
- •Політика як сфера суспільної діяльності і суб’єкт досліджень
- •Об’єкти та суб’єкти політичних відносин
- •Політика як мистецтво
- •Політологія як наука, її місце в системі гуманітарних наук
- •Функції політології як науки
- •Політика як специфічна діяльність людей, її зміст та рівні
- •Основні види політичної діяльності
- •Влада як явище суспільного життя, основні підходи до її тлумачення
- •Типи та види влади в суспільстві
- •Основні концепції природи влади
- •Прицип поділу влади
- •Політична влада як одна з важливих сфер влади в суспільстві, її об`єкти й суб`єкти
- •Варіації влади, поняття сильної влади в суспільстві
- •Держава як основний елемент політичної системи
- •Форми державного правління та форми державного устрою
- •Монархія як форма правління
- •Особливості інституту монархії в сучасних умовах
- •Відмінність парламентської монархії від абсолютної
- •Республіка як форма правління
- •Відмінність президентської республіки від парламентської
- •Особливості парламентсько – президентської форми республіки
- •Унітарна держава як форма державного устрою
- •Федерація : ознаки та принципи організації
- •Основні функції держави
- •Передумови виникнення політичних партій
- •Ознаки та функції політичних партій
- •Класифікація політичних партій
- •Типологія партійних систем
- •Партійна система України
- •Стадії виборчого процесу
- •Мажоритарна виборча система
- •Пропорційна виборча система
- •Змішана виборча система
- •Демократичний політичний режим та його характеристика
- •В економічній сфері:
- •В політичній сфері:
- •В ідеологічній сфері:
- •Поняття суспільства та його соціальна структура
- •Поняття соціального інституту
- •Основні етапи розвитку суспільства
- •Наука про суспільство : основні етапи розвитку
- •Соціальні теорії Стародавнього світу
- •Соціологія як наука, її виникнення та функції
- •Соціальні теорії епохи Просвітництва
- •Соціальний дарвінізм, позитивізм, марксизм та інші соціальні течії хіх ст..
- •Традиційне суспільство та етапи його розвитку
- •Поняття цивілізації
- •Поняття особистості. Види та структура
- •Соціалізація особистості, її стадії
- •Соціальний конфлікт, його види та стадії протікання
- •Причини виникнення конфлікту та шляхи його завершення
- •Компроміс та консенсус
- •Етно-національнй конфлікт та його особливості
- •Теорії соціальних ролей та конфлікт
- •Ядро особистості та соціально-психологічні причини конфлікту
- •Соціальні теорії праці та управління
- •Соціологія бідності
- •Молодь як соціально-демографічна група
- •Соціальна молодіжна політика та її особливості
Компроміс та консенсус
Оптимальною психотехнологією управління конфліктами всіх типів можна вважати компроміс і співробітництво за принципом "два в одному".
Компроміс - це стратегія вирішення конфліктів, яку використовують для того, щоб насамперед відновити реальний процес обміну думками, пропозиціями між опонентами з метою вийти на вищий рівень стосунків. З компромісу і почнемо детальний розгляд вказаної психотехнології управління конфліктами.
Компроміс - це шлях взаємних поступок, часткове задоволення інтересів протилежно спрямованих сторін, вид угоди, яка базується на взаємокоригуванні позицій обох сторін з обговорюваної проблеми, що створює базу для пошуку взаємоприйнятної позиції зі спірних питань.
Для досягнення компромісу можна рекомендувати техніку відкритої розмови, яка полягає в тому, щоб:
- заявити, що конфлікт не вигідний сторонам;
- запропонувати припинити конфлікт;
- визнати свої помилки, яких уже припустилися в конфлікті; вони, мабуть, є, і визнати їх для вас неважко;
- зробити поступки опоненту, де це можливо, навіть і в серйозних, але не принципових речах;
- висловлювати побажання про поступки з боку опонента; вони, як правило, стосуються ваших інтересів у конфлікті;
- спокійно, без негативних емоцій обговорити взаємні поступки, за необхідності та можливості - коригувати їх;
- якщо вдалося домовитися, то треба якось зафіксувати, що конфлікт вичерпано, або принаймні він є на такому рівні, коли на нього можна ефективно впливати і скерувати у вигідне для обох сторін русло.
Отже, за допомогою техніки відкритої розмови, як бачимо, вдається досягти компромісу. Однак сам по собі компроміс має суттєві недоліки: суперечки з приводу позиції кожної зі сторін призводять до урізаних угод; створюється підґрунтя для хитрування; можливе погіршення стосунків, позаяк ймовірні загрози, тиск, зрив контактів; за наявності декількох сторін торг ускладнюється.
Таким чином, компроміс необхідний, але тільки як тимчасовий захід, що створює умови для переходу до наступного етапу - інтеграції, коли починає формуватися дух співпраці. Інтеграція відкриває нові можливості для обох сторін щодо взаємовигідної реалізації їх інтересів, коли ніхто ні для кого нічим не жертвує і водночас отримує бажане.
Консенсус – це принцип колегіального ухвалення рішення, що передбачає позитивне вирішення конфлікту на основі погодженої позиції, компромісу, співробітництва. Змістовним антиподом поняттю "консенсус" у конфліктології є поняття "дисенсуалізм" – система відносин людей, стан духовної організації суспільства, що підпорядковується одній із стратегій поведінки у конфлікті – соціальній конфронтації.
Консенсус є рішенням, ухваленим для конфліктуючих сторін, у розробці якого свідомо беруть участь усі учасники процесу. Варто чітко розуміти, що подібна угода може ґрунтуватися лише на стабільній згоді, у якій зацікавлені всі учасники конфлікту. Водночас консенсус як метод вирішення конфліктів передбачає і наявність певних умов:
– предмет суперечки повинен бути надзвичайно складним, а інтереси сторін – значною мірою розбігатися;
– обидві сторони готові розпочати пошук у сфері не схожих раніше інтересів;
– наявність часу для пошуку альтернатив, які можуть задовольнити обидві сторони;
– сторони повинні бути зацікавлені в довгостроковому, а не в тимчасовому вирішенні проблеми.
Застосування технології консенсусу під час управління конфліктами має на меті не тільки мінімізацію його наслідків, але і максимальну корисність для усіх причетних до конфлікту.
Знаходження консенсусу – метод ухвалення такого рішення, яке схвалять усі учасники процесу. Термін "консенсус" зазвичай використовується як для позначення процесу ухвалення рішення, так і для самого вирішення. Отже, рішення-консенсус, невідривно пов'язане із самим процесом. Метод консенсусу застосовується багатьма спільнотами: релігійними (наприклад, квакери), анархістськими організаціями, різноманітними недержавними організаціями і навіть цілими народами (ірокези). В окремих демократичних країнах консенсус є основним методом ухвалення державних рішень.