- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •Пояснювальна записка до курсу
- •Програма навчального курсу
- •3.Організаційні основи сімейної медицини
- •3.1. Місце сімейної медицини в загальній структурі охорони здоров’я та принципи сімейного обслуговування населення
- •Постанова км України від 20 червня 2000 р. № 989 Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я
- •Наказ моз України від 23 лютого 2001 року № 72 Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини
- •Примірне положення про лікаря загальної практики – сімейної медицини
- •7. Лікар загальної практики – сімейної медицини зобов’язаний:
- •8. Лікар загальної практики – сімейної медицини має право:
- •Кваліфікаційна характеристика лікаря із спеціальності загальна практика – сімейна медицина Загальні знання
- •Спеціальні знання
- •Загальні навики
- •Спеціальні навики
- •Невідкладна допомога
- •Маніпуляції
- •Наказ моз України від 08 січня 2004 року № 1 Про удосконалення моніторингу первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини та уніфікації відповідної облікової медичної документації
- •Перелік облікової медичної документації закладу загальної практики – сімейної медицини
- •Перелік Необов’язкової для ведення в закладі загальної практики – сімейної медицини облікової медичної документації
- •3.2. Особливості організації роботи сімейного лікаря в системі первинної медико-санітарної допомоги (пмсд)
- •Довготривалість і безперервність допомоги
- •Багатопрофільність
- •Сімейний підхід
- •Превентивність
- •4. Диспансеризація, реабілітація та санаторно-курортний відбір, який проводить сімейний лікар
- •4.1. Загальні питання диспансеризації
- •4.1.1. Порядок диспансеризації населення. Загальні положення
- •4.1.2. Мета диспансеризації населення
- •4.1.3. Управління та планування проведення диспансеризації населення
- •4.1.3.1. Проведення диспансеризації дітей віком до 18 років
- •4.1.3.2. Проведення диспансеризації дорослого населення
- •4.1.4. Організація роботи щодо проведення диспансеризації населення
- •4.1.4.1. Організація роботи з диспансеризації дитячого віком до 18 років
- •4.1.4.2. Організація роботи з диспансеризації дорослого населення
- •4.1.5. Організація диспансерного нагляду за вагітними
- •4.1.6. Методика проведення диспансеризації дорослого населення
- •4.1.7. Взаємозв’язок та послідовність у роботі закладів охорони здоров’я при проведенні диспансеризації
- •4.1.8. Інформаційна автоматизована система медичних профілактичних оглядів населення
- •4.1.9. Критерії ефективності диспансеризації населення
- •Анамнестична анкета
- •1. Загальна інформація.
- •2. Перенесені захворювання.
- •3. Основні скарги:
- •4. Наявність у найближчих родичів (батьків, сестер, братів, бабусь, дідусів) таких захворювань:
- •5. Спосіб життя.
- •4.2. Реабілітація населення
- •4.2.1. Загальні питання реабілітації
- •4.2.2. Завдання, мета і принципи реабілітації
- •4.2.3. Види, етапи і періоди реабілітації
- •4.3. Санаторно-курортне лікування в україні
- •4.3.1. Визначення поняття санаторно-курортне лікування та його головних завдань
- •4.3.2. Класифікація санаторно-курортних закладів
- •4.3.3. Показання та протипоказання для санаторно-курортного лікування
- •4.3.4. Правила оформлення документів при санаторно-курортному відборі
- •4.3.4.1. Порядок проведення санаторно-курортного відбору і забезпечення громадян путівками для санаторно-курортного лікування
- •4.3.4.2. Правила оформлення «Санаторно-курортної карти» і направлення громадян на санаторно-курортне лікування
- •4.3.4.3. Здійснення програми санаторно-курортного лікування або реабілітації
- •Загальні протипоказання щодо направлення дорослих на санаторно-курортне лікування
- •5. Організація роботи денних і домашніх стаціонарів
- •5.1. Організація роботи денного стаціонару поліклініки
- •5.1.1. Організація лікувально-діагностичного процесу в денних стаціонарах, наступність та послідовність лікувально-діагностичного процесу з іншими підрозділами та лікувальними закладами
- •5.1.2. Медична та соціально-економічна ефективність денних стаціонарів
- •5.2. Організація роботи домашнього стаціонару
- •5.2.1. Основні завдання і загальні показання та протипоказання до лікування в домашніх стаціонарах
- •5.2.2. Режим поведінки хворих і комплекс лікувальних заходів у домашніх стаціонарах
- •5.3. Раціональне харчування
- •5.3.1. Роль раціонального харчування у збереженні та зміцненні здоров’я здорових і хворих
- •5.3.2. Загальні вимоги до раціонального харчування
- •5.3.3. Потреба людини в енергії
- •5.3.4. Роль білків, жирів, вуглеводів, мікроелементів, вітамінів у раціональному харчуванні
- •5.3.5. Вода, водний режим
- •6. Тести до теми «організація позалікарняної допомоги (наступність догоспітального та госпітального етапів)» Модуль № 1
- •7. Відповіді до теми «організація позалікарняної допомоги (наступність догоспітального та госпітального етапів)» Модуль № 1
- •Список використаної літератури
- •Бокова Ірина Валеріївна
5.3.4. Роль білків, жирів, вуглеводів, мікроелементів, вітамінів у раціональному харчуванні
Другий закон раціонального харчування полягає в тому, що необхідно дотримуватися збалансованості між надходячими в організм білками, жирами вуглеводами і вітамінами, мінеральними речовинами і баластними компонентами.
Згідно з цим законом, щоб вести повноцінне життя і зберегти здоров’я, людина потребує в певному – оптимальному – співвідношенні харчових речовин, які містяться в продуктах. Для нормального розвитку людського організму необхідно систематичне надходження в нього близько 70 харчових компонентів, які сам організм людини не синтезує, а отримує тільки з їжею. Така кількість цінних харчових компонентів міститься у різних продуктах харчування: м’ясних, рибних, злакових, овочевих, фруктових, ягідних та ін.
Найбільш поширені форми харчового дисбалансу, як правило, пов’язані з недостатнім споживанням незамінних амінокислот, поліненасичених жирних кислот, вітамінів А, Е, С і групи В, харчових волокон (баластних речовин), деяких мінеральних солей і мікроелементів.
Білки – основа всіх клітин, вони є будівельним матеріалом, а також беруть участь в обміні речовин, у формуванні імунітету, в утворенні деяких сполук, що виконують в організмі складні функції. Білки, на відміну від жирів та вуглеводів, не утворюються з інших речовин, тобто є незамінною частиною їжі. Біологічна цінність різних видів білків обумовлюється їх амінокислотним складом. Із відомих нині 20 амінокислот 8 – незамінні (лізин, триптофан, фенілаланін, лецитин, ізолатицин, валін, треонін, метіонін). Вони не синтезуються в організмі і тому повинні обов’язково надходити з їжею. Багатими на незамінні амінокислоти є білки тваринного походження, що містяться в м’ясі, рибі, яйцях, молочних продуктах. Менш повноцінні білки рослинного походження – круп, бобових, хліба, овочів. Білки тваринного походження повинні складати 55% загальної кількості білка в раціоні, що становить в середньому для дорослої людини 86г на добу. Як нестача, так і надмір білків у їжі негативно позначаються на здоров’ї.
Жири – мають найбільшу енергетичну цінність. Вони необхідні для нормальної діяльності центральної нервової системи, для кращого засвоєння білків, мінеральних речовин, жиророзчинних вітамінів А, D, Е. У середньому людині на добу необхідно 102 г жирів. Добре засвоюються жири молочних продуктів, рослинні, риб’ячий, гірше свинячий, баранячий, яловичий жири. В раціоні людини рослинний жир повинен становити 30% від загального вмісту жирів. Джерелом рослинних жирів є в основному соняшникова, кукурудзяна, соєва та інші олії. Рослинні жири містять поліненасичені жирні кислоти, добову потребу людини в них може задовольнити 10 – 15 г будь-якої олії. Але при термічній обробці корисні властивості олії втрачаються. Жири синтезовані в організмі при надмірному надходженні вуглеводів і білків, з їжею, містять лише насичені жирні кислоти. Надмір насичених жирних кислот часто є причиною порушення обміну жирів і збільшення вмісту холестерину в крові. Холестерин – «винуватець» розвитку атеросклерозу, що в свою чергу призводить до виникнення стенокардії, ішемічної хвороби серця, атеросклеротичного кардіосклерозу, інфаркту міокарда, інсульту. Дослідження свідчить, що люди з вираженими формами атеросклерозу зловживають жирами, цукром, продуктами високої енергетичної цінності, часто переїдають, нерегулярно харчуються.
Дослідження показали, що харчування високоенергетичною їжею, підвищене вживання жирів, надходження в організм великої кількості холестерину сприяють онкологічним захворюванням, розвитку раку.
Вуглеводи – значне джерело енергії, вони задовільняють 50 – 60% добової потреби організму в енергії. Головними постачальниками вуглеводів є продукти рослинного походження: хліб, крупи, макаронні вироби, картопля, овочі, фрукти. За хімічним складом вуглеводи поділяють на прості (глюкоза, фруктоза тощо) і складні (геміцелюлоза, крохмаль, пектини тощо). Слід пам’ятати, що 80% добової потреби людини у вуглеводах необхідно забезпечувати за рахунок складних вуглеводів, 20% – за рахунок простих легкозасвоюваних, надмірне вживання останніх в раціоні може сприяти виникненню ожиріння, цукрового діабету, атеросклерозу. Незасвоювані вуглеводи – грубі харчові волокна, які забезпечують нормальне травлення. Вони створюють відчуття ситості, запобігають запорам, стимулюють жовчовиділення, сприяють виведенню холестерину з організму, нормалізують діяльність корисної мікрофлори кишечника.
Вітаміни майже не синтезуються в організмі, але вони вкрай необхідні для забезпечення його нормальної життєдіяльності. Вітаміни не мають енергетичних і пластичних властивостей, проте без них не можуть відбуватися ані енергетичні, ані пластичні процеси. В організм вітаміни надходять з їжею в дуже малих кількостях.
Відомо більше ніж 30 вітамінів і вітаміноподібних речовин. За здатністю розчинятися в воді і жирах вітаміни поділяють на водорозчинні і жиророзчинні. До водорозчинних належать вітаміни В1 (тіамін), В2 (рибофлавін), В5 (пантотенова кислота), В6 (піридоксин), В9 (фолієва кислота), В12 (ціанокобаламін), РР (ніацин) та ін. Жиророзчинними є вітаміни А (ретинол), D (кальциферол), Е (токофероли) та К (філохінони). Як вітаміноподібні речовини (деякі з них утворюються в організмі) визначають пангамову і параамінобензойну кислоти, холін та ін.
Вітаміни необхідні для синтезу ферментів, вони входять до структури клітинних мембран, виконують дуже важливі функції, що забезпечують тканинний обмін і нормальну життєдіяльність різних органів і систем. Нестача одного або декількох вітамінів сприяє гіповітамінозу або авітамінозу. Особливого значення в наш час надається гіповітамінозним станам; перебігаючи у прихованій формі, вони можуть досить негативно впливати на загальний стан і працездатність людини, знижувати її стійкість до дії несприятливих хімічних, фізичних та інших чинників.
Добова потреба у вітамінах залежить від віку, фізіологічного стану організму, енерговитрат, кліматичних умов та інших чинників.
При захворюваннях, після хірургічних операцій, у разі приймання сульфаніламідних та деяких інших лікарських препаратів, а також у випадку ендокринних розладів потреба у вітамінах, особливо С і групи В, зростає. Основними постачальниками вітамінів є овочі, фрукти і ягоди. Особливо багато аскорбінової кислоти міститься в шипшині (1200 мг на 100 г їстивної частини продукту), чорній смородині (200 мг), апельсинах (60 мг), капусті білокачанній (45 мг), шпинаті (55 мг), полуниці (60 мг). Вітаміни групи Р (рутин, біофлавоноїди) у великій кількості містяться в червоній смородині, вишнях, темнозабарвленій черешні, гранаті, чорноплідній горобині, брусниці, агрусі, айві. Вітамінів групи В і нікотинової кислоти багато в яловичій і свинячій печінці, дріжджях, гречаній крупі, лущеному горосі, зеленому горошку. Включення в харчовий раціон свіжих овочів і фруктів (у вигляді салатів та інших страв) дає змогу протягом року забезпечити потребу організму у вітамінах.
Для збереження аскорбінової кислоти в харчових продуктах велике значення має їх кулінарна обробка. Так, у смаженій і дрібно нарізаній сирій картоплі зберігається 35 % початкової кількості аскорбінової кислоти, у вареній «в мундирі» – 80 %, у супі з кислої капусти безпосередньо після варіння – 50 %, через 6 год – 10 %, у картопляному супі після варіння 50 %, через 6 год лише її сліди. Нагрівання, лужне середовище і доступ кисню прискорюють руйнування аскорбінової кислоти.
Мінеральні речовини. У їжі людини міститься кілька десятків хімічних елементів (кальцій, магній,калій, натрій, фосфор, сірка, хлор, залізо, мідь, кобальт, йод, стронцій, марганець, нікель та ін.). У тканинах і органах кількість їх різна.
Фізіологічне значення мінеральних елементів дуже велике. Вони входять до складу всіх органів і тканин, потрібні для синтезу біологічно активних речовин (гормонів, ферментів тощо), беруть участь у процесах росту, підтримують нормальний електролітний склад крові, осмотичний тиск в організмі. У процесах обміну мінеральні елементи взаємозалежні, тому щоб ці процеси відбувалися нормально, надходження мінеральних елементів має бути достатнім і збалансованим. Недостатнє або незбалансоване надходження мінеральних речовин з їжею або їх дисбаланс при деяких патологічних процесах призводять до серйозних порушень в організмі. З нестачею йоду пов’язані порушення функцій щитоподібної залози, фтору – хвороби зубів (карієс), міді й заліза – порушення синтезу гемоглобіну і кровотворення (анемії) тощо.