14. Держава як основний елемент політичної системи

До структури політичної системи суспільства входять різні організації. До суто політичних організацій належать: держава, всі політичні партії, окремі громадські організації, їх характерна ознака — прямий зв'язок з політикою, а безпосереднім завданням їх створення і функціонування є досягнення певної політичної мети, яка обов'язково закріплюється у статутах і полягає у формуванні та здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики на різних етапах розвитку суспільства, у політичному та ідеологічному впливі на різні соціальні групи, у реалізації політичних інтересів панівних кіл чи суспільства у цілому.

Держава є організацією безпосередньо політичного владарювання. Всі інші організації, що входять у політичну систему суспільства, беруть участь у здійсненні влади опосередковано, через державу, застосовуючи різні форми співробітництва з нею.

Держава як елемент політичної системи має ряд особливостей:

1. Вона — єдина політична організація, влада якої поширюється у межах територіальних кордонів держави.

2. Вона виступає як єдиний офіційний представник всього суспільства, що об'єднується нею за ознакою громадянства.

3. Вона — єдиний носій суверенітету, тобто тільки держава має верховенство щодо всіх інших влад усередині країни і є незалежною від будь-якої іншої іноземної влади.

4. Вона має монопольне право на правотворчість, видаючи закони та підзаконні акти, обов'язкові для виконання всіма органами, підприємствами, організаціями, посадовими та фізичними особами.

5. Вона координує основні сторони життя суспільства.

6. Вона — єдина у політичній системі організація, яка наділена правоохоронними органами.

7. Тільки вона має збройні сили і органи безпеки.

8. Лише вона має легальну можливість застосування методів примусу щодо населення з метою захисту конституційного устрою, державної цілісності, захисту прав та законних інтересів громадян.

9. Держава наділена єдністю законодавчих, управлінських і контрольних функцій.

10. Вона має систему примусового оподаткування, обов'язкових платежів, що забезпечують її економічну самостійність.

Основним компонентом політичної системи є держава, якій належить особливе місце в політичному житті суспільства. Саме держава є головним носієм політичної влади, головним знаряддям реалізації класових інтересів, головним суб'єктом і водночас головним об'єктом політичної діяльності та політичних відносин у суспільстві .

Найвища функція держави — забезпечення прав і свобод громадян, створення гарантій і умов для вільної діяльності людей.

Держава є основним носієм політичної влади. Держава, виступаючи від імені суспільства:

- видає закони та слідкує за їх виконанням

- має право нав’язувати свою волю за допомогою армії, судів...

- збирає податки

- проводить внутрішню (економічну, соціальну, виховну) та зовнішню політику

- охороняє свої кордони

Функції держави:

Місце і роль держави в політичній системі суспільства розкривається в його функціях. Традиційно їх ділять на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх відносяться такі:

Економічна - захист існуючого способу виробництва, регулювання через правові механізми взаємовідносин між суб'єктами ринку, стабілізація економіки і створення стимулів для економічного росту, регулювання "природних" монополій (зв'язок, енергетика). Питання про межі державного втручання в економічну сферу є одним з найскладніших у сучасній теорії і практиці. З одного боку, повну неспроможність показала практика прямого директивного втручання держави в економіку (СРСР). З іншого - стихійність і непередбачуваність робить небезпечним для суспільства і абсолютно вільний ринок. Сучасна держава повинна використовувати правові й економічні важелі (податки, пільги, кредити) для регулювання економічних процесів.

Соціальна - задоволення потреб людей в роботі, житлі, підтримці здоров'я, надання соціальних гарантій соціально незахищеним групам населення (молоді, пенсіонерам, безробітним, сиротам, інвалідам, багатодітним сім'ям тощо). Держава цією функцією коригує негативні наслідки ринкової конкуренції, регулює нерівність в доходах.

Правова - забезпечення законності і правопорядку.

Політична - забезпечення політичної стабільності, вироблення політичного курсу, що відповідає потребам максимально широких верств населення або потребам підтримки політичного панування класу власника.

Освітня і культурно-виховна - ці функції спрямовані на формування умов для отримання загальнодоступної загальної і середньої професійної освіти, а також умов для задоволення культурних потреб населення.

Екологічна - охорона природного середовища.

До зовнішніх функцій належать такі:захист інтересів держави; забезпечення оборони країни; розвиток співробітництва і інтеграції з іншими країнами.

На сучасному етапі можна виділити такі функції держави:

1. Захист суспільного ладу.

2. Запобігання й усунення соціально небезпечних конфліктів

3. Регулювання економічних та інших суспільних відносин

4. Здійснення єдиної для країни внутрішньої політики як системи її конкретних виявів – соціальної, економічної, фінансової, наукової, культурної, освітньої, та іншої політики

5. Зовнішньополітична функція захисту інтересів країни

6. Функція оборони країни

7. Співробітництво з іншими народами та ін.

Забезпечуючи всі ці функції держава є стрижнем політичної системи суспільства, йй незамінним атрибутом.

Тільки держава як головний інститут влади володіє правом на суверенність, тобто верховенство всередині країни, та на зовнішню незалежність. Таке становище державної влади в суспільстві випливає, по-перше, з того, що вона володіє таким засобом охорони влади, як державний апарат і, по-друге, реалізує свою волю в нормах права. Специфічна ознака державної влади виявляється в існуванні спеціальних державних службовців, у функціонуванні армії, адміністрації, судів, служби безпеки тощо. Держава — це всеосяжна організація в суспільстві і його офіційний представник. Саме держава володіє виключним правом на нав'язування своєї волі за допомогою апарату насильства — армії, поліції, служби безпеки тощо.

Ознаки держави

Держава має свої специфічні риси, які відрізняють її від усіх інших форм об'єднання людей (роду, сім'ї), інститутів і організацій (партій, рухів тощо).

1. Відділення публічної влади від суспільства, її неспівпадання з усім населенням, поява прошарку професійних управлінців. Це відрізняє державу від родоплемінної організації, заснованої на принципах самоуправління. Здійснення публічної влади вимагає певної організації - спеціального апарату (чиновників, суддів, армії тощо). Сучасна держава поєднує професійний апарат управління з представницькою системою, яка формується через вибори.

2. Територіальний поділ населення. Закони і повноваження державних органів поширюються на людей, які проживають у контурі кордонів державної території, держава будується на основі територіальної спільності людей, а не за принципами кровнородинних зв'язків або релігійними принципами, правда, в історії були приклади, коли кордони держави не були чітко визначені, наприклад, кочова імперія, створена Чингізханом.

3. Суверенітет. Це така властивість державної влади, яка виражається в її верховенстві і незалежності стосовно будь-яких інших влад всередині країни, а також у сфері міждержавних відносин. Виділяють внутрішній суверенітет, що означає право влади приймати або змінювати закони, обов'язкові для всього населення, і зовнішній суверенітет (в контексті міжнародних відносин), який передбачає свободу держави від контролю ззовні.

4. Монополія на легальне застосування сили, фізичний примус. Діапазон державного примусу простягається від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Для виконання функцій примусу у держави є спеціальні засоби (зброя, тюрми тощо), а також органи - армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

5. Монопольне право на стягнення податків і зборів з населення. Податки необхідні для утримання апарату управління і для матеріального забезпечення державної політики.

6. Організація суспільного життя на правових засадах. Без права, законодавства держава не в стані ефективно керувати суспільством, забезпечувати безумовну реалізацію рішень, що приймаються. В будь-якому сучасному суспільстві є багато суб'єктів влади (сім'я, церква, партії тощо), однак, вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх громадян, організацій і установ, є держава. Лише їй належить право на видання законів і норм, що мають загальнообов'язковий характер.

7. Претензія на представництво суспільства в цілому і захист загальних інтересів і спільного блага. Ніяка інша організація не може представляти і захищати всіх громадян і не володіє для цього необхідними засобами.

Структура держави — система органів і установ, які виконують внутрішні й зовнішні функції держави.

Вона охоплює:

— органи державної влади, які поділяються на представницькі, як правило, законодавчі(парламент);

— органи державного управління, тобто виконавчо-розпорядчі (система міністерств, відомств, адміністративні установи на місцях);

— президента як главу держави, який в керівництві державою безпосередньо взаємодіє з представницькими та виконавчо-розпорядчими органами;

— органи правосуддя, покликані забезпечити торжество законів у державі;

— контрольно-наглядові органи, до яких належать прокуратура, різноманітні контрольні відомства;

— органи охорони громадського порядку (міліція, поліція) та органи державної безпеки.

Важливе місце в структурі держави посідають збройні сили, а також надзвичайні органи, які створюються в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо) на певний час. Компетенція і повноваження надзвичайних органів зумовлюються конкретними цілями і завданнями, задля яких вони створюються. Складовою системи державних органів є виправні заклади тощо.