Типологія партійних систем
Партійна система — це об’єднання, спільність взаємозалежних політичних партій, що прагнуть до встановлення, утримання та здійснення влади. Партійні системи є своєрідними механізмами конкуренції та взаємодії партій у боротьбі за владу та її практичне використання. Партійні системи відображають стійкі зв’язки у відносинах політичних партій між собою, а також з державою та іншими політичними інститутами та владними структурами. Природно, що у формуванні партійних систем найбільшу роль відіграють соціальна структура суспільства, чинне законодавство (насамперед виборчі закони), соціально-культурні умови та традиції, наявність конкуруючих у боротьбі за владу угруповань.
У країнах Заходу існують однопартійні, двопартійні, «двополовинні» та багатопартійні системи.
Основоположною ознакою однопартійної системи є монополія однієї партії на владу. Подібні системи можуть існувати при тоталітарних та авторитарних режимах. Однопартійні системи можуть бути як реально однопартійними (існує й править одна пар- тія), так і формально однопартійними (незважаючи на існування кількох партій, владу контролює одна партія-гегемон). Така система існує в сучасній КНР, де поряд з правлячою Комуністичною партією Китаю є ще вісім.
Двопартійна система характеризується постійною конкуренцією між двома основними партіями (реально політичних партій у країні може бути більше). Саме дві основні партії здійснюють вирішальний вплив на виборців. Прикладом може бути партійна система США та Великобританії.
Визначаючи характер двопартійної системи, слід згадати й варіант системи «двох з половиною партій»: у країні існують дві впливові партії, які вимушено вступають у коаліцію з невеликими партіями з метою створення парламентської більшості та формування уряду.
Багатопартійна система відрізняється політичною конкуренцією кількох партій. Якщо жодна з них не може самостійно утримувати владу, то виникає необхідність міжпартійної інтеграції як для формування уряду, так і для внутрішньої парламентської діяльності. Залежно від кількості партій виокремлюють партійні системи поміркованого плюралізму (від трьох до п’яти партій) і крайнього (шість і більше).
Проте кількісний критерій не завжди дає змогу правильно оцінити тип партійної системи. Дж. Сарторі взагалі відкинув потрійну класифікацію партійних систем і запропонував поділити їх на однопартійні, гегемоністські, партійного домінування, поміркованого плюралізму, поляризованого плюралізму та атомізовані. На його думку, існує ціла низка партійних систем, що лежать між полюсами однопартійної (моноідеологічної) та атомізованої (ідеологічно поляризованої) систем. Проміжні системи (з партією-гегемоном, домінуючою партією, двопартійні, обмеженого плюралізму, радикального плюралізму) відображають різноманітні стадії й варіанти ідеологічних взаємовпливів, що супроводжують діяльність однієї або кількох партій. Однак і ця класифікація має слабкі сторони, зокрема недостатньо враховує відмінності політичного ладу тієї чи іншої країни.
Виокремлюють альтернативні та неальтернативні партійні системи.
Альтернативну систему, у якій принаймні один колектив політиків є організованим у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що править у даний час. У межах альтернативної системи розглядаються: система багатопартійної роздробленості, у якій жодна політична партія чи стійка група політичних партій не мають явного домінування, а влада здійснюється коаліціями, що змінюються за складом; двоблокова система, у якій існує кілька політичних партій, що утворюють пару блоків-суперників; двопартійна система, у якій хоча й існують більш дрібні політичні партії, але справжнє суперництво за владу відбувається між двома найбільш впливовими політичними партіями (система партійного домінування). Неальтернативні системи, у яких або конституційні принципи, або фактичне співвідношення сил призводить до відсутності справжнього суперництва між політичними партіями. У її межах можуть мати місце однопартійна, гегемоністська або атомізована партійні системи в різних варіантах. Об’єктивною умовою демократизації політичної системи вважають багатопартійність суспільства загалом, хоча не кожна багатопартійна система є справді демократичною. Щоб політичні партії реально впливали на демократизацію суспільства, вони повинні мати найтісніші зв’язки й виражати інтереси якомога більшої частини соціальних груп, а партії, що фактично перебувають при владі, — більшості всього населення. Багатопартійність — це напрацьована людською цивілізацією форма суспільного управління, за якої боротьба кількох партій за державну владу є механізмом використання розбіжності інтересів з метою загально-суспільного прогресу. Характерними рисами багатопартійності є: безперервний моніторинг думок, інтересів та їх реальна гармонізація; визнання легітимності демократичного ладу, який відповідає принципу волевиявлення народу; можливість вибору суспільних сил, партій, лідерів, здатних реалізувати цілі розвитку, важливі для більшості населення; чергування партій при владі, яке унеможливлює їх переродження або тривалу стагнацію. За наявності в країні багатопартійності можуть утворюватись різноманітні коаліції та блоки.