1. Соціологія способу життя

Спосіб життя — об'єкт дослідження соціології

Спосіб життя — сукупність стійких, ти­пових для історично конкретного соціаль­ного ладу форм повсякденної життєдіяль­ності індивідів і соціальних спільностей, що характеризують особливості їх спілкування, поведінки і складу мислення у сферах праці, побуту, суспільно-політичному, духовному житті і дозвіллі. Та­ке визначення способу життя вихідне у соціологічному, економічно­му, суспільно-політичному і будь-якому іншому конкретному вивченні суспільних явищ та їх характеристиці. Звичайно, при розгляді спосо­бу життя варто мати на увазі і ті умови, в яких спосіб життя форму­ється і розвивається. Але ж певні умови формування визначають суть способу життя соціальної спільності людей, класу, нації, навіть конкретної особи. / соціологія визначає суть способу життя як су­купності діяльності: трудової, суспільно-політичної, духовної, сімей­но-побутової та ін.

Спосіб життя, взаємозв'язок з панівними в суспільстві суспільни­ми відносинами характеризується саме діяльністю, реальною пове­дінкою людей. Кожній суспільно-економічній системі, соціальній си­туації властива своя сукупність способів життя, що відображають діяльність соціальних спільностей, соціальних верств, станів та ін. Спосіб життя — узагальнене типове відображення фактичної по­ведінки людей, тобто реальність, що складається, формується під впли­вом об'єктивних умов і суб'єктивних прагнень. Тим-то, спосіб життя соціологія розглядає не тільки як сукупність діяльності людей, які є носіями властивостей діяльності в усіх сферах суспільного життя, а й те, як, якими методами реалізується діяльність, які затрати і яка ефективність. Отже, на відміну від соціального становища, відобра­женого атрибутивними характеристиками (освіта, кваліфікація, спе­ціальність, стать, вік), спосіб життя зосереджується на діяльно-пове-дінському житті людини. На спосіб життя вирішально впливають економічні суспільні відносини.

Спосіб життя — це не часткова поведінка, не часткова діяльність або набір їх, а цілісна єдність зі своєю новою якістю. Важливо знати, який же внесок вносить у спосіб життя кожна з охоплюючих ним діяльностей, який вплив мають один на одного в процесі взаємодії. До того ж, спосіб життя охоплює не будь-які, а соціально значущі види діяльності. Тим-то, соціологію цікавлять не всі факти свідомості і поведінки людини, а лише ті, які значущі для суспільства і фіксують зв'язки людини з важливішими явищами спільного життя. Спосіб життя в будь-якому суспільстві охоплює спосіб життя робітників, селян-хліборобів, інтелігенції, спосіб життя нації і народностей, міст

332

і сіл, різних соціально-демографічних і соціально-професійних спіль­ностей. Спосіб життя охоплює життя сталевара, шахтаря, вчителя, лісоруба, хлібороба, артиста, художника та ін.

Основу ж всякого способу життя становить праця і людина. Лю­дина із самого початку діяльна, і всі її специфічні властивості форму­ються в процесі розвитку предметної діяльності, а, отже, історично. Не лише вищі духовні здібності, але й особливості людського сприй­няття зобов'язані праці. Самі потреби людей, сформовані історично і за визначальним впливом праці. І праця не просто задовольняє їх, а й культивує, перетворюючи навики споживання в істотний елемент цивілізації. І те особливе значення, яке індивіди одержують в сере­дині суспільства, визначається їх місцем в складній і багатоманітній системі відносин, складається з приводу виробництва, суспільної праці. Всі особливі ролі і достоїнства, що відрізняють одного індивіда від іншого по суті є суспільними відносинами. Такі і доблесть, і розум, і багатство, і привабливість, і талант. Економічні суспільні відносини вирішально впливають на спосіб життя. І соціологія, розглядаючи працю як основу будь-якої суспільної життєдіяльності і як важливу сферу способу життя, виходить з того, що не праця є певною політи-ко-економічною категорією, а лише суспільна форма, суспільний ус­трій праці або, інакше, відносини між лібдьми за участю їх в суспіль­ній праці. Саме відносини між людьми, тобто відносини між індивідами, соціальними спільностями людей у суспільстві і визнача­ють спосіб життя і його соціальний зміст. Високий рівень зрілості соціально-економічної основи суспільного життя сприяє дедалі пов­нішому прояву основних рис способу життя, що формується в про­цесі здійснення соціальних перетворень суспільства. Кожний етап розвитку суспільства має певну сукупність взаємозв'язаних один з одним способів життя, що є порівняно стабільними, хоча і динамічно змінюється.

Інтерес соціології до способу життя викликав кілька підходів йо­го вивчення. Найпоширенішим стає розгляд окремих компонентів основних видів діяльності людини: трудової, суспільно-політичної, культурної, сімейно-побутової та ін. Методологічно такий підхід вив­чення окремих компонентів основних видів діяльності людини все ж не давав повного уявлення про спосіб життя; результати досліджень мало або зовсім не відзначались від того, що досягалось іншими галу­зями соціології. Так, вивчення трудової діяльності як компонента спо­собу життя дуже часто повторювало висновки соціології праці. Адже соціологія праці зосереджувалась на вивченні можливостей праців­ника, умов їх реалізації, поєднання особистих інтересів з інтересами суспільними в процесі виробничої діяльності. В ході історично обу­мовленого об'єктивного процесу розвитку матеріального виробниц­тва поступово усвідомлювались людські можливості для досягнення дедалі значущих результатів, що звеличували суспільство і саму лю­дину в їх взаємодії з природою. Саме такий підхід дозволяє просте­жити, як розширювались уявлення про соціальні резерви виробниц­тва і як ці резерви використовувались у житті суспільства. Дослідження сімейно-побутової або культурної діяльності не розхо-

333

дились з рекомендаціями соціології сім'ї або соціології культури. Не завжди досягали необхідного ефекту і дослідження способу життя великих соціальних спільностей — класів, націй. Виявляється, що багатоманітність і строкатість компонентів, які складають класи, на­ції важко відрізняти їх, по-перше, від способу життя взагалі, а по-друге, від способу життя окремих соціальних спільностей, верств, прошарків та ін.

Соціологічний аналіз міського і сільського способу життя давав дещо відрадні результати. Разом з тим сама практика соціологічних досліджень, що проводились в містах Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та інших досить швидко довела неод­норідність і строкатість міського способу життя, і тому соціологи розглядали міський спосіб життя не як єдиний, а як спосіб життя окремого міста, населеного пункту міського типу. З позицій розви-нутості способу життя сільського населення, а не специфічності і спільності для села, розглядалися і проблеми життя і соціології села. Для соціології способу життя села джерелами методології виступало, по-перше, те, що сільськогосподарське виробництво — сфера, що забезпечує цілісність народногосподарського організму, без якого неможливе функціонування ніякої іншої галузі; по-друге, причетність величезної маси людей до праці в сільському виробництві, до життя в селі — чисельність сільських жителів України складала майже 16 млн., або 30,3% всього населення. В середині 80-х років в Україні ситуація в сільському, господарстві показала в усьому обсязі ту кризу, до якої привела аграрна політика. Облік села визначала не та невелика кіль­кість передових господарств, а їх основна маса, що дедалі більше відставала від реальних потреб сучасності, знаменувала той тупік, до якого привела колективізація, що привела до значного розорення сіл, масової міграції сільських жителів, зниження престижу роботи в землеробстві.

Економічна криза в селах України супроводжувалась значними змінами і в соціальному житті. На селі на початку 90-х років склалась досить непроста соціально-демографічна ситуація, що проявлялась в посиленні міграційних процесів. Технічний прогрес, зміни в сіль­ському господарстві не привели до нового поділу праці, що постави­ло перед необхідністю докорінних змін форм землеволодіння, якіс­ної структури зайнятості, підготовки працівників для сільського господарства. Та уже в середині 90-х років сільське населення розча­рувалось, зневірилось у нововведеннях. Як і раніше, багато проблем зв'язано із задоволенням духовних потреб сільського населення: від­сутність клубів, будинків культури, бібліотек та ін., культурне обслу­говування на селі не відповідало потребам сучасності, запитам сіль­ських трудівників. Тривала дестабілізація, процес розселянення. Жителі села втрачають необхідну духовну спільність із землею. Роз­робляючи методику дослідження сільського способу життя соціоло­ги формували певні показники ступеня зрілості відповідно до посе­ленської структури і соціально-професійних видів праці. До того ж, здійснювався поділ способу життя на типи: високий, середній і сла­бо розвинутий залежно від типу підприємств на селі.

334

Досліджуючи спосіб життя соціологи і політики Заходу широко використовували поняття якість життя (вперше в науковий обіг по­няття якість життя введено американським економістом Дж. Гєл-брейтом). Поняття якість життя використали і вітчизняні соціологи (Валентин Толстих, Лев Коган, Ігор Бестужев-Лада та ін.). Введення поняття якість життя обумовлено тим, що, по-перше, поняття рівень життя, стандарт життя зосереджувались на кількісних характерис­тиках, а по-друге, саме поняття спосіб життя надто загальне. З по­няттям якість життя зв'язано прагнення створити гідну людини фор­му повсякденного існування людей. Важливою особливістю є не стільки офіційне визнання якості, скільки задоволення житіям, усві­домлення, що влаштування власного, особистого і суспільного життя близьке або досить близьке до їх ідеалу. Соціолог Іван Левикін запро­понував методологію і методику вивчення способу життя. Це мало величезне значення для з'ясування суті способу життя різних сфер. За методологією і методикою основні характеристики і показники, що визначали суть того чи іншого способу життя: сімейні доходи і їх оцінка, наявність можливостей реалізувати потреби повсякденні, а також і ті, які передбачались, бюджет вільного і робочого часу і сту­пінь їх раціонального використання. Усвідомлення багатоманітності компонентів, що становлять комплекс певного способу життя, пев-■ ної сфери суспільного життя. Пропонувалось інтенсивно досліджу­вати індивідуальний стиль життя людей з позицій соціально-психо­логічних особливостей, тобто через категорії мети життя, щастя і добробуту, класифікації стилю життя з позицій саморегуляції (прин­цип максимізації корисності миру, принцип мінімізації потреб, прин-. цип складності, принцип максимізації потреб, принцип складності, принцип максимізації здібностей]. Дослідження індивідуального стилю життя людини дозволяло виділити чотири варіанти способу життя, зорієнтованих на реалізацію вимог гедонізму, аскетизму, споглядання та діяння. Принципи саморегуляції є передумовою для формування уявлень людини про можливі способи досягнення щастя, а самі ці уявлення реалізують системоутворюючі функції у визна­чених індивідуальних стилях життя.

Основні характеристики Починаючи з 60-х років суттєвих змін

способу життя зазнав спосіб життя людей. Переорієнта-

цію суспільної свідомості на влаштування

свого особистого життя з урахуванням економічних, політичних і духовних процесів, що відбувалися, постійно фіксували соціологічні дослідження. Якщо в 60-х роках значна кількість людей так чи інак­ше зв'язувала своє життя з майбутнім і позитивними змінами, то у 80-х роках поступово сталася переоцінка реально функціонуючих цінностей, особистої і суспільної мети. Ставало дедалі важче забез­печити ефективне поєднання особистого і суспільного, спосіб життя людей став замкнутим, поширювалась апатія, зневір'я та ін. В сфері економічних відносин не зменшилась, а навіть зросла кількість лю­дей, які ледве-ледве зводили кінці з кінцями. Якщо в середині 70-х років 17,4% людей ні в чому собі не відмовляли і лише третина (32,5%) жили від зарплати до зарплати, то в середині 80-х років уже лише

335

9,4% людей ні в чому собі не відмовляли, а близько 40% жили від зарплати до зарплати, в середині ж 90-х років 6,2% людей ні в чому собі не відмовляли, а близько 80% людей зубожіли. Тоді ж погіршу­валось становище груп людей з фіксованими доходами (пенсіонери, студенти, ряд категорій службовців). Відсутність в Україні скоорди­нованої економічної політики привело до порушення пропорцій у народному господарстві, сприяло появі тіньової економіки, форму­вання груп людей з дуже специфічними джерелами доходів, зі своєю структурою споживання і своїми ціннісними орієнтаціями. І якщо ще в 60-х роках люди з незаконними або сумнівними доходами праг­нули не показувати свій рівень споживання, то в 70-х роках їх стиль життя стає показним, демонструючим «уміння жити», а в 90-х роках появляється уже певний прошарок людей, які не обмежувались іно­марками автомашин, різноманітною теле- і радіоапаратурою, мод­ним одягом, а й володінням нерухомістю, солідними капіталами. За неповними даними, в середині 90-х років в Україні налічувалось близь­ко 1500 сучасних українських бізнесменів, які володіли величезними капіталами і мали значні вклади в зарубіжних банках. У соціальній сфері сталася втрата почуття соціальної справедливості, втрата зв'язків між кількістю і якістю праці і її оплатою, зупинилось близько 860 підприємств, значна ж кількість підприємств не завантажена і пра­цює з перервами. Значно скоротилась (на 30%) і кількість фермерських господарств, багато колгоспів, радгоспів розпалось. Скорочуються і закриваються навчальні заклади (майже 23% закрито середніх шкіл, технікумів), скорочено на 30 — 40% набори у вищі навчальні заклади. Закриваються лікарні, клуби, будинки культури, дитячі дошкільні заклади тощо. За даними статистики, в Україні в середині 80-х років три з чотирьох опитаних не бачили залежності між старанністю в праці і офіційним, реальним підтвердженням значущості їх трудово­го внеску. Саме такі суперечності породжували спекуляцію, розкра­дання, блат тощо. З 90-х років такі явища не тільки поглибились, а й розширились, стали повсякденними.

Спотворення принципів соціальної справедливості привело до ви­никнення руху проти елітарних форм стилю життя, проти різних способів закритого розподілу, реально існуючих у житті. Несправед­ливість, недієвість законів, відсутність законопослушності, зростан­ня злочинності породжують розчарування в цінностях суспільства, ідеях, стимулюються спотворені форми організації особистого жит­тя (поширюються наркоманія, алкоголізм та ін.). Властиві окремим особам негативні риси часто потворно трансформуються в психоло­гію оточуючих їх людей. В умовах, коли в середині 90-х років в Укра­їні різко ускладнилась політична і соціально-економічна ситуація, зрос­тає безробіття, знизився життєвий рівень населення, люди особливо часто реагують на все, що ображає їх інтереси, права і свободи (од­наково важливо і те, що стосується кожного особисто, близьких йо­му людей і тієї обстановки, де вони живуть і працюють).

Досить строкатою є суспільно-політична діяльність як одна із скла­дових способу життя. Якщо в кінці 80-х років - на початку 90-х років дещо активізується участь населення в політичному житті, зростан-

336

, ня активності людей, що часто свідчило про формальність, не відоб-■ ражало глибоких змін у свідомості і поведінці людини, то з середини '; 90-х років різко падає активність, дедалі більше людей охоплює апа­тія, байдужість, зневір'я в реальність економічних і соціальних ре-7 форм. Досить того, що майже в 50 виборчих округах України, незва-¹ жаючи на неодноразові повторні вибори, так і не сталося обрання народних депутатів. Спроби подолати формалізм з позицій орієнта­ції і переваг людини стихійно знаходили відображення в таких фор­мах політичної активності, як самодіяльні політичні рухи і об'єднан­ня, але й вони незабаром припиняли діяльність. Певний вплив на зміну політичного статусу способу життя мала гласність, демокра­тичне перетворення, політизація національних і регіональних проце­сів, але поступово й такі процеси глохли.

Соціологічні дослідження стали реєструвати зниження пріорите­ту інтересів до питань внутрішньої політики, політичний аспект спо­собу, життя ще мало торкнувся широких мас, що демократизація охопила лише верхівні верстви, а політична активність населення відображала здебільшого настрої, почуття гніву і обурення, аніж гли­бинні процеси політичної творчості. Суперечливо розвивається і ді­яльність людини в сфері культури як характеристика стилю її життя. Якщо в 80-х роках кількісне споживання потреб культури явне: в містах кожний другий житель, включаючи дітей користувався послу­гами бібліотек, 50 - 70% міського населення регулярно читали книж­ки, майже кожна сім'я передплачувала кілька газет і журналів, в сільських місцевостях теж спостерігалось прагнення до культури, то уже в середині 90-х років, незважаючи на зростання різноманітних видань газет і журналів і особливо еротичних та інших, все ж майже ■ наполовину знизився на них попит населення, лише 30 — 35% сімей передплачують газети і журнали. Знизився і тираж передплатних видань. На жаль, не враховуються нові явища, що виникають у сфе­рі духовної культури. Формування нових ціннісних орієнтацій, поя­ва нових тенденцій в естетичній і моральній свідомості поступово видозмінюють спосіб життя людей. І, нарешті, сталися серйозні змі­ни у сфері побуту. Появилось дедалі більше різноманітних форм за-\. доволення особистих потреб. Та разом з тим тривала орієнтація на переваги офіційних цінностей порушила міжособові контакти, посла­била родинні та сімейні зв'язки, що не затрималось відбитися на зниженні моральності.

Між тим, незважаючи на певні суперечності, процес піднесення потреб пробиває собі шлях. Ще в кінці 60-х років утилітарна значущість речей відіграла велику роль: люди прагнули придбати меб­лі, холодильники, класні телевізори, радіо- і відеоапаратуру, автома­шини тощо. В 80-х зростає потреба в книжках, товарах культурно-побутового призначення, що мають інформаційну і естетичну цінність і виступають одночасно предметами сучасного комфорту. Та з сере­дини 80-х — на початку 90-х років зниження купівельної спромож­ності населення різко відбилося і на потребах населення, хоча зна­чення сфери побуту в житті людей не тільки серйозно зросло, але в ряді випадків стало навіть визначальним. Інакше кажучи, прогрес

337

техніки, науки набагато випередив прогрес у сфері житла, торгівлі, комунального обслуговування, немало сприяв загостренню сприй­няття людьми своїх побутових проблем. І хоча всі складові умови життя — заробітна плата, зміст праці, забезпеченість житлом і куль­турно-побутовими установами, кількість вільного часу, задоволення попиту на основні продуктові, промислові товари та ін. — тісно вза­ємозв'язані, але їх взаємозамінюваність досить обмежена.