51. Компроміс та консенсус

Оптимальною психотехнологією управління конфліктами всіх типів можна вважати компроміс і співробітництво за принципом "два в одному".

Компроміс - це стратегія вирішення конфліктів, яку використовують для того, щоб насамперед відновити реальний процес обміну думками, пропозиціями між опонентами з метою вийти на вищий рівень стосунків. З компромісу і почнемо детальний розгляд вказаної психотехнології управління конфліктами.

Компроміс - це шлях взаємних поступок, часткове задоволення інтересів протилежно спрямованих сторін, вид угоди, яка базується на взаємокоригуванні позицій обох сторін з обговорюваної проблеми, що створює базу для пошуку взаємоприйнятної позиції зі спірних питань.

Для досягнення компромісу можна рекомендувати техніку відкритої розмови, яка полягає в тому, щоб:

- заявити, що конфлікт не вигідний сторонам;

- запропонувати припинити конфлікт;

- визнати свої помилки, яких уже припустилися в конфлікті; вони, мабуть, є, і визнати їх для вас неважко;

- зробити поступки опоненту, де це можливо, навіть і в серйозних, але не принципових речах;

- висловлювати побажання про поступки з боку опонента; вони, як правило, стосуються ваших інтересів у конфлікті;

- спокійно, без негативних емоцій обговорити взаємні поступки, за необхідності та можливості - коригувати їх;

- якщо вдалося домовитися, то треба якось зафіксувати, що конфлікт вичерпано, або принаймні він є на такому рівні, коли на нього можна ефективно впливати і скерувати у вигідне для обох сторін русло.

Отже, за допомогою техніки відкритої розмови, як бачимо, вдається досягти компромісу. Однак сам по собі компроміс має суттєві недоліки: суперечки з приводу позиції кожної зі сторін призводять до урізаних угод; створюється підґрунтя для хитрування; можливе погіршення стосунків, позаяк ймовірні загрози, тиск, зрив контактів; за наявності декількох сторін торг ускладнюється.

Таким чином, компроміс необхідний, але тільки як тимчасовий захід, що створює умови для переходу до наступного етапу - інтеграції, коли починає формуватися дух співпраці. Інтеграція відкриває нові можливості для обох сторін щодо взаємовигідної реалізації їх інтересів, коли ніхто ні для кого нічим не жертвує і водночас отримує бажане.

Консенсус – це принцип колегіального ухвалення рішення, що передбачає позитивне вирішення конфлікту на основі погодженої позиції, компромісу, співробітництва. Змістовним антиподом поняттю "консенсус" у конфліктології є поняття "дисенсуалізм" – система відносин людей, стан духовної організації суспільства, що підпорядковується одній із стратегій поведінки у конфлікті – соціальній конфронтації.

Консенсус є рішенням, ухваленим для конфліктуючих сторін, у розробці якого свідомо беруть участь усі учасники процесу. Варто чітко розуміти, що подібна угода може ґрунтуватися лише на стабільній згоді, у якій зацікавлені всі учасники конфлікту. Водночас консенсус як метод вирішення конфліктів передбачає і наявність певних умов:

– предмет суперечки повинен бути надзвичайно складним, а інтереси сторін – значною мірою розбігатися;

– обидві сторони готові розпочати пошук у сфері не схожих раніше інтересів;

– наявність часу для пошуку альтернатив, які можуть задовольнити обидві сторони;

– сторони повинні бути зацікавлені в довгостроковому, а не в тимчасовому вирішенні проблеми.

Застосування технології консенсусу під час управління конфліктами має на меті не тільки мінімізацію його наслідків, але і максимальну корисність для усіх причетних до конфлікту.

Знаходження консенсусу – метод ухвалення такого рішення, яке схвалять усі учасники процесу. Термін "консенсус" зазвичай використовується як для позначення процесу ухвалення рішення, так і для самого вирішення. Отже, рішення-консенсус, невідривно пов'язане із самим процесом. Метод консенсусу застосовується багатьма спільнотами: релігійними (наприклад, квакери), анархістськими організаціями, різноманітними недержавними організаціями і навіть цілими народами (ірокези). В окремих демократичних країнах консенсус є основним методом ухвалення державних рішень.