Будова: цитоплазматична мембрана еритроцита являє біліпідний шар. До складу мембрани входять білки – спектрин, анкірин та актин, які забезпечують форму еритроцита, його еластичність та пружність. Інтегральний білок – глікофорин А, зовнішня частина якого представлена олігосахаридом, що містить антигенні детермінанти – групи крові АВ0.

Обмін речовин: за відсутності мітохондрій та дихального ланцюга єдиним джерелом АТФ є анаеробний гліколіз. Глюкоза надходить з плазми крові, а назад у плазму переходить лактат. Важлива роль гліколізу в еритроцитах – наявність ферменту дифосфогліцератмутази, яка каталізує утворення 2,3-дифосфогліцерату. АТФ забезпечує роботу Na+-К+-АТФази, яка підтримує високий рівень К+ в еритроцитах, та Са2+-АТФази (виводить Са2+). Активний пентозофосфатний цикл, який постачає НАДФН2, що протидіє гемолізу еритроцитів.

Дихальна функція еритроцитів

1. Процеси, що відбуваються в капілярах легень.

Кисень дифундує з повітря через плазму в еритроцит завдяки різниці парціальних тисків. В еритроцитах кисень реагує з:

Карбгемоглобіном з утворенням оксигемоглобіну та виділенням СО2 в повітря;

Гемоглобіном з утворенням оксигемоглобіну.

Оксигемоглобін забирає калій від калій гідрокарбонату з утворенням КНbО2 та Н2СО3. Останній під впливом карбоангідрази розпадається до води і, СО2, який дифундує в повітря.

2. Процеси, що відбуваються в капілярах тканин.

Вуглекислий газ дифундує з тканин через плазму в еритроцит завдяки різниці парціальних тисків. В еритроциті СО2 взаємодіє з:

Оксигемоглобіном - утворюється карбгемоглобін НbСО2 та кисень, який дифундує в тканини. До 15% СО2 переноситься еритроцитами в складі карбгемоглобіну

водою з утворенням вугільної кислоти. Остання реагує з КНbО2, утворюються К+, НСО3-, ННb та виділяється в тканини кисень. Саме у вигляді НСО3- переноситься більша частина вуглекислого газу еритроцитами.

Білки плазми (сироватки) крові

Уплазмі крові міститься більше 300 різних білків.

Функції білків плазми крові.

∙Транспортна: білки переносять жирні та жовчні кислоти, білірубін, гормони, неорганічні іони, вітаміни та ін.

∙Ферментативна: функція: в крові знаходиться велика кількість ферментів, що надходить з різних органів.

∙Резервна функція: білки при гідролізі розпадаються до амінокислот.

∙Регуляторна функція: білки регулюють в’язкість крові, кислотно-лужну рівновагу, онкотичний тиск.

∙Захисна функція забезпечується імуноглобулінами, білками системи зсіданні крові та системи комплементу.

Синтез білків плазми відбувається переважно в печінці, лише окремі білки синтезуються в інших тканинах. Наприклад, γ-глобуліни синтезуються В-лімфоцитами.

Білки плазми складаються із фракцій альбумінів, глобулінів та фібриногену. Співвідношення альбумінів та глобулінів 1,5-2,3 (альбуміно-глобуліновий коефіцієнт). Його зменшення відмічається при зниженні вмісту альбумінів або при зростанні вмісту глобулінів.

Гіпопротеїнемія – зниження загального білка при станах, що супроводжуються:

∙пригніченням білкового синтезу (захворювання печінки – гепатити, цирози);

∙активацією розпаду тканинних білків (голодування, травми, опіки, пухлини);

∙великими втратами білків (нефротичний синдром);

∙порушенням травлення та всмоктування харчових білків (гастроентерити). Клінічні прояви гіпопротеїнемії – набряки (за рахунок зниження онкотичного тиску).

Гіперпротеїнемія – підвищення загальної кількості білка в плазмі. Розрізняють:

∙відносну гіперпротеїнемію – за рахунок згущення крові при втраті рідини, порушеннях гемодинаміки (поноси, блювота, нецукровий діабет, холера).

∙абсолютну гіперпротеїнемію - при токсичних, інфекційних, паразитарних хворобах (малярія, токсоплазмоз), мієломній хворобі. Зазвичай це гіпергамаглобулінемія.

Характеристика окремих білків плазми крові Альбуміни – прості білки, вміст в крові 40-60г/л. Синтезуються в печінці.

Забезпечують 80% онкотичного тиску плазми. Альбуміни виконують транспортну функцію - транспортують жирні та жовчні кислоти, білірубін, стероїдні гормони, неорганічні іони.

Глобуліни. Беруть участь в транспорті ліпідів, гормонів, вітамінів, іонів металів; зсіданні крові; імунних процесах. Деякі є гострофазовими білками (глікопротеїни). До фракцій глобулінів відносяться: α1-, α2-, β- і γ-глобуліни.

Білки гострої фази.

При запаленні в печінці синтезуються білки гострої фази запалення. По їх рівню в крові судять про виразність запальної реакції, контролюють її динаміку на фоні лікування. Їх концентрація збільшується в перші 24-48 годин і зберігається 7-10 днів. До білків гострої фази відносять С-реативний білок, фібриноген, гаптоглобін, α1-антитрипсин, церулоплазмін.

Патологічні білки Кріоглобулін – білок, що осаджується на дно пробірки при охолодженні. З’являється в

крові при лейкозі, мієломній хворобі, нефрозі, цирозі печінки.

Альфа-фетопротеїн - ембріональний білок, у дорослих з’являється тільки при злоякісних пухлинах, особливо часто при раку печінки (діагностична цінність - більше 90%). Ферменти плазми (сироватки) крові

1.Власні ферменти плазми крові (плазмоспецифічні) – синтезуються головним чином в печінці, в нормі виділяються в плазму крові. До них належать ферменти системи зсідання крові та фібринолізу, комплементу, протеази кінінової та ренін-ангіотензинової систем та ін.

2.Індикаторні (органоспецифічні) ферменти – потрапляють в кров з тканин, де вони

виконують внутрішньоклітинні функції. В нормі в плазмі крові більшість з них визначається в слідових кількостях. До індикаторних ферментів міокарду відносять КФК-МВ (креатинфосфокіназа), АсАТ (аспартатамінотрансфераза), ЛДГ1,2 (лактатдегідрогеназа), печінки - АлАТ (аланінамінотрансфераза), АсАТ, ЛДГ4,5, ЛФ (лужна фосфатаза), ГГТП (γ- глутамілтранспетидаза).

3. Екскреторні ферменти – синтезуються в основному в печінці (лужна фосфатаза, лейцинамінопептидаза) і в нормі виділяються з жовчю. При порушенні виділення екскреторних ферментів з жовчю відбувається зростання їх активності в плазмі крові.

Біохімія нирок і сечоутворення

Нирки - парний орган для підтримання сталості внутрішнього середовища організму та виділення кінцевих продуктів обміну. Вони регулюють водно-сольовий баланс, кислотноосновну рівновагу, виділення азотових шлаків, осмотичний тиск рідин організму, беруть участь у регуляції артеріального тиску і стимулюють еритропоез. Зупинка їх функції несумісна з життям - людина помирає на 46 день після її відключення.

Структурно-функціональні особливості нирок

1. Функціонально-структурна одиниця ниркової тканини - нефрон. Кожна нирка містить до 1 млн. нефронів. До складу нефрону входить мальпігієве тільце, що містить судинний клубочок Шумлянського, оточений капсулою Боумена. Складові нефрону: проксимальні та дистальні звивисті канальці; збірні трубочки; низхідне та висхідне коліна петлі Генле; дистальний сегмент, який складається з товстого висхідного коліна петлі; дистальний звивистий та зв'язувальний канальці. Зв'язувальний каналець з'єднується із збірною трубочкою. Ниркові канальці разом із трубочками пронизують кіркову і мозкову речовини нирок.

Механізм сечоутворення