7. Цивільно-правові норми

Інститут власності. Данини — це земельні пожалування тимчасово або довічно князя панам або шляхті з умовою служби. Згодом феодали домоглися від князя грамот на передання земель у вотчину – спадкове володіння. Були землі, власник яких мав право розпоряджатися ними, вони отримувалися за спадком, були куплені або пожалувані князем; згідно до статуту 1566 р. їх володілець отримав необмежене право розпоряджатись ними.

Було врегульоване право користування чужими речами — сервітути: право користуватись лісом (брати матеріал на будову, дро­ва на паливо), сінокосом, місцями для полю­вання, право прогону худоби тощо.

Інститут зобов’язального права. Договори складали, як правило, у письмовій формі, у присутності свідків. Іноді вимагалася реєстрація їх у судових кни­гах. Найпоширенішими були договори купівлі-продажу, найму, позички тощо.

Розвитку набуло заставне право. Заставлене нерухоме майно переходило у володіння кредитора, який ним користувався, але не міг продати, чекаючи, поки боржник викупить своє майно, віддасть борг.

8. Шлюбно-сімейні норми

Форми шлюбу:

- викрадення нареченої – до прийняття християнства, хоч зберігалося і надалі.

- вінчанням у церкві - після прийняття християнства. Спочатку вимагалося, щоб на шлюб був дозвіл князя або місцевих правителів. Однак це скасовано 1447 р.

У литовському праві встановився принцип спільності майна подружжя. Були норми, які регулювали правове становище приданого майбутньої дружини. Чоловік мав, зі свого боку, записати на користь дружини частину свого майна - віно. Після смерті чоловіка віно ставало власністю дружини.

Дружина відповіда­ла за борги чоловіка. Чоловіки мали право віддавати кредиторам своїх дружин для відробітку боргу. Особисті права батьків щодо дітей: віддавати дітей для відробітку бор­гу, всіляко карати їх за непослух.

Спадкування: за законом або заповітом. Дочки успадкову­вали майно нарівні з синами. Вдова отримувала певне майно у довічне держання, після неї - дітям.

9. Кримінально-правові норми

Кримінальне право мало становий характер. У ранній період литовське право не знало поняття злочину. Існувало поняття «шкоди», або «кривди». Потім з'явились понят­тя «виступ», «ґвалт», «злочинство». Привілей 1457 р. встановив принцип особистої відповідальності. Відповідальність наступала з 7-літнього віку, за Другим статутом — з 14, за Третім — з 16 років.

Система злочинів:

- злочини проти держави (образа «маєстату», зрада, здача замку ворогові);

- злочини проти релігії (вихід з християнства, чари);

- злочини проти особи (вбивство, тілесні пошкод­ження, словесні образи );

- проти майнових прав (крадіжка, знищення чи пошкодження чужого майна).

Покарання поділялися на:

1) майнові –потерпілий отримував «шкоду», тобто винагороду за понесені збитки, і «наклад» - відшкодування судових витрат; родичі вбитого - «головщину»;

2) позбавлення прав і честі - довічне чи тимча­сове. Позбавлення честі застосовувалось тільки щодо панів і шляхти;

3) смертну кару - переважно щодо простих людей. Види смертної кари:

- проста (повішен­ня, відрубування голови);

- кваліфікована(спален­ня, четвертування, посадження на палю);

4) калічницькі та тілесні кари — відрубування рук, ніг, виколю­вання очей, відрізання вух, биття киями, батогами. Застосовува­лись переважно до селян;

5) ув'язнення (у в'язницю, фортецю) — від 3 тижнів до декількох років. В'язниці: підземні й надземні. Це покарання призначалося за незначні злочини.