Партійна система України
До 2014 року в Україні функціонувала жорстко централізована політична система з дуалізмом виконавчої гілки влади та нечітким розподілом обов’язків на місцевому рівні. У рамках цієї системи «переможець отримував усе». Децентралізація, що триває з 2014 року, ставить на меті зменшити вплив центральної влади й передати відповідальність за повсякденні питання життя громадян обраній місцевій владі. Це має зробити більш відповідальними не лише місцевих чиновників, але й громадян, і таким чином сприяти демократичному розвитку України.
В Україні продовжує діяти змішана виборча система: 225 народних депутатів обиратимуть за партійними списками та 199 – на одномандатних округах. Багато партій є лише порожніми «ліцензіями», які можуть бути куплені зацікавленими особами.
Так, на 1 січня 2019 року в Україні було зареєстровано 352 партії, хоча лише 3.5% українців (або близько 1.2 мільйона людей старших 18 років) були членами якоїсь політичної партії. Із 29 партій, які брали участь в останніх виборах у листопаді 2014 року, лише 6 пройшли до парламенту.
Демократичні принципи проведення виборів
обов'язковість
періодичність
альтернативність
загальність виборчого права
обмеження загального виборчого права (ценз)
віковий
осідлості
громадянства
майновий
статі
соціальний
політичний
грамотності
моральний
5.рівні права кандидатів
6.дотримання закону на всіх етапах проведення 7.вільне волевиявлення
8. гарантія таємниці голосування
9. прозорість
Стадії виборчого процесу
1. Оголошення дати виборів 2. Реєстрація виборців 3. Встановлення виборчих округів та створення виборчих дільниць 4. Створення виборчих органів 5. Висування кандидатів 6. Реєстрація кандидатів 7. Передвиборча агітація 8. Проведення процедури голосування 9. Попередній підрахунок голосів 10. Розгляд скарг 11. Кінцеве визначення і опублікування результатів 12. Введення на посаду
Мажоритарна виборча система
Найпростішою і найпоширенішою є мажоритарна виборча система. За такої системи переможцем на виборах вважається той кандидат, який набрав більшість голосів (звідси походить і назва: франц. majorite, англ. majority — більшість). Ця більшість може бути абсолютною або відносною, залежно від чого розрізняють мажоритарні системи абсолютної і відносної більшості. За мажоритарної системи абсолютної більшості переможцем вважається той кандидат, який набрав не менше, ніж 50 відсотків плюс один голос усіх голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. У тому разі, коли жоден кандидат не набирає абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур виборів, у якому беруть участь лише ті два кандидати, що зібрали у першому турі найбільшу кількість голосів. У другому турі переможцем вважається той кандидат, який набрав відносну більшість голосів, тобто більше, ніж його суперник. За мажоритарної системи відносної більшості перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж решта кандидатів, кожен окремо.
За мажоритарною системою вибори можуть проводитись як в одномандатних, так і в багатомандатних виборчих округах. При одномандатних округах територія країни поділяється на таку кількість виборчих округів, що збігається з числом членів парламенту, яких обирають. Від кожного округу обирається по одному депутату, який отримав на виборах більшість голосів. При багатомандатних округах кількість виборчих округів збігається з кількістю адміністративно-територіальних одиниць країни. У цьому разі в кожному окрузі обирають кількох депутатів, а виборці в різних країнах мають або один голос, або декілька. В Японії, наприклад, при виборах депутатів нижньої палати парламенту виборець має більше одного голосу, але менше, ніж потрібно обрати депутатів.
Різновидом багатомандатної системи є преференційна система (від лат. praefero — волію, вважаю за краще), коли виборець виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден з них не отримує абсолютної більшості «перших місць», то із списку кандидатів під час підрахунків поступово вилучаються ті, хто набрав найменше цих місць. їхні «перші місця» перерозподіляються серед інших кандидатів доти, доки необхідна кількість кандидатів не набере абсолютної більшості голосів. Ця система досить складна і на практиці використовується рідко. Той чи інший різновид мажоритарної виборчої системи діє у США, Канаді, Великобританії, Франції, Японії, Австралії, Новій Зеландії, Південно-Африканській Республіці, Індії, багатьох інших країнах.
Один з головних недоліків системи - нерезультативність підсумків голосування, коли жоден з кандидатів не набирає необхідної кількості голосів. У таких випадках зазвичай проводиться другий тур голосування, для участі у якому, як правило, допускаються тільки два кандидати, що зібрали найбільшу кількість голосів у першому турі. У ряді країн передбачено, що для перемоги у другому турі кандидатові досить отримати відносну більшість.
Найпоширенішим є повторне голосування, яке проводиться по двох кандидатах, які набрали найбільшу кількість голосів (як правило, за такою схемою проходять вибори президента, наприклад, у Польщі). У деяких країнах у другому турі беруть участь всі кандидати, які отримали встановлену законом відсоток голосів (при виборах депутатів парламенту, наприклад Франції, він становить 12,5%).
Особливістю даної виборчої системи є вимога обов'язкового кворуму, без якого вибори визнаються такими, що не відбулися. Як правило, обов'язковою вважається явка 50% виборців (вибори президента), рідше - 25% або інша кількість голосів.
Позитивною рисою цього різновиду мажоритарної системи, у порівнянні з мажоритарною відносної, є те, що перемагає кандидат, підтриманий реальним (представницьким) більшістю виборців.
Загалом мажоритарна система абсолютної більшості являє собою досить заплутану і громіздку систему, яка вимагає збільшення державних видатків на проведення виборів. Крім того, при її використанні значна частина голосів виборців пропадає, оскільки кандидати, за яких подало свої голоси меншість, не вважаються обраними.