Поняття особистості. Види та структура
Особистість — інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників Ті розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем. Формування особистості є результатом включеності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму.
Поняттям "індивід" позначається людина як окремий представник людського роду. Він є основою формування особистості. Тобто особистість є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його людських властивостей.
Соціальні властивості особистості є проявом у її поведінці та діяльності соціальних відносин — політичних, економічних, сімейних тощо. Проте кожна людина по-різному відбиває ці відносини. Вони ніби проходять крізь фільтри індивідуальності, утворюючи неповторний синтез соціального та індивідуального.
Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність та характеризується структурою. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо).
Джерелом
активності людини є її потреби —
внутрішній психологічний стан людини,
відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює
активність, стимулює діяльність,
спрямовану на здобуття того, чого не
вистачає. Задовольняючи власні потреби,
людина створює нові умови, які обумовлюють
виникнення нових потреб.
Інтерес —
це конкретна форма усвідомленої потреби,
реальна причина діяльності особистості,
спрямованої на задоволення цієї потреби.
Цінності особистості — це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об'єктів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також засоби їх досягнення. Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку в особистості і поділяються нею. Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації — орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Саме вони, закріплені життєвим досвідом, спрямовують діяльність, регулюють поведінку особистості. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації індивіда. Сформована система ціннісних орієнтацій особистості забезпечує її становлення як активного суб'єкту соціальної діяльності.
Соціальна активність розпочинається з формування у людини стану готовності до діяльності, що виникає внаслідок відображення дійсності, певних її об'єктів у свідомості відповідно до потреб та інтересів особистості, її ціннісних орієнтацій. Цей стан людини, що передує конкретним виявам її активності, називається спрямованістю особистості.
Як
суб'єкт соціальних відносин особистість
характеризується соціальною активністю,
здатністю впливати на оточення, змінюючи
його і себе. Причому активна діяльність
особистості лише тоді є продуктивною,
коли вона узгоджується з культурними
надбаннями суспільства.
У структурі соціальних властивостей людини можна виділити загально соціальні риси, що характеризують її як продукт суспільного розвитку, а також такі властивості, які відображають входження людини до складу певних соціальних спільностей — етнічних, професійних, статевих, вікових тощо. На загал, індивіди, які включені у процеси соціальної взаємодії, наділені безліччю різноманітних властивостей, виявити та дослідити які практично неможливо. Отже, коли мова йде про особистість як члена суспільства, якоїсь спільноти, мають на увазі не властивості окремих людей, а соціальні типи особистостей.
Соціальний тип особистості — певний фіксований набір суттєвих, таких, що повторюються, соціальних властивостей особистості, що виявляються у її свідомості та поведінці. Як вже підкреслювалось, прояви індивідуального в людині опосередковуються соціальним. Разом з тим, індивідуальність людини не розчиняється у соціальному, роблячи її унікальною, неповторною. Типові, відносно стійкі, такі, що повторюються, поєднання соціальних та індивідуальних властивостей особистостей, які знаходяться у конкретних умовах життєдіяльності, дозволяють виявити основу для типологізації особистостей.
Якщо соціальне в людині домінує над індивідуальним, формується демократичний тип особистості. Якщо ж, навпаки, індивідуальне переважає соціальне, формується особистість авторитарного типу. Толерантний тип особистості (для якого характерне терпиме ставлення до думок, поглядів, ідей, вірувань тощо, які не збігаються з власними) і конформний тип (пристосування особистості до пануючих думок, поглядів, ідеалів, стандартів поведінки тощо) формуються внаслідок самодетермінації процесу розвитку особистості.
Соціологія особистості оперує поняттями ідеального, базисного та реального (модального) типів особистості.
Якщо перші два типи особистості описуються теоретично, виділяються досить умовно, то реальний тип конструюється на основі результатів конкретних соціологічних досліджень.
Відомий український соціолог Є. Головата враховуючи особливості розвитку нашого суспільства протягом 70-х pp. після більшовицької революції 1917 р. і останнього десятиріччя XX ст., запропонувала соціально-історично типологію особистості з трьома головними типами:
Перший
тип характеризується духовною обмеженістю
та інстинктивним потягом достадності.
Другий
тип виник у часи застою, коли відбувався
процес відокремлення особистості від
держави, політичної системи, її роздвоєння.
Третій, або "перехідний" тип особистості характерний для сьогодення. Йому властиві такі риси:
• недовіра будь-якій владі;
• потяг до релігії;
• відмова від політичного життя;
• роздвоєння свідомості тощо.
Проблема діагностики властивостей конкретної особистості набула за останній час актуальності. Методи соціально-психологічної діагностики активно використовуються у профорієнтаційній роботі та в процесі професійного добору персоналу.