63.Слово славістика в Україні та Росії набуло ваги у зв’язку зцілою низкоюнаукових та громадсько культурних заходів десь на кінець 1940-х – кінець 1950хроків коли в КИЇВСЬК і львівськ  державних університетах почалипрацювати кафедри слов’янської філології; в Академії наук УРСР (в Інститутімовознавства ім. О.О.Потебні й в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка) булиорганізовані відділи славістики; такий відділ був утворений і в Інституті історіїтодішньої АН УРСР.

Щоп’ять років, починаючи з 1958-го, відбуваються Міжнародні з’їзди славістівна території слов’янських країн – у столицях або найближчих містах.в Україні постійно діє Комітет славістів наші вчені досліджують відповідну проблематику. Спочатку т. зв. ІV-й Міжнародний з’їзд славістів 1958 року, що, по суті, був першим у нашу добу, а називали його четвертим, ураховуючи Міжнародні славістичні конференції у слов’янських країнах у ХІХ ст. На той час у Радянському Союзі “впала залізна культурна завіса”. Міжнародний з’їзд славістів став одним із показових наукових і культурних заходів, коли Москва “давала науковий бал”. З’їхалися з доповідями й повідомленнями найвидатніші славісти світу Знаменною була доповідь академіка О.Білецького “Українська література серед інших слов’янських літератур . Міжнародний комітет славістів — наукова організація, яка об'єднує національні комітети славістів Австралії, Нової Зеландії, Австрії, Білорусі, Бельгії, Болгарії, Великобританії, Греції, Данії, Ізраїлю, Індії, Італії, Канади, Македонії, Молдови, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словаччини, Словенії, Угорщини, України, США, Фінляндії, Франції, Хорватії, Чехії, Швейцарії, Швеції, Естонії, Японії.Комітет засновано з метою відновити й розвивати міжнародні зв'язки у галузі славістики, а також продовжити традиції 1 Міжнародного конгресу славістів-філологів, який відбувся у Празі 1929 року. Із 1958 р. кожні 5 років комітет проводить Міжнародні з'їзди славістів.Міжнародний з'їзд славістів відбудеться 2013 року в Мінську міжнародний комітет славістів проводить щорічні наради. При комітеті створено комісії: загальнослов'янського лінгвістичного атласу, старослов'янського словника, історії славістики, ономастики, поетики і стилістики, термінології, бібліографії, фонетики і фонології,лексикології та лексикографії, соціолінгвістики та ін

62. славістика у 20 столітті. Форми організацій наукових досліджень.Міжнародне співробітництво. Періодичні видання.Серед науково-дослідних центрів у Європі та США слід відзначити слов’янське товариство у Великобританії, Інститут слов’янської філології в Італії, Інститут балканістики в Болгарії, Інститути слов’янознавства у Польщі та Франції, Об’єднаний комітет слов’янознавства у США тощо. У 1955 р. у Бєлграді був створений Міжнародний комітет славістів.Наслідком співробітництва стали етимологічні словники слов’янських мов, зокрема російської (М.Фасмера), чеської і словацької (В.Махека), польської (Ф.Славського), української мови, "Лінгвістичний атлас Європи", "Загальнослов’янський лінгвістичний атлас".Встановлення контактів між слов‘янськими країнами триває з 1916 р. Розвивається започаткована у працях І.Бодуена де Куртене синхронно-описова лінгвославістика.До Першої Світової війни славістика , в першу чергу в розділах лінгвістики та філології , отримала значне поширення і розвиток поза власне слов'янських країн , в першу чергу навколо серпня Лескина й Августа Шлейхера з Лейпцігського університету.Після Першої Світової війни в лінгвістиці найбільш значний розвиток отримала діалектологія , славістика продовжувала розвиватися в першу чергу в слов'янських же країнах .Після Другої Світової війни , слідом за протистоянням радянського блоку з блоком НАТО , в США і країнах Західної Європи з'явився підвищений інтерес до подій в слов'янських країнах , їх історії та культурі. Таким чином , холодна війна викликала розквіт славістики , тепер включає в себе, крім лінгвістики та філології , багато гуманітарні та суспільні науки .

32. загальна характеристика західнослов'янських мов До західнослов'янських мов відносяться : польська . включаючи кашубський , серболужіцкой , чеська , словацька і мертвий полабський . Західнослов'янські мови діляться на дві групи: чесько -словацький та польсько- полабсько - лужицьку , між якими є перехідні говірки . Єдиного празападнославянского мови скільки- тривалий час несуществовало : незабаром після розпаду праслов'янської мови склалися окремі союзи племен - носіїв західнослов'янських говірок , більш-менш відповідні позднешім окремим західнослов'янських мов .можна виділити деякі загальні характеристики західнослов'янських мов 1 . постійний наголос2 ) поєднання * tert , * telt перетворилися на tret , тліти ; 3 ) збереження сполучень * kv - , * gv - на початку слова перед старим " ять» : польск.kwiat , gwiazda , 4 ) збереження сполучень * dt , * тл виступає дз . 7 ) х при пом'якшення по другій палаталізації превратілосьв з 8 ) сильний- а здебільшого перетворився на е ( кромеПолянского мови )

31. загальна характеристика східнослов’янських мовРосійська, українська і білоруська мови складають східну групу слов'янських мов найбільш численну за кількістю мовців. На базі східнослов'янських діалектів вXIв . виник давньоруська літературна мова.Приблизно до XIVв . зберігалася значна ступінь спільності східнослов'янських діалектів , а також писемної мови.Східнослов'янські мови відрізняються від південнослов'янських і західнослов'янських мов рядом особливостей , що склалися в праслов'янський період : 1 ) наявністю полногласной поєднань - оро - , - оло - , - ере- з праслов'янських * or , * ol , * er , * el між приголосними відповідно до южнославянскими ра , ла , рѣ , лѣ , порівн. рус . і укр . « Місто», « болото» , «молоко» , « берег» , білорус . « Горад » , « малако », 2) наявністю приголосних «ч » , « ж » з праслов'янських сполучень * tj , * dj відповідно до шт , жд у південних слов'ян і ц , дз у західних слов'ян .в морфології розвинулися і такі особливості , які розрізняють східнослов'янські мови між собою: у російській мові утратилась клична форма ( СР в українському « сину! » , « друже !") розвинулися форми називного відмінка множини іменників чоловічого роду з закінченням- а (типу « дому» , «міста» , порівн. в українському « доми » , « городи» ) ; зміцнилися форми наказового способу дієслів на -іте замість - ѣте (типу « несіть » , « ведіть » замість « несѣте » ) і на к, г замість ц , з ( « печи » замість « пеці » , )По всіх цих явищ російська мова стала відрізнятися від української і білоруської мов .З кінця 10 в . східні слов'яни у зв'язку з поширенням християнства отримали писемність , що прийшла з Болгарії. Виникли два близькоспоріднених , але генетично і функціонально різних літературних мови : старослов'янська мова і давньоруська мова , між якими існувало взаємодію. Сучасні національні літературні мови східних слов'ян склалися в 19-20 ст (Білоруська мова , Російська мова , Українська мова ) .Перші власне східнослов'янські пам'ятки писемності відносяться до 11 . ( написані кирилицею)

33. загальна характеристика південнослов’янських мов. До південнослов'янських мов відносяться: болгарська , македонська , сербсько-хорватська словенська . Південнослов'янським за походженням є також старослов'янську мову. Південнослов'янські мови розділяються на дві групи: східну ( болгарська і македонська ) і західну ( словенська і сербсько-хорватська ) ; між цими групами є і перехідні говірки . єдиного праюжнославянского мови впродовж скільки- довгого часу не существовало.Некоторие південнослов'янські мови мають спільні риси , що виникли в рамках Балканського мовногосоюзу .найбільш характерними спільними рисами мов балканського мовного союзу є наступні: 1 ) повна або часткова втрата відмінювання і вираз відповідних відносин за допомогою прийменників 2 ) повна або часткова втрата інфінітива 3 ) розвиток вживання коротких форм займенників 4 ) розвиток майбутнього часу дієслів з допоміжним дієсловом " хотіти " , 5 ) наявність значного загального фонду лексики ; і т.д.

29. початок словянського книгодрукування. слов'янські інкунабули та палеотипи.У 1468 у Плзні (західна Чехія) виходить «Хроніка Троянська», видана не латинською, а рідною мовою, в 1491 у Кракові — тодішній столиці Польщі — «Осьмогласник». Це перша з книг, які Швайпольт Фіоль почав друкувати кирилицею, що, як відомо, дала початок абеткам України, Білорусі, Сербії, Болгарії і почасти Румунії (Валахія, Молдова). Слов'янські книги першим друкувати почав німець Швайпольт Фіоль (бл.1460 — після 1526) у Кракові. Його книги були відомі в Україні ще у 20-х роках 17-го ст. А в Східній Європі першим слов'янським друкарем був білорус Франциск Скорина. Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491).«Псалтырь» Франциска Скорини, видрукований 1517 р. у Празі . інші книги проникали в Україну і Росію, переписувалися від руки в численних копіях.В Україні перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст. Одна з відомих в Україні друкарень заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові. Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня та інші. У 1574 Іван Федоров, вигнаний з Москви, надрукував у Львові книгу «Апостол». Даючи загальну оцінку початкового періоду історії українського друкарства, слід визнати, що найбільш творчим в його історії став перший етап — остання чверть XVI і перші десятиріччя XVII ст. Саме тоді, в умовах економічного піднесення і активізації суспільного руху. ПЕРШОДРУКИ (інкунабули) — перші книги, видані друкарським способом у XV ст. Протягом XV ст. книгодрукування з німецьких земель поширилося по всій Західній Європі. Серед слов'янських країн вперше розпочалося в Чехії (1468), далі в Польщі (1473). Перші книги церковнослов'янською мовою були видані Швайпольтом Фіолем у 1491 в Кракові, (книга Октоїх ). З 1494 у Цетіньє діяла друкарня ієромонаха Макарія. Українським першодруком вважається "Апостол", виданий Іваном Федоровим у 1574 у Львові.Першою в Єврові книгою вважають Біблію нім. Першодрукаря Іоанна Гутенберга( 1448).Епоха інкунабул і палеотипів - це час вдосконалення друкарської майстерності. У книзі з'явилися друковані ілюстрації. Стали застосовувати ксилографію - гравюру на дереві.ПАЛЕОТИП — умовна назва європ. друк. книг, виданих з 1 січня 1501 до 1 січня 1551 (в т. ч. книг кирилівського шрифту, виданих Макарієм у Румунії, Ф. Скориною в Празі і Вільнюсі). Біблія ф.скорини, Апостол на церковносл мої. Попередниками П. були первісні книги (інкунабули).

24. Системна організація слов’янських азбук, зв'язок з попередньою традицією.Костянтин (Кирило) створив для слов’ян 38 букв: одні за зразком грецьких, інші згідно з слов’янською мовою —До грецьких літер подібні 24 букви — а, в, г, д, е, з, и, і, к, л, м, н, о, п, р, с, т, оу, ф, x, ω и пЂ, хлъ, тъ, а 14 відповідають слов’янській мові — б, ж, s, л[!], ц, ч, ш, ъ, шь, мь, Ђ, ІЖ, ю, А.За буквеному складом кирилиця і глаголиця майже збігаються. Кирилиця, за рукописами XI століття, мала 43 літери. В основі її лежав грецький алфавіт. Для звуків, однакових у слов'янському та грецькою мовами, використовувалися грецькі літери. Для звуків, властивих лише слов'янської мови, було створено 19 знаків простої форми, зручної для написання, які відповідали загальному графічному стилю кирилівського абетки. Кирилиця враховувала і правильно передавала фонетичний склад старослов'янської мови. Однак у кирилиці був один великий недолік: вона включала шість грецьких літер, не потрібних для передачі слов'янської мови. Глаголиця, згідно пам'ятників того ж часу, мала 40 літер. 39 З них служили для передачі майже тих же звуків, що букви кирилиці,. Можливо, що первинний склад кирилиці і глаголиці був дещо інший. На підставі того, що частина букв не зустрічається в ранніх рукописах, дослідники припускають відсутність ряду знаків в первинному варіанті абеток: в кирилиці чотирьох йотірованной - великого Юса йотірованной -, малого Юса йотірованной -, йотірованной a - і е -; в глаголиці - малого Юса і, можливо, великого Юса йотірованной. Слов'янські алфавіти були доповнені всіма буквами, необхідними для передачі звуків старослов'янської мови:, носових звуків , А також літерами йотірованной а, е, у -, ю, і носових йотірованной і. Подібно буквах грецького алфавіту, глаголичні і кириличні знаки мали, крім звукового, і цифрове значення. Для позначення кожної цифри одиниць, десятків і сотень існував свій знак. Крім цього в глаголиці, на відміну від кирилиці, одна з букв відповідала тисячі. У кирилиці для позначення тисяч вживався особливий значок, який ставився перед першою літерою цифри. Для того, щоб вказати, що літера позначає число, а не звук, вона виділялася в рядку з обох боків точками, а над нею ставилося особливий значок - "титло". Цифрові значення букв у кирилиці та глаголиці не збігалися. У кирилиці, заснованої на грецькому алфавіті, цифри позначали ті ж букви, що і в грецькому. Виняток становили 6, 90, 900, оскільки в грецькій абетці їм відповідали літери, що давно втратили звукове значення і на листі, окрім позначення цифр, ніде не використовувалися. Вони були замінені слов'янськими літерами. У глаголиці, створеної як спеціальна слов'янська азбука, цифрове значення мали перші 28 букв поспіль, незалежно від того, чи відповідали вони грецьким цифрам чи ні. Тому в глаголиці і кирилиці одна і та ж цифра позначалася по різному.

52.Заснування кафедр словянської філології у рос імперіі

У 1835 році, згідно з новим університетським статутом, у ряді університетів були засновані кафедри славістики. Головна роль у підготовці славістів до викладацької діяльності відводилась науковому закордонному відрядженню в слов’янські країни. (Австрія - Відень, Чехія - Прага)Бодянський: Наукове відрядження Бодянського мало тривати два роки, але через хворобу та насичені наукові плани він перебував за кордоном майже п’ять років – з 1837 р. по 1842 р. Діяльність О. Бодянського в Московському університеті є однією з яскравих сторінок в історії російської славістики. Головна його заслуга полягає в тому, що він за чверть століття викладацької роботи створив у Московському університеті школу славістів.

Григорович: найбільший російський славіст українського походження, палеограф. Один з основоположників слов'янської філології в Росії. У 1844–1847 здійснив подорож по слов'янських землях, що перебували під турецьким владицтвом, збираючи пам'ятники південнослов'янської писемності, що збагатили джерелозначу базу. Широко використовував візантійські джерела для вивчення історії балканських слов'ян.

Срезневський: Протягом 1839—42 з науковою метою і у зв'язку з підготовкою до професорського звання із славістики відвідав ряд слов'янських земель. У 1842 став першим професором-славістом у Харківському університеті. У 1846 став першим у Росії доктором слов'янської філології. професор кафедри слов'янознавства Петербурзького університету.Прейс: очільник кафедри славістики у Петербурзькому університеті.

54. Слов’янська філологія у Російській імперії у другій половині XIX ст. – на поч. ХХ ст. О.О.Шахматов, П.Ф.Фортунатов, І.А.Бодуен де Куртене.Становлення слов*янської філології як науки відбувалося на протягом 19 – поч.. 20 ст. в університетах Києва, Харкова, Львова, Одеси, Москви, Петербурга, Казані і т д.Під керівництвом Шахматова Відділення російської мови і словесності Імператорської Академії наук стало центром вітчизняної філології. З ініціативи Шахматова Академія наук видала монографії, словники, матеріали та дослідження з кашубської, полабської, лужицької, польської, сербської, словенської мов.1876 року Фортунатов був вибраний професором кафедри порівняльно-історичної граматики індоєвропейських мов у Московському університеті. Працюючи тут, Фортунатов створив цілу систему викладання лінгвістичних дисциплін для підготовки спеціалістів з порівняльно-історичного мовознавства. На його вченні виросла Московська лінгвістична школа. Фортунатову належить провідна роль у створенні систематичних порівняльно-історичних граматик індоєвропейських мов, де він розвивав погляди на мову як систему.Бодуен де Куртене – польський мовознавець, засновник так званої казанської лінгвістичної школи, автор праць із загального, індоєвропейського, слов'янського, польського та російського мовознавства, загальної компаративістики, заклав основи лінгвістичної типології.

21. Питання існування писемності у слов'ян у дохристиянський періодПисемність - це розвиток. У той час існувала потреба у збереженні, відтворенні інформаціі. Рівень суспільної організаціі був достатньо високий.Виникнення перших державних утворень . Виникала потреба у фіксації: облік запису данини сакральні тексти тощо. Потреба спілкуватися з іншими народами. Про існування якихось знаків для письма (або рахунка) і ворожіння ("риси і рези") у слов'ян-язичників пише Чорноризець Храбр у своєму "Оповіді про пісменех. Дієслово чисти значить як "читати", так і "вважати", книги (мн. ч.) - не тільки книга в сучасному сенсі, а й взагалі письмовий текст, запис.Тітмар Мерзебурзький (976-1018 рр..), описуючи західнослов'янську фортеця-храм Ретра ( Радогост) на острові Рюген, пише, що на кожному з наявних в святилище ідолі було вирізане ім'я божества. У 944 році купці замість печаток приносили писання, грамоти тощо.Також свідченням того, що письмо існувало є підписання договору з Візантією 2 мовами. Підтверджується існування в слов'ян писемності типу «чорт ірезов» ще й археологічними знахідками. Найцікавіше цьому плані представляє дослідження академікаБ.А. Рибакова, присвячене «>черняховским» календарним знакам.