Форми державного правління та форми державного устрою
Основні форми адміністративно-територіального устрою в сучасному світі – це конфедерація, федерація і унітарна держави.
Конфедерація – союз держав для вирішення певних проблем (військових, економічних, політичних). Це нестійка форма державності, вона або перетворюється на федерацію, або розпадається. Конфедерації мали місце в США (1776-1787), Швейцарії (1791-1848), Німеччини (1815-1867), Сенегамбії (1982-1989).
Федерація – це союзна держава, територіальні частини якої наділені політичною автономією. Кожен суб’єкт федерації (штат, земля, кантон, республіка) має право приймати свою Конституцію і закони, створювати органи законодавчої, виконавчої і судової влади, вводити своє громадянство. Відновини між федеральними органами влади і органами влади суб’єктів федерації регулюються загальнодержавною (союзною) Конституцією. Федерації формуються на територіальній (США, Німеччина), національній (СРСР, Чехословаччина), а також змішаній (Російська федерація) основі.
Унітарною є держава, внутрішній територіальний поділ якої має виключно адміністративний характер. Такі держави мають єдину Конституцію, єдину правову і судову системи, єдину систему управління, єдине громадянство.
Виділяють дві основні форми правління – монархія і республіка. Термін «монархія» грецького походження і означає єдиновладдя.
Монархія - це форма правління, за якої влада голови держави (монарха) передається у спадок, здійснюється безстроково і не залежить від волі населення. Розрізняють такі різновиди монархії: Абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Оман, Катар, Бутан, Об’єднані Арабські Емірати, Бруней, Ватикан) характеризується єдиновладдям монарха. Він сам видає закони, призначає уряд, вершить вищий суд. На сьогодні абсолютна монархія збереглася лише в декількох країнах. У дуалістичній монархії (Йорданія, Кувейт) за монархом залишається право формувати уряд, в той час як населення отримує можливість обрати парламент для видання законів.
Парламентська монархія (Великобританія, Японія, Швеція, Іспанія, Австралія, Нідерланди, Люксембург, Нова Зеландія тощо) – це така форма правління, за якої влада монарха обмежена представницькими функціями, у той час як уряд формується парламентом з представників парламентської більшості й несе відповідальність вже не перед монархом, а перед парламентом.
Республіка (від лат. res publica – спільна справа) – це така форма правління, за якої голова держави обирається населенням, здійснює владні повноваження протягом певного терміну і несе відповідальність перед виборцями. Залежно від способу формування і взаємодії гілок влади розрізняють три основні різновиди республіки – президентську, парламентську і змішану.
Президентська республіка характеризується наступними ознаками: всенародне обрання президента; президент – голова держави і одночасно голова виконавчої влади (як правило, посада прем’єр-міністра відсутня); реалізується найжорсткіший варіант принципу розділення гілок влади. Класичною президентською республікою є США. Ця форма правління поширена в країнах Латинської Америки, деяких країнах Азії та Африки.
Парламентська республіка характеризується наступними ознаками: верховна влада належить парламенту, який обирається громадянами країни; голова держави обирається парламентом і має символічні права; уряд формується парламентом з представників партії або коаліції парламентської більшості; голова уряду (прем’єр-міністр) – лідер партії парламентської більшості, призначається президентом і є основною дійовою особою політичного життя країни; уряд несе політичну відповідальність перед парламентом. Парламентськими республіками є Німеччина, Італія, Індія, Туреччина, Угорщина, Ізраїль, Чехія, Словаччина, Швейцарія тощо. Змішані республіки поєднують в собі ознаки як президентської, так і парламентської республік. Їх головна ознака – участь і голови держави, і парламенту у процесі формування уряду, а також подвійна відповідальність уряду перед головою держави і перед парламентом. Подібна система існує у Франції, Португалії, Фінляндії, Польщі, Болгарії, Словенії, Україні, Росії та ін. Ця форма правління ефективна за умови, що президент, парламентська більшість і уряд дотримуються однієї політичної орієнтації.