1. Політика як сфера суспільної діяльності і суб’єкт досліджень

Суспільство представляє собою сукупність різноманітних сфер його життєдіяльності. Різні соціально-гуманітарні та природничі науки досліджують окремі сфери життєдіяльності, які співвідносяться з їх предметом дослідження. Політична наука вивчає процеси, які відбуваються саме в сфері політичній.

Термін «політика» слід розуміти як специфічну діяльність великих соціальних груп, пов'язану із встановленням і функціонуванням політичної влади з метою реалізації їхніх інтересів і потреб.

Її виникнення було зумовлене низкою об’єктивних чинників у різних сферах суспільного життя, але насамперед – у сфері виробництва та сфері економічних відносин. Вона виникає в період переходу від первіснообщинного життя суспільства до цивілізації (цивілізація – державний рівень ступеня розвитку суспільства).

З розвитком людства відносини між людьми дедалі ускладнюються, це пов'язано з:

1) появою приватної власності, внаслідок чого поглиблюється протилежність інтересів людей;

2) посиленням майнового розшарування суспільства;

3) виникненням різних соціальних груп;

4) зростанням як взаємозв'язків між людьми, так і розбіжностей між ними;

5) виникненням окремих конфліктів і суперечностей між людьми.

Відтак, виникає потреба в новій організації суспільства. Формування цієї нової організації пов'язане з розробкою особливих правил, норм, настанов, законів, спрямованих на регулювання відносин між людьми, а також зі створенням відповідних органів і інститутів, які б забезпечували виконання цих правил, норм, законів і регламентували поведінку людей у суспільстві. Публічна влада – специфічний різновид суспільної влади, основна ознака держави, якою вона відрізняється від докласової родової організації; має такі особливості:

1. відмежована від діяльності населення;

2. утримується людьми-професіоналами;

3. має речові придатки – суд, тюрми, колонії інші примусові структури.

Так відбувається становлення публічної влади, головним органом здійснення якої стає держава. Діяльність держави завжди мала на меті примирення сторін, які сперечаються та забезпечення умов для виживання суспільства загалом. Одночасно деякі соціальні прошарки суспільства прагнули мати можливість здійснювати контроль за державою, а також використовувати її для забезпечення власних інтересів. Політика виникла з необхідністю реалізації таких інтересів певних соціальних груп, які не могли вирішити свої питання без втручання в діяльність інститутів державної влади. За таких умов зусилля соціальних груп, класів спрямовувалися на завоювання, утримання та використання державної влади.

На цьому рівні розвитку суспільства індивіди перестають бути членами роду, носіями його рис, а стають громадянами, життєдіяльність яких віднині здійснюється в межах розроблених суспільством норм, законів і під контролем суспільства, насамперед – держави. Місце колишніх кровно-родинних зв'язків і відносин займають якісно нові відносини, як їх назвали, політичні, які активно впливають на всі інші.

Отже:

1. політика виникла як результат об'єктивно зумовленого суспільного поділу праці, виникнення приватної власності;

2. політика виникла як сфера суспільних відносин, що забезпечує погодження, регулювання і реалізацію інтересів людей за допомогою влади.

Діяльність держави як усередині країни, так і за її межами з цього часу почала визначатися поняттям «політика». Уже набагато пізніше, під час бурхливого розвитку демократичних процесів, коли з'явилися нації, а згодом – політичні партії та масові суспільні організації, кожна з яких виражала інтереси та настрої багатьох людей, політика набуває нового змісту.

Політика – особлива сфера діяльності між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Політика передбачає:

1. регулювання взаємовідносин людей;

2. розробку правил функціонування суспільства;

3. управління і контроль за соціальними процесами;

4. владу політиків і боротьбу за неї, між ними.

Політика не одне століття знаходиться у центрі уваги дослідників, які по-різному трактують джерела політики, причини її виникнення та розвитку, суті. Найбільш розповсюдженими є:

1) теологічна концепція (формується в І тисячолітті до н.е.) зводиться до божественного трактування політики. Її джерелом і регулятором є Бог, а людина – лише виконавець Божої волі й тому не повинна втручатися у політичний процес; 2) натуралістичний підхід (концепція) ставить у центр природні чинники розвитку політики, а саме: природне середовище, географічне розташування країни, клімат тощо. До натуралістичних теорій політики належать географічні, біологічні, психологічні концепції політики.