8.3. Програма конкретних соціологічних досліджень та її основні компоненти.

Програма конкретно-соціологічних досліджень є обов'язковим вихідним документом; її розробка дає змогу чітко з'ясувати стратегію і тактику соціологічного аналізу виявленої проблеми, забезпечити всебічність охоплення проблемної ситуації і достовірність отриманої інформації. Глибоко

134

продумана, науково обґрунтована і ретельно розроблена програма - гарантія успіху усього конкретно-соціологічного дослідження.

Програма - це викладення теоретико-методологічних передумов, загальної концепції дослідження (парадигми) відповідно до її основної мети (цілей), гіпотез, з поданням правил процедури, а також послідовності операцій для їх перевірки.

Програма теоретико-прикладного дослідження на відміну від простого прикладного дослідження складається з: а) методологічного розділу; б) методичного процедурного розділу (див. Таблицю 8.1).

Таблиця 8.1. Структура програми теоретико-прикладного дослідження._________________________________________

СТРУКТУРА ПРОГРАМИ ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
№ з/п	Методологічний розділ програми:	Процедурний (методичний) розділ програми:
1	Формулювання проблеми, визначення об'єкта і предмета дослідження;	Принциповий (стратегічний) план дослідження;
2	Визначення мети (цілей) та постановка завдань дослідження;	Обґрунтування системи вибірки одиниць спостереження;
3	Уточнення та інтерпретації основних понять;	Проект основних процедур збирання та аналізу вихідних даних;
4	Попередній системний аналіз об'єкта дослідження;	Характеристика застосованих методів збирання первинної соціологічної інформації;
5	Розгортання робочих гіпотез.	Логічна структура інструментарію для збирання цієї інформації та її опрацювання.

Поряд з програмою існує спеціально розроблений робочий план, у якому упорядковані етапи роботи, терміни проведення дослідження, даються оцінки необхідних ресурсів. Це найбільш

135

загальна картина змісту і структури програми конкретно-соціологічного дослідження.

Робота над програмою розпочинається з формулювання та обґрунтування проблеми дослідження. У соціологічному дослідженні проблеми виступають як гносеологічні (логіко-пізнавальні), так і предметні.

Гносеологічні - це проблеми, викликані нестачею інформації про стан, тенденції змін важливих соціальних процесів.

Предметними проблемами за звичай називають протиріччя, викликані зіткненням інтересів тієї чи іншої групи населення, соціальних інститутів, що дестабілізують їх життєдіяльність і спонукають до активних дій.

Одна й таж соціальна проблема може мати і гносеологічну, і предметну сторону, містити у собі місцевий, регіональний та загальнодержавний характер. За часом дії протиріччя проблема може бути коротко-часовою (швидкоплинною, не тривалою) та тривалою.

При формулюванні проблеми дослідження треба прагнути до того, щоб у ній якомога точніше відобразилася й сама проблемна ситуація та реальне протиріччя, яке її визначає. Але треба зауважити, що не соціальна проблема, сама по собі, є об'єктом дослідження, а її носій, та спільнота людей, їх діяльність, з якими ця проблема пов'язана. Об'єктом соціологічного дослідження у широкому розумінні є носій тієї чи іншої соціальної проблеми. Чітке визначення об'єкта сприяє повному розумінню і предмета дослідження, тобто тих сторін і якостей об'єкта, які найповніше і найяскравіше (опукліше) виражають проблему, яка досліджується, її внутрішні протиріччя.

З'ясувавши об'єкт і предмет, програма вимагає визначення мети (цілей дослідження), яка орієнтує дослідження на кінцевий результат, а також завдань, що формулюють питання, на які необхідно отримати відповіді.

Важливою частиною програми є логічний аналіз та інтерпретація основних категорій (визначень, понять ). Справа в тому, що ні сама соціальна проблема дослідження як вона сформульована, ні основні категорії (поняття), у яких вона виражена, не можуть стати інструментами соціологічного

136

дослідження без їх логічного структурування та емпіричної інтерпретації. Логічний аналіз і структурування цих категорій (понять) передбачає точне, всебічне пояснення їх змісту і структури, а на цьому підґрунті з'ясування співвідношення тих елементів та властивостей (якостей) явища, яке ми досліджуємо, почерговий аналіз яких може сформулювати цілісне уявлення про стан самого предмета дослідження.

Логічне структурування основних категорій (понять) та пошук їх емпіричного значення в соціології називається "емпірична інтерпретація".

Чим складнішим буде дослідження, яке планується здійснити, тим більш об'ємною і розгалуженою є структура основних категорій (визначень), тим більша і різноманітніша їх емпірична інтерпретація. Завдання такої операціоналізації у тому, що вона допомагає у подальшому правильно пояснити результати соціологічного дослідження, а також у тому, що вона може стати практичним підґрунтям побудови шкал та пошуків індикаторів, які ми розглянемо у підрозділі.

Однією з найголовніших завдань робочої програми є формулювання гіпотез дослідження (робочих гіпотез).

Гіпотеза - це наукове припущення, яке висувається для обґрунтування будь-яких фактів, явищ і процесів, які треба довести або спростувати. Це головний методичний інструмент, який організує увесь процес дослідження і підпорядковує його внутрішній логіці. Вихідні позиції соціологічних гіпотез виникають, по перше, на підґрунті соціологічної теорії питання, яке досліджується, по-друге, на межі між спостереженнями реальних подій і системою пояснення цих подій у категоріях (визначення), які застосовуються у соціологічній теорії та суміжних науках, і, по-третє, евристично, тобто як припущення, яке базується на науковій інтуїції.

Сформульовані гіпотези складають логічно пов'язану систему, яка охоплює різні сфери і сторони соціального явища, аспекти та грані значної (значущої) теоретичної проблеми. Особливо важливим є те, що вони поєднані у систему доказів -підтвердження першої гіпотези дає додаткові підстави для прийняття пов'язаної з нею посилки (посилання). За вихідною гіпотезою ({гіпотезою - підстави (основи)) йдуть гіпотези-

137

наслідки. На відміну від описових гіпотез, які зазвичай дають уявлення про властивості (якості) об'єктів, що описуються, характер зв'язків між окремими елементами є також гіпотези пояснювальні, які належать до припущень функціонального характеру, тобто до причинно-наслідкових залежностей у процесах та явищах, що досліджуються. Гіпотези не повинні містити у собі категорії (поняття), які неможливо емпірично інтерпретувати, вони не повинні також суперечити раніше встановленим науковим фактам.

Програма конкретно-соціологічного дослідження (КСД) повинна відповідати певним вимогам (вимоги подані за вітчизняною соціологічною літературою) та функціям (функції подані за В.Г. Гречихіним) (див. Таблицю 8.2. Характеристика КСД):

138

деяким еталоном і отримує числове вираження у визначеному масштабі або шкалі.

Така проблема виникає тому, що соціолог має справу з масовими процесами і за необхідністю змушений оперувати числовими показниками, які відображають частоту, тривалість та напруженість зв'язків між різними соціальними характеристиками. Усі факти, які застосовуються для вимірювання і служать числовим виразом соціальних явищ і процесів, у соціології мають назву індикатори. Знаходження індикаторів дозволяє з'ясувати як і у якій формі треба підійти до збирання соціологічної інформації.

Для того, щоб правильно підібрати та систематизувати індикатори, треба враховувати наступні моменти та принципові положення:

1) сама операційна категорія (поняття) визначає вибір індикатора, бо вона уточнює і селекційно залишає ті факти, які чітко виражають властивість та якість явища, уточнюючи його, можуть бути використані як індикатори;

2) іноді індикаторами служать і самі операційні категорії, якщо вони містять у собі числові значення (вік, національність, стать, освіта, професійна категорія чи розряд і такі інші);

3) деякі операційні категорії вимагають застосування декількох індикаторів - двох, трьох чи більше, якщо пов'язані з діями, судженнями, оцінками складних явищ (наприклад, вимірювання національної неприязні вимагає застосування декількох індикаторів, які б відображали як установки (настанови), ціннісні орієнтації, так і їх втілення у дії).

Найважливішим інструментом вимірювання у соціології є шкала, у якій індикатори розташовані у тій чи іншій послідовності за позиціям. Шкалу можна вважати обґрунтованою, надійною і валідною у тому випадку, якщо з її допомогою цілеспрямовано вимірюється визначена властивість або ознака. Наприклад, при дослідженні самосвідомості ми виділили таку операційну категорію як "рівень освіченості". Соціологічно його можна охарактеризувати як початкове, неповне середнє, середнє, середнє спеціальне, вище. Вони і стають позиціями шкали вимірювання.

140

У соціології застосовуються різні типи шкал, основними з яких є: номінальні, рангові та інтервальні. Розглянемо стисло їх особливості та характер застосування (дивись Таблицю 8.3. Основна характеристика шкал вимірювання.).

При конструюванні шкал усіх видів необхідно дотримуватися і таких вимог, як репрезентативність {точність) та надійність.

Репрезентативність - точність шкали - це ступінь співпадіння отриманих під час соціологічного дослідження числових даних про якості та властивості, сторони процесу, що вивчаються, з їх справжньою величиною (розміром). Тобто здатність вибіркової сукупності максимально точно відтворювати характеристики генеральної сукупності.

Надійність шкали - її стійкість у відношенні до зміни характеристик об'єкта дослідження у часі.

Соціологічні дослідження ґрунтуються ще на одному важливому принципі, який реалізований у методі вибірки конкретних одиниць або зразків дослідження з генеральної сукупності, яка є усією множинністю соціальних об'єктів, визначених у програмі дослідження як предмет вивчення.

Предмет дослідження може бути дуже великим - десятки та сотні тисяч людей, іноді навіть мільйони. Звісно, соціолог, навіть великий колектив соціологів не в змозі працювати з кожною людиною. Тому існує вибіркова сукупність (або вибірка), яка розглядається як частина соціальних об'єктів генеральної сукупності, як її модель у мініатюрі, побудована з урахуванням основних для даного соціологічного дослідження характеристик генеральної сукупності. Вибірка припускає, по-перше, що існує взаємозв'язок та взаємообумовленість між: якісними характеристиками та ознаками соціальних об'єктів, і що, по-друге, на прикладі вибіркової сукупності, тобто виокремлено з генеральної сукупності конкретної частини можуть бути виявлені властивості об'єкта в цілому. Адже припускається, що за своєю структурою ця частина є мікромоделлю цілого.

Елементи вибіркової сукупності - респонденти, які підлягають дослідженню (опитуванню, анкетуванню і т.і.) є одиницями аналізу; елементи, у яких опитуються респонденти

141

вибірки респондентів обирають цілеспрямовано, з дотриманням параметрів квот, при цьому число ознак, дані про які обирають квотами, за звичай, не повинні перевищувати чотирьох. Найчастіше ними виступають стать, вік, освіта, рівень кваліфікації або інші квоти, які визначаються цілями, завданнями та гіпотезами дослідження у методологічній частині програми конкретно-соціологічного дослідження.