Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Андрущенко.doc
Скачиваний:
58
Добавлен:
18.03.2015
Размер:
4.74 Mб
Скачать

50 Теорія державного суверенітету. Політичне вчення Жана Бодена

міцний духом, той слабший фізично». Звідси Жан Боден робить вис­новок, що дух настільки властивий жителям півдня, наскільки тіло — жителям півночі. Виступаючи прихильником «золотої середини», Жан Боден вважає, що найрізноманітні відмінності клімату півночі та пів­дня, сходу та заходу урівноважуються зоною помірного клімату, що відповідає і психологічним особливостям народів, які живуть тут, і формам їх діяльності. Жителі півночі — фізично міцні, жорстокі, бідні розумом, переважне їх заняття — ремесло, тоді як народи півдня — малорослі, фізично слабі, духовно хитрі, замкнуті, скупі або ж береж­ливі тощо. Для помірної кліматичної зони: Греція, Італія, Франція характерно те, що тут люди фізично сильні, хоробрі, розсудливі і помірковані, прості у відносинах, прагнуть до спілкування тощо.

Розвиток наук Жан Боден пояснює саме властивостями кожного народу: у південних народів більше розвиваються науки, у північ­них — ремесла, а у жителів помірної зони клімату — державність, право, торгівля, господарство тощо. Кожний народ відрізняється і здібностями, і вмінням тощо. Серед народів, які живуть в помірних кліматичних зонах, виникли знамениті воєначальники, оратори, пра­вознавці, актори, письменники та ін. І Жан Боден вважає, що розви­ток суспільства залежить від впливу природного середовища, що обу­мовлює і розвиток кровногосподарських сімейств союзів, з яких виростає і держава. Жан Боден вперше формулює і широко обґрун­товує поняття суверенітету як істотної ознаки держави. Сувере­нітет це абсолютна і постійна влада держави, абсолютна, не зв'яза­на ніякими законами, влада над громадянами і підданими. Суверені­тет означає насамперед незалежність держави від папи римського, від церкви, від німецького імператора, від соціальних станів, від ін­шої держави. Суверенітет як верховна влада включає право видавати і скасовувати закони, оголошувати війну і укладати мирні договори, призначати посадові особи, здійснювати верховний суд, право поми­лування, право чеканити монети, стягати податки тощо.

В ученні про державу Жан Боден багато в чому наслідує Арісто-теля. Першочергове значення надає формі держави, відкидає поши­рений поділ форм держави на правильні і неправильні тому, що ви­ражають лише суб'єктивну оцінку існуючих держав. Між тим суть тільки в тому, кому належить суверенність, реальна влада: одному чи багатьом, чи більшості. На такій же основі заперечується змішана форма держави — владу аж ніяк не можна поділити порівно, якийсь елемент матиме вирішальне значення в державі, кому належить вер­ховна влада, хто має право видавати закони тощо, така і є держава.

4. Особливості розвитку соціальних знань в XVII ст.

Теорія природного права та суспільного договору

XVII ст. характеризується інтенсивним процесом розвитку знань про людину, сус­пільство. Соціальне пізнання за формою і змістом істотно відрізняється від поперед­ніх: виникали нові галузі наукових знань (політична економія, соці­альна статистика, демографія та ін.), використовувались спеціальні методи соціальних досліджень, чітко ставилось питання про викорис­тання математичних методів соціального пізнання і прогнозування розвитку соціальних процесів. Антифеодальна боротьба, що розгор­нулася ще в XVI ст., ріст буржуазії співпадали з насущними інтере­сами народів, які страждали від безправності та свавілля багатіїв. В XVII ст. вперше за багатовікову історію людства висувається і широ­ко обґрунтовується уявлення про загальну правову рівність людей незалежно від їх соціального походження і становища. Вимоги лікві­дації соціальних станів, всіх форм феодальної залежності, встанов­лення загальної рівності перед законом, обгрунтовані прогресивни­ми мислителями, носили і мали загальнолюдський характер. Класич­ним втіленням соціального, політико-правового світогляду стала тео­рія природного права.

Одним з перших відомих теоретиків школи природного права та суспільного договору став нідерландський учений Гуто Гроцій (1583— 1645 рр.). В XVII ст. Нідерланди — одна з найрозвинутіших капіта­лістично країн. Тоді успішна революційна боротьба проти гніту іс­панського короля та феодалів принесла їм незалежність і створення республіки, де влада належала верхам торгової буржуазії. За участь у революції Гуго Гроцій засуджений, та згодом емігрував до Франції. Там і написав відомий трактат «Про право війни і миру» (1825 р.), де викладена доктрина про соціальне, політичне право та державу. Ви­хідний, початковий пункт вчення Гуго Гроція — природа людини, соціальні якості людей, природні права людей. Джерелом природно­го права є людський розум, в якому закладено прагнення спокійного і розумного спілкування людини з іншими людьми. На такій основі визначаються пропозиції природного права (вимоги розуму), до яких належать утримання від чужого майна, і повернення одержаної чу­жої речі, і відшкодування вигоди, що її одержали за користування чужою річчю та ін. Встановлене волею людей право ділиться на людське і божественне і відповідає рекомендаціям природного права. Висхідні, стержневі категорії доктрини — поняття і зміст справедли­вості і природного права розкриваються через ті приватно-правові інститути, втілення яких в законодавстві мали важливе значення са­ме для зростаючої буржуазії. Суспільство має одну мету: користува­тися своїми надбаннями, забезпечувати кожного спільними силами, за спільною згодою. Тому справедливість як умова співжиття цілком полягає в утриманні від посягань на чуже добро.

Гуго Гроцій твердив, що колись існувало природне становище, коли не існувало ні держави, ні приватної власності. Укласти ж дого­вір про створення держави людей штовхало прагнення до спілкуван­ня, їх здатність підходити до всього розумно, зважено побуджував і сам розвиток людства, втрата ним початкової простоти. Тоді феодаль­ним концепціям «богоустановленості влади» і протистояла теорія договірного походження держави. Спочатку люди об'єднались в дер­жаву не по божественному велінню, а добровільно, переконавшись на досвіді в безсиллі окремих розсіяних сімейств протистояти насиллю, звідки і веде своє походження громадянська влада. Ідея договірного виникнення держави висловлювалась в історії соціальної, політико-

правової думки задовго до Гуго Гроція, а в реальній практиці се­редніх віків договори укладались між феодалами, між феодалами і містами, що стали формою, джерелом права. Та лише Гуго Гроцій договір про створення держави розглядає як висхідне, початкове по­няття теорії держави. Метою держави є охорона приватної власнос­ті. Держава визначалась як ((досконалий союз вільних людей, укла­дений заради дотримання права і загальної користі». Церковна влада ж з законами та нормами людського життя є ознакою держави. При створенні держави народ міг обрати будь-яку форму правління, але обравши її, народ мав коритися володарям і не міг ні народ, ні воло­дар без згоди всіх змінювати форму правління, бо договори за при­родним правом мали виконуватися. Тому-то Гуго Гроцій вважав пра­вомірною будь-яку існуючу форму правління і заперечував право підданих чинити опір хоча б і несправедливим рекомендаціям влади. Помірне за змістом соціально-політичне вчення Гуго Гроція відоб­ражало становище нідерландської буржуазії, що стояла у влади і настроєна консервативно. Та теоретична основа радикальних анти­феодальних програм, висунутих попередниками, детально розробля­ється і Гуго Гроцієм. Непорушність договорів між державами — один з принципів міжнародного права.

Розгорнуту форму теорія суспільного договору знайшла в XVII — XVIII стст. (Томас Гоббс, Барух Спіноза, Джон Локк, Генрі Айртон, Джон Лільберн, Жан Жак Руссо та ін.) у зв'язку з боротьбою буржу­азії проти феодалізму та абсолютної монархії, стала ідейним обгрун­туванням посягань буржуазії на соціально-політичне панування. В середині XVII ст. в Англії здійснено буржуазну революцію. В союзі з новим дворянством буржуазія боролась проти монархії, проти фео­дального дворянства і проти панування церкви. В період революції в Англії серед захисників абсолютизму дуже складну і досить своє­рідну позицію займає англійський філософ Томас Гоббс. Його соціо­логічні погляди зв'язані з філософією природи і людини. Світ є сукупністю речових субстанцій — тіл. Людина займає проміжне ста­новище між природними та штучними тілами, є природним тілом, але як громадянин бере участь у створені штучного тіла — держави, «смертного бога». В природному, тобто в договірному стані, люди рівні фізично і розумово. Рівна здатність правити і захоплювати одні і ті ж речі веде до невпинної, безперервної боротьби. Тому-то при­родне становище — це війна «всіх проти всіх», бо навіть якщо і нема битв, все ж явно виявляється воля, прагнення боротися. Ось тут і діє природне право, яке Томас Гоббс трактує як свободу робити все для самозбереження, в тому числі і посягання на життя інших. Але антро­пологічна рівність не забезпечує досконалих переваг і нікому не дає гарантій безпеки. Гарантію безпеки людям могло б забезпечити чітке дотримання рекомендацій, порад природного розуму або природного закону, загальне право якого полягає в тому, що всяка людина має добиватися миру, оскільки у неї є надія досягти його, то людина може використати всякі засоби, що дають переваги на війні. Звідси випли­ває зібрання природних законів, за якими для встановлення загально­го миру розумно піти на взаємне обмеження прав всіх людей. Соціальність тотожна державно-політичному формуванню і ство­рюється шляхом укладення між соціальними спільностями суспіль­ного договору. Додержання договору гарантує мир, тобто безпеку. В безпеці відсутній страх порушувати договір. Тому в природному ста­новищі не діють природні закони. Людина за природою не соціаль­на. Постійне існування соціальності гарантує лише те, що виникає не з взаємного перенесення ОДин на одного договором, але як умова можливості договору «трансцедентно» йому. Це більше, ніж згода, або одностайність. Це реальна одностайність, втілена в одній особі з допомогою згоди між кожною людиною і так колись кожна людина сказала кожній іншій людині: уповноважую таку людину або зібран­ня осіб і передаю йому своє право управляти собою за умови, що той теж передає право управляти і санкціонуватиме всі його дії. Виника­юча держава, демократична, аристократична або монархічна, цінна сама собою. Отже, Томас Гоббс формував своє вчення про право і державу на основі вивчення природи і пристрастей людини.

Думка Гоббса про пристрасті і природу людини надто песимістична: людям властиві суперництво, прагнення до наживи, недовір'я (прагнення до безпеки), любов до слави, честолюбство. Ці пристрасті роблять людей ворогами: «людина людині вовк». Тому природне становище, де немає влади, що тримає людей у страсі, вони знаходяться у стані «війни всіх проти всіх». Пагубність «стану війни всіх проти всіх» побуджує людей шукати шляхи до припинення природного стану, а, отже, встановлення природних законів. Природні закони гласят: треба шукати миру, всім треба взаємно відмовитись від права на все. Люди мають виконувати укладені ними угоди. Відмовляючись від природ­них прав, тобто свободи робити все для самозбереження, люди пе­редають їх державі, суть якої Томас Гоббс визначав як єдину особу, відповідальність за дії якої вона зробила сама себе, шляхом взаємно­го договору між собою величезної більшісті людей, з тим, щоб ця особа могла використати силу та засоби всіх їх так, як вона вважає це необхідним для їх миру і загального захисту, добра.

Ефективною формою держави Томас Гоббс вважав абсолютну монархію, але в численних роз'ясненнях і застереженнях, по суті, давав місце прогресивним принципам правління державою, необ­меженості державної влади. І те, що Томас Гоббс писав про абсо­лютність державної влади стосувалось сфери публічного політичного права. Забезпечення миру і безпеки в державі вимагає покладення на підданих в сфері політичних відносин одних.лише обов'язків, на­дання суверену — лише прав. Але в сфері приватноправових відно­син підданим мають надавати широку правову ініціативу, систему прав, свобод та їх гарантій. Відсутність у підданих яких-небудь прав щодо суверену пояснюється Томасом Гоббсом, як правова рівність осіб в їх взаємних відносинах. Та Гоббс не прихильник ділити сус­пільство на привілейованих і непривілейованих. Забезпечує рівну для всіх справедливість за принципом: неможна забирати ні в кого те, що йому належить, непорушність договорів, постійний захист для кожного в суді, визначення рівних податків та ін. Приватна влас­ність — умова співжиття, необхідний засіб миру.

В працях Томаса Гоббса викладено розуміння свободи як права робити все те, що не заборонено законом: там, де суверен не виклав ніяких правил, підданий вільний робити або не робити за своїм влас­ним розсудом. Мета законів не в тому, щоб утримати від всяких дій, а в тому, щоб дати їм правильний напрям. Закони схожі на огорожу край дороги, тому зайвий закон шкідливий і непотрібний. Томас Гоббс вважав, що необхідною гарантією правопорядку і законності є необ­межена влада короля. Засуджував і громадянську війну, вбачаючи в ній відродження ганебного стану «війни всіх проти всіх». Права державної влади сумісні з інтересами тих класів, які звершили в се­редині XVII ст. в Англії буржуазну революцію. В теорії суспільства і держави Томаса Гоббса є зародиші матеріалістичного розуміння сус­пільних явищ. Установлена в результаті революційних подій в Англії конституційна монархія відкрила великій буржуазії можливість приб­рати реальну владу і упраління державою.

Гострі суперечності епохи знайшли відображення в ученні гол­ландського філософа Баруха (Бенедикта) Спінози (1632- 1677рр.). З ідеєю чіткої закономірності, причинної обумовленості всіх явищ при­роди і зв'язане політико-правове вчення. Необхідність, відповідно з якою існують і діють природа і її кожйа частина, і є природне право і важливо, що природне право Барух Спіноза ототожнював з «могут­ністю» — здатністю будь-якої частини природи до самозбереження: «право кожного поширюється так далеко, як далеко поширюється певна йому могутність». Людина така ж частина природи, як і всяка інша, прагнення до самозбереження визначає всі її пристрасті, афекти, тобто стан тіла і їх усвідомлення. На пізнанні пристрастей (афектів) людей і прагнув Спіноза побудувати вчення про право і державу.

На політико-правове вчення Баруха Спінози безперечно певний вплив мали капіталістичні відносини. За природою людина егоїстич­на і користолюбна, писав Барух Спіноза, і кожний захищає чужий інтерес лише тільки тому, що думає, як зміцніти своє благо, засуджу­ючи гонитву за наживою, ненаситну жадобу до багатства як безумс­тво, безрозсудливість, що ними охоплені натовп, злидарі. Та вчення про суспільство, державу, природне право формується на уявленні, що користолюбство поряд з іншими ефектами є вічною і незмінною рисою людської природи. Якщо ж кожний з величезним запалом шукає особистої користі, гадає Барух Спіноза слідом за Нікколо Ма-кіавеллі, а за справедливіше вважає ті закони, що необхідні для збе­реження і примноження його надбання, то політика має базуватися на тому, що умовою досягнення загального блага є забезпечення приватної власності. Об'єктивно це вело до визнання буржуазного суспільства і відносин природними відповідними природі людини. Ось чому теорія права і держави, побудована на такій основі, по суті, могла б бути лише буржуазною. В ученні про суспільство, державу і природне право Барух Спіноза продовжує концепцію про державу Томаса Гоббса, але на відміну йому вищою формою влади вважав не монархію, а демократичне правління і обмежував всевладдя держа­ви вимогами свободи. Барух Спіноза є прихильник ідеї суспільного договору, але ця ідея розуміється ним дуже своєрідно. Необхідність

54

55

держави і законів обумовлена природною причиною — суперечнос­тями між пристрастями і розумом людей. Людина тоді вільна і могут­ня, коли керується розумом, а більшість людей (натовп) одержимі пасивними афектами, що штовхають і побуджують до нерозумних вчинків, а це і обумовлює необхідність права і держави. Якби люди від природи так були створені, що нічого не бажали б, крім того, на що їм підказує справжній розум, то суспільству, звичайно, не потріб­ні б ніякі закони. Але людська природа зовсім інша. Кожна людина прагне до своєї користі, але більшість керується своєю думкою, за­хопленням, а не розумом, сповнена примхами, не рахується з май­бутнім. Тому жодне суспільство не може існувати без влади, без сили, а, отже, і без законів, що стримують пристрасті і неприборкані пориви людей. Закони, що забезпечують заохочення або карають, необхідні для того, щоб підкорити розуму пристрасті, щоб стримати натовп, тримати людей і дотримуватися порядку і законності в сус­пільстві. Розумною і наймогутнішою державою вважалась демокра­тична. В демократичній державі менше треба боятися безглуздя, не­доладності, бо майже неможливо, що більшість зібрання, якщо воно велике, зійшлось на одному безглузді, недоладності. Особливості де­мократії в тому, що більшість зібрання, якщо воно велике, зійшлось на одному безглузді, недоладності. Особливості демократії в тому, що влада і закони не протистоять народу і не суперечать його свободі.

Проголошена в ході революції в Англії республіка незабаром за­гинула. Реставрована монархія та реакційна політика Стюартів вик­ликала широке незадоволення і їх повалено. Прийнятий тоді, в 1689 р. «Білль про права» закріпляв основні правові вимоги буржуазії, держав­но-правові гарантії законності і правопорядку. «Славна революція» сформувала в Англії конституційну монархію, закріпила соціаль-ностановий компроміс буржуазії з дворянством. Правові соціально-політичні теорії і концепції, підсумки Славної революції знайшли обгрунтування в працях англійського філософа Джона Локка (1632— 1704 рр.). В творі «Два трактата про правління» дається критика теологічно-патріархальної теорії і викладено концепцію природного права і суспільного договору. Концепція Джона Локка підсумовувала попередній розвиток буржуазної політико-правової та соціальної теорії природного права і суспільного договору, а програмні положення доктрини містили найважливіші державно-правові вимоги буржуазії. Важлива особливість вчення Джона Локка в тому, що обґрунтову­ється ідея прав та свобод людини, існуючих в додержавному стані. Природне становище «становище повної свободи в дії та розпоряд­женні своїм майном та особою», «станом рівності, за яких всяка влада і всяке право є взаємними, ніхто не має більше іншого». При­родними правами є власність, що виступала як право на власність, що виступала як право на власну особу (індивідуальність), на свої дії, на свою працю і її результати. В ученні Джона Локка ідея трудової власності служила аналогії приватної буржуазної власності. Саме пра­ця відділяє «моє» і «твоє» від загальної власності; власність — щось нерозривно зв'язане з особою і «те, що людина вилучає з предметів, створених і наданих їй природою, зливається зі своєю працею, з

чимось таким, що йому невід'ємно належить, і тим самим робить це своєю власністю». В природному стані всі рівні, вільні, мають влас­ність і що все це надбання миру і доброзичливості. Та будь-який закон потребує гарантій. Для створення гарантій природних прав і законів люди відмовились від права самостійно забезпечувати права і закони. Суспільна згода гарантії природних прав і свобод стала державною. Межі влади держави за всіх форм правління — природ­ні права підданих. Державна влада не може брати на себе право виліти з допомогою довільних деспотичних указів, навпаки, вона зо­бов'язана дотримуватись правосуддя, визначати права підданого з допомогою проголошених законів. Влада не може позбавити будь-яку людину частини власності без її згоди. Джон Локк висловив і ідею розподілу влади, вважаючи головним в розподілі влади забезпе­чення законності, непорушності правопорядку. Політико-правові, со­ціальні теорії та концепції Джона Локка мали величезний вплив на дальший розвиток соціально-політичної думки. Особливо широке роз­повсюдження мала теорія природних невідчуджених прав людини, використана Джефферсоном та іншими теоретиками американської революції і які увійшли потім до французької Декларації прав люди­ни і громадянина. На розвиток соціальної,,політико-правової думки і конституцій мали вплив також теорії поділу влад, що слідом за Джо-ном Локком плідно розвивали Монтеск'є та інші теоретики природ­ного права і суспільного договору, концепцій держави.

Розвиток теорії природного права та держави знайшов і в творах філо­софів, соціологів та правознавців Німеччини, Італії, Росії, Швеції, Данії та ін. Вчення Самуіла Пуфендорфа (1631 —1694 рр.) формувалось під впливом те­орій Гуго Гроція, Томаса Гоббса та ін. Істотна відмінність теорії Самуіла Пуфендорфа в намаганні примирити теорії Гоббса і Гроція, використовую­чи загальний для них раціоналізм. Спроба створити світську правову тео­рію, світські в основі вчення про державу, відстояти свободу думки тоді в умовах Німеччини стала прогресом. Проте Самуіл Пуфендорф обґрунтову­вав і необхідність збереження кріпосництва і князівського абсолютизму. Відкидаючи теологічну теорію походження держави Самуіл Пуфендорф вва­жає державу продуктом свідомої діяльності людей, їх рішення об'єднатися. В основі виникнення держави лежать два договори: перший — між людьми про об'єднання і вибір форми правління, другий — між людьми і обраним ними правителем про обов'язки підданих покорятися владі і обов'язках пра­вителя дбати про підданих. Послідовник Самуіла Пуфендорфа професор Хрис-тіан Томазій (1655— 1728рр.) першим в Німеччині почав розробляти при­родне право, продовжував лінію на вивільнення державно-правової науки від владарювання теології. Держава у Христіана Томазія «природне суспіль­ство, що містить в собі верховну владу заради блага всіх, і громадянського благополуччя». Ліберальні побажання і ілюзорні теорії про віддалений сус­пільний ідеал виявились всього лише епізодом в історії. На зміну їм йде консервативне тлумачення природно-правових ідей, пропагується поліцейська держава. Спроба обгрунтувати основи поліцейської держави зроблена Хрис-тіаном Вольфом (1679- 1754рр.). Політична історія Італії епохи феодалізму дуже складна. Побажання політичної централізації Італії і осудження сва­вілля і беззаконня, характерних для феодалізму, топтались на місці. Прогре­сивні мислителі просвітництва Цезаре Беккарія (1738—1794 рр.) та ін. під впливом ідей Гуго Гроція, Томаса Гоббса, французьких просветителів Воль-тера, Монтеск'є, Дідро, Гельвеція та ін. детально займаються розробкою теорії природного права і суспільного договору, формують концепції поход­ження держави.

56

57

На рубежі XVII, XVIII стст. остаточно

Соціально – політичні вчення в Росії

старофеодальних установ завер­шила реформи Петра І, поклала початок подоланню промислової, військової, культурної відсталості. При Петрі І завершилась консолі­дація і законодавче оформлення феодалів в єдиний привілейований соціальний стан, який різко виділявся серед населення. Офіційна доктрина абсолютизму включала традиційне теологічне обгрунтування царської влади. Період петровських реформ супроводжувався знач­ними змінами соціальної, політико-правової основи, змісту і програ­ми політики і соціальних заходів правлячих соціальних верств. В за­конодавчих актах твердилось, що імператор всеросійський є монарх самодержавний і необмежений в правах і покорятись його верхов­ній владі не тільки за страх, але й за совість сам бог веліє. Реформи Петра І вважались за загальне благо і що сам цар дбає про народну користь. Та за загальним благом практично виднілось зміцнення па­нівних верств суспільства — феодалів, розширення їх привілеєв, по­силення кріпосництва. Спроби використати антифеодальні за своєю спрямованістю, антитеологічні за ідейною основою, реалістичні за пос­тановкою і рішенням ряд проблем політики і права теорії, щоб об­грунтувати деспотизм і кріпосництво, супроводжувались істотними деформаціями ряду положень теорій держави і права. Концепція сус­пільного договору, хоча і застосовувалась для обгрунтування абсолю­тизму, проте, посилаючись на Гоббса, Гроція, Пуфендорфа та ін., мала інший сенс: утвердити закони кріпосництва, порядки феодалізму.

Тоді ж теоретиком абсолютизму в Росії виступав священник Феофан Прокопович (1681— 1736). Одержав широку богословську освіту в Києві, потім в Польші, Італії, читав курси філософії, богос-лів'я, риторіки та ін. Відвідуючи Київ, Петро І знайшов Феофана Прокоповича, палкого прихильника реформ і проектів. На запро­шення Петра І священник Феофан Прокопович переїжджає до Пе­тербургу, там бере активну участь в здійсненні церковної реформи. В обгрунтуванні петровських реформ і законів Феофан Прокопович виступав з трактатами, проповідями та іншими творами. Гостро кри­тикував католіцизм, абскурантизм взагалі, в тому числі мракобісся старого православного духовенства. Ліквідацію патріаршества, уста­нов Духовної колегії, а потім Синоду, Феофан Прокопович обгрунту­вав посиланнями на перевагу колегіального управління перед одно­осібним. Поєднанням богословських та раціональних ідей Феофан Прокопович обґрунтовував необмежену монархію. Необмеженість влади самодержця випливає -з згоди, за якою народ відмовляється від своїх прав і свобод, наділяючи ними правителя, який володіє всім народом на загальну користь.

Прихильником теорії природного права виступав і Василь Микитович Татіщев (1686— 1750) — державний діяч, організатор горної справи на Уралі, історик, вчений, який вніс значний вклад в розвиток нау­ки. Посилаючись на Гроція, Пуфендорфа та ін., Василь Татіщев засуд­жував папську владу за інквізицію, за переслідування Коперника, виступав за розвиток освіти, науки. Значну увагу приділяє теорії

58

природного права та суспільного договору. Природне становище це становище волі; за природою людині потрібна і корисна лише воля «з розумом і розсудливо застосовувана». Договір взагалі розглядався як основа всякої держави, в тому числі і монархічної. Форми правлшня залежать від ряду об'єктивних умов: місце розташування, територія і становище населення. Демократія — «загальнонародна» можлива тільки в невеликій територіально державі. Представницька система вважа­лась ознакою аристократії (правлшня обраних) і характерне для неве­ликих держав (Швеція, Венеція та ін.). Росія, Франція, Іспанія та інші країни «яко великі держави, не можуть інакше управлятися як само власно». Захист і детальне обгрунтування самодержавства в концепції Василя Татіщева поєднується з мрією про впровадження в систему органів влади чогось на зразок представницьких дворянських зібрань, щоб навести, упорядкувати законодавство, компетентне рішення справ центрального правлшня, присікати фаворитизм, казнокрадство, хабарі тощо. Різко виступав Василь Татіщев і проти кріпосництва, вважаючи його протиприродним, що суперечить природі людини, що людина має захищатись і оборонятись від поневолення.

Розвиток промисловості, ремесла і торгівлі, прискорені рефор­мами Петра, привели до помітного зростання впливу промисловців та купців, що формували буржуазію. Одним з перших ідеологів ро­сійської буржуазії став Іван Тихднович Посошков (1682— 1726), який всі надії покладав на царя, дотримуючись традиційно-теологічного обгрунтування царської влади, прихильник тотальної державної рег­ламентації виробництва, праці, багатьох сторін побуту для збіль­шення суспільного багатства.

Період петровських реформ — переломний і плодотворний в іс­торії політико-правової та соціальної думки в Росії. З ним зв'язано круті зміни змісту і форми політико-правової думки правлячого кла­су; на зміну патріархально-теологічним доводам і обгрунтуванню са­модержавства прийшла теорія суспільною договору і природного пра­ва. Сприйняття її все ж не поставило політико-правову і соціальну думку Росії в залежність від Заходу, а, навпаки, приєднало роешську думку до досягнень світової цивілізації, стимулювало і відкрило пер­спективи саме оригінального і самобутнього розвитку, вільного від патріархально-теологічних догм.