжнародного співтовариства. Більшість її зобов'язань стосується безпосередньо не лише державних органів забезпечення виконання міжнародних угод, а й кожного громадянина зокрема. Реалізувати їх без належної підготовки неможливо. Водночас через ускладнення системи міжнародного права, розширення кола його суб'єктів, посилення ролі впливу міжнародної громадської думки, зокрема неурядових міжнародних організацій, на розвиток міжнародного права, зростання ролі механізму міжнародно-правового регулювання в сферах, які ще недавно не були об'єктом міжнародного права, ускладнився сам процес засвоєння між- народно-правових засад.

Звичайно, у вирішенні цих та інших проблем Україна не відособлена від зусиль інших держав. Значну допомогу (консультативну насамперед) надають різні міжурядові й

_________________________Вступ _________________________

неурядові, регіональні та універсальні міжнародні організації. Особливо слід наголосити на ролі ООН в поширенні міжнародно-правових знань. З цією метою використовуються різні засоби і процедури, як-то:

гласність і суспільна поінформованість (розповсюдження текстів міжнародно-правових документів, популяризація діяльності щодо дотримання норм міжнародного права та оголошення випадків їх порушення, вироблення заходів для надання інформації з міжнародно-правових питань та ін.); консультативні послуги (круглі столи, семінари, наукові конференції, допомога експертами, проведення регіональних курсів підготовки, надання стипендій тощо);

викладання міжнародного права (підготовка викладачів і студентів, розвиток національних, регіональних та універсальних організацій з метою дослідження і вивчення міжнародного права, координація діяльності в галузі підготовки й поширення міжнародно-правової інформації та ін.);

прийняття резолюцій Генеральною Асамблеєю ООН з питань заохочення вивчення міжнародного права й поширення міжнародно-правових знань (знаменним у цьому плані є проголошення ООН 1990—1999 pp. Десятиріччям міжнародного права і проведення в 1995 р. Міжнародної конференції з вивчення й викладання міжнародного права).

Проте основні завдання щодо оволодіння знаннями з міжнародного права стоять перед державою і її громадянами, бо саме вони розуміють, що ці знання є не лише показником загальної культури, а й невід'ємною умовою прийняття у світове співтовариство. Звичайно, всього охопити не можна, і тому підручники покликані відібрати й пояснити головне, принципово найбільш важливе.

Щоправда, у кожного може бути своя думка. Деякі автори підручників практикують подавати власне бачення певних проблем як «аксіоми» сучасного міжнародного права. На жаль, досить часто такі «аксіоми» не підтверджуються вже на час виходу підручника в світ.

Щоб уникнути таких помилок і з метою шанобливого ставлення до думки інших дослідників міжнародного права, в нашому підручнику, по можливості, подані різні точ-

____________________________ В с т у п ____________________________

ки зору на ту чи іншу проблему. Гадаємо, це спонукатиме студентів до самостійного мислення та пошуку оптимальних варіантів.

Структура підручника враховує традиційні засади побудови цієї навчальної дисципліни й сучасні потреби всебічного оволодіння міжнародним правом. При цьому враховано міжнародний досвід підготовки таких видань. У підручнику широко використовуються міжнародно-правові джерела й матеріали, законодавчі акти України та іноземних держав, сучасні міжнародно-правові дослідження представників різних шкіл і напрямів. Особливу увагу приділено рішенням міжнародних і національних судів.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

____________________ У м о в н і с к о р о ч е н н я ____________________

МАГАТЕ — Міжнародне агентство з питань атомної енергії

МАР — Міжнародна Асоціація Розвитку МБЕС — Міжнародний банк економічного

співробітництва МБРР — Міжнародний банк реконструкції і розвитку

МВФ — Міжнародний валютний фонд МЗС — Міністерство закордонних справ МІБ — Міжнародний інноваційний банк МОП — Міжнародна організація праці МСЕ — Міжнародний союз електрозв'язку МС ООН - Міжнародний Суд ООН

НАТО — Організація Північноатлантичного договору НДР — Німецька Демократична Республіка ОАД — Організація американських держав ОАЄ — Організація африканської єдності ОБСЕ — Організація з питань безпеки

і співробітництва в Європі ООН — Організація Об'єднаних Націй

ОПЕК — Організація країн — експортерів нафти ППМП — Постійна палата міжнародного правосудця ППТС — Постійна палата третейського суду ПРОООН - Програма розвитку ООН СНД — Співдружність незалежних держав

СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік США — Сполучені Штати Америки

УВКБ — Управління Верховного Комісара ООН з прав біженців

УВКПЛ — Управління Верховного Комісара ООН з прав людини

8

____________________ У м о в н і с к о р о ч е н н я ____________________

ФАО — Продовольча і сільськогосподарська організація

ФРН — Федеративна Республіка Німеччини

ЮНЕСКО — Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури

ЮНІДО — Організація Об'єднаних Націй з питань промислового розвитку

'ФНІСЕФ - Дитячий Фонд ООН

ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА СФЕРА ДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Термін «міжнародне право»

Сьогодні термін «міжнародне право» поряд з терміном «право народів» є офіційно визнаним у правовій, дипломатичній і зовнішньополітичній практиці. Проте до їхнього визнання та утвердження держави пройшли три-

валий період пошуків. Слід зазначити, що вживання різних термінів було характерним не лише для доктрини міжнародного права, а й для державної практики.

Вже на етапі зародження міжнародного права в різних регіонах складається різне його визначення. У Стародавній Індії застосовувався термін «деза дхарма», шо в перекладі із санскриту означало «право країн» (desa — країна, земля; dharma — право, обов'язок).

У Стародавньому Китаї сповідувалася концепція природної гармонії між небом і землею, а не між народами. Оскільки перевагу має небо перед землею і на всіх рівнях від сім'ї до держави досягається гармонія завдяки здійсненню функцій управління (делегованих небом) праведним Сином Неба, то відпадає необхідність в особливому міжнародному праві. Термін «ч'ун-ч'іу» охоплював міжнародні відносини разом з міжнародним правом.

10

______ і ______

Термін «міжнародне право»

В ісламському регіоні становлення міжнародного права відбувалося за умови визнання його лише як мусульманського права. Таке міжнародне право діяло як мусульманські правила «дар аль Іслам»; стосовно держав немусульманського світу діяли норми «дар аль гарб». В утвердженні «дар аль Іслам» правомірно застосувати джихад, що можна вважати тотожним праву війни у християн.

Своєрідні терміни міжнародного права з'являлись і в інших регіонах, але в результаті експансії і колонізації з боку держав європейської цивілізації вони не затвердилися в міжнародній практиці. Виходячи з цього історичного факту, численні автори зійшлися на тому, що сучасне «міжнародне право» є перекладом з римського jus gentium. Формально такий висновок логічний, адже jus gentium у перекладі з латини означає «право народів». Фактично утвердження цього терміна не залежало від перекладу, а було результатом тривалої історичної боротьби держав за визнання певних сутнісних властивостей міжнародного права. І коли це сталося, латинська мова давно вже вийшла з ужитку у сфері міжнародних відносин.

Базуючись суто на філологічних засадах, важко відповісти, чому перекладачі обрали саме jus gentium. Адже, поперше, це право стосувалося не лише публічних, а й приватних відносин. По-друге, поряд з jus gentium часто зас-

тосовували термін jus honorarium, jus fetiale, jus belli, jus belli et pads, jus naturale. Римські юристи не вбачали в цьому терміні того значення, яке йому згодом почали приписувати. У Гая термін homines не протиставляється терміну gentes. У Граціана, Ульпіана та інших римських юристів jus gentium є сумішшю публічно-правових і приватно-правових норм. Виходячи з природно-правової концепції, вони часто розуміли під jus gentium норми, що збігаються у різних народів, а не норми, що діють між народами.

Свідоме застосування терміна jus inter gentes як сукупності норм публічного права, що діють у сфері міжнародних відносин, ми бачимо лише у Й. Ольдендорпа і Ф. Вітторіа. Але мине ще близько ста років, коли абат де Сен- П'єр вживе не латиною, а в перекладі «право між народами». Проте ці нововведення ще тривалий час не справлятимуть враження на позиції вчених. Залежно від різних аспектів міжнародного права вони продовжуватимуть вживати різні терміни. Г. Гроцій використовував і

її

Г л а в а I

__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права__________

jus gentium, і jus inter civitates, і «право між державами». X.

Вольф залежно від аспекту міжнародного права вживав терміни: «право народів», «звичаєве право народів», «внутрішнє право народів», «природне право народів», «необхідне право народів», «позитивне право народів», «договірне право народів», «добровільне право народів», «природне право», «право війни» та ін.

Сказане свідчить про те, що правова свідомість учених ще не вбачала важливості однозначного застосування визначення міжнародного права. Навіть після виходу в світ (1650) монографії Р. Зьоча, де спеціально досліджується значення терміна «право між народами», для багатьох це дослідження лишилося непомітним, і вони продовжували по-старому користуватися терміном jus gentium.

Згодом співвітчизник Р. Зьоча 1. Бентам підхопить вислів канцлера Г. Ф. Д'Агоссо, що право між народами більш чітко відображає термін «міжнародне право» (international law). Авторитет 1. Бентама серед державних діячів Європи і правознавців вплине на визнання цього терміна не лише як найбільш прийнятного в юридичній науці, а й як офіційного у міждержавній практиці.

Але на цьому не припинилися пошуки нового, більш адекватного терміна. Залежно від часу, регіону, сповідання тих чи інших поглядів на міжнародне право вчені пропонували десятки нових термінів (деякі по кілька одночасно), частина яких і сьогодні застосовується в наукових дослідженнях, інші давно вже стали набутком історії. Щоб уявити, наскільки активним був цей пошук, вкажемо лише на частину із запропонованих термінів: «сучасне міжнародне право» (Л. А. Алексідзе, І. П. Блішенко, В. В. Гладишев, Е. Глазер, Дж. Фішер, К. Океке, В. Оут-рата, М. Поточна, Ф. І. Кожевніков, Б. 1. Кофман, Д. Б. Левін, М. М. Мінасян, Г. 1. Тункін та ін.), «міжнародне публічне право» (Е. X. де Аречага, Г. Ацціолі, М. Бар-тош, Я. Броунлі, Ш. де Вішер, П. Гугенхейм, А. Клаф-ковський, Р. Куадрі, Л. Подеста-Коста, Ш. Руссо, М. С'єр-ра, М. Соренсен, А. Улоа, П. Фошіль та ін.), «міждержавне право» (І. Кант, В. А. Незабитовський, М. К. Рен-ненкампф, М. М. Коркунов, А. Романович-Славатин-ський, Ф. Ліст, В. Е. Грабар, О. М. Горовцев, Г. Єл-лінек, Дж. Каваретта та ін.), «зовнішнє державне пра-

12

______ і _____

Термін 'міжнародне право»

во» (Г. В. Ф. Гегель, М. О. Безобразов, О. О. Ейхель-ман, Є. К. Сімсон, Ю. Біндер, Л. Шехер, М. С. Строго-вич, С. О. Голунський, В. Чепл та ін.).

Свого часу, коли європейські метрополії визнавали міжнародну правосуб'єктність лише за «цивілізованими народами» (спочатку християнські народи Європи, а згодом і США), досить популярними стали терміни «європейське міжнародне право» (А. Гефтер, Т. Маміані та ін.), «європейське правонародів» (Й. Мозер, А. Шмальц, Ф. Саалфідд, А. Кваріч, Й. Пьоцль, Ф. Гольцендорф та ін.), «сучасне міжнародне право Європи» (І. Клюбер), «сьогоднішнє міжнародне право Європи» (Л. Нейман), «сучасне право народів Європи» (Г. Ф. Мартене, А. Отта, А. Рід-маттен та ін.), «публічне право Європи, засноване на міжнародних договорах» (Г. Б. Маблі). Після визнання за США статусу цивілізованої держави з'явилися терміни «міжнародне публічне право Європи і Америки» (П. Пра-дьєр-Фодер, С. Баєз та ін.), «іспансько-американське міжнародне право» (Є. С. дон Зебаллос, 1. X. Веласко та ін.). Процес деколонізації вплинув на посилення регіональних тенденцій в утвердженні термінів. Так, з'явилися терміни «американське міжнародне право» (Й. М. Єпес, К. Сан-чес-Санчес та ін.), «американське міжнародне публічне право» (Дж. Пуї), «міжнародне право Америки» (А. Альварес та ін.), «латиноамериканське міжнародне право» (Р. Ф. Сейжас, С. Л. Рекансес, Л.К. Косіо, Х. Ламабіас де Азеведо, М. Е. Гарсіа та ін.), «західне і східне міжнародне публічне право» (А. К. Павітран), «мусульманське міжнародне право» (С. А. Маджід, А. Решід, А. Рахім, Н. Арма-назі, М. Хаддурі та ін.).

Вчені соціалістичних країн (В. Ф. Генералов, Є. О. Коровій, А. А. Есаян, Г. П. Задорожний, Цю Жіцін, Чжоу Цзия, Лю Цзяцзи, Ян Деньшен, Ген Фучен, Лін Сін, Сян Чжецзунь, Цзянь Хайчао, Хе Хайянь, Ху Веньчжі, М. Поточна, М. Геновскі та ін.) спробували утвердити «класовоформаційні» назви міжнародного права: «соціалістичне міжнародне право», «буржуазне міжнародне право», «міжнародне право перехідного часу». Але належної підтримки серед наукової громадськості вони не дістали, оскільки не були підтримані пропозиції «націоналізувати міжнародне право», а позаяк і застосувати терміни на кшталт «російське міжнародне право», «французьке між-

13

Г л а в а I

__ ______ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права __________

народне право» (О. Ейхельман, Є. К. Сімсон), «мексиканське міжнародне право» (Р. Д. Р. Естева, О. А. Нуньєс та ін.), «гватемальське міжнародне право» (Д. Р. Сала-зар, С. Ф. де Техада та ін.), «міжнародне право Індії» (Праматанат Бандуопадьяя, Нажендра Сінх, С. В. Вісваната та ін.). Далі наукових досліджень вказаних авторів ці терміни не пішли.

На рівні наукової доктрини вживаються й ті назви міжнародного права, що відображають її основну суть: «міжнародне публічне позитивне право» (Дж. де Лютер, Л. Каваре та ін.), «позитивне право народів» (К. Штрупп, Г. Матцен та ін.), «позитивне міжнародне право», «природне право» (ДжДель Веккіо), «природне і міжнародне право» (Е. Кассірер, Дж. М. Жерард де Рейнвал та ін.).

Одні автори (М. Буркен, Дж. Брайєрлі, Ж. Франсуа, Е. Кауфман, Л. Лефюр, Г. Лаутерпахт, Дж. Сальвіолі, Дж. Ссель, А. Кобза, Ж. Сеферіадіс та ін.) поверталися до старих термінів «міжнародне право миру», «міжнародне право війни», а згодом відмовлялися від свого задуму. Інші (Ф. Джесепп, П. Реш, М. Таубе, А. Нуссбаум, Г. Кель-зен, Р. Пінто, У. Дженкс та ін.) спробували утвердити нові терміни, а саме: «інтернаціональне право», «міжвладне право», «транснаціональне право», «наднаціональне право», «право народів сучасних держав світу», «сучасне міжнародне право», «право націй», «право Об'єднаних Націй», «право міжнародних відносин», «право світового товариства» та ін.

Жоден із названих термінів офіційно не був визнаний державами. За винятком прихильників німецького Volkerrecht, норвезького volkerrett, голландського volkenrecht, фла-

мандського vojkenrecht («право народів») та деяких інших здебільшого вживається термін «міжнародне право». В

італійців це diritto internazionale, у французів — droit international, в англійців — international law, в іспанців — derecho internacional, у португальців — direto intemacional, у румунів — drept international, в угорців — nemzetkozi jog

тощо. В Україні загальновживаним є термін «міжнародне право», в Росії — «международное право», в Хорватії — medunarodno pravo, у Сербії — «международне право», в

Польщі — pravo miedzynarodowe, в Чехії — mezinarodi pravo, у Швеції — international ratt, у Фінляндії — kansainvalinen oikeus тощо.

14

Поняття міжнародного права

Поняття міжнародного права

Професор Кембриджського університету Р. Дженінгс, аналізуючи наукові дослідження як вчений і редактор «Англійського щорічника міжнародного права», дійшов такого висновку: «Я не вірю, що для професійного юрис-та- міжнародника сьогодні є більш важливе або більш випробувальне завдання, ніж пошук відповідей на проблеми визначення міжнародного права»1.1 це справді підтверд-

жується практикою наукових досліджень.

За підрахунками Є. О. Коровіна та А. Бустаманте різних визначень міжнародного права дано понад сотню. Зауважимо, що ці автори помиляються. Вказані «здобутки» можуть характеризувати лише «досягнення» наукової громадськості окремо взятої країни, а не світового співтовариства юристів-міжнародників. Досить переглянути праці, вказані в бібліографічному збірнику Д. Г. Л. Омптеди (опублікований в 1785 p.), щоб переконатись у значно більшій кількості визначень міжнародного права. За період від Цицерона (в якого ми знаходимо перші спроби з'ясувати суть міжнародного права і який ще розумів під «правом народів

(jus gentum, jus universum)... юридичне право, що випливає з уз між людьми (societas generis humani), створених Богом»2) і до сьогодні вченими запропоновано більш як 1000 визначень міжнародного права. Але їм так і не вдалося досягти згоди навіть із найбільш принципових питань. Для прикладу наведемо два визначення, які є чи не останніми і які мають значну кількість своїх прихильників.

«Міжнародне право — це система юридичних норм, — пише І. І. Лукашук, — які регулюють міждержавні відносини з метою забезпечення миру та співробітництва... В основу визначення покладено найбільш поширене розуміння міжнародного права як сукупності юридичних норм, що регулюють міждержавні відносини»3.

1Jennings Robert Y. The Identification of International Law //Inter national Law. Teaching and Practice /Ed. by Bin Cheng. London, 1982. P. 8.

2Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязанностях. М., 1974. С. 228.

3Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М., 1996. С. 1.

15

Г л а в а I

__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права _________

Це визначення, як гадає його автор, відображає найважливішу рису міжнародного права, яке є системою норм, структурно організованих на засадах єдиних цілей і принципів. З цим категорично не погоджується суддя Міжнародного Суду ООН Р. Хіггінс, яка вважає, що «міжнародне право не є нормами права... Погляд на право як на норми має бути відкинутий, бо норми лише накопичують тенденції минулих рішень, що не є тотожним змінам, які призводили до тих рішень, вони також не мають зв'язку з умовами сьогоднішніх проблем, що змінюються, і не вказують переваг на майбутнє. Минулі рішення є суттєвою складовою сучасного прийняття рішення, але їх недостатньо. Погляд на право як на «норми» слід відкинути, виходячи з розуміння права як «процесу» і, особливо, виходячи з процесу прийняття правових рішень, який не ставить за мету бути нейтральним або позбавленим ціннісних орієнтирів, а вимагає владності»1.

Прихильники цієї точки зору на міжнародне право вважають, що погляд на нього як на сукупність норм, які неупереджено застосовуватимуться як до слабкого, так і до сильного, склався під впливом загальносуспільного, а не наукового розуміння права. їхнє бачення сутності міжнародного права зводиться до процесу прийняття рішень повноважними особами або органами на відповідному форумі, в межах певної сталої практики (в тому числі й норм міжнародного права). Воно передбачає оцінку небездоганних минулих рішень (часто такі рішення не є цілком зрозумілими) і встановлення юридично обов'язкових параметрів щодо політики змін на майбутнє. «Міжнародне право, — підсумовує Р. Хіггінс, — по суті є встановлення цілей у спільних інтересах і забезпечення засобами їх досягнення»2.

Слід зауважити, що в сучасних поглядах на міжнародне право визначення його поняття не обмежується вказаними підходами. Залежно від того, ідеї якої школи, теорії чи концепції міжнародного права сповідують автори, такі пропонуються й визначення.

P. 58-59.

2 Higgins R. The Identity of International Law // International Law. Teaching and Practice /Ed. by Bin Cheng. London, 1982. P. 37-38.

16

Поняття міжнародного права

Прихильники позитивістського напряму в міжнародному праві обов'язково включають до визначення такі критерії і властивості: основний компонент — система норм; основний суб'єкт — держава; основна функція — регулювання міждержавних відносин; основна мета — мир і безпека між народами.

Раніше до основних критеріїв належав і засіб захисту — примус. Але через критику прихильників природно-пра- вової школи, особливо апологетів ліберального напряму в міжнародному праві, позитивісти перестали на цьому наголошувати. Хоча фразою «у разі необхідності (для виконання норм міжнародного права. — В. Б.) застосовується примус індивідуальними або колективними зусиллями» ще нерідко завершуються "їхні визначення міжнародного права.

Прихильники природно-правового погляду на міжнародне право включають у його визначення поняття природного розуму («від здорового розуму випливають здорові судження, які вказують народам їхні права і обов'язки»), справедливості, моралі та етики. Солідаристи бачать у визначенні міжнародного права центрального суб'єкта — фізичну особу, головне джерело — умови життя, основний компонент — біологічні норми як визначальник життя людини, а об'єкт регулювання — міжнародні відносини як міжіндивідуальні, міжгрупові зв'язки.

Для соціологів міжнародного права важливішим є факт, реальне становище, а не норма права. Сучасні реалісти розглядають міжнародне право через силовий компонент, процес прийняття владних рішень.

Отже, плюралізм поглядів на міжнародне право виявляється насамперед у формулюванні визначення його поняття. Часто різному розумінню міжнародного права сприяло ідеологічне протиборство двох систем, передусім західноєвропейської та східноєвропейської. Вчені східноєвропейських (соціалістичних) країн у визначенні поняття міжнародного права виокремлювали лише загальне міжнародне право. Як уже зазначалося, окремі автори припускали соціалістичне міжнародне право, але то мало бути, як писав В.А.Василенко, «міжнародне право майбутнього» і «міжнародне право капіталістичного суспільства або буржуазне міжнародне право (старе міжнародне право), час якого вичерпався в дожовтневий (до 1917 р.) пе-

17

Г л а в а I

_________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права __________

ріод»1. Інколи вони припускали міжнародне право, яке діяло у відносинах між кількома державами, яке різні автори називали по-різному: регіональне, локальне або партикулярне.

Західні вчені не обмежувалися категоріями загального міжнародного права. Найчастіше йшлося про: а) універсальне міжнародне право, яке застосовувалося до всіх держав без винятку; б) загальне міжнародне право, яке застосовувалося до багатьох держав незалежно від їхнього материкового розташування, але за умови включення провідних держав світу; в) регіональне міжнародне право, яке застосовувалося у певному регіоні (американське міжнародне право, африканське міжнародне право, мусульманське міжнародне право); г) партикулярне міжнародне право.

До регіонального міжнародного права західні автори, як правило, не відносили міжнародного права соціалістичних країн, бо вбачали в ньому більше ідеологічних засад, аніж правових. Вони відкидали визначення поняття міжнародного права, які давали вчені країн Східної Європи (іноді вони називалися соціалістичними або радянськими, волюнтаристськими або консенсуалістськими) в силу того, що ті будувалися на базі п'яти основних засад, жодну з яких західні вчені не вважали основною для розуміння міжнародного права:

1)міжнародне право як загальна система має бути визнане всіма державами, а тому є вираженням їхньої волі;

2)держави можуть утриматися від згоди на таку систему права і відмовитися від неї;

3)створення нових або відміна старих норм звичаєвого права вимагає згоди держав;

4)держава, яка не дає згоди на звичаєву норму права, вільна в будь-який час відмовити в її застосуванні щодо неї;

5)будь-яка держава вільна здійснити її суверенне право відмовити в застосуванні норм звичаєвого права на тій підставі, що воно не відповідає її державній волі.

Основне у визначенні поняття міжнародного права — концепцію узгодження волі держав — західні вчені називали надуманою і такою, що не відповідає дійсності. Вони висували такі підстави:

1 Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С. 35.

Поняття міжнародного права

—не можна ставити волю держави в основу формування міжнародного права, коли відсутній об'єктивний механізм його формування (часто народ «підтримував» окрему думку генерального секретаря ЦК КПРС чи його оточення, та коли ця думка змінювалася, миттєво «змінювалася» й воля народу);

—під узгодженням волі розуміється процес, наслідком якого є не спільна воля, а окремі волі («Для утворення норми міжнародного права, — писав Г. 1. Тункін, творець

теорії узгодження воль, — не обов'язково, щоб волі держав були ідентичні і зливалися в одну волю»1), отже, саме узгодження не є необхідним;

—на практиці жодна держава не може відкинути норми системи міжнародного права, що склалася до її утворення, не ризикуючи потрапити до глибокої міжнародної ізоляції;

—виокремлюючи універсальне і загальне міжнародне право, західні вчені, всупереч радянській доктрині, не вважали необхідною універсальну згоду держав на становлення загального звичаю. Звичай створюється на однаковості практики та opinio juris, що не дає підстав стверджувати: утворення звичаю базується виключно на згоді держав;

—не є коректним твердження про недійсність для держави норм міжнародного права, на які вона не давала згоди. Учасники справ «Континентальний шельф Північного моря», «Англо-норвезьке риболовство», які розглядалися в Міжнародному Суді ООН, не давали попередньої згоди на обов'язковість для них тих норм, які застосовував до них Суд. Але рішенню Суду вони були змушені підкоритися;

—якщо погодитися з твердженням, що держава може заперечити застосування до неї звичаєво-правової норми міжнародного права на тій підставі, що вона не відповідає її теперішній волі або життєвим інтересам, то можна досягти результату, коли держава буде зв'язана лише власною волею, що взагалі суперечить природі міжнародного права.

Отже, взаємні критичні зауваження вчених щодо визначення поняття міжнародного права здебільшого роз-

1 Тункин Г. И. Теория международного права. М., 1970. С 242.