39.Основні риси та історія розвитку словацької мови

Памятки словацької писемності зявились наприкінці 15-на початку 16 ст., хоч словакізми траплялися і в значно радніших джерелах, написаних чеською, німецькою і латинською мовами. Для писемних потреб словаки до 14ст користувались латинською мовою, а з 14 до кінця 18ст – чеською, якою були написані поштові книги суду в Боці.. Першу спробу створити словацьку літературну мову на основі західнословацького діалекту зробив мовознавець і просвітитель Словаччини кн..18-поч.19ст Антон Бернолак.Суттєво сприяла розвитку національної мови, літератури і культури Матриця словацька.Таким чином у словаків сформувалася власна літературна мова ,яку збагатив своїми творами поет Я.Краль,а наприкінці 19- поч..20 -письменники : С.Халупка, Я.Ботто, М.Кукучин.У 20 столітті літературну мову розвивали Л.Новамеський, А.Плавка, Ф.ГЕЧКО, В.Мінач.Словацька літературна мова сформувалась на основі середньо словацьких говорів. ЇЇ характерними ознаками є:-Дія ритмічного закону згідно з яким у двох голосних які іноді утворюють дифтонги (ie),(uo),(iu),(ia)-Наявність специфічного словацького звука середнього між (а) й (е)-Складотворні плавні (r) , (l),які можуть бути довгими і короткими -Звукосполуки tort,tolt дають trat, tlat-Втрата другої палаталізації в іменному відмінюванні крім чоловічого роду називного відмінка множини-Втрата граматичної форми кличного відмінкаУ словацькій мові сформувалося з групи діалектів:1.Захівждна група говорів,поширена на півдні Словаччини і в Східній Чехії2.Середня група говорів3.Східна група говорівІз здобуттям державної незалежності наприкінці 20 століття Словаччина активно розвиває національну мову й науку про неї.

40.Основні риси та історія розвитку лужицьких мов

Серболужицька мова.Західнословянський народ серболужичани називають ще лужичанами, лужицькими сербами.Усупереч соціальному і національно-культурному гнобленю серболужичани в 16 ст створили власну писемність, яка,хоч і обслуговувала істотно відмінні верхньо і нижньолужицький діалекти з ознаками окремих мов , в основі своїй все ж була спільно лужицькою.Розпаду серболужицької мови на дві близькоспоріднені сприяло не тільки її членування на два основні діалекти з багатьма відмінними ознаками , а й суспільні та культурні чинники:державно-територіальний поділ верхніх і нижніх лужичан відповідно між Саксонією і Пруссією.У 17-18ст. пожвавилося книгодрукування серболужицькими мовами. Вийшов у світ перший латино-сербський словник(1721р) Ю.Светлика, у др..пол. 18 ст. почалося формування серболужицької художньої літератури, яка набула розквіту в 19-20ст. Незважаючи на дивергентні процеси, що спричинилися до розвитку двох літературних мов, верхньо- і нижньолужицький варіанти мають і спільні ознаки :1)наголос на першому складі 2)оглушення дзвінких приголосних у кінці слів3. збереження двоїни4. відсутність коротких форм прикметників5. насиченість лексичного складу германізмамиВерхньолужицька мова.Верхньолужицька літературна мова формувалася значною мірою під впливом культурно- релігійної атмосфери у відносно демократичній Саксонії, де проживали верхньолужичани і сусідніх Польщі та Чехії. У 20ст. традиції верхньолужицької літератури розвивав німецький письменник Ю.Брезан, продовжувалося вивчення верхньолужицької мови в БУДИШИНІ ТА ІНШих містах Німеччини .Формування верхньолужицької літературної мови відбувалося головним чиним на основі будишинськогой віттіхінайського говорів що ґрунтуються на верхньолужицькому діалекті,який розвинувся з племінної мови мільчан.