2. Державний устрій

Чинними для Ук­раїни вищими органами влади були:

- імператор, який очолював державу, маючи повноваження абсолютного монарха;

- Державна рада - законодавчий орган, який розробляв проек­ти законів для затвердження імператором;

- імператорська канцелярія, яка поступово витіснила на другий. план Державну раду. З другої чверті XIX ст. готувала законопроекти для імператора;

- Сенат - вища судова установа країни;

- Комітет міністрів - розглядав питання, дотичні до ком­петенції кількох міністерств, здійснював центральне галузеве правління, його очолював імператор.

Після проведення селянської реформи 1861 року відбулася реорганізація Комітету міністрів у Раду міністрів, її головою продовжував залишався імператор.

До органів місцевого управління входили:

- генерал-губернатори та губернатори. У 1803 році Україну було поділено на дев'ять губерній. Кілька губерній об'єднувались у генерал-губернаторство.

Система губернського уп­равління складалася з губернатора і очолюваного ним губернсько­го правління (віце-губернатор, радники, прокурор, канцелярія) та губернських установ галузевого управління — казенної палати, ре­крутського присутствія, присутствія поліції, суду, інших органів, підпорядкованих губернаторові.

- земський справник і земський суд, які становили адміні­страцію повіту. Головну роль у системі повітового управління вико­нував земський суд (до 1837 р. називався нижнім земським су­дом). Він був одночасно адміністративно-поліцейським і судовим органом, виконував функції нагляду за станом порядку, забезпечу­вав виконання повинностей і сплату податків тощо;

- волосний голова - очолював волосне правління (волосний староста і волосний писар). Волость – адміністративна одиниця, що складалася з кількох суміж­них сіл.

Управління у містах здійснювалося поліцейськими органами — управами благочиння, що підлягали губернатору. В Одесі, Херсоні та Феодосії (до 1783 р. — Кафа) 1803 р. були створені градоначальства.

Функцію захисту царського самодержавства виконувала поліція і жандармерія, яка у царській Росії набула зна­чення політичної поліції.

3. Система судочинства

У Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській (Дніпропетровська область) і Таврійській губерніях судами першої інстанції були станові суди:

у повітах — земські суди для дворян і селян;

у містах — магістрати та ратуші для купців і міщан.

Другою інстанцією для них вважалися губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду). Окрім того, діяли

- в Одесі – комерційний суд,

- у губерніях — совісні суди – розглядали справи про злочини божевільних і непо­внолітніх

— надвірні суди – розглядали кримінальні та цивільні справи осіб, станову належність яких нелегко було визначити (різночинці), а також чиновників і військовослужбовців, які тим­часово перебували у справах служби.

У правобережних (Київській, Волинській і Подільській) губерніях структура судової системи була іншою. Судову систему тут очолював головний суд, який став апеляційною інстанцією для:

судів повітових - становий суд для дворян і селян

судів підкоморських – стано­вий суд першої інстанції у межових справах

магістратів і ратуш — станові суди у містах.

Совісні суди у цих губерніях не існували.

Виконання судових вироків відповідно до Литовського статуту проводили у повітах повітові, а в містах — міські суди. У 1812 р. був уведений єдиний у всій Російській імперії порядок виконання судових вироків: воно передавалося у містах — міській поліції, повітах — нижнім земським судам.

Судова система у Лівобережній Україні подібна до системи Правобережної України.

Головною судовою інстанцією вважався генеральний суд, його особливістю було те, що старшому з генераль­них суддів доручалось у випадку відсутності губернатора і віце-губернатора тимчасове управління губернією. Повітовий і підкоморський суди відмінностей порівняно з судами у Київській, Волинській і Подільській губерніях не мали.

Діяльність усіх судів була підконтрольною губерна­торам. Кримінальні справи в обов'язковому порядку подавалися губернаторам для ознайомлення. У випадку розбіжності між думкою губернатора і вироком суду справа передавалася до Сенату. Деякі особливості у губерніях України впродовж 30-х рр. XIX ст. були ліквідовані. Так, генеральний і головні суди перетворили на палати кримінального і цивільного суду, голови яких при­значалися імператором за поданням міністра юстиції, а радники — міністром юстиції. Судова система в Україні доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрібні цивільні та кримі­нальні справи на підставі звичаєвого права. У судах була запрова­джена російська мова.

Зміни внесла судова реформа 1864 р.