1.3. Структура соціологічного знання. Мікросоціологія і макросоціологія.

Структура соціології як наукової та навчальної дисципліни має три рівні:

- загальну соціологічну теорію;

- соціологічні теорії середнього рівня;

- емпіричну соціологію.

Загальна соціологічна теорія являє собою систематичне накладення найбільш загальних законів, за якими живе та розвивається будь-яке людське суспільство.

Соціологічна теорія середнього рівня (точніше радіусу), за визначенням Роберта Мертона, це «теорії, що знаходяться у проміжному просторі між приватними, проте ж такими необхідними робочими гіпотезами, які у великій кількості виникають під час повсякденних досліджень, та систематичними спробами розвинути єдину теорію, яка буде спроможна пояснити усі типи соціальної поведінки, соціальних організацій та соціальних змін».

До числа теорій середнього рівня належать:

- соціологічні концепції, що розробляються на стику різних наук, - соціологія права, медична соціологія, економічна соціологія, соціологія менеджменту та інші;

- різні галузі інституціональної соціології - особливого напрямку, пов'язаного з дослідженнями стійких форм організації регулювання суспільного життя: соціологія релігії, соціологія освіти, соціологія шлюбу та сім'ї та інші;

11

соціально-економічні, соціально-психологічні, соціально-політичні, соціально-демографічні та інші.

Політологія, економіка, право та інші суспільні науки вивчають лише якусь одну сферу життя суспільства, соціологія ж досліджує суспільство та інші соціальні системи як цілісні об'єкти з їх рисами, відношеннями й закономірностями функціонування, які проявляють себе в кожній сфері їх життєдіяльності - економічній, правовій, політичній.

Тому можна сказати, що соціологія - це генералізуюча (узагальнююча), за словами П. Сорокіна, наука за відношенням до інших наук, які вивчають суспільство та людину. З іншого боку, у своїх генералізуючих функціях соціологія залежить від результатів у інших науках, таких, наприклад, як історія, економіка, політологія.

Найбільш близькими за предметом дослідження до соціології науками вважають соціальну антропологію та соціальну психологію. Однак соціальна антропологія займається вивченням локальних, простих, доіндустріальних культур і суспільств для визначення походження і процесів людського роду й людської культури. Соціологія ж вивчає складні сучасні суспільства.

Крім того, соціальна психологія досліджує психологічні причини, механізми та закономірності поведінки людей у групах і суспільствах, а також психологічні характеристики індивідів, груп і спільностей.

Історичний зв'язок існує між філософією та соціологією. Однак соціологія приділяє головну увагу осмисленню одержаного емперічного матеріалу, а філософія - зосереджується па філософському осмисленні теоретичних джерел.

Багато спільного є між соціологією та історією. Обидві науки вивчають суспільство як ціле у всіх його конкретних проявах, базуючись на дослідженні конкретних фактів суспільного життя. Однак, якщо історична наука досліджує тільки те, що вже відбулося, то соціологія переносить центр ваги своїх досліджень на сучасність.

Тісний зв'язок існує між соціологією та політологією. Однак соціологія та політологія - різні науки: соціологія досліджує

15

З можливим, бажане з дійсним. Міф виникає на ранніх етапах історії і є узагальненим відображенням окремого явища чи події, де фантастично відображається людський світ і явища дійсності ВИС тупають у вигляді чуттєво-образних уявлень.

Епос - це розповідь про минуле, яка змальовує картину життя народу та розповідає про його ідеали моралі, прагнення. Це різновид художньо-літературної творчості.

Проте для виникнення наукового бачення потрібно було розділити працю на розумову та фізичну. Саме з появою соціального шару людей, які займалися духовною діяльністю (духовним виробництвом), і виникає наука.

Античний період.

Історія Давньої Греції дає нам багатий матеріал для соціологічної науки. Мислителі античності розглядали історію як компонент космічного буття, проте у центрі уваги завжди (находилася людина (особистість).

Історія ж Давнього Риму надає багато відомостей та фактів про розвиток соціальних емпіричних досліджень. Для емпіричних досліджень є характерним:

- розкриття процесів становлення та розвитку суспільства;

- осмислення нових соціальних спільнот, різноманітних соціальних інститутів та установ;

- збагачення системи соціальних відносин та взаємодії;

- виникнення нових цінностей, ідеалів, потреб, інтересів, Критеріїв суспільного престижу і таке інше.

Серед античних мудреців слід визначити дві найяскравіші постаті - це Платон та Аристотель.

Платон вважається одним з фундаторів утопічного мислення. Державні форми Платон ділить на дві групи: припустимі та регресивні До занепадницьких (регресивних) він підносить тимократію (владу кількох осіб, засновану на військовій силі), олігархію (владу кількох осіб, яка спирається на торгівлю, лихварство), демократію (владу невдячного демосу, натовпу) і тиранію.

Він розробив проект "ідеальної" (а тому й неможливої) держави, у якій поряд із культом вищої мудрості (правити державою повинні філософи, бо вони здатні споглядати ідеї), уводив певні елементи казарменого - тоталітарного правління

17

(кращою музикою є військові марши, воїни та службовці повинні жити у загальних приміщеннях).

Аристотель - ідеолог рабовласницького ладу - вважав, що рабство є необхідним і справедливим. Він учив, що у людському середовищі є володарі, які від природи мають здатність панувати, і раби, які створені підкорятися. Він дійшов висновку, що існує три типи держав: монархія (тобто правління одного), аристократія (правління не багатьох), і демократія (правління всіх). При цьому він вважав, що усі ці державні форми хороші, за умови якщо і монарх, і представники не багатьох, і демократія дбають тільки про добробут народу. Та разом з тим кожна з цих форм держави може, на його думку, бути шкідливою і перетворитися в гіршу форму правління. Так, монархія може перейти в тиранію, тобто безконтрольне панування одного, аристократія - в олігархію, тобто панування не багатьох, які захопили собі всі блага, демократія може виродитися в охлократію, тобто в панування юрби - черні.

Сам Аристотель був прихильником правління не багатьох -аристократії.

Середньовічний період.

Середні віки охоплює період з II по XIV століття. Унаслідок розколу християнства в 1054 р. у західній Європі поширюється влада католицизму. Тому провідну роль у суспільній свідомості цього періоду починає відігравати теологія як «знання» про «найдосконаліше» втілення духовності - Бога; решта ж форм суспільної свідомості, насамперед філософія, починають виступати у ролі «служниць теології». Протягом цих століть у країнах Західної Європи стало швидко зростати значення римського єпископа як першого серед інших «князів церкви». З V століття він починає іменуватися «Папою».

З усіх «отців церкви» найбільший вплив мав Августин Блаженний. Він доводив, що Бог - найвище буття. Людина - це малий світ, який поєднує в собі природу матеріальних речей, рослин і тварин, а також має розумну душу і свободу волі. Душа людини, за Августином, є безсмертною, «першорідний гріх» Адама та Єви вразив усе людство і для порятунку у майбутньому житгі недостатньо сил людини. Необхідний примат духовної влади над мирською, оскільки без церкви немає порятунку.

18

Історія, за Августином, - лише короткий відрізок між двома «цінностями» - створення світу Богом і «тисячолітнім» царством Божим на землі. Церква - єдина, безгрішна, остання інстанція будь-якої істини. Соціально-політична доктрина Августина заснована на ідеї нерівності. Він софістичними аргументами захищав рабство та приватну власність багатіїв. «Гріховному» та "тичасовому» земному життю він протиставляв вічне «блаженне» «потойбічне» існування.

Соціальна утопія - ідеал істинно людського, комуністичного суспільства.

Пошуки соціальних ідеалів державного устрою, які спроможні забезпечити загальні блага по різному. Одні вбачали розв'язання цієї проблеми на основі індивідуалізму, інші - на Підставі колективізму.

З'являється концепція утопічного соціалізму на підґрунті комуністичних принципів організації і побудови суспільства. Так, в епоху Відродження розробкою гуманістичної теорії суспільства піймалися Томас Мор, Томазо Кампанела.

Томас Мор на початку XVI століття зумів піднятися від комуністичного облаштування суспільства і споживання до комуністичної організації виробництва.

Він поставив питання про право власності на засоби виробництва. Така утопія була відображенням становлення капіталістичного суспільства.

Томазо Кампанела - італійський філософ, утопічний соціаліст. Написав книгу «Місто Сонця», у якій виклав ідеї утопічного комунізму. Він детально описав організацію праці, розподіл продуктів та управління суспільними справами. На відміну від утопії Т.Мора, він припускає, що потреби окремих людей можуть бути надмірними, і влада повинна стежити за тим, щоб ніхто не отримував більше, ніж йому необхідно.

Достатньо глибокий слід в історії соціологічної думки залишив по собі Анрі де Сен-Сімон. Він вважав основою прогресу суспільства прогрес знань, людського розуму, який соціолог розглядав як «верховний закон». Історію суспільства він розкриває через «закон трьох фазисів» - теологічного, метафізичного, позитивного.

19

У соціалістів-утопістів Фур'є, Оуена виникає прагнення переконати класи які перебувають при владі у необхідності соціальних реформ і прикладом власної діяльності вказати новий шлях до майбутнього суспільного ладу. Вони пропанували заходи щодо попередження революції і перетворення суспільства безкровним шляхом.

Ідея єдності суспільства і природи (Монтеск'є)

Шарль Луї де Монтеск'є - видатний теоретик держави та права у Французькому Просвітництві. Головною його працею є «Про дух законів». Монтеск'є розглядає виникнення політичної організації суспільства як історичний процес. Закономірності суспільного життя він розкриває через концепт загального духу нації. У відповідності до його вчення на загальний дух, звичаї та закони нації впливають причини двох груп: фізичної та моральної.

Фізичні причини: клімат, стан ґрунту, розмір та розташування країни, чисельність населення тощо. Вони визначають суспільне життя на перших періодах їх розвитку -коли народи виходять з дикунства.

Моральні причини впливають на законодавство і вступають у дію пізніше з розвитком цивілізації. Такими принципами політичного ладу є: релігійні вірування, моральні переконання, звичаї.

Монтеск'є стверджував, що свобода дає право робити все те, що дозволене законом, він формулює думку про закономірність розвитку усіх явищ. Закони - сутність необхідних відносин, які витікають з природи речей; і усе, що існує, має свої закони. Проте вчення Монтеск'є про закони має соціально-політичний характер і є далеким від наукового розуміння законів суспільного розвитку.

Вчений розробив детальну теорію розподілу влади, її організацію та функціонування. Він виділяє у державі три гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову.

20