43.Основні риси та історія розвитку сербської мови.

Заселивши басейн Середнього Дунаю в 6-7 ст., південнослов’янські племена зміцнювали свої позиції в цьому регіоні,асимілювавши рештки автохтонного іллірійського й частково кельтського населення.У період становлення сербської писемності (12-14ст.) серби послуговувалися двома словянськими азбуками – кирилицею і глаголицею. До найдавніших писемних памяток сербської мови належать : грамота боснійського бана Куліна, Мирославове і Вуканове євангелія,законник Стефана Душана.Зазнавши поразки у боротьбі з турками у 1389р. сербська мова і культура занепала, а Боснія та Герцеговина істотно мусульманізувалися і навіть перейшли на канонічний арабський шрифт. Щоправда, серби зберегли словянську писемність, хоч національні мова і культура розвивались переважно в усній народній творчості. З писемних памяток дійшла надрукована словянською кириличною азбукою книга чорногорського ієромонаха Макарія. Наприкінці 18- почю19ст. зародилась сербська світська література, біля витоків якої стояв письменник Д.Обрадович. Формування сербської літературної мови на народній основі припадає на першу половину-сер. 19ст..ЇЇ основоположником вважають сербського філолога,фольклориста та історика Вука Караджича.Він заклав лінгвістичні основи сучасної сербської орфографії. У 1814 І 1818 рр. В.Караджич видав сербську граматику.Розвиток сербської літературної мови в 19ст, повязують з літературною діяльністю Б.Радичевича, Й.Йовановича-Змая.Наприкінці 19-поч. – на поч. 20ст. зявились твори Б.Нушича. У 20ст. сербську літературну мову розвивали В.Назор, А.Цесарець, І.Антонович.Сербська писемність використовує кириличну азбуку, яка суттєво відрізняється від її східнослов’янського варіанта. Сербську кирилицю за іменем Вука Караджича ще називають луковицею.Сербська літературна мова сформувалась на основі штокавського діалекту, який охоплює практично всю сучасну Сербію.Виокремлюють штокавський діалект, який характеризується вимовою зазначеного займенника як й охоплює практично всю територію поширення власне сербської мови. Щодо двох інших наріч – кайкавського і чакавського, то вони поширені переважно на теренах Хорватії.Існує три групи говорів:1.Східна група з вимовою(е)(евкавська)2.Південна група з вимовою je в короткому складі та ije в довгому складі (єкавська)3.Західна група з вимовою і (ікавська)

44.Основні риси та історія розвитку хорватської мовиЩодо питання про кількість словянських мов існують різні погляди. Це стосується насамперед самостійності хорватської та русинської мов. У традиційних джерелах 19-20 ст. виділяли одну сербохорватську, або хорватську, мову на таких підставах: 1)виникнення сербського і хорватського варіантів мови на основі хоч і різних, та все ж діалектів однієї мови – сербської;2)проживання сербів і хорватів протягом останнього століття в одній державі та започаткований у сер. 19 ст. об’єднавчий процес сербської й хорватської літературних мов на штокавській основі спричинилися до мінімального протиставлення цих близькоспоріднених мов у наступних десятиліттях;3)тотожність більшості одиниць у лексичній системі сербської та хорватської мов .

Давньохорватська писемність мало чим відрізнялася від давньосербської. На порубіжних сербсько-хорватських землях використовували обидві словянські азбуки – кирилицю і глаголицю.Найдавніші писемні пам’ятки хорватської мови є переважно глаголичними:Башчанський надпис. Надбання хорватської мови є глаголичні Гршковичів і Міхановичів уривки Апостола, а також дубровницькі грамоти. Основні писемні пам’ятки хорватської мови 15-17ст пов’язані з існуванням сербсько хорватської Дубровницької республіки.Серед них : Вінодольський закон; Полицький статут.У 1483р. у Венеції було надруковано першу словянську глаголичну книгу релігійного змісту для потреб хорватського населення.Обєднання хорватської літературної мови із сербською почалося 1836р.У цей час у хорватському варіанті літературної мови остаточно закріпилася латинська азбука. Значний внесок у вивчення хорватської мови зробили Т.Маретич, І.Броз,М.Решетар.До сер 19 ст. в хорватській літературні мові використовували іншу діалектну базу: в 15-17 ст. – чекавщину, що зумовлено провідною роллю Дубровницької республіки в розвиток хорватської культури, науки і мови. На території Хорватії функціонують усі три наріччя сербської та хорватської мов.

1. Штокавське наріччя охоплює незначну частину Північно-Східної та Південно- Східної та Південно – Східної Хорватії.

2. Чакавське наріччя як основа старохорватської літературної мови охоплює узбережжя Далмації, де поширені ікавські говори.

3. Кайкавське наріччя характерне для Північно- Західної та Центральної Хорватії і завдяки розташуванню на його територію столиці має істотний вплив на літературну мову.