2. Актуальні проблеми соціальної екології

У процесі еволюції суспільства взаємодія людини і природного ; середовища характеризується певними суперечностями. На ранніх

(етапах розвитку суспільства проявляється тенденція залежності лю­дини від природи. В епоху палеоліту людина хоча й виготовляла зна­ряддя праці, але тільки для полювання і збирання продуктів, здобут­тя легкодоступної їжі. Тоді людина практично нічим і не відрізнялася | від тварин. Мисливське, збиральницьке господарство надзвичайно , залежало від природи і ареали залюднення обмежувалися зонами | сприятливого теплого клімату і багатством харчових ресурсів. ; 3 розвитком продуктивних сил суспільства залежність людини від сил природи значно, але досить відносно зменшилась. Удосконален­ня знарядь праці сприяло нагромадженню швидкими темпами і кіль­кісно значних за розмірами засобів життєзабезпечення, а будівниц-'тво ірригаціиних споруд гарантувало стабільний урожай, створення ж дамб захищало від повіней тощо — усе це поліпшувало умови жит­тя людини і водночас сприяло залученню в господарську орбіту но­вих територій, освоєнню їх. Поряд з процесом ослаблення залеж­ності людини від природного середовища формується і тенденція розширення зв'язків і відносин людини з природою. Це проявлялось І у дедалі зростаючих можливостях використання різних природних і копалин, сировини. Так, нафта тривалий період використовувалася • лише як джерело теплової енергії. Сучасній нафтохімії відомо біль-: ше 8 тисяч нафтопродуктів. Прогрес, проте має і підводні рифи. Ось ; зворотний бік медалі: розвиваючи переробну промисловість, вико­ристовуючи різноманітні види корисних копалин, людина поставила

377

себе у ще більшу залежність від пр/ироди, аніж на початку етапу суспіль­ної еволюції. Ця залежність проявляється у вичерпності багатьох не­обхідних для людини корисних копалин, переважно руд чорних і ба­гатьох кольорових металів, нафти, води, деревини, вугілля та ін.

У процесі взаємодії суспільства і природи, коли природа є об'єк­том потужного антропогенного, тобто людського впливу, виникає загроза самому існуванню людства. Визначаються дві причини: забруд­нення навколишнього середовища і вичерпання природних ресур­сів. Активно використовуючи природні ресурси з допомогою дедалі досконаліших технологій і виробництв, суспільство досягло веле­тенських успіхів і якісно змінило спосіб життя. За останнє століття, наприклад, людство збільшило в тисячу разів енергетичні запаси: в світі споживання енергії на одну людину складає 10 кВт; в економіч­но розвинених країнах щоп'ятнадцять років подвоюється загальний обсяг товарів і послуг. Та людство вже починає платити борги за технічні й інші успіхи цивілізації. За 70-ті — 90-ті роки знищено дві третини лісових масивів, що покривали Землю; щорічно в два-три рази зростає кількість шкідливих викидів, що забруднюють природ­не середовище; змінився стан і склад біосфери (за двадцять століть збільшилась на 20 відсотків кількість вуглекислоти і пилу в атмосфе­рі). У нових для людства умовах взаємодія суспільства і природи на­буває інших рис: розвиток суспільства, всіх його складових не завда­ватиме шкоди природі, а навпаки, сприятиме виробленню умов, за яких природний фактор враховувався б повніше і входив до структури виробництва. Сучасна соціальна екологія такий підхід до вирішення актуальних проблем взаємодії суспільства і природи, суспільства і людини, природи і людини розглядає як коеволюцію.

Що ж таке коеволюція? Коеволюція — сукупність соціоекологічних поглядів, за якими суспільство і природа становлять соціоприродну систему, де гармонійний розвиток суспільства неможливий без всебічного вра­хування природного. Інакше кажучи, дальший розвиток суспільства, всіх його культурологічних і матеріальних факторів неможливий без узгодження з розвитком природи.

Система — суспільство — навколишнє середовище є досить жорсткою системою, елементи якої взаємовизначають один одного. Мабуть, тут доречна аналогія з принципом антропності, досить попу­лярним у сучасній науці. Відповідно з ним усі фізичні константи: швидкість світла, гравітаційна стала та ін. — настільки зв'язані між собою, що навіть незначна зміна, на мізерно малі долі процента, їх величин перетворила б Всесвіт до невпізнанності. Глибинні стосун­ки суспільства і природи здійснюються, отже, так, що певні зміни в природі ведуть до змін у суспільстві і навпаки. Тому наріжним каме­нем коеволюції є постулат: необхідно вивчати їх характер у повсяк­денній практичній діяльності людини. Під кутом зору коеволюції сус­пільство, вдосконалюючи техніку і технологію, залучаючи до процесу ■ матеріального виробництва все нові і нові об'єкти природи, водно­час повинно суворо дотримуватись її законів, зберігати стан рівно­ваги, виконувати рекомендації екологічних норм. Йдеться не про прес-

Проблема коеволюції

Ідовуте перетворення і підкорення природи, а про адаптацію до неї, збереження і розвиток екосистем, формування штучного середови­ща у ній і то в такому вигляді, аби не спотворювати природне сере­довище — органічне місце проживання людини. Ідеї коеволюції не виникли на пустому місці. Першим, хто висловив і теоретично обгрунтував їх — Володимир Іванович Вернадський. У праці «Хі­мічна будова біосфери Землі та її оточення» та ряді інших дістало розвиток учення про біосферу і ноосферу, оприлюднено зв'язок між ними і характе­ром діяльності людини, що підлягає змінам. Ноосфера — сфера взаємодії і природи і суспільства, де діяльність людини стає визначальним фактором 'розвитку. На думку Володимира Вернадського, ноосфера формується як за­кономірне відтворення на якісно новому рівні особливостей організації бі-' осфери. Саме так, а не інакше, людська діяльність прокладає собі шлях. ҐІ логіка у системі взаємин суспільство — природа має бути в ладу з принципа­ми організації біосфери. Ноосфера, на думку Володимира Вернадського, це ', перетворена людьми біосфера, що пізнана із практично засвоєних законів її будови, розвитку і функціонування. Володимир Вернадський писав, що «лю­дина у всіх її проявах є певною закономірною складовою частиною біосфе-і. ри». І далі, розвиваючи думку про людство як нову геологічну силу в історії : планети, продовжував: «це є велике природне явище, що відповідає, точні-г ше, геологічній організованості біосфери, що склалася. Утворюючи ноосфе-? ру, що корінням зв'язана із земною оболонкою, чого раніше в історії людства і| такою мірою не спостерігалося». Зрозуміло, у сучасних умовах, коли мину-|| ло піввіку після появи праць Володимира Вернадського, у соціальній екології > повніше і глибше усвідомлюється роль людини у природних процесах. За-і гальна концепція про необхідність пізнання законів природи, врахування їх у практичній діяльності, органічного взаємозв'язку людини і природи зали­шається правильною.

І Отже, ідеї коеволюції обґрунтовують необхідність перегляду пріо-1 ритетів людини, тіснішого узгодження їх з можливостями природи. ¹ Академік Микола Мойсеєв точно підмітив: тонке, ювелірне узгод­ження людської поведінки з вимогами стабільності навколишнього середовища — характерна особливість епохи, що наступає, вимагає нового світобачення, нової моральності і в кінцевому результаті — нового духовного світу. Розуміння коеволюційного шляху розвитку суспільства пускає поки що лише перші паростки у масовій свідо­мості. Належить ще багато зробити теоретично і переважно прак­тично, щоб його реалізувати. Одна з найважливіших проблем — пе­реведення виробництва на екологічні засади, тому що створені людиною потужні продуктивні сили складають у сучасних умовах головну загрозу для навколишнього середовища.

На початку 90-х років Генеральна

Е^олопчш ™^моги Асамблея ООН, а також Глобальний фо-

сучасного виро ництва ^^ релігійних лідерів, парламентаріїв і вче­них по захисту навколишнього середовища і розвитку відмічали, що ядерна загроза відходить на другий план. У стратегії виживання люд­ства дедалі пріорітетнішою стає екологічна проблема. У створенні такої ситуації провідна роль, безумовно, належить продуктивним си­лам суспільства.

Розвинувши виробничі потужності, людина уже в середині XX ст. вия­вилася певною мірою їх заручником. Фахівці відмічають, що екологічна криза в Україні в сучасних умовах торкнулась і вразила всі сфери навколишнього середовища. За оцінками деяких зарубіжних учених, щорічні втрати Украї-

ни внаслідок неефективного нераціонального природокористування склада­ють від 15 до 20 відсотків її національного доходу і є чи не найбільшими у світі. У документі «Навколишнє середовище і розвиток», поданому Украї­ною в ООН, відмічається, що економічна політика в країні десятиліттями велася без урахування можливостей і потреб окремих регіонів. Сформува­лася одна з найважчих екологічно економік, перенасичена хімічними, мета­лургійними, гірничими виробництвами та застарілими технологіями. Траге­дією у долі українського народу стала аварія на Чорнобильскій атомній електростанції — перша у світовій історії глобальна екологічна катастрофа. Внаслідок аварії в навколишнє середовище викинуто 50 мільйонів кюрі раді­онуклідів різних типів. Катастрофа завдала значного удару навколишньому середовищу не лише України, Білорусі, Росії, але й більш віддалених кра­їн — Швеції, Німеччини, Італії, Австрії, Бельгії та ін. Економіка України та інших країн зазнали великих втрат. За оцінками спеціалістів витрати на ліквідацію наслідків катастрофи до 2000 року складуть 180 — 200 мільярдів доларів. Але справа не лише в економіці. Народу Україні завдано мораль­но-психологічного удару: під загрозою унікальна культура тих районів, звідки переселено людей (переміщено 200 тисяч людей з 2 тисяч населених пун­ктів). У зараженій місцевості ще мешкає 2,4 мільйона населення, серед них 500 тисяч дітей віком до 14 років. Несприятлива екологічна обстановка характерна не лише для країн з низьким технологічним рівнем і техноло­гічною дисципліною виробництва, ненадійною технікою, але й в технічно розвинених. Сучасне виробництво з кожних узятих від природи 100 оди­ниць речовини використовує лише 3 — 4, а решту викидає в навколишнє середовище як отруйні речовини і технічні відходи.

Як діяти в такій складній екологічній ситуації? Зовсім заборонити ви­робництво, повернутися до природи, як закликають деякі представники ру­ху «зелених»? Соціальна екологія дає відповідь. Сучасне людство може значно послабити, або й повністю уникнути техногенної дії на природу, якщо ство­рюватиме екологічно чисте виробництво. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції викликала чимало дебатів. Виникла проблема дальшої її долі, і взагалі атомної енергетики. Лунають не поодинокі голоси про закриття Чорнобильської АЕС — одного з важливих джерел енергоресурсів України. Тенденцією розвитку світової економіки є заміна нафти вугіллям, а в ряді країн — ядерною енергією і природним газом. Це свідчить про те, що мова йтиме не про вичерпаність енергоресурсів, а про ломку традиційних про­порцій світової енергетики. У вирішенні проблеми енергоресурсів важливо не тільки помірне витрачання їх, але й розумна ощадливість. Часто не звер­тають уваги на нову техніку і технологію, а науково-технічний прогрес для декого — це відеомагнітофони і супертелевізори, що є у «них» і немає у «нас». В одних випадках над людьми тяжіє страх (це можна пояснити і зро­зуміти — адже в минулому чорнобильська трагедія), в інших — занепокоєн­ня екологічною обстановкою. Вчені ніколи не приховували дійсного стану: саме вчені першими забили на сполох, розпочали «штурм» державних і мі­журядових інститутів — існує серйозна загроза життю людства. А тепер ви­явилося — вчені головні «винуватці» екологічної кризи. Та це ж демагогія.

Візьмемо Японію. її розквіт став можливим саме тому, що країна стала на шлях стрімкого прискорення науково-технічного прогресу, зокрема, і в галузі ядерної енергетики. Атомні електростанції Японії працюють у межах великих міст, розташовуються у курортних місцевостях. І це *- у сейсмічно небезпечній зоні! Народ, який пережив страхіття ядерних бомбардувань, здавалося б, повинен ставитися з підозрою до атомної енергії, розвиває її бурхливими темпами! І справа не тільки у якості спорудження і обладнання атомних електростанцій, хоча і це важливо, але й у високій підготовці пер­соналу, який знає і, що важливіше, виконує вимоги правил безпеки, і в широкій поінформованості населення. На кожному атомному об'єкті є спеці­альні центри, куди може прийти будь-хто і отримати вичерпну інформацію

380

_ле тільки про атомну електростанцію, але й про роботу кожного агрегате; |кожен може зустрітися з вченими і фахівцями, йому пояснять, покажуть усе, що тільки забажає. В Україні, Білорусі, Росії й інших країнах Співдруж­ності — десятки атомних електростанцій і на кожній з них немає такого центру. Хіба можна докоряти людям, звинувачувати їх у неграмотності сто­совно ядерної енергетики? Ні, необхідно давати їм повну інформацію про те, що відбувається, знайомити з досягненнями науки і техніки (Див.: Введе-ние в политологию. ч.2, Харьков,1995, с.444).

У сучасних умовах в Україні спеціалісти різного профілю актив­но вивчають вплив конкретних технологій на природу, сформулюва­ли ряд екологічних обмежень у різних галузях, обґрунтовують нові стратегії екологічно чистих напрямків виробництва: заміна техноло­гій на такі, що не впливають на природу, створення виробництв без відходів ^а°о ³ невеликою їх кількістю, використання сонячної енер­гії та ін. Здійснюються окремі або навіть комплексні природоохо­ронні заходи, опрацьовуються і реалізуються концепції всебічної еко-ілогізації суспільного виробництва; формується науково-технічна Цінвестиційна політика, спрямована на вирішення екологічних проб­лем, створення ефективної системи державного і громадського кон-гролю за регулюванням взаємодії виробництва і природи; створюється надійний економічний механізм ринкового типу в природокористу­ванні та охороні навколишнього середовищу. Найважливіший на­прям екологізації суспільного виробництва — структурна перебудо­ва. Йдеться про екологічну оптимізацію і раціоналізацію суспільного виробництва та окремих галузей. Ця проблема актуальна і для укра­їнської промисловості. Проте такий напрям успішно реалізується на практиці лише за умов екологізації науки і техніки.

Екологізащя Поступ людства завжди залежав від

науки і техніки ^станУ * ^рівня Р^ОЗВИТКУ науки і техніки, тех-

нічної винахідливості людей та їх здатнос­ті до спільної діяльності. Такі якості застосовувалися для забезпечен­ня прогресу у сфері економічного і соціального розвитку, освоєння нових галузей в навколишньому середовищі, підвищення ефективності 'використання матеріалів та енергії. Успіхи науки і техніки широко використовуються у суспільстві.

Досвід науково і технічно розвинених країн показує, що досяг­нення науки та техніки забезпечують не тільки високий рівень ком-їфорту людини, але й створюють сприятливі умови для збереження і розвитку навколишнього природного середовища. Застосування новітніх технологій веде не тільки до підвищення продуктивності праці, але й сприяє ефективності використання природних ресур­сів, зводить до мінімуму забруднення навколишнього середовища, ; вирішує багато проблем екології людини. Не випадково під впли-і вом суспільних і державних інститутів почався активний процес ] екологізації всіх галузей наукового і технічного знання. Кожна на-I ука, галузь технічних знань тепер має екологічний розділ, де вис-§ новки і рекомендації вчених апробуються з точки зору екологічної і безпеки. Крім того, ведеться розробка гідних довіри прогнозів зво-|^: ротного зв'язку і реакції природного середовища на антропоген-*ний вплив, даються оцінки суперечностей, що виникають між не-

381

обхідністю охороняти навколишнє середовище і використанням його з виробничою метою.

У сучасних умовах соціальна екологія поставила перед науковим і технічним знанням ряд завдань. Новий рівень взаємодії природи і сус­пільства на принципах коеволюції вимагає і нових знань про суспіль­ство і природу. Мета знань полягає у формуванні принципово нової політики з екологічних проблем, нового екологічного виміру матері­альною виробництва, культури, всього духовного життя суспільства. Відчувається неповнота наукових знань про основні властивості нав­колишнього середовища, форми і рівні його організації, про структур­ні механізми, фізичну суть природних процесів і динаміки їх змін, викликаних антропогенними факторами. Актуальними стають понят­тя: екологічні шляхи наукового пізнання, екологічний стиль мислення, тощо. Ось чому головним напрямом екологічних досліджень у фунда­ментальних, технічних і гуманітарних науках є усунення шкідливого впливу на середовище, збереження здоров'я і генофонду людини, оп-тимізація природно-технічних систем.

Сучасний рівень наукових знань дозволяє дати чітку наукову, ці­лісну картину біосфери у її єдності із суспільством, визначити гло­бальні шляхи переростання її у ноосферу на основі коеволюції. Проте одних тільки знань не досить, щоб на якомусь відрізкові шляху не потрапити в прірву. Потрібні нові знання, нові наукові пошуки. Нау­ка, вчені і політики відповідальні за пошук своєчасного виходу з еко­логічного тупика, куди може привести науково-технічний прогрес, як­що розвивається стихійно, не реалізує себе в межах, визначених екологією, не керується Розумом і Відповідальністю. Досягнення нау­ки і техніки, науково-технічної революції дозволили успішно вирішу­вати питання не тільки створення необхідних матеріальних благ, але й привели до революційних змін в інфраструктурі суспільства: з'явили­ся нові засоби зв'язку, обміну інформацією, сполучення та ін. Народи, які знаходилися на різних стадіях культурного і духовного розвитку, виявилися включеними в єдиний світовий процес. Стрімко зросли міг­рація населення та урбанізація. Тепер у містах мешкає понад 40 від­сотків населення світу. Величезних масштабів набула міграція (у тому числі екологічна) всередині країн і між державами. Порушена еколо-го-етична цілісність націй та народів, посилилось їх масове переселення.

Термодинамічний аспект єдності

Термодинам.чиий аспект _{суспільства {} природи активно розробля-соціоприродної системи _{ється вченими у} контексті соціальної еко­логії. Соціолог Джордж Найландс твердить, що нездатність люд­ства враховувати основні закони термодинаміки лежить у епіцентрі кризи навколишнього середовища і проблеми збереження люд­ської цивілізації. Джем Мартіно, Анрі Уайнберг, Генрі Дейлі та інші вчені уточнюють: межі абсолютних можливостей розвитку людства в умовах Землі варто шукати у зв'язку з іншим початком термоди­наміки. Уільям Моркетті вважає, що негентропічна концепція є по­силка у створенні моделі майбутнього. Соціолог Генрі Хільмі вка­зує, що без знань законів термодінамики не можна правильно організувати взаємодію суспільства і природи.

382

Зв'язок між термодинамікою і законами розвитку біосфери поля­гає в тому, що жива речовина планети має сутнісний вплив на геохі­мічні цикли Землі, а також на енергетичні потоки, що рухаються че­рез біосферу. Це надає енергетичним явищам у біосфері специфічних рис. Досягнуто такого рівня розуміння проблеми виникнення життя, який на базі закономірностей добіологічної хімічної еволюції дозво­ляє пояснити особливості енергетики, організації, структури і функції живих систем. Провідну роль на добіологічному етапі еволюції відіг-,рає енергія, що дає базові каталітичні (хіміко-біологічні) процеси, іс­нує за рахунок обміну речовин та енергії в навколишньому середови­щі. Добіологічна хімічна еволюція виступає системою, розвиток якої ^здійснюється в умовах безперервного природничого відбору. Природ­ний відбір відбувається автоматично у ході базової реакції, а також у формі непрямого відбору, що здійснюється опосередковано з допомо­гою природного відбору і є відбором складу, структури речовини, що характеризують рівень організованості. Важливо те, що хід відкритих каталітичних процесів обумовлений енергетичними характеристика­ми. Дослідження термодинамічних особливостей таких процесів по­казало, що розвиток каталітичних систем звільняється великою кіль­кістю енергії. Ця енергія багато разів трансформується у системі різних внутрішніх робочих процесів і тільки частково обезцінюється і втра­чається у навколишньому просторі у вигляді тепла і внутрішньої енер­гії, що її виділяють біологічні речовини (метаболізм). Корисна енергія (акумулюється в процесі вдосконалення структур речовин. Причому [ентропія (одна з величин, що характеризує теплове становище тіла чи і системи тіл) не збільшується, а зменшується у ході еволюції. В процесі у відкритих, дісипативних (фізичний процес, що характеризується втра­тою енергії) системах може здійснюватись обмін речовин і енергії із зовнішнім середовищем. Дослідження таких систем, у яких ентропія .'може змінюватися у будь-який бік, коли до ентропії додається систе-I ма потоку зовнішньої ентропії і приводить до формування нових тер-модинамічних необоротних процесів.

Історія науки, вважав Володимир Вернадський, є майже бескінеч-ний ряд мислителів, які більш-менш незалежно приходили до усвідом­лення провідної ролі енергії у процесі життєдіяльності біосфери і сус-I" пільства. Ці ідеї дедалі більше проникають у науку. Важливо, що підхід і, до формування концепції взаємодії суспільства і природи Володимир І Вернадський розуміє як засіб створення теоретичної бази уявлення про організованість. Основним моментом дальшого розвитку органі­зованості у біосфері він розглядав безперервний речовинно-енерге­тичний обмін, де є рух атомів між живими речовинами і позажит-тєвою частиною природи. Цей обмін здійснюється завдяки безперервному потоку вільної енергії Сонця. Діяльність біосфери роз­глядається як виникнення на Землі великого процесу поступового наг­ромадження запасів вільної енергії, де спостерігається тенденція змен­шення виробництва неперетворюваних форм енергії. Володимир Вернадський підкреслює, що ентропія не збільшується, і тому жива речовина при потоці енергії не втрачає вільну енергію, а нагромаджує її. Тому поняття ентропії правильне тільки в межах певних припущень.

383

Джерелом потоку негативної ентропії на Землі є Сонце. Безпе­рервний потік вільної енергії сонячного світла створює необхідні умо­ви для безперервного процесу структурного вдосконалення біосфе­рі. Усе це забезпечило початок, розвиток і лпготт,---------

ри

____.у^чсі.; структурного вдосконалення бі

це забезпечило початок, розвиток і досягнення сучасних висот іесі продуктивних сил людства. Визнано, що провідним у під­ході до суперечливої картини глобального розвитку є енергетичний аспект. В чому ж суть енергетичного аспек-п/ тя№п.;;------

_х___.......„«шюпшч розвитку є енергетичний

аспект. В чому ж суть енергетичного аспекту взаємодії суспільства і природи? Людство навчилось використовувати великі запаси нега­тивної енергії, що нагромаджені фотосинтезом протягом багатьох мільйонів років еволюції біосфери. Грандіозним джерелом негативної ентропії є ядерна енергія. Незалежно від деяких особливостей мето­дів, прогнозів тенденції взаємодії суспільства і природи свідчать про те, що ще за життя сучасного покоління людей, традиційні джерела енергії будуть вичерпані. І коли б енергетична криза почала виника­ти ще до того, як наука відкрила нові джерела негативної ентропії, то людство без сумніву стояло б перед катастрофою, а людська куль­тура опинилась би в глухому куті. На сучасному етапі соціального розвитку внесок атомної енергетики у виробництво енергії стрімко зростає. Так буде і далі. Нове джерело енергії — атомна енергетика має певні екологічні переваги в порівнянні з органічним впливом: при виробництві атомної енергії нема потреби в кисні. Відомо, що у вільному стані кисень також виступає носієм значного потенціалу негативної енергії. Кількість кисню у біосфері обмежена. Якщо спа­лити все вугілля планети, то з 21% до 19% зменшиться концентрація кисню в атмосфері Землі. Та небезпекою для життя стає те, що з 0,03% до 3% збільшиться концентрація вуглекислого газу. У такій атмосфері життя людини неможливе.

Отже, згорання природного палива необхідно обмежувати, бо це екологічно небезпечно. В біосфері ентропія з ростом її організова­ності в процесі прогресивної еволюції постійно зменшувалась. Три­валим і однобічним процесом безперервного ускладнення життя на Землі є: виникнення фотосинтезу, тваринного світу, прогресивна це­фалізація (розвиток головного відділу тіла), процес утворення пси­хічних функцій рухомої діяльності, виникнення свідомості людини, становлення науки тощо. У перспективі повно реалізується олюднен­ня біосфери через гармонізацію соціальних відносин. Та в умовах не-управляємої глобальної взаємодії суспільства і природи ентропія бі­осфери збільшується, що веде до загострення екологічної кризи. Термодинаміка показує, що збільшення ентропії небезпечно для прогре­сивної еволюції. Вирішення стратегічних проблем взаємодії природи і суспільства, підвищення ефективності рекомендацій соціальної еко­логії неможливе без широкого використання законів термодинаміки. Еколого-етична ^У суисних умовах проблема еколо-

цілісніс-п, націй і народів пчного етногенезу активно обговорю­ється у соціальній екології. І це не випад­ково. Еколого-етнічна цілісність націй і народів розкриває нові аспекти історії сучасності і допомагає осмислити перспективи коеволюційно-го розвитку суспільства і природи. Ідеї еколого-етнічної цілісності народів вперше висловлені істориком Львом Гумильовим. У його пра-

384

цях обґрунтовується, що розвиток етносів і біосфери взаємопов'яза­ний і закономірний процес, сприяє формуванню певних механізмів гармонізації взаємодії людини і суспільства. Висновок Лев Гумильов аргументує великою кількістю фактів і даних взаємодії суспільства і природи. Римляни спершу завоювали, а потім зруйнували Північну Африку, що стала для них головною житницею. Згодом її з величез­ними зусиллями оновили корінні мешканці Сахари — араби. Нові колонізатори — французи — знову дощенту зруйнували здобутки ав­тохтонів, тобто корінних жителів. Лев Гумильов зумів простежити такі явища в історії й інших країн і народів і сформулював концеп­цію химерного етносу, тобто негармонійного об'єднання двох-трьох етносів, які мають різний світогляд, досвід природокористування, ет­нічні цінності та ін. На певному історичному етапі активність яко­гось з етносів, у тому числі гібридного, може зростати і пасіонарною діяльністю впливає негативно на процеси творення. Поняття пасіо-нарності, за Гумильовим, означає концентрацію біогеохімічної енер­гії живого світу біосфери, що проявляє себе в ефекті варіативної реалізації енергії, у певних здатностях і характері людей. Коли на спосіб життя, світогляд аборигенів накладається інше сприйняття сві­ту, інший спосіб життя, у такому суспільстві формуються химери дискомфорту, виникають соціальні та природні негаразди, почина­ється процес руйнування корінного етносу, зазнає руйнування вся соціоекосистема.

Аналіз екоетногенезу виявляє, що в міркуваннях Льва Гумильова є чимало корисного і цікавого для розуміння глибинних стосунків людини і природи. Справді, взаємодія людини і природи обумовлю­ється суттю самої людини як біосоціальної істоти. Особливо яскраво це помічається на початкових етапах етногенезу, тобто процесу за­родження, формування народу, коли життєдіяльність будь-якої ,. людської спільності тісно зв'язана з навколишнім природним сере-[I довищем. З навколишнього середовища людина бере все необхідне ^ для існування і розвитку. Незважаючи на примітивізм у веденні гос­подарства, племена первісного суспільства мали складну соціальну \ організацію, струнку систему обрядів, вірувань, міфів. Усі форми !' культури первісного суспільства спрямовували зусилля людей не на підкорення природи з метою повного задоволення потреб, а на неу­хильне виконання обрядів, що є запорукою благополуччя і сенсом існування родів і племен. Отже, соціокультурна модель становлення людини первісного суспільства до природи мала адаптивний харак­тер і спрямовувалася на гармонізацію стосунків природи і людини, яка відчувала себе часточкою природи. Зміни, що сталися у навко­лишньому середовищі — посуха, пожежі, інші стихійні лиха — без­посередньо відбивалися на фізичному і психологічному стані людей. З переходом людського суспільства в індустріальну фазу розвитку зазнала руйнування система антропогенезу. Антропогенез — вчення про походжен­ня людини. Етноси виявилися відчуженими від природного середовища. Бар'єром між навколишнім середовищем і людиною стає створене нею ж штучне середовище, що діє за власними законами існування. Експлуатація природних ресурсів, з одного боку, сприяла прогресу етносів, з іншого ж, — привела їх до регресу і навіть деградації. Виразніше деградація виявляє себе

13 8-37

385

у війнах етносів за нові джерела природних ресурсів. Численні міграції, урбанізація мають наслідками змішування етносів, втрату ними зв'язків з природою. Це властиве і Україні. Територія її складає 603,7 тисяч квадрат­них кілометрів, де проживає понад 50 мільйонів населення, представлене близько 100 національностями і народностями. На сучасному етапі Україна на межі демографічної кризи, викликаної екологічними причинами. На по­чатку 90-х років коефіцієнт народження дітей складав 12,2 на 1000 населен­ня. Це — найнижчий рівень за весь період існування України. За тривалістю життя Україна займає 52 місце серед країн світу. Смертність немовлят на першому році життя в 1,5 — 1,7 раза перевищує дитячу смертність у розви­нених країнах. Територія залюднення у багатьох народів стала характерною рисою її мешканців, що виділяє їх серед інших етносів. Українському селу початку XX ст. притаманна узгоджена з природою система організації буття у відповідності з порами роки: весною, літом, осінню, зимою, закріплена в обрядності, традиціях, ритуалах, усній народній творчості.

Випробування на міцність пройшли не всі етноси. Трагічно, але в міру просування сучасних форм розвитку, в основу яких покладено цінності тех­ногенної цивілізації, у лісову глухомань, пустелі та інші відносно ізольовані природні системи, форми, як правило, нищать ту єдино можливу культуру, що тільки й пристосована до такого середовища. Це передусім народності й етнічні спільності, які освоїли американську Північ, Австралію, Центральну і Північну Африку, російську Північ та інші важкодоступні колись терито­рії. Вирішення проблеми, мабуть, полягає у збереженні цілісності екосис­тем: закріплення юридично охорони традиційних прав на землю та інші ресурси, визнання за людьми права реалізувати себе у звичних проявах, навіть якщо прояви не закріплені юридичними нормами, підвищення добро­буту етнічних угрупувань способами, що не завдають непоправної шкоди і не руйнують звичний уклад життя.

Отже, еколого-етнічна цілісність націй і народів — складна, бага-тоаспектна програма, всебічне вивчення якої дає змогу глибше зро­зуміти причини екологічної кризи та її наслідки. За умов переходу сучасного суспільства на коеволюційний шлях розвитку необхідно керувати процесом формування екологічно безпечного соціоприрод-ного середовища, дбати про охорону природи і природних ресурсів. „ _е . Як побудована соціоприродна система

Проблеми управління . ^у -от

соціонриродною системою ! ^{в ЧОМ}У СУ"* Управлшня нею? Істотним

моментом управління сощоприродними

системами є, безперечно, повна інформація про соціум і всі особли­вості біосфери. В сучасних умовах наявність адекватної інформації, рівень і якість оброблення її комп'ютерними системами вважається одним з найважливіших стратегичних ресурсів і факторів розвитку суспільства. Інформатизація і в Україні здійснюється порівняно швидкими темпами. Для розширення інформації широко використо­вується новітня комп'ютерна техніка. Відбувається не лише наси­чення соціосфери інформаційною технікою і технологіями, але й фор­мується її (соціосфера) суперсистема — інфосфера. Інфосфера є рівень розвитку інформатизації та оволодіння інформаційними ре­сурсами і процесами, що відбуваються усередині суспільства і між суспільством і природою. Досягши рівня інфосфери, суспільство зу­міє забезпечити гармонійну взаємодію соціуму і природи.

Загальні принципи інформатизації суспільства мають своєрідний вияв у особливостях різних сфер буття, в тому числі й соціоприрод-них процесах. Широке застосування інформатики у вирішенні проб-

386

лем природного середовища зумовило появу геоекоінформатики. За визначенням професора Олександра Воронова, геоекоінформатика — науковий напрям, що розробляє теорію, методи і технології інформа­ційного забезпечення та автоматизації біосферних і екологічних дос­ліджень з метою раціоналізації природокористування та охорони при­роди. У сучасних умовах без вивіреної екологічної інформації неможливо зрозуміти тенденції екологічного процесу, які іноді бувають загрозли­вими. Цілком виправданим є копітке вивчення інформації, різних ї рівнів, що стосується екологічних проблем. У соціальній екології виді­ляють такі рівні: локальний, районний, регіональний, національний і глобальний. Кожен з рівнів наповнений своєрідною інформацією, що має принципове значення для управління екорозвитком.

В Україні для екологічних і суспільних структур важливо мати ви­черпну інформацію з місць про наявність водних ресурсів, спосіб їх використання з метою оптимальної реалізації рекомендацій в агро-системі. Екологічні структури проявляють інтерес до інформації про урахування вимог екології при розробці і прийнятті рішень інженер­них, технологічних, організаційних та проектуванні цивільних і про­мислових об'єктів. Використання ж лише екологічної інформації при виборі методів і засобів управління екорозвитком не є достатнім. Ви-| бір методів і засобів управління має збагачуватись соціальною інфор-\' мацією. Поєднання соціальної та геоекоінформації дозволяє ефектив­но керувати соціоприродними процесами, прогнозувати тенденції розвитку і взаємодії суспільства і природи на віддалену перспективу. В Україні активно вдосконалюються державні механізми регулюван­ня і контролю за використанням природних ресурсів і станом навко­лишнього середовища. Основою державного управління в Україні вис­тупають місцеві органи самоуправління різного рівня — від районних, міських, обласних до Верховної Ради — та їх виконавчі комітети. Ради мають постійні депутатські комісії з питань охорони природи, наділе­ні правом законодавчої ініціативи, здійснюють контроль за виконан­ням природоохоронного законодавства. Міністерство охорони навко­лишнього природного середовища та ядерної безпеки також має функції регулювання і контролю використання природних ресурсів. У системі Міністерства діють підрозділи, що опікують усі адміністратив­но-територіальні райони і деякі природні регіони. Питанням управлін­ня соціоприродним середовищем активно займається також Націо­нальна Академія наук України, її спеціалізовані інститути, що виконують фундаментальні дослідження. В Україні створюється об'єднана систе­ма соціоекологічного моніторінгу, що дозволяє на основі єдиної нор­мативно-методичної бази, стандартизації і метрології підвищити ре­зультативність управління екологічними процесами. У формуванні екологічної свідомості населення важливу роль відіграє освіта.

Однією з причин того, що людина і

Деякі аспекти природне середовище стали конфронтува-

екологічного вимірювання _{£ екологічна} безграмотність, нерозуМІН-

соціальних процесів . - .... . . . Л

^к ня суті проблеми, и наслідків, непоінфор-

мованість, споживацьке і навіть хижацьке ставлення до природи. У світі щорічно публікуються 15 — 18 тисяч праць і досліджень з еколо-

38

гії. Та з ними знайомляться переважно фахівці. В Україні, крім жур­налу «Ойкумена», тираж якого лише тисяча примірників, появляєть­ся ще невелика кількість видань, що, безумовно, не можуть претен­дувати ні на повноту висвітлення екологічної обстановки в країні, ні ведення повновартісної культурно-освітньої роботи серед населен­ня. Екологічна свідомість населення України, незважаючи на еколо­гічну кризу, продовжує перебувати на низькому рівні. І справа поля­гає не тільки у кількості періодичних видань. У свідомості багатьох громадян України закладено стереотип про невичерпні багатства кра­їни, її безмежні можливості, використання сировини без усяких об­межень, без огляду на прийдешні покоління. Такому формуванню стереотипу сприяли у свій час школа і засоби масової інформації. На уроках і в шкільних підручниках наполегливо пропагувалася думка про необхідність дальшого підкорення природи. Людина змальовува­лася як завойовник і перетворювач природи. Під гаслом: «Не ждати благ від природи, взяти їх — наше завдання» виховалося не одне по­коління. У багатьох сформувався прагматично-споживацький стерео­тип мислення і дій стосовно природи. В умовах кризи екосистеми, що розростається, величезного значення набуває екологічна освіта.

Завдання і види Будь-яка мати, яка народила дитину -

екологічної осві™ ^{сина аб}° Доньку, скаже, що війна і приго-

тування до неї — божевілля. І скаже так

тому, що війна загрожує роду людському, вихолощує сенс її життя, загрожує загибеллю найдорожчим для неї істотам, оберігати яких велить закон материнства. В культурі суспільства закон материнства піднявся від простого біологічного відтворення до таких височин ду­ховності як «Сікстинська мадонна» Рафаеля. Але ж те саме стверджує і соціальна екологія: попереджає про незворотні для існування людс­тва наслідки екологічної катастрофи, якщо не вдасться гармонізува­ти стосунки суспільства і природи на принципах коеволюції, форму­вання екологічно свідомого суспільства. Вирішення складних за змістом і тривалих за часом проблем здійснюється за рахунок «пово­роту обличчям» усієї системи освіти і виховання до питань екології. Яка ж мета, завдання і підсумки екологічної освіти? Екологічні пи­тання стосуються кожного, хто живе на Землі. Тому саме поняття екологічна освіта не може мати жодних обмежень: статі, віку, соці­ального статусу тощо. Кожна людина повинна підтримувати рівно­вагу між середовищем проживання і природою, запобігати можли­вим небезпекам. Екологічна освіта — свідомий і планомірний розвиток знань про навколишнє природне середовище на протязі усього жит­тя. Основна її мета: формування уявлень про навколишнє середови­ще, специфіку його внутрішніх відносин, характер антропогенного впливу на середовище, а також принципах гармонійного розвитку людини і природного середовища.

Отже, екологічна освіта включає певне знання природи, харак­тер антропогенного впливу на неї і формування поведінки, спрямо­ваної на збереження, збагачення і розвиток природного середови­ща. Таке розуміння змісту екологічної освіти, безперечно, вимагає всебічних, широких і глибоких знань. Тому її важливо розпочинати з

І» раннього дитячого віку. Освіта ця повинна охоплювати усі форми '. загальноосвітньої та професійної школи, різноманітні види і методи • підвищення кваліфікації і тривати до глибокої старості.

Екологічна освіта і виховання має спиратися на такі методологіч-': ні засади: по-перше, світ матеріальний і є системою взаємозв'язаних /і взаємообумовлених елементів; по-друге, суспільство — результат : еволюції матерії, тому суспільство і природа характеризуються взає-мозв'язком і відмінностями; по-третє, коеволюція — специфічний вид розвитку, що визначається об'єктивними і суб'єктивними передумо­вами; по-четверте, незворотні біосферні зміни, небезпечні для сус­пільства, є результат непродуманого антропогенного впливу на при­родне середовище, а не як об'єктивна необхідність технологічного , способу виробництва. Дотримання вимог методології уможливлює І виконання Декларації РІО з навколишнього середовища і розвитку, |:де серед іншого записано, що мир, розвиток і захист навколишнього ;' середовища взаємозв'язані і нероздільні. В сучасних умовах в Укра­їні екологічній освіті і вихованню надається багато уваги. Захист і охорона природи і навколишнього середовища — конституційний обов'язок усіх, хто живе на її території. Існує чітка програма еколо-. гічного знання в системі дошкільної загальної, середньої спеціальної І і вищої освіти. З метою формування екологічної культури молодого , покоління педагогічні колективи докладають зусиль, щоб молодь, яка ;. вчиться, засвоїла основні ідеї, поняття, уявлення і наукові факти про і людину і природу, сприйняття природи як осмислення еколого-етич-ної цілісності нації; оволодіння прикладними знаннями, вміннями і \ навичками природокористування, свідоме дотримання норм пове­дінки в природі; небайдуже ставлення до дій тих людей, які шкодять природі тощо. Нині в Україні реалізуються завдання комплексної екологічної реформи. В її основі лежить загальна всебічна екологіза-, ція економіки, суть якої полягає у здійсненні принципово нової полі-■- тики використання природних ресурсів. Вода, грунти, повітря, корис-£ ні копалини, що використовуються у виробництві, мають певну вартість | і компенсуються. Це дозволяє державі здійснювати збалансовану по­літику використання і відновлення природних ресурсів, знайти значні ₍ кошти на підтримку всієї системи екологічної освіти і виховання мо-і лоді. У формуванні нової екологічної свідомості у підростаючого поко­рі ління, реалізації державних і міждержавних екологічних програм ве­лика роль належить громадським екологічним формуванням.

Міжнародна громадська думка прояв-

Екологічні проблеми _{ляє все} зростаючий інтерес до проблем охо-на міжнародній арені р_Они біосфери, встановлення гармонії у від­носинах між людиною і природою. Рік-рік зростає кількість прихильників екологічних організацій, збільшується їх внесок у ви­рішення глобальних екологічних проблем. Так, якщо на початку 70-х років діяло 2500 різних екологічних рухів та об'єднань, що виступали рішуче за охорону навколишнього середовища, то у 80-х роках їх нараховувалось вже 15 тисяч, а ще через десять тобто на початок 90-х років — майже 20 тисяч. Про масштаби екологічного руху в світі свідчать і такі дані: в Україні мільйони людей різного віку беруть

388

389

активну участь у захисті навколишнього середовища, діє понад 1500 екологічних товариств, колективів, клубів, створено. Національний екологічний центр; в Італії налічується близько 1,5 мільйони членів екологічних організацій і різних\об'єднань; у Федеративній респуб­ліці Німеччини є до 3 мільйонів- членів різноманітних товариств і об'єднань, широкого розмаху набрав рух «зелених», що став соці альною партією; в Англії — 5 мільйонів учасників руху «зелених», Відомі організації «Грінпіс», «Екофорум за мир» та інші відзначають-ся глибоким і принциповим підходом до розгортання екологічної ді­яльності та поширення екологічних знань.

Різноманітні екологічні товариства, об'єднання, організації і рухи дедалі більше впливають на вирішення урядами країн Заходу і Сходу екологічних проблем. Народи світу виступають проти ядерної зброї, ядерної енергетики, за поліпшення якості природного середовища навколо міст та населених пунктів, беруть участь у поширенні еко­логічної освіти, вихованні, інформуванні населення тощо. Під впли­вом світової громадської думки, тиском екологічних товариств, орга­нізацій і об'єднань зміцнюється міжнародне співробітництво країн Заходу і Сходу у вирішенні проблем екології. Значна роль у розвитку екологічної свідомості населення належить Організації Об'єднаних На­цій. В документах ООН чітко проводяться нові орієнтири в екологіч­ному мисленні сучасної людини: перше — природа дає самоцінність та самодостатність; друге — людина — природна істота; третє — будь-які природні події індивідуальні; четверте — збереження самобутнос­ті природи і різноманітності індивідуальностей — основа нового мис­лення; еволюційна місія людини на Землі — покінчити з вимиранням видів у природі; п'яте — виживання людини та інших біологічних видів можна забезпечити симбіотичною формою життєдіяльності жи­вого; антропоморфне світосприйняття — суттєва передумова важли­вої екологічної ідеї — ідеї зв'язку і єдності людини та природи (еко-фільні відносини). Люди мають вчитися у природи — заповідь, що прийшла в сучасне неспокійне життя з глибини віків. Досвід попе­редніх поколінь людей підтверджує: симбіоз — варіант спільної бо­ротьби організмів за виживання, примирення і оптимізацію інтере­сів багатьох мільйонів живих істот з природою. Адже піонерами життя на Землі виступили прокаріоти— без'ядерні одноклітинні організми, що стали основою, тими «камінчиками» з яких будувались наступні складноорганізовані живі істоти. Іншого матеріалу у природи тоді просто не було. Тому початкові живі частки повністю включались в нові організми. Такий принцип еволюції — прогресивний і зберігся і в сучасних умовах. Екофільна стратегія життєдіяльності — шлях до виживання людства. Екологізація політики — спосіб утвердження в житті екологічного імперативу. Суть поняття проста: формувати но­ве ставлення до природи в сучасних умовах, повертаючи людині можливість сприйняти себе як частку природи, відродити принцип: не шкодити. Перебудова мислення має орієнтуватися, насамперед, на екологічні та етичні критерії. Людство не може вижити інакше. Початок, здатність об'єднати всіх людей — благовоління перед жит­тям визначається, насамперед, діяльністю людини по збереженню

390

різноманітного живого. В сучасних умовах з ініціативи і під керів-Іництвом Організації Об'єднаних Націй проводяться наукові конфе-Іренції, міжнародні семінари, «круглі столи», форуми з екології. Прий-інято Програму про навколишнє середовище людини. Документ має Івелике значення для зосередження світової громадської думки на ^зростаючій небезпеці, що загрожує людству порушенням екологіч-1 ної рівноваги. Політичні конфлікти між державами дедалі більше зна-1 ходять розв'язання мирними способами. Виразніше проявляється тен-і денція співробітництва різних країн у збереженні навколишнього і природного середовища. Зростає екологізація теорії і практики між­народних відносин: здійснюється орієнтація діяльності міжнародних організацій на вивчення екологічних ситуацій в регіонах і вжиття практичних заходів для її поліпшення. Діяльність числених неурядо-| вих екологічних формувань, активна міжнародна практика охорони І біосфери, що підкріплюється правовими нормами, дає надію, що людс­тво не загине через екологічний хаос.

Література

Конституція України. К., 1996.

Б у д ьі к о В. И. Зволюция биосферц. Л., 1984.

Б і ля в с ь кий Г. О., П а д у н М. М., Ф у р д у й Р. С. Основи загальної

екології. К., 1993.

Б у р д і я н Б. Т., Д є р є в' я н к о В. О., КривульченкоА. І.

Навколишнє середовище та його охорона. К., 1993.

В є р над с ь кий В. И. Размьішления натуралиста. М., 1977. Книга 1,2. В поисках равновесия. Зкология в системе социальньїх и политических

приоритетов. М., 1992.

Дювинье П., Т а н т М. Биосфера и место в ней человека. М., 1978.

За гармонню взаимоотношений человеКа с природой. М., 1990.

Костенко Ю. Екологічна реформа в Україні //Ойкумена. 1993, №3.

Крисаченко В. Еколого-етнічна цілісність України: генеза, сутність руй­нування //Ойкумена. 1992, №1.

Питання для повторення

Що таке екологічна криза та які її наслідки?

Які проблеми вивчає екологія як наука?

Який предмет і метод соціальної екології?

В чому полягає суть коеволюційного шляху розвитку суспільства?

Що таке екологічне вимірювання соціальних процесів?

391

Розділ т--р є т і й

СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ - СКЛАДНІ СОЦІАЛЬНІ УТВОРЕННЯ

СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІКИ, СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ

1. Економіка - соціальне утворення в суспільстві

У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають сформовані соціальні утворення — соціальні інститути. Інституціо-нальні форми — соціальні утворення забезпечують в суспільстві роз­виток та переміщення соціальних спільностей, соціальних груп, на­дають стійкість і певність соціальних зв'язків. Складні соціальні утворення — соціальні інститути здійснюють функції соціальної цир­куляції, селекції, тестування і розподілу індивідів в середині соці­альних будов — суспільстві. Важливою, основною складовою жит­тєдіяльності суспільства є економіка,

З соціальною структурою суспільства тісно зв'язана економіка — соціальне утво­рення, соціальний інститут, що є основою життєдіяльності суспільства. Економічні відносини визначають у суспільстві становище соціальних спільнос­тей, закріплення їх глибинних соціальних зв'язків, характер взаємо­дії. Економіка, по суті, становить основу суспільства, базу, де здій­снюється матеріальне виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ уа послуг, необхідних для життєдіяльності люди­ни. Традиційно більшість соціологів дотримується концепції багато­манітності факторів, що вказує на різні активно діючі в суспільстві фактори: економіка, політика, культура та ін. Соціолог Макс Вебер визначає економічні відносини як одну з позицій, що визначає соці­альний розділ суспільства. Вплив розподілу праці на соціальні проце­си детально досліджує соціолог Еміль Дюркгейм. Та тлумачення ролі економіки в життєдіяльності суспільства виражено яскравіше у Кар-ла Маркса. Економіка розглядається як основний визначальний фак­тор історії. Економічні відносини визначають всі інші суспільні від­носини, становлять базу суспільства, над якою височать, здіймаються залежні від неї надбудовні форми: політичні, правові, моральні та ін. Карл Маркс показує цю'залежність, аналізуючи зміну соціально-еко-

Економічна сфера:

місце в системі суспільних зв'язків

392

номічних відносин, соціально-економічних систем. Зміни раніше па­нівних економічних відносин, наприклад феодальних, приводить до зміни надбудовних форм, зокрема появи політичної організації капі­талізму, буржуазного права та ін. Маркс, безперечно, визнає зворот­ний вплив надбудовних форм на економіку, її розвиток. Але ні Карл Маркс, ні Фрідріх Енгельс ніколи не вважали економіку єдиновизна-чальним фактором у життєдіяльності суспільства, що було б сміхо­виськом все пояснювати тільки і лише економікою, адже економіка тільки врешті-решт визначає розвиток. Але ж Карл Маркс спеціаль­но і детально розглядав роль тільки економіки, а це викликало неточ­ні трактування і оцінки.

З марксизмом і тепер полемізують у питанні бази і надбудови в суспільстві. Саме в процесі полеміки соціологи Макс Вебер, Еміль Дюркгейм, Торстейн Веблен та ін. формулюють, пояснюють роль різних факторів (етики, економіки, релігії, культури та ін.) у визна­ченні бази та надбудови суспільства. Економіка взаємодіє з іншими сферами та інститутами: політикою, правом, сімейно-побутовою сфе­рою, системою моралі, наукою, освітою та ін. У сучасних умовах формування ринкових відносин, економічних процесів в сфері мате­ріального виробництва ті зміни економічних відносин викликають потребу відповідних змін політичних, правових та інших форм. Поя­ва нових в Україні економічних відносин, що базуються на приват­ній власності, вимагають їх розвитку, удосконалення, закріплення відповідно в конституційних та інших правових актах. Утвердження і поширення приватновласницьких відносин веде до зміни мораль­них оцінок нетрудових доходів, біржових спекуляцій, посередниць­кої діяльності, сприяють їх дальшому розвитку, а можуть і переш­коджати (введення непомірних податків тощо).

На кожному конкретному етапі розвитку суспільства пріоритет у взаємодії сфер належить будь-якій сфері, але все ж утворення нових економічних відносин визначає розвиток тієї чи іншої сфери, фізіо­номію суспільства, характер надбудовних формувань і утворень. Вза­ємодія сфер виражається у спільному здійсненні функцій, у взаємо­дії організацій і установ, нормативних систем. Дещо інший характер має взаємодія економіки з соціальними процесами, бо соціальне не становить особливої сфери суспільства. Соціальне не має власної сфери, соціальні спільності взаємодіють у всіх сферах суспільства. Через соціальне здійснюється і взаємодія економіки з іншими сфе­рами суспільства. Економіка впливає на інші сфери частіше опосеред­ковано, через соціальні спільності, які функціонують в усіх сферах суспільства, через поведінку соціальних спільностей, діяльність їх.

У сфері економіки соціологія вивчає Соціальне, соціальне: суб'єкти, носії економічних

соціальні механізми в _{ВІДНОСИН| їх} взаЄМОДІЮ, ролеву ПОВЄДІН-

ку, організацшно-нормативні форми йо­го закріплення, соціальні механізми, що здійснюють функціону­вання, розвиток економіки. Якщо економіка розглядає людину як елемент трудових ресурсів, як умову виробництва, то соціологія розглядає людину як суб'єкт економічних і соціальних процесів.

393

Під впливом внутрішньої і зовнішньої регуляції в суспільстві скла­дається соціальна взаємодія. Якщо внутрішня регуляція зв'язана з потребами, інтересами, цінностями соціальних спільностей, що формуються під впливом соціально-еЛономічного становища спільностей, то зовнішня регуляція зв'язана з системою управлін­ня економікою, з культурою суспільства^ з впливом різних факто­рів, що діють в суспільстві.

Соціальний механізм — це складна взаємодія поведінки соціальних спільностей в сфері економіки і внутрішньої і зовнішньої регуляції поведінки соціальних спільностей. Соціальний механізм — складна взаємодія поведінки внутрішніх її збудників і факторів, що вплива­ють на поведінку (соціально-економічне становище соціальних спіль­ностей, різні соціальні інститути, культура та ін.) активність суб'єк­та, виступає способом функціонування соціального механізму розвитку економіки. Соціальний механізм розвитку економіки скла­дається: система управління економікою, соціально-економічне ста­новище соціальних спільностей, культура суспільства, діяльність і по­ведінка соціальних спільностей та результати соціально-економічного розвитку суспільства. Основні елементи соціального механізму роз­витку економіки відображають соціальну активність соціальних спіль­ностей, на яку впливають соціально-економічне становище, культу­ра суспільства, система управління. Результат соціально-економічного розвитку (рівень розвитку продуктивних сил, національний доход, соціальні якості працівників та ін.) впливає на становище соціальних спільностей і опосередковано впливає на активність. Результати вив­чаються органами управління, які вносять корективи в становище соціальних спільностей, оплати їх праці, розподіл національного до­ходу та ін. Культура суспільства впливає на поведінку соціальних спільностей, а, отже, і на результати, а через них на управління і становище соціальних спільностей та ін.

Структура економіки Економіка - соціальний інститут має

соціального інституту складну структуру. Це сукупність конкрет­ніших інститутів виробництва, розподілу,

обміну та споживання. Це сукупність інституціоналізованих секто­рів економіки: державного, кооперативного, приватновласницького, індивідуального. Структури соціальних механізмів, що взаємодіють, становлять сукупність елементів: економічна свідомість, економічні нормативи, організації, установи і економічні відносини. Економічна свідомість — це погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення, настрої, переконання стосовно економічних процесів і явищ, власне соціаль­но-економічне становище, трудова діяльність, її оплата, винагород­ження, ставлення до професії просування по службі і можливості соціального переміщення, ставлення до власності, можливості еко­номічної самостійності та ін. Та соціологія вивчає не взагалі свідо­мість, а функціонування реальної свідомості, визначальну конкретну поведінку.

Складна і суперечлива і масова реальна практична свідомість. У масовій свідомості існують різнорідні поля, шари свідомості. Свідо­мість включає базовий шар, ціннісні утворення у вигляді нових

'систем, старих і нових стереотипів і нестійке швидкоминуче ста­новище, що зазнає впливу. Значна нестійкість, суперечливість ха­рактерна і для свідомості в умовах загальної кризи суспільства. На нові складні ситуації свідомість реагує масовими неврозами, мі­фами врятування, нігілізмом, песимістичними настроями та ін. Сло­весна поведінка визначається складними взаємодіями глибинних особливостей свідомості (цінностей, потреб та ін.) з поверховими шарами. Часто фіксуються суперечності між ціннісними орієнта­ціями і соціальними установками і реальною дійсністю. Відбува­ється постійний процес інституалізації економічних поглядів. Це утверджується певними якостями, цінностями працівників, їх еко-.номічних ролей і норм поведінки. Нові норми, нові організаційні структури, багато професійних і посадових ролей саме і виникає в | процесі розвитку. З середини 90-х років в Україні появились з* впровадженням ринкових форм нові ролі, сталась і девальвація економічних ролей, зв'язаних з багатоланковим галузевим управ­лінням та ін.

Соціальна роль визначається місцем соціальних спільностей в сис-, темі економічних відносин, пануванням певного типу економічних \ стосунків. Поведінка залежить від того, що в системі приватновлас-і ницьких відносин, що базуються на державній власності, реалізують .'свої ролі соціальні спільності в умовах панування адміністративних або економічних методів управління. Розвиток економічних зв'язків, взаємодія їх приводить до появи стійких економічних відносин між виробниками і споживачами, між власниками та орендарями і ви­робниками та ін. Нові моменти виникають у відносинах господарсь­кої діяльності, відносинах занятості, поділу праці та ін. Змінюються і інститути планування, стимулювання, відбору та розстановки кад­рів, зв'язані з управлінням економікою. Це надає особливі форми економічним відносинам. Взаємодія економічної свідомості, яка вис­тупає у вигляді внутрішнього збудника економічної діяльності з зов­нішніми збудниками інституціоналізованими формами економіки та іншими соціально-політичними і економічними факторами, стано­вить соціальний механізм економічної діяльності і поведінки.

._ . Економіка як соціальний інститут здій-

Функци економіки снює ряд функцій. Функції економіки спря­мовані на забезпечення функціонування і розвиток виробництва, розпо­діл, обмін та споживання. Основні ж функції економіки — це ті функції, які, насамперед, впливають на нові соціальні процеси. їх є чотири.

Перша функція: підтримка і розвиток форм суспільного поділу праці. Це досягається за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподіл робо­чих місць та перерозподіл кадрів. Для реалізації функції важливі гнучкі механізми розподілу та перерозподілу кадрів, забезпечення їх мобільнос­ті. В сучасних умовах відчувається нестача ряду професій, зокрема робіт­ників вищої кваліфікації. Гострою є проблема становища наукових пра­цівників.

Друга функція. Стимулювання. Стимулювання забезпечує посилення стимулів до праці, економічна заінтересованість у праці. Дослідження, здій­снені в 80-х, а потім в 90-х роках показали, що в повну міру працювала лише третина робітників. Тут негативно впливали порівняльні тенденції в оплаті праці, відсутні необхідні умови, низький рівень організації праці та ін. Таке становище приводило до переключення кваліфікованих працівни-

394

395

ків на більш прості форми і види оплати праці. З середини 90-х років спос­терігаються значні зміни в оплаті праці, значна кількість незайнятих пра­цівників, відсутність потреб у значній кількості наукових кадрів тощо.

Третя функція. Інтеграція, що виражається в забезпеченні єдності інте­ресів працюючих.

Четверта функція. Інновація, що забезпечує оновлення форм та органі­зації виробництва, систем стимулювання.

У системі суспільного виробництва визначальна роль належить матеріально­му виробництву. Але ж без вироблення й відтворення матеріальних умов і засобів життя людей неможлива сама їх життєдіяльність у всьому різноманітті. Матеріальне вироб­ництво формує новий світ, удосконалює створену людиною другу природу, той світ, у якому з матерії природної люди творять мате­рію соціальну. Завдяки цьому виробництво завжди було й завжди буде центральною ланкою всієї людської діяльності. Для суспіль­ства розвиток матеріального виробництва завжди і всюди є голов­ним, основоположним. І якою б не була суспільна форма процесу виробництва! процес повною мірою має бути безперервним через •те, що суспільство не може перестати споживати й не може припи­нити виробляти.

Матеріальне виробництво — спосіб здобування матеріальних благ, необхідних для виробничого й особистого вжитку. Матеріально-ви­робнича діяльність спрямована, насамперед, на задоволення матері­альних потреб людини: потреб у їжі, одязі, житлі та ін. Задоволення матеріальних потреб пов'язане із забезпеченням людей необхідними предметами культурного вжитку, засобами комунікацій, а також з розвитком системи освіти, охорони здоров'я, обслуговування та ін. Задоволення матеріальних потреб створює основу й умову реалізації всіх інших потреб. Постійно розвиваючись, матеріальні потреби відбивають залежність людини від історичних умов її існування. На різних етапах розвитку суспільства матеріально-виробнича діяльність займає неоднакове місце: вона може займати головне місце, залуча­ючи до себе всі сили й можливості суспільства, але потім відходить на вторинне місце, а на певному етапі й за певних умов може вийти на провідні позиції.

Первісне суспільство характеризується дуже низьким рівнем розвитку матеріального виробництва. Рівень обумовлював вкрай нестійке задоволен­ня матеріальних потреб суспільства: і будь-яка несподіванка, будь-яка нев­дача у виробничій діяльності (добування їжі, стихійне лихо тощо) важким тягарем лягали на суспільство. Такі обставини часто ставили під загрозу саме життя людей, їх фізичне існування. Суспільство не мало в своєму роз­порядженні ніякого додаткового продукту, а відповідно й не мало необхід­них запасів, що дозволили б послабити пряму залежність від результатів безпосередньої матеріальної діяльності. Саме тому всі сили суспільства спря­мовувались на те, щоб задовольнити найсуттєвіші матеріальні потреби. 1 так було постійно і безперервно.

З ростом продуктивності праці, з розвитком та ускладненням соціаль­них зв 'язків змінювалося й збільшувалося матеріальне виробництво. Такий рівень розвитку матеріального виробництва давав суспільству можливість більш стабільно й надійно задовольняти матеріальні потреби. Але це задово­лення як і раніше залежало від успіхів матеріального виробництва на тій чи

396

іншій окремій ділянці. І тільки тоді, коли масштаб виробництва так виріс, а додатковий продукт забезпечував такі резерви, такі можливості перерозпо­ділу матеріальних благ, наявні невдачі вже перестали бути згубними для суспільства. За таких умов жорстка залежність суспільства від успіхів мате­ріального виробництва набула іншого вимірювання. Залишаючись разом з тим, по суті, тією ж самою, вона перестає бути щоденно першорядною, виз­начальною, намічається її перехід на другий, не головний план суспільного життя, його соціальних взаємозв'язків. Це надто важливо, а тому слід пра­вильно зрозуміти, що діючі зв'язки втрачають основоположну залежність для функціонування й розвитку суспільства. Матеріальна діяльність не при­пиняється, не знижується її значимість, навпаки, продовжує діяти безперер­вно, організовано на досить високому рівні, визнається життєво важливою, необхідною для існування суспільства.

Переміщення певного виду суспільної діяльності на інший план у сус­пільстві реально означає не що інше як відносне вирішення будь-яких проб­лем, забезпечення стабільності якого-небудь виду діяльності. Це також оз­начає, що на перший план у суспільстві виходять інші проблеми й мета, реалізація яких потребує першорядних зусиль. На основі рішення загальних завдань найбільші зусилля, турботи суспільства зосереджуються на інших проблемах соціального розвитку, створенні нової системи зв'язків, нових відносин, формуванні нової діяльності (перебудова політичної системи, сус­пільних відносин, відстоювання свобод, розвиток творчості, наукового прог­ресу і т. п.). І такі завдання також виступають як визначення суспільного розвитку, особливо важливі на тому чи іншому етапі функціонування сус­пільства. Тому інший план суспільного життя розкривається саме як другий не просто тоді, коли виникає нова актуальна мета та проблеми. Саме тоді попередня діяльність ніби відходить у тінь, перетворюється на своєрідний фон, виступає передумовою нового. Переміщення деяких видів суспільної діяльності на інший план зовсім не означає зниження її соціальної значи­мості. Висування ж того чи іншого виду діяльності на перший план — це ніяк не визнання її першорядної важливості. Однак необхідно розрізняти загальну оцінку місця і значимості тієї чи іншої діяльності у функціонуванні суспільства як системи та її тимчасову значимість.

В історії розвитку суспільства бувають настільки складні, унікальні ситу­ації, коли суспільство змушене водночас вирішувати декілька дуже склад­них і глобальних, першорядних проблем. Соціально-економічні та суспіль­но-політичні процеси, що відбуваються у сучасній Україні, визначають саме таку ситуацію, коли паралельно вирішуються дві найскладніші проблеми фор­мування і розвитку державності, демократизації всіх сфер суспільного жит­тя і здійснення найглибших ринкових перетворень. І тут важливо врахову­вати обставини, що існують в посттоталітарному суспільстві та накладають додаткові труднощі на процес переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. Сама ідея багатоукладної економіки, в якій на конкрет­ній основі розвиваються виробництва, засновані на різних формах власнос­ті, в тому числі й приватній, вимагає суттєвої ломки свідомості з її стереоти­пами панування виключно державної власності на засоби виробництва. Для України, як і для інших країн, складний і тернистий шлях глибоких ради­кальних змін у всіх сферах життя суспільства — це об'єктивна необхідність. Історично короткий, буквально спресований проміжок часу не виключає з вжитку методів державного регулювання для прискорення економічних ре­форм, методу спроб і помилок при відсутності у світовій практиці аналогів

подібної перебудови.

Матеріальне виробництво як процес утворення матеріальних благ, суспільного продукту не може нормально функціонувати без досяг­нення громадянського миру і згоди, встановлення політичної ста­більності у суспільстві. Виробництво матеріальних благ — процес безперервний і удосконалюваний. Виходячи з таких підходів розу-

397

міння матеріального виробництва у реформуванні соціально-еконо­мічного життя сучасної України, виділяють основні напрямки.

По-перше. Створення в Україні демократичного ладу, прискорення економічних реформ зосереджує зусилля на розвиткові матеріаль­ного виробництва, на базі соціально орієнтованої ринкової економі­ки. Соціально орієнтована держава повинна піклуватися про добро­бут не тільки вибраної частини населення, а^сіх членів суспільства без винятку. Пріоритетний акцент соціальної ринкової економіки спрямовується на створення державою сприятливих для ефектив­ності господарської діяльності умов. Політика по цілеспрямованому досягненню таких умов повинна забезпечити найпершу потребу лю­дини — реалізацію індивідуальних творчих можливостей у виробни­чій діяльності. Самі по собі такі умови не створюються, а бездіяль­ність держави призводить не до ефективної економіки, а до економічного хаосу. Держава повинна створити необхідні передумо­ви для реалізації творчої діяльності особистості. Концепція соціаль­ної держави орієнтована, насамперед, на забезпечення основних га­рантованих матеріальних потреб членів суспільства. Мета й послуги держави концентруються навколо реалізації проблем: забезпечення житлом, збереження здоров'я, забезпечення інтелектуального роз­витку, безпеки, пенсійне забезпечення та ін. Для суспільства кон­цепції економічного розвитку мають реальні перспективи і, безпе­речно, привабливу силу.

По-друге, відродження й розвиток гаранта соціальної стабільнос­ті будь-якого суспільства — середнього класу. Найважливіше завдан­ня для суспільства — створення умов (серед яких визначальною є освіта) для вільного входження в життя нових поколінь висококвалі­фікованих робітників промислового та аграрного секторів, включа­ючи фермерів і дрібних підприємців, наукових працівників. Складовою частиною вирішення проблем суспільства є діяльність по стримуван­ню соціального розшарування суспільства, по запобіганню деквалі­фікації та люмпенізації робітників промисловості, аграрних, науко­во-технічних працівників, творчої інтелігенції, відверненню вимивання високотехнологічних виробництв, руйнуванню попиту на результа­ти інтелектуальної праці.

По-третє, з метою запобігання масовому безробіттю необхідно розробити довготривалу поетапну програму зайнятості населення, враховуючи регіональну специфіку у складі трудових ресурсів і гос­подарської структури суспільства. Помилковою є думка, що безро­біття на рівні розвинених країн Заходу стимулюватиме нетрудову активність зайнятих, а також полегшить структурну перебудову на­родного господарства. Але в сучасних умовах в Україні не вистачає коштів, щоб витримати тягар підтримки безробітних, а самі безробіт­ні, на відміну від західних країн, не витримають тягара безробіття.

Основні особливості кінцевої мети реформування економіки в Україні визначають ту соціально-економічну модель, що може склас­тися. Вибір стратегії соціально-економічних утворень — найскладні­ша проблема суспільної практики. Світова і вітчизняна практики до­вели безглуздість уявлень про однозначність визначених напрямків

суспільного прогресу. В досвіді людства не існує якоїсь ідеальної мо­делі соціально-економічного устрою для всіх країн і народів. Виходя­чи з особливостей змін, що сталися наприкінці XX століття у сус­пільному розвитку, «визначення соціально-економічної моделі розвитку суспільства має здійснюватися з урахуванням руху світо­вого суспільства до нового типу цивілізації — формування постін-дустріальних соціально інтегруючих товариств, що будуються на ос­нові рівності, свободи, справедливості, демократії, взаємозалежності країн, що об'єктивно зростає, і становлення цілісного світу, де взає­модіють різні товариства, використовуючи досягнення освіти, нау­ки, техніки та соціального прогресу» (Микола Горлач). Прогресив­ний вектор соціально-економічних перетворень складається під впливом магістральних напрямків: посилення індивідуальних особис-тісних начал, розвиток прав і свобод особи, в основі якого — вико­ристання потенціалу різних форм власності. Особливого значення набуває соціалізація суспільного життя, що знаходить своє втілення у розвитку громадянського суспільства. Зростаючого впливу набувають соціально-культурні, національні, релігійні та інші фактори, що визна­чають приналежність людей до певного типу цивілізації та культури.

Одним з невід'ємних елементів суспіль-

Духовне виробництво _ного виробництва є виробництво духовне. Суть духовного виробництва у вузькому розумінні — відтворення духовних цінностей, тобто ідей, уявлень, наукових знань, ідеалів, що як і матеріальне виробництво здійснюється в межах певних соціаль­них інститутів. У широкому розумінні — це вся діяльність людей по відтворенню обміну, розподілу та використанню духовних ціннос­тей. У процесі еволюції суспільства відбувається структурування та розшарування фактично неподільної людської діяльності. Ця діяль­ність характеризується відокремленням і спеціалізацією різних ти­пів і сфер діяльності, що безпосередньо вплинуло на формування й розвиток людини як істоти суспільної, культурної, історичної. Саме суспільний поділ праці складає соціально-історичну основу виникнен­ня та існування духовного виробництва — особливої самобутньої сфе­ри суспільного виробництва. Поділ на матеріальну і духовну працю та виділення матеріального і духовного виробництва — процес загальний та обопільний, навіть за умов відокремлення в особливу сферу суспіль­ного життя тієї чи іншої форми діяльності, не зважаючи на суспільний поділ праці та реально діючу систему відносин у людському суспільстві, визначає анатомію матеріального і духовного виробництва.

Суспільна значимість і цінність духовної праці, її роль у функціонуванні та розвитку суспільства визначається тим, що вироблення духовних ціннос­тей, багатства ідей, свідомості, що здійснюється особливими верствами на­селення — це вироблення суспільної форми свідомості. Суспільна форма сві­домості — це не що інше як ідеальна форма суспільного зв 'язкуміж людьми. Релігія, філософія, мистецтво і т. д. стають своєрідними видами виробниц­тва, що результатом мають свідомість — ідеальну форму людських відносин, певний тип духовного спілкування людей. Релігія, право, мораль, філософія, освіта, наука, мистецтво мають функцію збереження і відтворення того сус­пільного організму, всередині якого вони існують як його найважливіші ор­гани, що функціонують поряд з матеріальним виробництвом, відтворюючи суспільні відносини між людьми, забезпечуючи суспільний зв'язок.

399

Матеріальне і духовне виробництво інтегрують в єдине ціле — відтво­рення людьми своїх суспільних відносин. Люди формують свідомість, змі­нюють продукти свого мислення тому, що без сумнівів і поза свідомістю було б неможливим їх справжнє спілкування, сам факт встановлення сус­пільного зв'язку між ними. Свідомість не просто відображає вже існуючий суспільний зв'язок, а й бере активну участь у процесі його формування. Активна роль свідомості у відтворенні людьми суспільного життя не обме­жується лише її участю в матеріальному виробництві, не охоплює всю сфе­ру суспільної, соціально-перетворювальної практики. Свідомості належить виключна роль в удосконаленні знарядь праці ^'технологічної бази вироб­ництва, у реформуванні суспільних відносин, у встановленні нових форм соціального спілкування між людьми. Саме у сфері суспільної свідомості на базі вже утворених відносин виробляються ідеальні форми спілкування, що протягом подальшого суспільного розвитку служать свідомо прийнятим ус­тановкам, меті, орієнтирам соціально утворювальної діяльності. Свідомість, що служить певним ідеальним ланцюгом, програмою, ідейним збудником мотивів соціально-практичної діяльності, сама повинна бути вироблена, сфор­мована відповідно до наявних умов і обставин.

Суспільний характер духовної праці, що виробляє ідеальну форму сус­пільних відносин, тобто суспільну форму свідомості — головна, визначальна ознака духовного виробництва. Природа праці, яка реалізується в матері­альному і духовному виробництві, однакова. Це суспільна праця, що має властивість виробляти не просто речі, послуги або ідеї, а й суспільні відноси­ни у формі речей, послуг та ідей. Духовне виробництво органічно пов'язане з матеріальним виробництвом. Фіксуючи особливу роль духовного вироб­ництва в єдиній системі суспільного виробництва, важливо відмітити те, що ця роль реалізується в суспільстві внаслідок відокремлення його від матері­ального виробництва, тобто в результаті суспільного поділу праці. Відносна самостійність духовного виробництва зумовлена наявністю розумового багатства й особливими функціями — виробництва і відтворення суспільних відносин. У розвитку духовне виробництво визначається потребами функці­онування цілісного суспільного виробництва, і суть його визначається соці­ально-культурним середовищем та специфікою самого духовного виробниц­тва. В залежності від конкретно-історичних потреб соціального розвитку його сутність конкретизується та реалізується через ряд самостійних, але взаємопов'язаних функцій: відтворення нових ідей, вироблення і відтворен­ня знань, виробництво нових технологій, формування суспільної думки і т. п. Нові ідеї виникають тоді, коли в суспільстві виникає потреба в них, викликана неможливістю розв'язати наявні ситуації, складні життєві питан­ня системою старих методів і засобів. У процесі розвитку та чи інша думка набуває суспільного характеру і вже неможливо категорично стверджувати відносно її змісту, що та чи інша ідея — продукт індивідуальної думки. Суб'єкт духовної діяльності, який продукує ідеї, безперечно, включений до звичай­ної свідомості й розділяє її обмеження й пристрасті. Але тоді ж суб'єкт організує свій розумовий духовний досвід у системі категорій і понять тієї форми свідо­мості, яка утворилася до нього. Перехід від звичайної свідомості на рівень теоретичного знання не звільняє індивіда від зв'язку з практичними інтереса­ми певних соціальних спільностей, прошарків.

Розвиток ідей і знань триває і за рахунок зовнішнього впливу, що асимі­люється системою або може використовуватись як аналогія. Свідоме звер­нення до існуючих джерел свідчить не тільки про високий ідейний потенці­ал історичної системи, взятої за взірець, а й про активність, життєздатність тієї соціальної системи, що звертається до таких запозичень і не боїться бути асимільованою. Так, розвиток християнського віровчення в Київській Русі спочатку проходив під сильним впливом візантійської культури. Свідо­мо запозичувались і впроваджувались рафіновані богословські й культурні ідеї в загальну культуру держави з самобутніми умовами розвитку суспіль-

400

ства. Поділ праці та виділення духовної діяльності викликало потребу у про­фесійній підготовці підростаючого покоління до майбутньої практичної діяль­ності шляхом передачі систематизованих знань. Відтворення самої системи духовного виробництва може реалізуватися через розвиток, продукування нових знань та ідей, формування пізнавальних здібностей учнів — майбут­ніх суб'єктів духовного виробництва.

Розподіл функцій матеріального і духовного виробництва перед­бачає обмін діяльністю між ними. З боку духовного виробництва обмін знаходить втілення у виробництві технологій для матеріально­го виробництва, соціальної сфери і власне духовного виробництва. Поняття технологія склалося в середині XIX ст. стосовно наукової організації матеріального виробництва. З переходом до промисло­вості виникає можливість і необхідність випереджувального впро­вадження у виробництво наукових технологій, що розробляються безпосередньо в системі духовного виробництва. Соціальні техноло­гії досягають дві основні мети. По-перше, визначення загальної мети соціального розвитку або окремих соціальних процесів. По-друге, розробка норм, регулювання, що забезпечує стабільне функціону­вання суспільства. Суспільне виробництво в єдності матеріального і духовного зумовлює певні форми зв'язків між людьми, які склада­ють системи суспільних відносин. Послідовність зміни систем відно­син у розвитку матеріального та духовного виробництва відтворює послідовність зміни способів виробництва і управління та реальних етапів історії людства,