- •Виникнення та становлення соціологічних знань 1. Джерела соціологічних знань
- •2. Розвиток соціальних знань в Стародавньому Світі
- •3. Формування соціологічної думки в Середньовіччя та епоху Відродження
- •50 Теорія державного суверенітету. Політичне вчення Жана Бодена
- •5. Філософія історії - новий етап в розвитку соціального пізнання
- •2. Дальший розвиток соціології в XIX ст.
- •3. Психологічні школи в соціології
- •1. Джерела соціально-політичних учень в Україні
- •1. Людина - соціальне явище
- •3. Соціальний зв'язок
- •3. Соціально-поселенська структура
- •2. Національні процеси і відносини. Основні напрямки соціології націй
- •1. Соціологія способу життя
- •2. Суть, структура, характер вільного часу*
- •2. Соціальна обумовленість і соціальна дія права
- •2. Актуальні проблеми соціальної екології
- •2. Праця - основа суспільного виробництва
- •3. Соціологія праці
- •II. Матеріальна зацікавленість
- •III. Відносини в колективі
- •IV. Сенс праці
- •1. Політика - відображення та закріплення соціальної взаємодії
- •2. Зміст та роль освіти в житті суспільства
- •2. Соціальні функції науки
- •1. Соціальна поведінка особи та фактори її формування
- •3. Соціальне середовище і проблеми виховання
- •2. Релігія - соціальне явище
- •3. Взаємозв'язок релігії з іншими формами суспільної свідомості
- •1. Соціальний інститут сім'ї та шлюбу
- •2. Сімейні відносини і демографічні процеси
- •2. Програма соціологічного дослідження
50 Теорія державного суверенітету. Політичне вчення Жана Бодена
міцний духом, той слабший фізично». Звідси Жан Боден робить висновок, що дух настільки властивий жителям півдня, наскільки тіло — жителям півночі. Виступаючи прихильником «золотої середини», Жан Боден вважає, що найрізноманітні відмінності клімату півночі та півдня, сходу та заходу урівноважуються зоною помірного клімату, що відповідає і психологічним особливостям народів, які живуть тут, і формам їх діяльності. Жителі півночі — фізично міцні, жорстокі, бідні розумом, переважне їх заняття — ремесло, тоді як народи півдня — малорослі, фізично слабі, духовно хитрі, замкнуті, скупі або ж бережливі тощо. Для помірної кліматичної зони: Греція, Італія, Франція характерно те, що тут люди фізично сильні, хоробрі, розсудливі і помірковані, прості у відносинах, прагнуть до спілкування тощо.
Розвиток наук Жан Боден пояснює саме властивостями кожного народу: у південних народів більше розвиваються науки, у північних — ремесла, а у жителів помірної зони клімату — державність, право, торгівля, господарство тощо. Кожний народ відрізняється і здібностями, і вмінням тощо. Серед народів, які живуть в помірних кліматичних зонах, виникли знамениті воєначальники, оратори, правознавці, актори, письменники та ін. І Жан Боден вважає, що розвиток суспільства залежить від впливу природного середовища, що обумовлює і розвиток кровногосподарських сімейств — союзів, з яких виростає і держава. Жан Боден вперше формулює і широко обґрунтовує поняття суверенітету як істотної ознаки держави. Суверенітет — це абсолютна і постійна влада держави, абсолютна, не зв'язана ніякими законами, влада над громадянами і підданими. Суверенітет означає насамперед незалежність держави від папи римського, від церкви, від німецького імператора, від соціальних станів, від іншої держави. Суверенітет як верховна влада включає право видавати і скасовувати закони, оголошувати війну і укладати мирні договори, призначати посадові особи, здійснювати верховний суд, право помилування, право чеканити монети, стягати податки тощо.
В ученні про державу Жан Боден багато в чому наслідує Арісто-теля. Першочергове значення надає формі держави, відкидає поширений поділ форм держави на правильні і неправильні тому, що виражають лише суб'єктивну оцінку існуючих держав. Між тим суть тільки в тому, кому належить суверенність, реальна влада: одному чи багатьом, чи більшості. На такій же основі заперечується змішана форма держави — владу аж ніяк не можна поділити порівно, якийсь елемент матиме вирішальне значення в державі, кому належить верховна влада, хто має право видавати закони тощо, така і є держава.
4. Особливості розвитку соціальних знань в XVII ст.
Теорія природного права та суспільного договору
XVII ст. характеризується інтенсивним процесом розвитку знань про людину, суспільство. Соціальне пізнання за формою і змістом істотно відрізняється від попередніх: виникали нові галузі наукових знань (політична економія, соціальна статистика, демографія та ін.), використовувались спеціальні методи соціальних досліджень, чітко ставилось питання про використання математичних методів соціального пізнання і прогнозування розвитку соціальних процесів. Антифеодальна боротьба, що розгорнулася ще в XVI ст., ріст буржуазії співпадали з насущними інтересами народів, які страждали від безправності та свавілля багатіїв. В XVII ст. вперше за багатовікову історію людства висувається і широко обґрунтовується уявлення про загальну правову рівність людей незалежно від їх соціального походження і становища. Вимоги ліквідації соціальних станів, всіх форм феодальної залежності, встановлення загальної рівності перед законом, обгрунтовані прогресивними мислителями, носили і мали загальнолюдський характер. Класичним втіленням соціального, політико-правового світогляду стала теорія природного права.
Одним з перших відомих теоретиків школи природного права та суспільного договору став нідерландський учений Гуто Гроцій (1583— 1645 рр.). В XVII ст. Нідерланди — одна з найрозвинутіших капіталістично країн. Тоді успішна революційна боротьба проти гніту іспанського короля та феодалів принесла їм незалежність і створення республіки, де влада належала верхам торгової буржуазії. За участь у революції Гуго Гроцій засуджений, та згодом емігрував до Франції. Там і написав відомий трактат «Про право війни і миру» (1825 р.), де викладена доктрина про соціальне, політичне право та державу. Вихідний, початковий пункт вчення Гуго Гроція — природа людини, соціальні якості людей, природні права людей. Джерелом природного права є людський розум, в якому закладено прагнення спокійного і розумного спілкування людини з іншими людьми. На такій основі визначаються пропозиції природного права (вимоги розуму), до яких належать утримання від чужого майна, і повернення одержаної чужої речі, і відшкодування вигоди, що її одержали за користування чужою річчю та ін. Встановлене волею людей право ділиться на людське і божественне і відповідає рекомендаціям природного права. Висхідні, стержневі категорії доктрини — поняття і зміст справедливості і природного права розкриваються через ті приватно-правові інститути, втілення яких в законодавстві мали важливе значення саме для зростаючої буржуазії. Суспільство має одну мету: користуватися своїми надбаннями, забезпечувати кожного спільними силами, за спільною згодою. Тому справедливість як умова співжиття цілком полягає в утриманні від посягань на чуже добро.
Гуго Гроцій твердив, що колись існувало природне становище, коли не існувало ні держави, ні приватної власності. Укласти ж договір про створення держави людей штовхало прагнення до спілкування, їх здатність підходити до всього розумно, зважено побуджував і сам розвиток людства, втрата ним початкової простоти. Тоді феодальним концепціям «богоустановленості влади» і протистояла теорія договірного походження держави. Спочатку люди об'єднались в державу не по божественному велінню, а добровільно, переконавшись на досвіді в безсиллі окремих розсіяних сімейств протистояти насиллю, звідки і веде своє походження громадянська влада. Ідея договірного виникнення держави висловлювалась в історії соціальної, політико-
правової думки задовго до Гуго Гроція, а в реальній практиці середніх віків договори укладались між феодалами, між феодалами і містами, що стали формою, джерелом права. Та лише Гуго Гроцій договір про створення держави розглядає як висхідне, початкове поняття теорії держави. Метою держави є охорона приватної власності. Держава визначалась як ((досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі». Церковна влада ж з законами та нормами людського життя є ознакою держави. При створенні держави народ міг обрати будь-яку форму правління, але обравши її, народ мав коритися володарям і не міг ні народ, ні володар без згоди всіх змінювати форму правління, бо договори за природним правом мали виконуватися. Тому-то Гуго Гроцій вважав правомірною будь-яку існуючу форму правління і заперечував право підданих чинити опір хоча б і несправедливим рекомендаціям влади. Помірне за змістом соціально-політичне вчення Гуго Гроція відображало становище нідерландської буржуазії, що стояла у влади і настроєна консервативно. Та теоретична основа радикальних антифеодальних програм, висунутих попередниками, детально розробляється і Гуго Гроцієм. Непорушність договорів між державами — один з принципів міжнародного права.
Розгорнуту форму теорія суспільного договору знайшла в XVII — XVIII стст. (Томас Гоббс, Барух Спіноза, Джон Локк, Генрі Айртон, Джон Лільберн, Жан Жак Руссо та ін.) у зв'язку з боротьбою буржуазії проти феодалізму та абсолютної монархії, стала ідейним обгрунтуванням посягань буржуазії на соціально-політичне панування. В середині XVII ст. в Англії здійснено буржуазну революцію. В союзі з новим дворянством буржуазія боролась проти монархії, проти феодального дворянства і проти панування церкви. В період революції в Англії серед захисників абсолютизму дуже складну і досить своєрідну позицію займає англійський філософ Томас Гоббс. Його соціологічні погляди зв'язані з філософією природи і людини. Світ є сукупністю речових субстанцій — тіл. Людина займає проміжне становище між природними та штучними тілами, є природним тілом, але як громадянин бере участь у створені штучного тіла — держави, «смертного бога». В природному, тобто в договірному стані, люди рівні фізично і розумово. Рівна здатність правити і захоплювати одні і ті ж речі веде до невпинної, безперервної боротьби. Тому-то природне становище — це війна «всіх проти всіх», бо навіть якщо і нема битв, все ж явно виявляється воля, прагнення боротися. Ось тут і діє природне право, яке Томас Гоббс трактує як свободу робити все для самозбереження, в тому числі і посягання на життя інших. Але антропологічна рівність не забезпечує досконалих переваг і нікому не дає гарантій безпеки. Гарантію безпеки людям могло б забезпечити чітке дотримання рекомендацій, порад природного розуму або природного закону, загальне право якого полягає в тому, що всяка людина має добиватися миру, оскільки у неї є надія досягти його, то людина може використати всякі засоби, що дають переваги на війні. Звідси випливає зібрання природних законів, за якими для встановлення загального миру розумно піти на взаємне обмеження прав всіх людей. Соціальність тотожна державно-політичному формуванню і створюється шляхом укладення між соціальними спільностями суспільного договору. Додержання договору гарантує мир, тобто безпеку. В безпеці відсутній страх порушувати договір. Тому в природному становищі не діють природні закони. Людина за природою не соціальна. Постійне існування соціальності гарантує лише те, що виникає не з взаємного перенесення ОДин на одного договором, але як умова можливості договору «трансцедентно» йому. Це більше, ніж згода, або одностайність. Це реальна одностайність, втілена в одній особі з допомогою згоди між кожною людиною і так колись кожна людина сказала кожній іншій людині: уповноважую таку людину або зібрання осіб і передаю йому своє право управляти собою за умови, що той теж передає право управляти і санкціонуватиме всі його дії. Виникаюча держава, демократична, аристократична або монархічна, цінна сама собою. Отже, Томас Гоббс формував своє вчення про право і державу на основі вивчення природи і пристрастей людини.
Думка Гоббса про пристрасті і природу людини надто песимістична: людям властиві суперництво, прагнення до наживи, недовір'я (прагнення до безпеки), любов до слави, честолюбство. Ці пристрасті роблять людей ворогами: «людина людині вовк». Тому природне становище, де немає влади, що тримає людей у страсі, вони знаходяться у стані «війни всіх проти всіх». Пагубність «стану війни всіх проти всіх» побуджує людей шукати шляхи до припинення природного стану, а, отже, встановлення природних законів. Природні закони гласят: треба шукати миру, всім треба взаємно відмовитись від права на все. Люди мають виконувати укладені ними угоди. Відмовляючись від природних прав, тобто свободи робити все для самозбереження, люди передають їх державі, суть якої Томас Гоббс визначав як єдину особу, відповідальність за дії якої вона зробила сама себе, шляхом взаємного договору між собою величезної більшісті людей, з тим, щоб ця особа могла використати силу та засоби всіх їх так, як вона вважає це необхідним для їх миру і загального захисту, добра.
Ефективною формою держави Томас Гоббс вважав абсолютну монархію, але в численних роз'ясненнях і застереженнях, по суті, давав місце прогресивним принципам правління державою, необмеженості державної влади. І те, що Томас Гоббс писав про абсолютність державної влади стосувалось сфери публічного політичного права. Забезпечення миру і безпеки в державі вимагає покладення на підданих в сфері політичних відносин одних.лише обов'язків, надання суверену — лише прав. Але в сфері приватноправових відносин підданим мають надавати широку правову ініціативу, систему прав, свобод та їх гарантій. Відсутність у підданих яких-небудь прав щодо суверену пояснюється Томасом Гоббсом, як правова рівність осіб в їх взаємних відносинах. Та Гоббс не прихильник ділити суспільство на привілейованих і непривілейованих. Забезпечує рівну для всіх справедливість за принципом: неможна забирати ні в кого те, що йому належить, непорушність договорів, постійний захист для кожного в суді, визначення рівних податків та ін. Приватна власність — умова співжиття, необхідний засіб миру.
В працях Томаса Гоббса викладено розуміння свободи як права робити все те, що не заборонено законом: там, де суверен не виклав ніяких правил, підданий вільний робити або не робити за своїм власним розсудом. Мета законів не в тому, щоб утримати від всяких дій, а в тому, щоб дати їм правильний напрям. Закони схожі на огорожу край дороги, тому зайвий закон шкідливий і непотрібний. Томас Гоббс вважав, що необхідною гарантією правопорядку і законності є необмежена влада короля. Засуджував і громадянську війну, вбачаючи в ній відродження ганебного стану «війни всіх проти всіх». Права державної влади сумісні з інтересами тих класів, які звершили в середині XVII ст. в Англії буржуазну революцію. В теорії суспільства і держави Томаса Гоббса є зародиші матеріалістичного розуміння суспільних явищ. Установлена в результаті революційних подій в Англії конституційна монархія відкрила великій буржуазії можливість прибрати реальну владу і упраління державою.
Гострі суперечності епохи знайшли відображення в ученні голландського філософа Баруха (Бенедикта) Спінози (1632- 1677рр.). З ідеєю чіткої закономірності, причинної обумовленості всіх явищ природи і зв'язане політико-правове вчення. Необхідність, відповідно з якою існують і діють природа і її кожйа частина, і є природне право і важливо, що природне право Барух Спіноза ототожнював з «могутністю» — здатністю будь-якої частини природи до самозбереження: «право кожного поширюється так далеко, як далеко поширюється певна йому могутність». Людина така ж частина природи, як і всяка інша, прагнення до самозбереження визначає всі її пристрасті, афекти, тобто стан тіла і їх усвідомлення. На пізнанні пристрастей (афектів) людей і прагнув Спіноза побудувати вчення про право і державу.
На політико-правове вчення Баруха Спінози безперечно певний вплив мали капіталістичні відносини. За природою людина егоїстична і користолюбна, писав Барух Спіноза, і кожний захищає чужий інтерес лише тільки тому, що думає, як зміцніти своє благо, засуджуючи гонитву за наживою, ненаситну жадобу до багатства як безумство, безрозсудливість, що ними охоплені натовп, злидарі. Та вчення про суспільство, державу, природне право формується на уявленні, що користолюбство поряд з іншими ефектами є вічною і незмінною рисою людської природи. Якщо ж кожний з величезним запалом шукає особистої користі, гадає Барух Спіноза слідом за Нікколо Ма-кіавеллі, а за справедливіше вважає ті закони, що необхідні для збереження і примноження його надбання, то політика має базуватися на тому, що умовою досягнення загального блага є забезпечення приватної власності. Об'єктивно це вело до визнання буржуазного суспільства і відносин природними відповідними природі людини. Ось чому теорія права і держави, побудована на такій основі, по суті, могла б бути лише буржуазною. В ученні про суспільство, державу і природне право Барух Спіноза продовжує концепцію про державу Томаса Гоббса, але на відміну йому вищою формою влади вважав не монархію, а демократичне правління і обмежував всевладдя держави вимогами свободи. Барух Спіноза є прихильник ідеї суспільного договору, але ця ідея розуміється ним дуже своєрідно. Необхідність
54
55
держави і законів обумовлена природною причиною — суперечностями між пристрастями і розумом людей. Людина тоді вільна і могутня, коли керується розумом, а більшість людей (натовп) одержимі пасивними афектами, що штовхають і побуджують до нерозумних вчинків, а це і обумовлює необхідність права і держави. Якби люди від природи так були створені, що нічого не бажали б, крім того, на що їм підказує справжній розум, то суспільству, звичайно, не потрібні б ніякі закони. Але людська природа зовсім інша. Кожна людина прагне до своєї користі, але більшість керується своєю думкою, захопленням, а не розумом, сповнена примхами, не рахується з майбутнім. Тому жодне суспільство не може існувати без влади, без сили, а, отже, і без законів, що стримують пристрасті і неприборкані пориви людей. Закони, що забезпечують заохочення або карають, необхідні для того, щоб підкорити розуму пристрасті, щоб стримати натовп, тримати людей і дотримуватися порядку і законності в суспільстві. Розумною і наймогутнішою державою вважалась демократична. В демократичній державі менше треба боятися безглуздя, недоладності, бо майже неможливо, що більшість зібрання, якщо воно велике, зійшлось на одному безглузді, недоладності. Особливості демократії в тому, що більшість зібрання, якщо воно велике, зійшлось на одному безглузді, недоладності. Особливості демократії в тому, що влада і закони не протистоять народу і не суперечать його свободі.
Проголошена в ході революції в Англії республіка незабаром загинула. Реставрована монархія та реакційна політика Стюартів викликала широке незадоволення і їх повалено. Прийнятий тоді, в 1689 р. «Білль про права» закріпляв основні правові вимоги буржуазії, державно-правові гарантії законності і правопорядку. «Славна революція» сформувала в Англії конституційну монархію, закріпила соціаль-ностановий компроміс буржуазії з дворянством. Правові соціально-політичні теорії і концепції, підсумки Славної революції знайшли обгрунтування в працях англійського філософа Джона Локка (1632— 1704 рр.). В творі «Два трактата про правління» дається критика теологічно-патріархальної теорії і викладено концепцію природного права і суспільного договору. Концепція Джона Локка підсумовувала попередній розвиток буржуазної політико-правової та соціальної теорії природного права і суспільного договору, а програмні положення доктрини містили найважливіші державно-правові вимоги буржуазії. Важлива особливість вчення Джона Локка в тому, що обґрунтовується ідея прав та свобод людини, існуючих в додержавному стані. Природне становище «становище повної свободи в дії та розпорядженні своїм майном та особою», «станом рівності, за яких всяка влада і всяке право є взаємними, ніхто не має більше іншого». Природними правами є власність, що виступала як право на власність, що виступала як право на власну особу (індивідуальність), на свої дії, на свою працю і її результати. В ученні Джона Локка ідея трудової власності служила аналогії приватної буржуазної власності. Саме праця відділяє «моє» і «твоє» від загальної власності; власність — щось нерозривно зв'язане з особою і «те, що людина вилучає з предметів, створених і наданих їй природою, зливається зі своєю працею, з
чимось таким, що йому невід'ємно належить, і тим самим робить це своєю власністю». В природному стані всі рівні, вільні, мають власність і що все це надбання миру і доброзичливості. Та будь-який закон потребує гарантій. Для створення гарантій природних прав і законів люди відмовились від права самостійно забезпечувати права і закони. Суспільна згода гарантії природних прав і свобод стала державною. Межі влади держави за всіх форм правління — природні права підданих. Державна влада не може брати на себе право виліти з допомогою довільних деспотичних указів, навпаки, вона зобов'язана дотримуватись правосуддя, визначати права підданого з допомогою проголошених законів. Влада не може позбавити будь-яку людину частини власності без її згоди. Джон Локк висловив і ідею розподілу влади, вважаючи головним в розподілі влади забезпечення законності, непорушності правопорядку. Політико-правові, соціальні теорії та концепції Джона Локка мали величезний вплив на дальший розвиток соціально-політичної думки. Особливо широке розповсюдження мала теорія природних невідчуджених прав людини, використана Джефферсоном та іншими теоретиками американської революції і які увійшли потім до французької Декларації прав людини і громадянина. На розвиток соціальної,,політико-правової думки і конституцій мали вплив також теорії поділу влад, що слідом за Джо-ном Локком плідно розвивали Монтеск'є та інші теоретики природного права і суспільного договору, концепцій держави.
Розвиток теорії природного права та держави знайшов і в творах філософів, соціологів та правознавців Німеччини, Італії, Росії, Швеції, Данії та ін. Вчення Самуіла Пуфендорфа (1631 —1694 рр.) формувалось під впливом теорій Гуго Гроція, Томаса Гоббса та ін. Істотна відмінність теорії Самуіла Пуфендорфа в намаганні примирити теорії Гоббса і Гроція, використовуючи загальний для них раціоналізм. Спроба створити світську правову теорію, світські в основі вчення про державу, відстояти свободу думки тоді в умовах Німеччини стала прогресом. Проте Самуіл Пуфендорф обґрунтовував і необхідність збереження кріпосництва і князівського абсолютизму. Відкидаючи теологічну теорію походження держави Самуіл Пуфендорф вважає державу продуктом свідомої діяльності людей, їх рішення об'єднатися. В основі виникнення держави лежать два договори: перший — між людьми про об'єднання і вибір форми правління, другий — між людьми і обраним ними правителем про обов'язки підданих покорятися владі і обов'язках правителя дбати про підданих. Послідовник Самуіла Пуфендорфа професор Хрис-тіан Томазій (1655— 1728рр.) першим в Німеччині почав розробляти природне право, продовжував лінію на вивільнення державно-правової науки від владарювання теології. Держава у Христіана Томазія «природне суспільство, що містить в собі верховну владу заради блага всіх, і громадянського благополуччя». Ліберальні побажання і ілюзорні теорії про віддалений суспільний ідеал виявились всього лише епізодом в історії. На зміну їм йде консервативне тлумачення природно-правових ідей, пропагується поліцейська держава. Спроба обгрунтувати основи поліцейської держави зроблена Хрис-тіаном Вольфом (1679- 1754рр.). Політична історія Італії епохи феодалізму дуже складна. Побажання політичної централізації Італії і осудження свавілля і беззаконня, характерних для феодалізму, топтались на місці. Прогресивні мислителі просвітництва Цезаре Беккарія (1738—1794 рр.) та ін. під впливом ідей Гуго Гроція, Томаса Гоббса, французьких просветителів Воль-тера, Монтеск'є, Дідро, Гельвеція та ін. детально займаються розробкою теорії природного права і суспільного договору, формують концепції походження держави.
56
57
На рубежі XVII, XVIII стст. остаточно
Соціально – політичні вчення в Росії
старофеодальних установ завершила реформи Петра І, поклала початок подоланню промислової, військової, культурної відсталості. При Петрі І завершилась консолідація і законодавче оформлення феодалів в єдиний привілейований соціальний стан, який різко виділявся серед населення. Офіційна доктрина абсолютизму включала традиційне теологічне обгрунтування царської влади. Період петровських реформ супроводжувався значними змінами соціальної, політико-правової основи, змісту і програми політики і соціальних заходів правлячих соціальних верств. В законодавчих актах твердилось, що імператор всеросійський є монарх самодержавний і необмежений в правах і покорятись його верховній владі не тільки за страх, але й за совість сам бог веліє. Реформи Петра І вважались за загальне благо і що сам цар дбає про народну користь. Та за загальним благом практично виднілось зміцнення панівних верств суспільства — феодалів, розширення їх привілеєв, посилення кріпосництва. Спроби використати антифеодальні за своєю спрямованістю, антитеологічні за ідейною основою, реалістичні за постановкою і рішенням ряд проблем політики і права теорії, щоб обгрунтувати деспотизм і кріпосництво, супроводжувались істотними деформаціями ряду положень теорій держави і права. Концепція суспільного договору, хоча і застосовувалась для обгрунтування абсолютизму, проте, посилаючись на Гоббса, Гроція, Пуфендорфа та ін., мала інший сенс: утвердити закони кріпосництва, порядки феодалізму.
Тоді ж теоретиком абсолютизму в Росії виступав священник Феофан Прокопович (1681— 1736). Одержав широку богословську освіту в Києві, потім в Польші, Італії, читав курси філософії, богос-лів'я, риторіки та ін. Відвідуючи Київ, Петро І знайшов Феофана Прокоповича, палкого прихильника реформ і проектів. На запрошення Петра І священник Феофан Прокопович переїжджає до Петербургу, там бере активну участь в здійсненні церковної реформи. В обгрунтуванні петровських реформ і законів Феофан Прокопович виступав з трактатами, проповідями та іншими творами. Гостро критикував католіцизм, абскурантизм взагалі, в тому числі мракобісся старого православного духовенства. Ліквідацію патріаршества, установ Духовної колегії, а потім Синоду, Феофан Прокопович обгрунтував посиланнями на перевагу колегіального управління перед одноосібним. Поєднанням богословських та раціональних ідей Феофан Прокопович обґрунтовував необмежену монархію. Необмеженість влади самодержця випливає -з згоди, за якою народ відмовляється від своїх прав і свобод, наділяючи ними правителя, який володіє всім народом на загальну користь.
Прихильником теорії природного права виступав і Василь Микитович Татіщев (1686— 1750) — державний діяч, організатор горної справи на Уралі, історик, вчений, який вніс значний вклад в розвиток науки. Посилаючись на Гроція, Пуфендорфа та ін., Василь Татіщев засуджував папську владу за інквізицію, за переслідування Коперника, виступав за розвиток освіти, науки. Значну увагу приділяє теорії
58
природного права та суспільного договору. Природне становище це становище волі; за природою людині потрібна і корисна лише воля «з розумом і розсудливо застосовувана». Договір взагалі розглядався як основа всякої держави, в тому числі і монархічної. Форми правлшня залежать від ряду об'єктивних умов: місце розташування, територія і становище населення. Демократія — «загальнонародна» можлива тільки в невеликій територіально державі. Представницька система вважалась ознакою аристократії (правлшня обраних) і характерне для невеликих держав (Швеція, Венеція та ін.). Росія, Франція, Іспанія та інші країни «яко великі держави, не можуть інакше управлятися як само власно». Захист і детальне обгрунтування самодержавства в концепції Василя Татіщева поєднується з мрією про впровадження в систему органів влади чогось на зразок представницьких дворянських зібрань, щоб навести, упорядкувати законодавство, компетентне рішення справ центрального правлшня, присікати фаворитизм, казнокрадство, хабарі тощо. Різко виступав Василь Татіщев і проти кріпосництва, вважаючи його протиприродним, що суперечить природі людини, що людина має захищатись і оборонятись від поневолення.
Розвиток промисловості, ремесла і торгівлі, прискорені реформами Петра, привели до помітного зростання впливу промисловців та купців, що формували буржуазію. Одним з перших ідеологів російської буржуазії став Іван Тихднович Посошков (1682— 1726), який всі надії покладав на царя, дотримуючись традиційно-теологічного обгрунтування царської влади, прихильник тотальної державної регламентації виробництва, праці, багатьох сторін побуту для збільшення суспільного багатства.
Період петровських реформ — переломний і плодотворний в історії політико-правової та соціальної думки в Росії. З ним зв'язано круті зміни змісту і форми політико-правової думки правлячого класу; на зміну патріархально-теологічним доводам і обгрунтуванню самодержавства прийшла теорія суспільною договору і природного права. Сприйняття її все ж не поставило політико-правову і соціальну думку Росії в залежність від Заходу, а, навпаки, приєднало роешську думку до досягнень світової цивілізації, стимулювало і відкрило перспективи саме оригінального і самобутнього розвитку, вільного від патріархально-теологічних догм.