Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ.doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
18.03.2015
Размер:
2.22 Mб
Скачать

2.4. Сучасні соціологічні парадигми та перспективи розвитку соціології.

Сучасний світ породив і продовжує породжувати нові явища і процеси економічного, політичного і соціологічного характеру. Всі вони по-різному торкаються корінних інтересів світового співтовариства і потребують не тільки глибинного осмислення, але і практичного вирішення.

Західна соціологія достатньо чуттєво реагує на зміни, що відбуваються, продовжуючи збільшувати обсяг наукових знань у сфері людської діяльності. При цьому використовуються традиційні підходи, ведеться пошук нових парадигм. Виникає множина різноманітних соціологічних теорій, концепцій. Не ставлячи перед собою цілі наукового аналізу всього обсягу накопичених сучасною західною соціологією знань, розглянемо лише окремі важливі напрямки сучасної соціологічної думки.

Макросоціологічні теорії.

Серед сучасних макросоціологічних теорій слід виділити наступні: структурний функціоналізм, неоеволюціонізм, теорію соціальних змін, теорію соціального конфлікту, теорію соціальних систем, структуралізм.

Структурний функціоналізм - це натуралістичний підхід у дослідженні соціальної реальності, який спирається на природну методологію та системні риси суспільства і є спробою перерахувати усі необхідні умови, що забезпечують рівновагу і «порядок» соціальної системи, усіх складових її елементів, механізмів її інтеграції.

Основним його представником був Толкот Парсонс.

Неоеволюціонізм. Неоеволюціоніські теорії у своїй більшості прагнули поєднати характерну для структурного функціоналізму ідею системності з ідеєю розвитку. Одним з перших таку спробу здійснив сам засновник структурного функціоналізму Т.Парсонс. Разом з Едвачьдом Шилом висунув ідею про те, що усі діючі системи, якщо їм вдається вижити, стикаються з чотирма важливими проблемами: 1) адаптацією (отримання та розподіл ресурсів у системі), 2) цілеспрямованістю (спроможність мобілізувати ресурси для досягнення визначенбої мети), 3) інтеграції (відносини у системи координуються і мають

47

відпрацьований механізм «інтеграції»), 4) мотивації (механізм «підтримки ціннісного стандарту»).

Дуже цікавими є культурологічні варіанти неоеволюціоністських теорій, що були висунуті американськими соціологами та антропологами Л.Уайтом, Дж.Стюартом, Дж.Мердоком та іншими. Їх різноманіття визначається передусім чергу обиранням того фактору, який покладений ними у основу суспільного розвитку. Так, Л.Уайт дотримується концепції «технократичного детермінізму» у культурній еволюції, Дж.Стюарт стоїть на позиції багатолінійності еволюції, Дж.Мердок акцентує увагу на ролі соціальної організації і т.п.

Теорія соціальних змін у соціології існує у декількох варіантах. Роберт Мертон спробував сконструювати модель соціальних змін, грунтуючись на методологічних принципах структурно-функціонального аналізу. Він запропонував систему множинних моделей функціонального аналізу на рівні конкретних соціальних систем і спільнот. Прагнучи подолати метафізичність структурно-функціонального підходу Т.Парсонса, Р.Метрон поряд з концептом «функції» увів концепт «дисфункції», тобто заявив про можливість відхилення системи від прийнятої нормативної моделі, що у свою чергу, може спричинити або новий етап підпорядкування системи до наявного порядку, або визначені зміни у системі норм. Проте Р.Мертон обмежив відхилення «середнім» рівнем - рівнем конкретної соціальної системи, пов'язавши її з проблематикою «розладу» системи - з категорією аномїї.

Окрім розробленої Р-Мертоном «структурно-

дисфункціональної» моделі соціальних змін, існує цілий ряд інших - однофакторних або багатофакторних - моделей. Спільним, тим що об'єднує ці моделі, - є спроба з'ясувати причини становлення та розвитку тих чи інших соціальних явищ, намагання дати їм причинно-наслідкове пояснення. Протягом тривалого періоду історії розвитку соціологічної думки вказувалися дуже різноманітні Причини соціальних змін: природний відбір (Г.Спенсер), географічне середовище, а особливо клімат (Г.Т.Бокль), народонаселення (Т.Р.Мальтус), раса (А.Гобіно), видатні особистості (ф.Ніцше), війна (А.Тойнбі), технологія (У.Обгорн), розподіл праці та кооперація

48

(Е.Дюркгейм), економіка (У.Ростоу), ідеологія (М.Вебер). У структурах соціальних змін «структурно-функціональній» моделі була протиставлена «причинно-наслідкова» модель аналізу соціальних змін. Альтернативною нормативному детермінізму було висунуто декілька видів детермінізму (причинної обумовленості) - від біологічної до технологічної та економічної. Проте загальна теорія (точка зору) так і не склалася.

Теорія соціального конфлікту - з'явилася на підґрунті критики метафізичних елементів структурного функціоналізму Т.Парсонса, якого звинувачували у надмірному акцентуванні уваги на комфортності, у забутті соціального конфлікту, у не змозі врахувати центральне місце матеріальних інтересів у людських справах, у необгрунтованому оптимізмі, у підкресленні значень інтеграції та згоди за рахунок радикальних змін та нестабільності.

У витоків теорії «соціального конфлікту» стояв американський соціолог Ч.Р.Мілс. Спираючись на ідеї К.Маркса, Т.Веблена, М.Вебера, В.Парето, та Г.Моска, Ч.Мілс стверджував, що будь-який макросоціологічний аналіз вартий чогось лише тоді, якщо він стосується проблем боротьби за владу між конфліктними соціальними групами.

Найбільш чітке формулювання теорії «соціального конфлікту» подано у працях німецького соціолога Р.Дарендорфа, англійського - Т.Боттомора, американського - Л.Козера та інших західних соціологів.

За Ральфом Дарендорфом, в основі конфлікту людських інтересів лежать не економічні причини, а прагнення до перерозподілу влади.

Теорії соціальних систем. Своєрідним синтезом структурно-функціональної моделі рівноваги та моделі соціального конфлікту стала теорія соціальних систем.

Розвиток цього напрямку продовжує традиційно-натуралістичну, позитивістську лінію, коли об'єкт соціології -соціальні відносини і структури - трактуються у категоріях, близьких до природознавчого підходу.

Прибічники цього напрямку шукають умов, які забезпечують позитивні для системи наслідки, причому досить часто ефективність «роботи» системи оцінюється незалежно від

49

аналізу можливих негативних наслідків тих чи інших рішень для людей.

Зведення характеристики людіини до однієї якоїсь риси, наприклад до потреб, мотивацій абіо установок, дійсно робить теоретичні моделі простішими, проте вони перестають відповідати реальності соціальних процесів, які аналізуються за їх допомогою.

Ж.Гурвіч, Х.Шельскі, М.Поланьї та інші соціологи та представники філософії науки змушені були шукати причини тих невдач, які мали місце як у емпіричній соціології, так і макротеорії суспільства і були викликані тими припущеннями, які властиві природним наукам. Такими причинами були, в першу чергу, ігнорування свідомої творчої діяльності індивіда у творенні і розвитку соціального прогресу, активне використання ідей та методів природного знання, яке супроводжувалося наданням останнім не властивих їм широких світоглядних

функцій.

Структуралізм. У Франції роль структурно-функціонального підходу до соціальної реальності відігравав структуралізм - впливовий напрямок, представлений такими видатними соціологами, як М. Фуко, К. Леві-Строс та інші.

Основний пафос структуралізму полягав у спробі побудувати нову модель соціальної реальності. Такою моделлю для структуралістів була мова, як споконвічно та прозоро структуроване утворення. Структуралісти Франції послідовники лінгвістичного структуралізму.

Клод Леві-Строс - один з видатних сучасних культуроантропологів, вивчаючи структуру мислення та побуту первісних народів, робить висновок, що історичний підхід («діахронний розріз») лише полегшує розуміння того, як виникають ті чи інші соціальні інститути. Головна ж мета наукового дослідження суспільства - «синхронний розріз», відстеження того, яким чином колективне несвідоме формує символічні структури певного суспільства - його ритуали, культурні традиції, мовленнєві форми. Вивчення історичних та етнографічних фактів - лише крок до розуміння колективного несвідомого.

50

У Мішеля Фуко соціоісторичні дослідження культур (він називає їх «Дискурсами») минулого, особливо епохи Середньовіччя, епохи Відродження, класицизму присвячені найменш дослідженим областям людського буття - таким сферам колективного несвідомого, як хвороба, божевілля, девіантна поведінка.

М.Фуко виводить «дискурсивні» (моментальні) структури -розуміючи під ними нормативні системи та структуралізацію знання, які діяли у різні періоди історії, - структури соціальних інститутів.

Справжнім науковим об'єктивним дослідженням, за М.Фуко, є найбільш суворе та детальне вивчення кожної з цих ментальних структур як структури колективного несвідомого у її співвідношенні зі структурою влади.

Мікросоціологічні теорії.

Серед нових мікротеорій можна виділити два різновиди соціального біхевіоризму, головна увага у якому надається спостереженню факту людської поведінки і взаємодії. Взаємодія трактується у двох різних варіантах: один за формулою «стимул (С) - реакція (Р)»; інший - «стимул (С) - інтерпретація (І) -реакція (Р)». Перша форма біхевіоризму представлена психологічною концепцією соціального обміну Дж.Хоманса і її різними інтерпретаціями, інша - «символічним інтеракціонізмом» Дж.Міда та його варіаціями.

Теорія соціального обміну. Теорія соціального обміну, найбільш яскравими представниками якої є Джордж Хоманс та Пітер Блау, на відміну від структурного функціоналізму виходить з примату не системи, а людини. Саме гасло «Назад до людини», висунуте Дж.Хоманс, й стало причиною критики структурного функціоналізму з позицій психологізму.оскільки структурні функціоналісти абсолютували нормативний бік життя суспільства. Біхевіористи проголошують примат психічного над соціальним.

Біхевіористська концепція Дж.Хоманса мала суттєвий вплив на концепцію П.Блау. Вихідними положеннями теорії соціального обміну П.Блау є те, що люди потребують численні види винагород, отримати які вони можуть тільки у процесі взаємодії між собою. Винагородами у процесі соціальної

51

взаємодії можуть виступати соціальне схвалення, повага, статус тощо, а також практична допомога. П.Блау враховує соціальну нерівність між особами, які взаємодіють. У такому випадку особа, яка має засоби для задоволення потреб інших людей, може використовувати їх для отримання влади над ними. Це можливо при наявності чотирьох умов: 1) якщо особа я їх потребує, не має необхідних коштів; 2) якщо вона не можуть їх отримати з інших джерел; 3) якщо вони не бажають отримати те, що хочуть, силою; 4) якщо в їх системі цінностей не відбудуться зміни, при яких вони не зможуть існувати (обійтися) без того , що їм було раніше потрібне.

Символічний інтеракціонізм. Символічний інтеракціонізм (Г.Блумер, А.Роуз, Г.Стоун, А.Строс та ін.) у своїх теоретичних розбудовах робить головний акцент на лінгвістичному або предметному боці комунікацій, особливо на ролі мови у формуванні свідомості, людського «Я» та суспільства.

Батьком теорії символічного інтеракціонізму є американський вчений Джордж Герберт Мід. Сам Дж.Мід вважав свою соціальну психологію біхевіористською на підставі того, що вона починалася із спостереження реалій соціальних процесів.

Характерними рисами символічного інтеракціонізму, які фіксують його відмінність від більшості напрямків соціології і соціальної психології, є: 1) його прагнення виходити при поясненні поведінки не з індивідуальних потягів, потреб, інтересів, а із суспільства (яке розуміється як сукупність міжіндивідуальних взаємодій); 2) спроба розглядати усі багатогранні зв'язки людини з речами, природою, іншими людьми, групами людей і суспільством цілому, як зв'язків, опосередкованого символами. При цьому особлива увага надається мовленнєвій символіці.

У відповідності до концепції символічного інтеракціонізму у викладенні Герберта Блумера люди діють у відношенні до об'єктів, переважно орієнтуючись на те значення, які сами надають цим об'єктам, а не на їх субстанційну природу.

Теоретичний гуманізм. Увага до світу «значень» обов'язково приводе дослідників цієї орієнтації до пошуків місця та ролі знання у житті людини. А це, у свою чергу, свідчить, що у

52

сфері уваги опиняється питання про значення соціологічного знання для суспільства і людини. Розв'язання цього питання виступає центральним аспектом соціологічного напрямку, який можна назвати «гуманістичним» і який є різними модифікаціями гак званої критичної соціології Франкфуртської школи.

Феноменологічна соціологія. У 60-ті рр. XX ст. серед соціологів Заходу особливу увагу викликають праці німецького філософа феноменологічного напрямку Е.Гусерля і відповідно отримала свій розвиток і феноменологічна соціологія. Особливий вплив на цю дисципліну мали праці австрійського філософа Альфреда Шюца. У центрі уваги А.ІПюца знаходиться проблема «інтерсуб'єктивності», тобто те, як ми сприймаємо один одного, як формується загальне сприйняття та загальне уявлення про світ. Шюцівські аналізи інтерсуб'єктивності і стали підґрунтям «соціології повсякденного знання».

Положення феноменологічної соціології А.Шюца були своєрідно сприйняті двома різними школами. Першу - школу феноменологічної соціології знання - очолив Пітер Бергер та Томас Лукман, другу, шо отримала назву «етнометодологія» -Гарольд Гарфінкель.

Етнометодологи. (Г.Гарфінкель, А.Сикурел, Д.Дуглас, Пмакхью та ін.) вважають, що, вступаючи у взаємодію, кожний індивід має уявлення про те, як відбудеться або повинна відбутися ця взаємодія. При цьому ці уявлення утворюються у відповідності до власних норм і вимог, які відмінні від норм і вимог загальновизнаного раціонального мислення. Головним завданням цього напрямку соціології є виявлення раціональності повсякденного життя, яка противостоїть раціональності науковій.

Перспективи розвитку соціології. Розвиток соціології значною мірою буде залежати від 1) політичної та економічної ситуації; 2) статусу науки у суспільстві; 3) кадрової та фінансової політики її керівництва.

У період становлення соціології, який ще не закінчився, першочергове значення набувають проблеми соціологічної парадигми, а також пов'язане з цим питання про предмет соціології. У зв'язку з цим ще деякий час може зберігатися і навіть посилюватися тенденція ототожнення соціології із суспільствознавством, а також з соціальною філософією у зв'язку

53

з тим, що до соціології прийшли суспільствознавці, які раніше займалися іншими дослідженнями, зокрема науковим комунізмом.

У найближчий час соціологія повинна чітко визначити свій предмет, який не буде зводитися дід предмета інших наук, та буде займатися своє власною справою, не підміняючи інші науки, й інституалізується не тільки організаційно, а й концептуально.

Можна очікувати появу й іншої тенденції - переорієнтації соціології з традиційних зв'язків з іншими науками за об'єктом на зв'язок за методом (запровадження принципів, підходів та методів, які розроблені іншими науками: синергетики (включаючи сучасні досягнення теорії розвитку і теорії систем), герменетивники, теорії діяльності, теорії інформації та ін)).

Від останньої тенденції тією чи іншою мірою буде залежати розробка соціологами теорії суспільства. У перспективі можна очікувати виникнення та формування декілька альтернативних загальних теорій, які будуть конкурувати між собою (саме загальних, а не галузевих), які будуватимуться на підґрунті: 1) досягнень сучасної світової соціології; 2) досягнень сучасної вітчизняної методології та логіки науки; 3) численних фундаментальних теоретичних соціологічних досліджень; 4) значної кількості спеціально організованих емпіричних соціологічних досліджень з теоретико-методологічною орієнтацією; 5) активного використання сучасних надійних статистичних даних.

Якщо вибудувати структуру соціологічного знання у трьох вимірах: 1) фундаментальні та прикладні дослідження; 2) теоретичні та емпіричні рівні зіпань; 3) загальна та галузева соціологія, то сьогодні пріоритетн-ими (значна частина наукових кадрів, матеріальних та грошових ресурсів) є емпіричні дослідження з практичною спрямованістю та галузевою тематикою типу: соціологія економіки, соціологія політики, соціологія права та ін.

Серед спеціальних соціологічних теорій найбільшу увагу матимуть наступні:

1. Теорії соціальної стратифікації у зв'язку з різкою зміною страфікаційної структури українсьжого суспільства, швидким, під час неочікуваних руйнуванням та, зникненням старих соціальних

54

груп (політичної еліти) і виникненням і формуванням нових (наприклад "середнього класу").

2. Теорії соціальних змін, зокрема теорії модернізації, у зв'язку з радикальними перетвореннями в усіх сферах життя суспільства.

3. Теорії соціальних конфліктів у зв'язку з різким загостренням політичної, економічної та етнічної ситуації у суспільстві.

У сфері практичних соціологічних досліджень залишаються актуальними проблеми "переводу" соціологічних категорій з теоретичного рівня на емпіричний, трансформація соціологічних концепцій, моделей, методів з метою їх використання в галузі соціальної технології.

Серед соціальних проблем, елементів соціальної структури, соціальних явищ і процесів найважливішими сьогодні і найближчі роки залишаються наступні:

- своєрідність українського менталітету (дослідження проводитимуться разом з культурологами);

- перехід до ринкової економіки, проблеми зайнятості населення, соціальні наслідки формування різних форм власності (дослідження проводитимуться разом з економістами);

- політична влада, діяльність політичних інститутів і партій, відносини між суспільством і державою (дослідження проводитимуться разом з політологами);

- міжнаціональні (міжетнічні) взаємодії, формування нових національних еліт і національних ідей (дослідження проводитимуться разом з етнографами);

- різні релігійні конфесії, особливо ісламська - у зв'язку із значним зростанням її впливу у світі (дослідження проводитимуться разом з релігіознавцями).

Об'єктом особливого інтересу будуть залишатися фактори, які мають істотний вплив на соціальну ситуацію у суспільстві: громадська думка, ціннісні орієнтації, інтереси різних соціальних груп.

Значна увага надаватиметься дослідженню молоді, особливо студентства - наймобільніша, активна і соціально значуща вікова група. Вона є своєрідним дзеркалом суспільства, яка містить у собі усі наявні у суспільстві протиріччя та тенденції її розвитку.

55

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.